Ухвала суду № 53799051, 24.11.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/9948/15

Головуючий у першій інстанції Калашнікова О. І.

Доповідач Ступаков О. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.11.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Ступакова О.А. суддів: Варикаші О.Д., Станкевича В.А.

при секретарі - Желєзнові В.В.

розглянувши цивільну справу за позовом Обслуговуючого кооперативу «МЖСТ ДОМ» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за оплату житлово - комунальних послуг, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 21.10.2015 року, -

встановила:

У лютому 2015 року Обслуговуючий кооператив «МЖСТ ДОМ» звернувся з позовом до ОСОБА_2 в якому просив ухвалити рішення про стягнення з відповідача - власника квартири АДРЕСА_1 - на користь позивача заборгованість за спожиті відповідачем комунальні послуги з опалення за період з 01.11.2012 року по 30.04.2013 року у сумі 1257,74 грн. Після уточнення позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача борг за надані кооперативом і спожиті відповідачем комунальні послуги з опалення за період з 01.11.2012 року по 28.04.2015 року в сумі 4219,82 грн., втрати від інфляційних процесів в сумі 2291,63 грн., 3% річних від суми боргу у загальній сумі 148,78 грн., та судові витрати у вигляді судового збору в сумі 243,6 грн.

Відповідач визнав позов частково у розмірі 3 381 грн.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21.10.2015 року позов задоволений. Стягнуто з відповідача на користь 6660 грн. 23 коп. та судовий збір у розмірі 243,6 грн.

Не погодившись з зазначеним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду в зв'язку з тим, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи з ухваленням рішення про задоволення позовних вимог частково у розмірі 3 381 грн.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції посилався на те, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Одеської міськради 27.12.2004 року і є споживачем комунальних послуг, що надаються йому, як мешканцю зазначеної квартири і будинку.

Багатоквартирний житловий будинок АДРЕСА_1 перебуває в управлінні ОК «МЖСТ ДОМ». Кооператив виконує функції замовника для виконання робіт з утримання і ремонту житлового фонду будинку, нежитлових приміщень і прилеглих територій, інженерного обладнання будинку, укладає договори з ремонтно-експлуатаційними підприємствами, енерго-водопостачальними та іншими спеціалізованими організаціями, які забезпечують функціонування систем життєзабезпечення будинку і прилеглої території. Оплату наданих житлово-комунальних послуг споживачі повинні вносити на рахунок ОК «МЖСТ ДОМ».

З листопада місяця 2012 року по квітень місяць 2015 року відповідач не сплачує регулярно і в повному обсязі надані послуги з опалення, у зв'язку з чим утворилась заборгованість на суму 4219 грн. 82 коп.

Багатоквартирний житловий будинок АДРЕСА_1, належить Молодіжному житлово-будівельному товариству «ДОМ», що підтверджено витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно за № 5499617 від 18 листопада 2004 року. 10 січня 2011 року МЖБТ «ДОМ» і ОК «МЖСТ ДОМ» уклали договір про спільну діяльність, відповідно до п. 1.1. якого сторони зобов'язалися шляхом об'єднання своїх зусиль спільно діяти для досягнення спільної господарської цілі з експлуатації будинків за АДРЕСА_1, та надання житлово-комунальних послуг мешканцям цих будинків.

На підставі договору про спільну діяльність від 10 січня 2011 року, відповідно до протоколу загальних зборів учасників (засновників) МЖБТ «ДОМ» за № 1 від 24 січня 2011 року, прийнято рішення про передачу в управління в обслуговування житлових будинків за АДРЕСА_1 ОК «МЖСТ ДОМ». Зазначене рішення загальних зборів засновників МЖБТ «ДОМ» було оскаржене мешканцем будинку ОСОБА_3 в судовому порядку.

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 24 січня 2011 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до МЖБТ «ДОМ», треті особи: Одеське міське управління юстиції в особі Відділу державних реєстраторів, ОК «МЖСТ ДОМ», ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання недійсним рішення загальних зборів засновників МЖБТ «ДОМ» за протоколом № 1 від 24 січня 2011 року та рішення Київського райсуду м.Одеси від 4.07.2014 року ОСОБА_3 у задоволенні позову до МЖБТ «ДОМ», третя особа ОК «МЖСТ ДОМ» про визнання передачі в управління та обслуговування багатаквартирного житлового будинку незаконною - відмовлено.

Ч. 3 ст. 61 ЦПК України визначає «обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини».

Відповідач визнав, що позивач надає йому комунальні послуги з опалення, що у період з 1.11.2012 року по 1.05.2015 року він - ОСОБА_2- не регулярно і в не повному обсязі сплачував надані позивачем і спожиті ним - відповідачем- комунальні послуги з опалення.

Верховний Суд України в ухвалах по конкретних справах (ухвала від 08.04.2009 р. у справі № 6-16645св07, ухвала від 16.09.2009 р. у справі № 6-1123св09, ухвала від 07.09.2011 р. у справі № 6-56220св10) зазначає «відсутність укладеного договору про надання житлово-комунальних послуг не є підставою для звільнення споживача від оплати спожитих житлово-комунальних послуг».

Багатоквартирний житловий будинок АДРЕСА_1 має модульну котельну установку системи «Укрінтерм». За договором, укладеним між ПАТ «Одесагаз» і ОК «МЖСТ ДОМ», ПАТ «Одесагаз» надає послуги ОК «МЖСТ ДОМ» з постачання та транспортування природного газу для виробництва теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ та організацій. На підставі зазначеного договору і статуту обслуговуючий кооператив надає, а відповідач споживає послуги з опалення квартири.

Відносини, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між виробниками та споживачами, а також їхні права та обов'язки визначені в Законі України «Про житлово-комунальні послуги», яким передбачається відповідальність за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги. Як зазначив ВСУ, зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора згідно цивільно-правового договору є грошовим зобов'язанням. Виходячи з цього, правовідносини, в яких замовник зобов'язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто правовідносини, які склалися між сторонами на підставі договору про надання житлово-комунальних послуг, є грошовим зобов'язанням. Таким чином, серед інших прав і обов'язків сторін на боржника покладено цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якій кореспондується право вимоги кредитора про оплату наданих послуг. Враховуючи той факт, що до подібних правовідносин застосовані цивільно-правові норми щодо застосування цивільної відповідальності за невиконання грошових зобов'язань, до таких правовідносин застосовується і норма ст.625 ЦК, що встановлює обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача втрат від інфляції і 3% річних від несплачених сум за надані послуги підлягають задоволенню.

Загальна сума грошових коштів, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає: 4219,82 грн - борг з опалення + 2291,63 грн - інфляційні втрати + 148,78 грн - 3% річних = 6660 грн 23 коп.

Доводи відповідача, що ОК «ОМЖСТ ДОМ» неправомірно розраховує вартість послуг з опалення у період з 01.11.2012 року по 01.11.2013 року за тарифами, які не затверджені відповідним органом місцевого самоврядування не містяться на матеріалах справи. За наданим позивачем витягом з протоколу загальних зборів учасників (засновників) обслуговуючого кооперативу «МЖСТ ДОМ» №2\01-11 від 28.01.2011 року встановлено плату за послуги з опалення житлового будинку АДРЕСА_1 в розмірі 6,725 грн. за 1 кв.м. Рішення зборів учасників (засновників) обслуговуючого кооперативу не оскаржувалось і не визнавалось недійсним.

Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не містять підстав для скасування рішення суду.

Згідно ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи у апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Зазначення в апеляційній скарзі, що заборгованість за надані за надані послуги з опалення підлягають стягненню відповідно до наданого відповідачем розрахунку за період з 01.03.2011 року по 28.04.2015 року є безпідставними, оскільки позивачем заявлені вимоги про стягнення заборгованості за надані послуги з опалення за період з 01.11.2012 року по 28.04.2015 року.

Посилання в апеляційній скарзі на постанову Уряду від 20 травня 2009 р. № 529 «Про затвердження Типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» якою був затверджений Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій є помилковим, оскільки, зазначена постанова Уряду втратила чинність 01.06.2011 року, в той час як позивач просив стягнути заборгованість з відповідача за період з 01.11.2012 року по 28.04.2015 року.

Зазначення в апеляційній скарзі на те, що позивачем не надано цін/тарифів на надання житлово-комунальних послуг за період з 01.11.2012 року по 24.04.2013 року узгодженого з органами місцевого самоврядування, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог за зазначений період є помилковим.

Відповідачем не заперечувалося, що йому надавалися позивачем послуги з опалення за період з 01.11.2012 року по 24.04.2013 року.

В Постанові Верховного Суду України № 6-6цс13 від 27.03.2013 року зазначено, що статтями 20 та 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначені права та обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, відповідно до яких споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, а обов'язком виконавця - є надання таких послуг вчасно та відповідної якості.

Згідно статті 68 ЖК України наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.

Відповідно до підпункту 2 пункту «а» статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідних територіальних громад; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

При вирішенні спорів з приводу стягнення заборгованості за отримані послуги з утримання житлових будинків та прибудинкових територій та правильності її нарахування необхідно враховувати, що всупереч встановленим обставинам та вимогам статті 68 ЖК України, статей 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відмова у задоволенні позову шляхом, фактичного звільнення відповідача від сплати за отримані послуги, не передбачено законодавством у випадку ненадання окремих житлово-комунальних послуг, при цьому необхідно враховувати, що згідно зі статтею 614 ЦК України особа звільняється від відповідальності за невиконання зобов'язання лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні такого зобов'язання.

Суд першої інстанції правомірно зазначив, що за наданим позивачем витягом з протоколу загальних зборів учасників (засновників) обслуговуючого кооперативу «МЖСТ ДОМ» №2\01-11 від 28.01.2011 року встановлено плату за послуги з опалення житлового будинку АДРЕСА_1 в розмірі 6,725 грн. за 1 кв.м. Рішення зборів учасників (засновників) обслуговуючого кооперативу не оскаржувалось і не визнавалось недійсним.

В Постанові Уряду від 01.06.2011 року № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги» визначено, що тарифи на надання послуг з централізованого опалення - вартість надання одиниці послуги з централізованого опалення відповідної якості, розрахована на основі економічно обґрунтованих планованих витрат з урахуванням планованого прибутку.

Відповідачем не надано належних доказів того, що тарифи на надання послуг з централізованого опалення за період з 01.11.2012 року по 24.04.2013 року є економічно необґрунтованими.

Не узгодження позивачем цін/тарифів на надання житлово-комунальних послуг за період з 01.11.2012 року по 24.04.2013 року з органами місцевого самоврядування не є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог заявлених позивачем за зазначений період.

Посилання в апеляційній скарзі на Ухвалу Верховного Суду України від 21.04.2015 року №6-128цс15 як на підставу для задоволення апеляційної скарги є помилковим, оскільки в зазначеній ухвалі Верховний Суд України У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом обслуговуючого кооперативу «МЖСТ ДОМ» відмовив, оскільки зі змісту наведених судових рішень та судового рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, не вбачається неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Частиною 1 ст. 360-7 ЦПК України визначено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Зазначення в апеляційній скарзі, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 2291,63 грн. - інфляційні втрати та 148,78 грн - 3% річних є помилковими,

Верховний Суд України в постанові №-59цс13 від 30.10.2013 року зробив висновок, що закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобовязання, вираженого в національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобовязання.

За відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг покладається на боржника відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.

Крім того, застосування положень частини другої статті 625 ЦК України до спірних правовідносин також кореспондується із закріпленими в пункті З частини першої статті 96 ЦПК України нормами, відповідно до яких однією з вимог, за якими може бути видано судовий наказ, є вимога про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що згідно п.3 ч.2 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором, однак позивач не робив відповідачу пропозиції щодо укладання зазначеного договору, а тому відповідач не міг виконувати свого обов'язку по оплаті житлово-комунальних послуг є помилковим.

Верховний Суд України в постанові №-59цс13 від 30.10.2013 року зробив висновок, що пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Зазначення в апеляційній скарзі, що відповідач визнав надані житлово-комунальні послуги під впливом омани зі сторони позивача не підтверджені будь якими належними доказами.

Враховуючи наведене, колегія вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 307 ч.1 п.1, 308, 313-315 ЦПК України, судова колегія,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 21.10.2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів.

Судді О.А. Ступаков

О.Д. Варикаша

В.А. Станкевич