Рішення № 53791078, 17.11.2015, Солом'янський районний суд міста Києва

№ 2-4667/15

(№ 760/9980/15-ц)

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17. 11. 2015 року Солом'янський районний суд м. Києва

у складі головуючого судді Бобровника О.В.

при секретарі Яковенко Н. К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві, треті особи: ОСОБА_3, ПАТ «Лізинг Інформаційних технологій» - про визнання довіреності удаваним правочином, визнання права власності на автомобіль, зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві, треті особи: ОСОБА_3, ПАТ «Лізинг Інформаційних технологій» - про визнання довіреності удаваним правочином, визнання права власності на автомобіль, зобов'язання вчинити певні дії.

Позивач при зверненні до суду мотивував свої вимоги тим, що 23 червня 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, який діяв від імені та в інтересах ОСОБА_2 на підставі нотаріальної довіреності від 03 березня 2005 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко О.В. була досягнута домовленість про купівлю-продаж автомобіля марки BMW 520І, легковий седан, випуску 1990 року, кузов НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_3.

Вказаний автомобіль зареєстрований за відповідачем на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2, виданого МРЕВ-5 м. Києва 16.12.2004 року.

Між позивачем та представником власника автомобіля ОСОБА_3 було досягнуто усіх істотних умов договору купівлі-продажу, однак, у зв'язку із складним фінансовим станом позивача сторони вирішили оформити угоду шляхом оформлення нотаріально посвідченої довіреності.

На виконання досягнутих домовленостей 23 червня 2005 року ОСОБА_3, діючи від імені та в інтересах відповідача видав на ім'я позивача генеральну довіреність на управління та розпорядження автомобілем, яка була посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Павелко Б.О., зареєстрована в реєстрі за номером 3582 та передав позивачу автомобіль.

Позивач, відповідно, передав ОСОБА_3 обумовлену грошову суму в розмірі 5 850 доларів США. На підтвердження отримання коштів ОСОБА_3 видав розписку.

Позивач зазначає, що довіреність, видана ОСОБА_3 23 червня 2005 року на ім'я позивача фактично є удаваним правочином, оскільки сторони мали на увазі укладення договору купівлі-продажу автомобіля, який в цей же день і виконали в повному обсязі.

З моменту передачі автомобіля і до 17 травня 2015 року позивач безперешкодно володів та користувався автомобілем, в повному обсязі утримував та обслуговував його.

17 травня 2015 року під час керування автомобілем позивача зупинили працівники ДАІ, які повідомили останньому, що автомобіль перебуває в розшуку та арешті, що накладені ВДВС Солом'янського РУЮ в рамках виконавчого провадження №41447970, боржником у якому виступає відповідач, стягувачем - ПРАТ «ЛІЗИНГ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ».

Автомобіль, відповідно, був затриманий.

З урахуванням того, що між позивачем та відповідачем 23 червня 2005 року фактично було укладено договір купівлі-продажу автомобіля, позивач вважає себе його власником.

В зв'язку із зазначеним позивач просив суд

- визнати довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Павелко Б.О. 23 червня 2005 року, зареєстровану в реєстрі №3582 удаваним правочином;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки BMW 520І легковий седан, випуску 1990 року, кузов НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_3, який належав ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2, виданого МРЕВ-5 м. Києва 16.12.20014 року;

- зобов'язати Відділ державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві виключити з акту опису й арешту майна, а також з бази розшуку автомобіль марки BMW 520І легковий седан, випуску 1990 року, кузов НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_3.

Позивач в судове засідання не з'явився, направивши до суду замість себе представника який в судовому засіданні позовну заяву підтримав в повному обсязі, просив суд про задоволення позову.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, свого представника до суду не направив, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив, жодних заяв чи клопотань до суду не подавав.

Відповідач ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві в судове засідання свого представника не направили, заздалегідь надавши до суду заяву про розгляд справи у відсутність представника відповідача (а.с. 42).

Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, свого представника до суду не направив, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив, жодних заяв чи клопотань до суду не подавав.

Третя особа ПАТ «Лізинг Інформаційних технологій» в судове засідання свого представника не направили, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суду не повідомили, жодних заяв чи клопотань до суду не подавали.

Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які містяться в справі, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 03 березня 2005 року ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_3 на розпорядження (в тому числі продаж, обмін, здача в оренду, постановка на облік в органах ДАІ та зняття з обліку в органах ДАІ) належним ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_2, виданого МРЕВ-5 м. Києва 16. 12. 2004 року, автомобілем марки BMW 520І, легковий седан, випуску 1990 року, кузов НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_3 (а.с. 7).

Позивач при зверненні до суду стверджував, що між ним та представником власника автомобіля ОСОБА_3 було досягнуто усіх істотних умов договору купівлі-продажу, однак, у зв'язку із складним фінансовим станом позивача сторони вирішили оформити угоду шляхом оформлення нотаріально посвідченої довіреності.

Судом встановлено, що 23 червня 2005 року ОСОБА_3, діючи від імені та в інтересах ОСОБА_2 видав на ім'я ОСОБА_1 генеральну довіреність на управління та розпорядження автомобілем, яка була посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Павелко Б.О., зареєстрована в реєстрі за номером 3582 та передав позивачу автомобіль (а.с. 8).

Вбачається, що ОСОБА_1 передав ОСОБА_3 грошову суму в розмірі 5 850 доларів США, що на момент передачі коштів згідно офіційного курсу НБУ складало 29 571 гривня 75 коп., як вказано у розписці грошові кошти отримано за продаж автомобіля (а.с. 9).

Позивач в поданому позові стверджував, що довіреність, видана ОСОБА_3 23 червня 2005 року на ім'я позивача фактично є удаваним правочином, оскільки сторони мали на увазі укладення договору купівлі-продажу автомобіля, який в цей же день і виконали в повному обсязі.

Встановлено, що 17 травня 2015 року під час керування автомобілем ОСОБА_1 був зупинений працівники ДАІ, які повідомили останньому, що автомобіль перебуває в розшуку та арешті, що накладені ВДВС Солом'янського РУЮ в рамках виконавчого провадження №41447970, боржником у якому виступає відповідач, стягувачем - ПРАТ «Лізинг Інформаційних технологій», автомобіль, відповідно, був затриманий.

Позивач зазначав, що з урахуванням того, що між позивачем та відповідачем 23 червня 2005 року фактично було укладено договір купівлі-продажу автомобіля, позивач вважає себе його власником, а тому просив суд про задоволення позову на що слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За таких обставин, для визнання угоди удаваною позивачу необхідно надати докази, а суду встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди.

Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 року, за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Воля сторін в удаваному правочині спрямована на настання інших цивільно-правових наслідків, ніж ті, що передбачені правочином.

У відповідності до положень ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В силу положень норм ст. 60 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що за його думкою є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов'язків ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Частиною 2 ст. 59 ЦПК України передбачено, що обставини, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Слід зазначити, що надані позивачем докази, а саме довіреність видана гр.. ОСОБА_3 від імені ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_1 на керування та розпоряджання належним ОСОБА_2 автомобілем марки BMW 520І, реєстраційний номер НОМЕР_3, а також ксерокопія надрукованої розписки нібито від гр.. ОСОБА_3 щодо отримання від ОСОБА_1 грошових коштів за продаж автомобіля, не підтверджують факту укладання 23. 06. 2005 року саме договору купівлі-продажу автомобіля.

Вказані докази лише свідчать про те, що позивач був наділений правом на керування та розпоряджання автомобілем марки BMW 520І, що й вказано в самій довіреності від 23. 06. 2005 року та посвідчено нотаріально.

Також, не є належним доказом надана позивачем ксерокопія надрукованої розписки нібито від гр.. ОСОБА_3 щодо отримання від ОСОБА_1 грошових коштів за продаж автомобіля, оскільки позивач в процесі розгляду справи не скористався своїми правами в частині заявлення клопотання про призначення по справі почеркознавчої експертизи, з метою підтвердження факту достовірності вказаної розписки.

Згідно вимог ст. ст. 27, 28, 29, 30 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав визнавати довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Павелко Б.О. 23 червня 2005 року, зареєстровану в реєстрі №3582 удаваним правочином, оскільки в судовому засіданні не встановлено, що вказана довіреність, яка є одностороннім правочином була вчинена відповідачем ОСОБА_2 для приховання іншого правочину, у зв'язку з чим в задоволенні даної вимоги необхідно відмовити.

Щодо вимоги позивача про визнання за ним права власності на автомобіль марки BMW 520І реєстраційний номер НОМЕР_3, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

В процесі розгляду справи позивачем не було доведено обставин на які він посилався при зверненні до суду з даним позовом, в зв'язку чим суд не прийшов до висновку, що позивачем було набуто у власність автомобіль марки BMW 520І реєстраційний номер НОМЕР_3, а тому дана вимога позивача задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві виключити з акту опису й арешту майна, а також з бази розшуку автомобіль марки BMW 520І легковий седан, випуску 1990 року, кузов НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_3.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду УРСР від 27 серпня 1976 року № 6 «Про судову практику в справах про виключення майна з опису», за правилами, встановленими для розгляду позовів про виключення майна з опису, розглядаються вимоги громадян і організацій, що ґрунтуються на праві власності на описане майно або на праві володіння ним.

Статтею 59 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під решту.

Аналізуючи зазначене вище, зважаючи на те, що позивачем не було доведено факту набуття у власність спірного транспортного засобу, суд не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині.

Керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 року, Постанови Пленуму Верховного Суду УРСР від 27 серпня 1976 року № 6 «Про судову практику в справах про виключення майна з опису», ст. ст. 235, 328 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 27-30, 57-58, 60, 169, 208-209, 212-215, 218 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: