Ухвала суду № 53799458, 23.11.2015, Апеляційний суд Сумської області

.

Справа №592/11193/14-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1Номер провадження 22-ц/788/2150/15 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 27

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2015 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Попруги С. В.,

суддів - Гагіна М. В. , Ткачук С. С.

з участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Ковпаківського районного суду м.Суми від 21 жовтня 2015 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, процентів та пені за договором позики,

та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Ковпаківського районного суду м.Суми від 21 жовтня 2015 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики у розмірі 22607,26 грн., та сплачений судовий збір в сумі 243,60 грн.

Відмовлено у зустрічному позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в первісному позові та задоволення зустрічного позову.

Всі доводи апеляційної скарги фактично зводяться до обґрунтувань зустрічної позовної заяви. ОСОБА_3 доводить, що спірний договір був укладений під впливом обману з боку ОСОБА_5, обставини викладені в первісній позовній заяві не відповідають дійсним обставинам справи. Вона з ОСОБА_4 ніколи не бачилась, його не знає та коштів від нього не отримувала.

У судовому засіданні ОСОБА_3 підтримала доводи апеляційної скарги, а представник ОСОБА_4 ОСОБА_6 заперечував проти них, вважав рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим.

ОСОБА_4 в судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом першої інстанції по суті встановлено, що 01 серпня 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено письмовий договір позики, згідно з умовами якого, ОСОБА_3 позичила у ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 18000 грн., з обовязком повернути позику до 01 листопада 2011 року. У випадку прострочення повернення грошової суми, позичальник виплачує позикодавцю 0,5 % від суми, що підлягає поверненню.

Також судом першої інстанції встановлено, що 20 червня 2011 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 (чоловіком ОСОБА_3В.) укладено договір позики на суму 15 000 грн.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 01 грудня 2014 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про стягнення боргу, стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 заборгованість за договором позики від 20 червня 2011 року у розмірі 26000 грн.

Наданий ОСОБА_4 розрахунок процентів від суми позики та пені за несвоєчасне виконання зобовязання відповідає чинному законодавству, а тому первісний позов підлягає задоволенню із стягненням з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 суми боргу - 18000 грн. за вказаним договором позики, відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України 4517,26 грн. процентів за вказаним договором позики та 90 грн. пені, передбаченої умовами договору, а всього 22607,26 грн.

Щодо зустрічного позову ОСОБА_3 то нею не доведено , що при укладенні письмового договору позики від 01 серпня 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 мав місце обман та, що ОСОБА_5, який не є стороною договору позики, при його укладенні ввів її в оману, а тому зустрічна позовна заява не підлягає задоволенню.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Так, згідно зі ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції врахував всі факти, що входять до предмета доказування. Обставини, якими мотивовано рішення підтверджуються належними й допустимими доказами, яким суд дав оцінку з дотриманням вимог ст. 212 ЦПК України, тому підстав для їх переоцінки колегія суддів не вбачає. Названі обставини доведено ОСОБА_4, тоді як ОСОБА_3 на порушення положень ст.ст. 10, 60 ЦПК України, не надала належних доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень проти первісного позову.

Висновки суду по суті спору відповідають встановленим фактам. Суд дійшов цих висновків з дотриманням та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, на які послався в рішенні.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують з наступних підстав.

Так, згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

З оригіналу письмового договору позики від 01 серпня 2011 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, поданого суду першої інстанції ОСОБА_4, вбачається, що ОСОБА_3 позичила у ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 18000 грн., з обовязком повернути позику до 01 листопада 2011 року. Факт розрахунку за цим договором повинен бути підтверджений письмово. У випадку прострочення повернення грошової суми, позичальник виплачує позикодавцю 0,5 % від суми, що підлягає поверненню. (а.с. 58).

Відповідно до ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

ОСОБА_3 належних, допустимих та достовірних письмових доказів виконання зобовязання за вищевказаним договором позики не подано, а тому враховуючи вищевказані положення закону та поданий ОСОБА_4 розрахунок процентів від суми позики, передбачених ч. 1 ст. 1048 ЦК України, та пені за несвоєчасне виконання зобовязання з неї на користь ОСОБА_4 підлягає стягненню: сума боргу за договором позики 18000 грн., сума процентів, визначених на рівні облікової ставки Національного банку України - 4517,26 грн. (а.с. 5), яку ОСОБА_3 в апеляційній скарзі не оспорює, та пеня 90 грн. (визначена договором позики в розмірі 0,5 % від суми, що підлягає поверненню), всього - 22607,26 грн.

Щодо доводів апеляційної скарги з приводу того, що спірний договір позики був укладений під впливом обману, то колегія суддів виходить з наступного.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06 листопада 2009 року розяснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

ОСОБА_3 доводить, що вона вчинила договір позики під впливом навмисного введення її в оману щодо обставин договору позики ОСОБА_5, в якого працював її чоловік ОСОБА_7, який помер під час розгляду цієї справи, проте колегія суддів враховує, що ОСОБА_5 не є стороною оспорюваного правочину і він не залучався до розгляду цієї справи, отже за таких обставин зустрічний позов є недоведеним.

Інші доводи апеляційної скарги не мають юридичного значення, а тому не впливають на висновки суду по суті спору.

Ураховуючи викладене, колегія суддів також вважає, що відсутні порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 291, 303, 304, 307, 308, 313-315, 319 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Ковпаківського районного суду м.Суми від 21 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -

.