Рішення № 53793259, 11.11.2015, Великоновосілківський районний суд Донецької області

Номер справи 220/629/15-ц

Номер провадження2/220/300/15

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2015 року смт.Велика Новосілка

Великоновосілківський районний суд Донецької області у складі: головуючого - судді Ступіна І.М.,

при секретарі - Кірпічнікової Н.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт ОСОБА_1 справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" про захист прав споживачів, стягнення боргу за договором строкового банківського вкладу (депозиту) , -

В С Т А Н О В И В :

19.05.2015 р. позивач звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивує тим, що між нею та відповідачем в особі начальника відділення № 145 Слобожанського регіонального департаменту АТ «Банк «Фінанси та кредит» ОСОБА_3 17.01.2014 р. укладено Договір строкового банківського вкладу (депозиту) «Класік» № 335816/817/370-14 (надалі Договір) строком на 370 днів в іноземній валюті. На виконання умов договору вона внесла суму вкладу у розмірі 7185 євро на вкладний рахунок Відповідача 17.01.2014 р. Проте, відповідач умови договору не виконав та не повернув суму вкладу з нарахованими процентами після закінчення строку дії договору (після 22.01.2015 р.). Позивач вважає, що відповідач порушив її право на своєчасне отримання грошових сум та не виконав зобов'язання перед нею. Просить суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість за строковим договором банківського вкладу № 335816/817/370-14 від 17.01.2014 р. готівкою одноразовою операцією через касу кошти за договором банківського вкладу: за період з 17.01.2014 р. по 22.01.2015 р. суму депозиту 7185 євро; нараховані проценти за депозитом - 400 євро; за період з 23.01.2015 р. по 21.04.2015 р. : недоотримані проценти за депозитом 163, 90 євро; суму штрафу 53,89 євро; пеню 861,11 євро.

Позивач до початку судового засідання надала письмову заяву, згідно якої просить справу розглянути без її участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, просить справу розглянути заочно. (а.с. 59, 60-61).

Відповідач у судове засідання повторно не з'явився, вперше не з'явився 01.10.2015 року, повідомлений про час та місце розгляду справи (а.с. 45), вдруге не з'явився 11.11.2015 р., про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (а.с. 62). Доказів причин поважності неявки у судове засідання відповідач не надав.

Оскільки в справі достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін, позивач не заперечує проти проведення заочного розгляду справи, суд ухвалив на підставі ст.ст. 169, 224 ЦПК України розглянути справу заочно.

Дослідивши матеріали справи, судом фактично встановлено що 17 січня 2014 р. між позивачем та відповідачем, в особі начальника відділення № 145 Слобожанського регіонального департаменту АТ «Банк «Фінанси та кредит» ОСОБА_3 17.01.2014 р. укладено Договір строкового банківського вкладу (депозиту) «Класік» № 335816/817/370-14 (надалі Договір) строком на 370 днів в іноземній валюті (а.с. 63)

Відповідно до п. 1 договору позивач передає, а відповідач приймає грошові кошти в іноземній валюті на Вкладний рахунок № 2635.5.039032.001 у сумі 7185 євро на строк з 17 січня 2014 р. У даному пункті договору не зазначено, до якої дати визначений строк дії договору, помилково. Проте, виходячи з назви даного договору та умов, яких позивач досягла з відповідачем під час його укладання, даний договір укладено на 370 днів. Тобто, зазначене дає підстави вважати, що договір є строковим, строк його дії сплив 22.01.2015 р.

Як зазначено у п. 2 договору, за час користування коштами вкладу протягом строку, зазначеного у п. 1 даного договору, відповідач нараховує і виплачує позивачу проценти за ставкою 9,0 % річних.

Відповідно до п. 3 договору, виплата процентів, нарахованих на вклад, здійснюється відповідачем у день закінчення строку, визначеного п. 1 цього договору, у порядку та на умовах, викладених у п.п. 4.2, 4.3.1 Основних умов, одночасно з поверненням суми вкладу.

Пункт 6 договору передбачає, що після закінчення строку, визначеного у п. 1 договору, вклад повертається позивачу в порядку, строки та на умовах, передбачених положеннями п. 5.2 Основних умов.

Позивач свої зобов'язання за договором виконала, внесла на вкладний рахунок відповідача суму вкладу у розмірі 7185 євро 17.01.2014 р. Зазначене відповідач не заперечує.

Після закінчення строку дії вищевказаного договору позивач звернулась до відповідача з вимогою повернути суму депозитного вкладу, що підтверджується заявою від (а.с. 7) та повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 64,65,66). На момент розгляду справи сума вкладу не повернута, що сторони не заперечують.

Відповідачем надані заперчення за даною позовною заявою, згідно яких він просить відмовити у задоволенні позову, оскільки 17.09.2015 р. Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 612 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" до категорії неплатоспроможних". На підставі вищевказаної постанови, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17.09.2015 р. № 171 "Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ "Банк "Фінанси та кредит" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку". Зазначає, що між сторонами в даній справі склались зобов'язальні правовідносини на підставі договору про банківський строковий вклад (депозит), який носить майново-грошовий характер, а отже, позивач виступає вкладником за майновою вимогою з розпорядженням належними йому коштами, а відповідач є боржником у спірних правовідносинах, і вказані вимоги підпадають під обмеження, встановлені положеннями п. 1, 2, 3 ч. 5 ст. 36 ОСОБА_4 України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Просить відмовити у задоволенні позовних вимог позивачу у повному обсязі (а.с. 48-49).

Суд критично відноситься до заперечень відповідача та вважає позовні вимоги частково обгрунтованими, виходячи з наступного.

У відповідності до вимог ст. 8 ЦПК України, суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Сума депозитного вкладу є власністю позивача. Право власності є непорушним, підлягає захисту на міжнародному та національному рівні.

Так, відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної та творчої діяльності.

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зі змінами, внесеними Протоколом № 11, передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Керуючись положеннями ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 2 п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.04.1996 р. "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів", оскільки Закон не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян ( у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг). Таким чином, спірні правовідносини є правовідносинами у сфері захисту прав споживачів та регулюються, зокрема, нормами ОСОБА_4 України "Про захист прав споживачів" зі встановленими ним особливостями.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Отже, договір від 17.01.2014 р. № 335816/817/370-14, укладений між сторонами, за соєю правовою природою є договором банківського вкладу.

Як передбачено ч. 3 ст. 1058 Цивільного кодексу України, до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Відповідно до ст. ст. 629, 525, 526 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами. Зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається. Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України якщо в зобовязанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк.

Відповідно до частини другої статті 1060 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобовязаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.

Таким чином, позивач, як вкладник за договором банківського вкладу № 335816/817/370-14, відповідно до статті 1060 Цивільного кодексу України ( у редакції на момент виникнення спірних правовідносин), вправі вимагати повернення здійсненого вкладу від Банку в будь-який момент, а Банк, отримавши відповідну заяву, повинен видати вклад у повному обсязі.

Ухилення відповідача від повернення вкладу є незаконним та безпідставним, оскільки, відповідно до вимог статті 1066 Цивільного кодексу України, банк використовує кошти клієнта, гарантуючи його право безперешкодного розпорядження. Він не має права встановлювати непередбачені договором чи законом обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Зважаючи на те, що стороною договору банківського вкладу є фізична особа, то відповідач не мав правових підстав відмовити у видачі вкладу. Виходячи зі змісту ст. 1074 Цивільного кодексу України, не допускаються обмеження прав клієнта щодо розпорядження такого вкладу. Такі обмеження можливі лише у випадках, передбачених законом і на підставі судового рішення. Відповідний закон та будь-яке судове рішення станом на день звернення позивача до банку відсутні.

Таким чином, суд приходить до висновку, що умови п. 6 договору № 335816/817/370-14 від 17.01.2014 р. (а.с. 63) відповідачем не виконані, після закінчення строку дії договору № 335816/817/370-14 від 17.01.2014 р. (після 12.11.2014 р.), не повернуто позивачу суму вкладу з нарахованими процентами, не зважаючи на вимоги позивача, чим порушено право позивача на володіння своїм майном.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та сплата неустойки (пені).

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України відповідач, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

При розгляді справи № 6-140 цс 13, 25.12.2013 р., Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого за змістом ст.ст. 526 та 1058 ЦК України зобов'язання банку з повернення вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) вважається виконаним з моменту повернення вкладу вкладнику готівкою або надання іншої реальної можливості отримати вклад та розпорядитися ним на свій розсуд (наприклад, перерахування на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, з якого вкладник може зняти кошти и проводити ними розрахунки з допомогою платіжної банківської картки). У випадку перерахування коштів на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, однак, ненадання вкладнику можливості використання цих коштів зобов'язання банку з повернення вкладу не є виконаним і до банку слід застосувати відповідальність за порушення грошового зобов'язання, передбачену ч. 2 статті 625 ЦК України.

Позивач не може фактично користуватися цим вкладом, а тому відповідач відповідає за порушення своїх зобов'язань.

Щодо розрахунку суми, яку відповідач повинен сплатити позивачу за договором від 17.01.2014 р. № 335816/817/370-14, суд частково погоджується з розрахунком, наданим позивачем (а.с. 8) та зазначає наступне. Виходячи з того, що днем повернення вкладу за договором, у розмірі 7185 євро є 22.01.2015 р., а станом на 18.05.2015 р. (позивач просить стягнути суми лише до цієї дати) вклад не повернутий, відповідач повинен сплатити: за період з 17.01.2014 р. по 22.01.2015 р.: суму депозиту 7185 євро; нараховані проценти за депозитом - 400 євро; за період з 23.01.2015 р. по 21.04.2015 р.: недоотримані проценти за депозитом 163,90 євро; суму штрафу 53,89 євро; пеню 861,11 євро.

Проте, суд приходить до висновку, що ставлячи питання про стягнення пені у сумі подвійної ставки НБУ у загальній сумі 861,11 євро, позивачка посилається на вимоги ст. 611 Цивільного кодексу України, однак, за прострочення виконання зобов'язання настають наслідки, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України та відповідальність не може бути подвійною. Умовами договору таке стягнення не передбачено, а тому у цій частині у задоволенні позову слід відмовити.

Суд прийшов до висновку про необхідність стягнути суму вкладу у грошовій одиниці євро та погоджується з доводами позивача у цій частині, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 533 Цивільного України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів у іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадку, порядку та на умовах, встановлених законом. У договорі банківського вкладу від 17.01.2014 р. № 335816/817/370-14 чітко визначено грошовою одиницею зобов'язання євро, а тому розрахунки банку з позивачем у відповідності з договором, повинні проводитись саме у означеній валюті, що забезпечить повний захист прав позивача.

Суд, також, звертає увагу, що системний аналіз положень ст. 99 Конституції України, ст. ст. 192, 533 Цивільного кодексу України, статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та статті 2 ОСОБА_4 України "Про банки та банківську діяльність", дозволяє стверджувати, що при укладенні депозитного договору в доларах чи іншій валюті, а також при наявності у банку ліцензії, яка дозволяє йому здійсненя операцій з валютними цінностями, заборгованість банку перед позивачем, як клієнтом, за депозитним договором має бути повернута саме в іноземній валюті вкладу, а не в національній валюті. Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього Декрету. Оскільки позивач, как клієнт Банку, правомірно здійснила вклад в іноземній валюті, то виконання зобов'язання відповідачем також має бути у валюті вкладу.

Заперечень щодо валюти виконання зобов'язання відповідач не надав.

Спростовуючи доводи відповідача, викладені у запереченнях до даного позову (а.с. 48-49), суд вказує на наступне.

Підстави припинення зобов'язань визначено главою 50 Цивільного Кодексу України, ст. 36 ОСОБА_4 України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" лише встановлює певні особливості виконання таких зобов'язань.

ОСОБА_4 про незадоволення вимог вкладників та інших кредиторів відповідача з огляду на поняття "задоволення" (фактичне одержання позивачем, як вкладником, від боржника предмета зобов'язання) не є підставою для відмови у задоволенні поданого позову, оскільки судове рішення є лише способом захисту порушеного права позивача та безпосередньо не приводить до задоволення його вимоги, як кредитора у зобов'язанні та не суперечить мораторію, оскільки останнє відбувається внаслідок виконання рішення добровільно чи примусово, у відповідності до ОСОБА_4 України "Про виконавче провадження".

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими незабороненими ОСОБА_4 засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить його спір стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру або підтвердить обгрунтованість будь-якого висунутого проти нього обвинувачення. Таким чином, Закон № 4452-VI, при встановленні порушення права позивача на своєчасне отримання сум за депозитним договором, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову.

Крім того, Закон "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, які регулюють забезпечення зобов'язань у даних правовідносинах, у тому числі відповідні положення Цивільного кодексу України. Також суд наголошує, що як на момент закінчення строку дії договору від 17.01.2014 р. 335816/817/370-14, а саме станом на 22.01.2015 р., так і на момент звернення позивача до суду (19.05.2015 р.), виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішення "Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ "Банк "Фінанси та кредит" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку" не приймалось, що вбачається з заперечень за позовом, наданих відповідачем (а.с. 48-49), рішення Виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17.09.2015 р. (а.с. 50-51) та сторонами не оспорюється.

Таким чином, з метою відновлення порушеного права позивача на володіння своїм майном, а саме сумою депозитного вкладу за договором від 17.01.2014 р. 335816/817/370-14, необхідно позов задовольнити частково, стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за строковим договором банківського вкладу від 17.01.2014 р. 335816/817/370-14 у загальній сумі 7802,79 євро, з якої сума депозиту 7185 євро; нараховані проценти за депозитом - 400 євро за період з 17.01.2014 р. по 22.01.2015 р.; недоотримані проценти за депозитом 163, 90 євро; сума штрафу 53,89 євро за період з 23.01.2015 р. по 21.04.2015 р. У задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у сумі 861,11 євро відмовити.

На підставі ч. 3 ст. 88 ЦПК України, п. 3 ч. 1 ст. 6 ОСОБА_4 України "Про судовий збір" (у редакції, яка діяла на момент звернення позивача до суду з позовом) стягнути з відповідача судовий збір у сумі 1902 грн. 81 коп., з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день постановлення рішення суду, виходячи з того, що сума задоволених позовних вимог складає 7802,79 євро, що станом на 11.11.2015 за курсом, встановленим Національним банком України еквівалентно 190281 грн. 19 коп.

Керуючись ст. 41, 55, 99 Конституції України, Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зі змінами, внесеними Протоколом № 11, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 50, 192, 321, 525, 526, 530, 533, 611, 625, 629, 1058, 1060 Цивільного кодексу України, ст. 5 ОСОБА_4 України "Про захист прав споживачів", ст. 2 ОСОБА_4 України "Про банки та банківську діяльність ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ст. ст. 3, 8, 10, 15, 60, 88, 209, 212, 214, 215, 223, 226 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" про захист прав споживачів, стягнення боргу за Договором строкового банківського вкладу (депозиту) задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" на користь ОСОБА_2 заборгованість за строковим договором банківського вкладу від 17.01.2014 р. 335816/817/370-14 у загальній сумі 7802,79 євро, з якої сума депозиту 7185 євро; нараховані проценти за депозитом - 400 євро за період з 17.01.2014 р. по 22.01.2015 р.; недоотримані проценти за депозитом 163, 90 євро; сума штрафу 53,89 євро за період з 23.01.2015 р. по 21.04.2015 р.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення пені у сумі 861,11 євро відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" на користь держави судовий збір у сумі 1902 грн. 81 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте Великоновосілківським районним судом Донецької області за письмовою заявою відповідача, що повинна відповідати формі і змісту, передбаченим ст. 229 ЦПК України, та може бути подана відповідачем протягом десяти днів з дня отримання копії заочного рішення.

Відповідно до вимог ст. 232 ч. 2 ЦПК України позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цивільним процесуальним кодексом України, тобто апеляційна скарга на рішення суду подається Апеляційному суду через даний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: І.М. Ступін