Ухвала суду № 53784574, 19.11.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/5890/13-ц Головуючий у І інстанції Шовкопляс О. П.Провадження № 22-ц/780/5662/15 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 19.11.2015

УХВАЛА

Іменем України

19 листопада 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого - Мельника Я.С.,

суддів: Волохова Л.А., Матвієнко Ю.О.,

та секретаря Роговської Д.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 грудня 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про звернення стягнення,-

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2013 року ПАТ «КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначило, що 23 червня 2005 року міжним та ОСОБА_2 був укладенийкредитний договір, згідно якого останній отримав кредит в розмірі 21 186 Євро, який зобовязався повернути та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.Одночасно, з метою забезпечення виконання вказаного кредитного договору між сторонамибув укладенийдоговір іпотеки, предметомякого є належна відповідачеві 51/100 частина житлового будинку, загальною площею 58, 20 кв. метрів, який розташований по вул. Павліченка, 78, у м. Біла Церква, Київської області. Вказує, що відповідач своїх зобовязань за кредитним договором не виконує, через що просить в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки та виселити відповідача із будинку.

Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 грудня 2013 року позов задоволено частково, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на частину вищевказаного житлового будинку, належного ОСОБА_2, та стягнуто з нього на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судові витрати, а у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із цим рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та неповне зясування судом усіх обставин справи.

У обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивачем не було надано належних доказів на підтвердження наявності у відповідача заборгованості перед банком, через що позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у цих сторін виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем не було виконано своїх зобовязань за кредитним договором та кошти у добровільному порядку не повернуто, то позовні вимоги у частині звернення стягнення на предмет іпотеки підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 23 червня 2005 року міжпозивачем ПАТ «КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_2 був укладенийкредитний договір, згідно умов якого останній отримав кредит у розмірі 21 186 Євро, який він зобовязався повернути та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у визначений договором строк.Одночасно, з метою забезпечення виконання вказаного кредитного договору між сторонамибув укладенийдоговір іпотеки, предметомякого є належна відповідачеві 51/100 частина житлового будинку загальною площею 58, 20 кв. метрів, який розташований по вул. Павліченка, 78, у м. Біла Церква, Київської області (а. с. 19-31, 34).

З матеріалів справи також вбачається, що станом на 22 березня 2013 року за відповідачем наявна заборгованість за кредитним договором у розмірі 43267, 95 Євро (а. с. 7-12).

Відповідно до ст. 525 ЦК України встановлюється, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України встановлюється, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 527 ч.1 ЦК України встановлюється, що боржник зобовязаний виконати свій обовязок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобовязання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 530 ч.1 п.1 ЦК України визначено строк (термін) виконання зобовязання, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобовязання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Згідно ст.33 Закону України «Про іпотеку» передбачено підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до положень вказаної статті Закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Статтею 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду. При цьому, рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд може встановити спосіб реалізації предмета іпотеки або шляхом проведення прилюдних торгів або застосуванням процедури продажу, встановленої ст.38 цього Закону.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог у частині звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки відповідачами не було виконано своїх зобовязань по сплаті кредитних коштів, тому порушені майнові права позивача підлягають захисту шляхом надання йому права на реалізацію іпотечного майна.

Разом з тим, колегія суддів враховує положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає в бухгалтерському та (або) податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

Встановлений зазначеним Законом мораторій на стягнення нерухомого житлового майна громадян України, наданого як забезпечення зобов'язань за кредитами в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника), а тому наявність законодавчої заборони на стягнення іпотечного майна не може бути у даному випадку безумовною підставою для скасування у цій частині оскаржуваного рішення.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно звернув стягнення на предмет іпотеки, оскільки позивачем не було надано належних доказів на підтвердження наявності у ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором, є безпідставними, оскільки відповідачем у свою чергу не було надано належних доказів на підтвердження своїх заперечень відповідно до ст. 60 ЦПК України, зокрема не було надано жодних доказів повного або часткового погашення відповідачем наявної заборгованості.

Інших вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: