Рішення № 53787896, 23.11.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа № 641/8468/14-ц Головуючий 1 інстанції: Богдан В.М.

Провадження №22ц/790/2525/15 Доповідач: Коровін С.Г.

Категорія: право власності

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Коровіна С.Г.

суддів: - Овсяннікової А.І., Довгаль А.П.

при секретарі - Огарьовій О.В. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 лютого 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями на 1/2 частину земельної ділянки,-

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_4 в якому, з урахуванням уточнень просив, визнати за ним право власності на 1\2 частину житлового будинку літ. «М-2» та 1\2 частину надвірних будівель: басейн «Н», ганок «н», сарай літ. «О», льох «П», ворота №4, хвіртку №5, огорожу № 6, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, визнати за ним право власності на 1\2 частину земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

В обґрунтування свого позову ОСОБА_3 вказав, що з 2003 року знаходився у фактичних шлюбних відносинах з відповідачкою ОСОБА_4 з якою мешкав однією сім'єю.

24.10.2007р. вони за спільні кошти придбали за договором купівлі-продажу спірний будинок. Вказаний договір було оформлено на відповідачку ОСОБА_4.

Також, на ім'я відповідача було видано акт на право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1.

У 2009 році вони знесли усі споруди на земельній ділянці та почали будувати житловий будинок літ. «М-2», сарай літ. «О», басейн літ. «Н» з огорожею та льохом літ. «П». Вказане будівництво продовжувалося до 2011 року.

09 жовтня 2009 року вони з відповідачкою зареєстрували шлюб від якого 29.05.2010р. у них народилась донька. Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 02.12.2013р. шлюб між сторонами було розірвано.

16.01.2012р. Харківською міською радою на ім'я відповідачки було видано свідоцтво про право власності на спірний будинок з надвірними будівлями, які були збудовані в період шлюбу та за сумісні кошти.

В судовому засіданні представник позивача підтримала заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просила їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та вказала, що особисто за свої кошти придбала спірний будинок та для його реконструкції 24.10.2007 року та 10.06. 2008р. уклала кредитні договори з ЗАТ «ПУМБ» де отримала кредити в розмірі 75000 доларів США та 17000 доларів США. Крім того, 02.04.2009р. вона продала належну їй квартиру за еквівалент 60000 доларів США , а також 23.05.2009р. продала належне їй домоволодіння за еквівалент 100000 дол. США. Всі вказані кошти були витрачені нею на реконструкцію спірного будинку та його благоустрій.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 лютого 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями, на 1/2 частину земельної ділянки відмовлено.

На рішення суду ОСОБА_3 подано апеляційну скаргу, в якій він просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його вимоги в повному обсязі. Позивач стверджує, що на момент покупки спірного домоволодіння вони з відповідачем проживали разом, як сім'я та повертали кошти по кредиту разом, у 2009 році після реєстрації шлюбу жилі приміщення були знесені та разом ними було розпочато будівництво нового об'єкту.

Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміненню з наступних підстав.

Рішення суду повинно в відповідати вимогам ст.213, 214 ЦПК України.

У відповідності до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання : 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Оскаржене рішення у повній мірі зазначеним вимогам закону не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що з 09 жовтня 2009 року по 02 грудня 2013 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.

19.05.2010 року у сторін народилася дочка.

24.10.2007 року на ім'я ОСОБА_4 було придбано будинок літ А-1 загальною площею 50,5 кв.м. з прибудовами на земельній ділянці 720 кв. м. за адресою АДРЕСА_1 (т.1 а.с.10). На підстав рішення 29 сесії 5 скликання Харківської міської ради Харківської області від 24.12.2008 року на ім'я ОСОБА_4 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0720 га у АДРЕСА_1 для обслуговування будинку, який знаходиться за цією адресою (т.1 а.с.18,19).

Судом першої інстанції встановлено і проти цього не заперечували сторони, що

придбаний на ім'я відповідача будинок і надвірні будівлі були знесені і на їх місті побудовано новий будинок. Зазначене також підтверджується кошторисом вартості будівництва (т.1 а.с.287-299), а також висновком судової будівельно-технічної експертизи №5967 від 30.09.2015 року (т.2 а.с.76-91).

Таким чином встановлено, що придбаний на ім'я відповідача будинок А-1, який було побудовано у 1927 році був знесений і на його місті побудовано будинок «М-2» з новими надвірними будівлями вартістю 1478525 грн.

У відповідності до вимог ст.61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно ч.1 ст. 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зазначеного, особисте майно чоловіка та дружини може бути визнано об'єктом спільної сумісної власності подружжя за наявності сукупності таких обставин: істотне збільшення вартості майна, збільшення його вартості саме за час шлюбу та наявності спільних трудових чи грошових затрат обох з подружжя або затрат другого з подружжя.

З матеріалів справи вбачається, що новий будинок сторони побудували під час шлюбу. Від первісного будинку, який було придбано до укладення шлюбу на ім'я відповідачки, нічого не залишилося і відповідачкою не надано доказів на підтвердження того, що для будівництва нового будинку використовувалися матеріали від первісного будинку. Встановлено, що сторони під час будівництва будинку сімейні відносини не припиняли і за час шлюбу фактично побудували новий будинок. Згідно декларації про готовність будинку від 12 вересня 2011 (т.2 а.с.27) будинок розпочато будівництвом у 2009 році. Технічний паспорт на об'єкт видано у червні 2011 року. Технічне обстеження будівельних конструкцій проведено у серпні 2011 року, а свідоцтво про право власності на житловий будинок літ. «М-2» загальною площею 189,2 кв.м. видано розпорядженням Харківського міського голови - 15.12.2011 року.

Посилання відповідача, що вона витратила на будівництво свої власні кошти, які мала до укладення шлюбу, та кошти отримані за кредитними договорами колегія не приймає до уваги. Як вбачається з пояснень сторін, довідки про стан та історію заборгованості (т.2 а.с.48-52), отриманий відповідачкою кредит погашався сторонами під час шлюбу. Вважати, що отриманий у 2007 році відповідачем кредит було використано лише на будівництво нового будинку підстав не має. Кредит отримано 24 жовтня 2007 року, а будівництво нового будинку розпочато у 2009 році. Відповідач дійсно до укладення шлюбу з позивачем продала за значні кошти належавши їй до шлюбу об'єкти нерухомості, але відповідачем не доведено, що саме за ці кошти було побудовано спірний будинок. Крім того встановлено, що ОСОБА_4 у липні, серпні 2009 року перерахувала на користь ТОВ «УКРМЕД ДЕНТАЛ» значні кошти на придбання стоматологічного обладнання (т.2 а.с.30, 41-46). Зазначене свідчить про те, що на придбання цього обладнання відповідач витрачала власні дошлюбні кошти.

У відповідності до вимог ч.2 ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

У разі якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

При таких обставинах колегія вважає доведеним, що спірне майно - житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 побудовано сторонами під час шлюбу і на підставі ст.60, 61 СК України це майно слід визнати спільним.

Згідно ч.1 ст. 70 СК України У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Частиною 2 ст.70 передбачено, що при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

Відповідачем у суді не надано підстав для застосування правил ч.2 ст.70 СК України.

При таких обставинах колегія вважає можливим визнати за позивачем право власності на 1/2 частину спільно створеного підчас шлюбу майна, а саме житлового будинку.

Позовні вимоги ОСОБА_3 щодо права власності на земельну ділянку задоволенню не підлягають. Судом встановлено, що власником земельної ділянки ОСОБА_4 стала до укладення шлюбу з позивачем, на підставі приватизації земельної ділянки, на якій знаходився придбаний нею до шлюбу будинок. Створення на цій земельній ділянці спільного майна подружжя у вигляді житлового будинку не є підставою для виникнення у ОСОБА_3 права власності на частину зазначеної земельної ділянки. Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у позові у цій частині і підстав для скасування рішення у цій частині немає.

Враховуючи викладене колегія частково задовольняє апеляційну скаргу ОСОБА_3, змінює рішення суду першої інстанції, скасовуючи його в частині відмови ОСОБА_3 у визнанні права власності на 1/2 частину будинку і ухвалює у цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог про визнання за ним права власності на 1/2 частину спірного будинку з надвірними будівлями. В іншій частині рішення залишається без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, ч.1 п.3 ст. 307, 308, 313, 315,317 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 лютого 2015 року змінити, скасувавши його в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності 1\2 частину житлового будинку з надвірними будівлями.

Ухвалити в цій частині нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково. Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину житлового будинку літ. «М-2» та 1\2 частину надвірних будівель: басейн «Н», ганок «н», сарай «О», льох «П», ворота №4, хвіртку №5, огорожу № 6, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

В іншій частині зазначене рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення , однак може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді -