Постанова № 53778560, 19.11.2015, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2015 року № 813/4656/15

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Мартинюка В.Я.

секретар судового засідання Шозда Г.В.

представників:

від позивача - Наконечна О.І., Бойко З.М.,

від відповідача - Хмура Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові адміністративну справу за позовом Державного підприємства (надалі ДП) «Львіввугілля» в особі відокремленого підрозділу Оздоровчо-лікувального комплексу «Ровесник» до Сокальської об'єднаної державної податкової інспекції (надалі Сокальська ОДПІ) Головного управління ДФС у Львівській області про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення, -

в с т а н о в и в :

ДП «Львіввугілля» в особі відокремленого підрозділу Оздоровчо-лікувального комплексу «Ровесник» звернулося в суд з позовом до Сокальської ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення від 04.06.2015 року за № 0004381720.

Позивач в позовній заяві зазначає, що спірним податковим повідомленням-рішенням збільшено суму основного платежу у розмірі 514517 грн. 00 коп., однак дане збільшення є неправомірним оскільки сума вже нарахована в обліку платника, але не сплачена, а тому не підлягає повторному нарахуванню. Також, продовжує позивач, статтею 127 ПК України передбачено, що штрафні санкції нараховуються за не нарахування, неутримання, несплату (неперерахування) податку, а в даному випадку штрафні санкції нараховані за несвоєчасну сплату такого податку. В доповненнях до позовної заяви, позивач стверджує, що згідно з розрахунку повноти і своєчасності перерахування до бюджету утриманих сум податку на доходи фізичних осіб та донарахованих фінансових санкцій відповідачем застосовано штраф у розмірі 50% та 75% згідно з п.127.1 ст.127 ПК України в той час як до платника податків протягом 1095 днів не застосовувалися штрафні санкції саме за повторне вчинення діянь. Окрім того, нарахована та несплачена з 01.09.2011 року по 30.09.2014 року сума податку з доходів фізичних осіб з заробітної плати станом на момент прийняття податкового повідомлення - рішення часткового знаходилась за межами встановленого п.102.1 ст.102 ПК України строку давності 1095 днів, а тому визначене грошове зобов'язання за основним платежем відбулось з порушенням строку давності.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просить позов задовольнити.

Відповідач в запереченні на позовну заяву вважає, що позивачем несвоєчасно перераховувався податок з доходів фізичних осіб в сумі 2847030 грн. 48 коп. та не сплачено податок з доходів фізичних осіб в сумі 514517 грн. 17 коп. Таким чином, на думку контролюючого органу, податкове повідомлення-рішення прийнято правомірно, а в задоволенні позовних вимог слід повністю відмовити.

Представник відповідача дав аналогічні пояснення, просить у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд даючи правову оцінку спірним правовідносинам виходив з наступного.

За результатами планової виїзної перевірки ВП ОЛК «Ровесник» ДП «Львіввугілля» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 року по 30.09.2014 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 року по 30.09.2014 року, Сокальська ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області складено акт від 13.05.2015 року за №289/2200/26453503 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.06.2015 року за №0004381720, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з доходів фізичних осіб в розмірі 2630843 грн. 50 коп., в тому числі основний платіж - 514517 грн. 17 коп. та штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 2099326 грн. 33 коп.

Як вбачається з висновків акта перевірки, перевіркою встановлено порушення підп.16.1.4 п.16.1 ст.16, п.54.2 ст.54, п.87.9 ст.87, ст.167, підп.168.1.2, підп.168.1.4, підп.168.1.5 п.168.1 ст.168, підп. «а» п.176.2 ст.176 ПК України в частині несплати податку на доходи фізичних осіб в сумі 514517 грн. 17 коп. та несвоєчасної сплати податку на доходи з фізичних осіб в сумі 2847030 грн. 48 коп.

З приводу обставин правомірності проведення перевірки контролюючим органом.

У відповідності до положень п.8 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII, установлено, що перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців контролюючими органами (крім Державної фіскальної служби України та Державної фінансової інспекції України) здійснюються протягом січня - червня 2015 року виключно з дозволу Кабінету Міністрів України або за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки.

Дана норма дозволяє проводити контролюючим органам перевірки протягом січня - червня 2015 року не інакше як з дозволу Кабінету Міністрів України або за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки, за виключенням Державної фіскальної служби України та Державної фінансової інспекції України.

Абзацом першим п.41.1 ст.41 ПК України передбачено, що контролюючими органами є органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізує державну податкову, державну митну політику, забезпечує формування та реалізацію державної політики з адміністрування єдиного внеску, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску (далі - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), його територіальні органи.

Державна фіскальна служба України (ДФС), згідно п.1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року №236, є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

Наведені норми вказують на те, що проводити перевірки дозволено не всім контролюючим органам доходів і зборів, а лише центральному - Державній фіскальній службі України без обмежень.

Як вбачається зі змісту акта перевірки, така проводилась держаною податковою інспекцією, а не центральним органом виконавчої влади, згідно з підпунктами 78.1.1 пункту 78.1 ст.78 ПК України, яка не стосується дозволу Кабінету Міністрів України чи заявки суб'єкта господарювання щодо його перевірки.

Наявність такого дозволу чи заявки матеріалами справи не підтверджується.

При цьому, судом взято до уваги позицію Європейського суду у справіYvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обгрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Отже, якщо держава задекларувала певні правила поведінки при проведенні перевірок (зокрема, наявності заборони їх проведення), то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Наведені обставини дозволяють суду прийти до висновку, що перевірка проведена під час існуючої заборони на її проведення, а тому не може вважатись законною.

Крім того, навіть якщо припустити, що контролюючий орган під час проведення перевірки керувався положеннями п.3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII, яким установлено, що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України. Зазначене обмеження не поширюється:

з 1 січня 2015 року на перевірки суб'єктів господарювання, що ввозять на митну територію України та/або виробляють та/або реалізують підакцизні товари, на перевірки дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску, відшкодування податку на додану вартість;

з 1 липня 2015 року на перевірки платників єдиного податку другої і третьої (фізичні особи - підприємці) груп, крім тих, які здійснюють діяльність на ринках, продаж товарів у дрібнороздрібній торговельній мережі через засоби пересувної мережі, за винятком платників єдиного податку, визначених пунктом 27 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, з питань дотримання порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій,

то слід зазначити наступне.

Законодавцем прийнято дві норми, які регулюють одні і ті ж правовідносини - заборони проведення перевірки, зокрема одна п.8 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», забороняє проводити перевірки протягом січня - червня 2015 року всім контролюючим органам крім Державної фіскальної служби України та Державної фінансової інспекції України, а інша - п.3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII - дозволяє проводити перевірки всім контролюючим органам за певних умов.

Наведені норми дозволяють суду прийти до висновку про існування конфлікту інтересів - неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків та контролюючих органів - що у відповідності до положень п.56.21 ст.56 ПК України, передбачає прийняття рішення на користь платника податків.

На такі ж обставини наголошено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України».

При цьому, суд звертає увагу на те, що п.3 Прикінцевих положень згаданого Закону не є зміною положень Податкового кодексу України, а тому суд позбавлений можливості у спірному випадку застосувати положення п.2.1 ст.2 цього Кодексу.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідачем було незаконно проведено виїзну планову документальну перевірку позивача.

Щодо відсутності наслідків проведення незаконної перевірки.

Висновок щодо відсутності правових наслідків незаконної перевірки, викладено у постанові Верховного Суду України від 27.01.2015 року за №21-425а14, а тому враховується судом при вирішенні даного спору, у відповідності до абзацу другого ч.1 ст.244-2 КАС України. При цьому, суд не знайшов підстав для відступлення від зазначеної правової позиції.

Враховуючи те, що судом встановлено обставини протиправності проведення перевірки, правовим наслідком якої є спірне податкове повідомлення-рішення, то таке є протиправними з викладених міркувань.

Щодо суті спірного податкового повідомлення-рішення також слід зазначити і про таке.

З приводу збільшення грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в частині основного платежу.

Відповідно до підп.168.1.1 п.168.1 ст.168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Як передбачено підп.168.1.2 цього ж пункту, податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що позивач самостійно визначив суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 514517 грн. 17 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи податковими розрахунками сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма №1ДФ), та не сплатив її у строки, визначені ст.168 ПК України.

При цьому, в акті перевірки зазначено, що перевіркою з питань правильності заповнення відомостей про суми нарахованого (сплаченого) доходу на користь платника податку, а також суми утриманого з них податку за встановленою формою 1ДФ не встановлено.

Згідно з вимог п.58.1 ст.58 ПК України, контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян) або якщо за результатами перевірки контролюючим органом встановлено факт:

невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації;

завищення розміру задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованої платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу;

заниження або завищення суми податкових зобов'язань, заявленої у податковій декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість, крім випадків, коли зазначене заниження або завищення враховано при винесенні інших податкових повідомлень-рішень за результатами перевірки.

В даному ж випадку, контролюючий орган в оскаржуваному податковому повідомленні - рішенні збільшив позивачу суму грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб за основним платежем в розмірі 514517 грн. 17 коп., яка вже була попередньо нарахована ним згідно з розрахунків форми №1ДФ.

Дані дії контролюючого органу суперечать вищенаведеним нормам законодавства.

Щодо нарахування штрафних санкцій.

Відповідно до п.87.9 ст.87 ПК України, у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.

Як вбачається із оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, штрафні санкції до платника податків було застосовано на підставі п.127.1 ст.127 ПК України, яка встановлює відповідальність за ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків.

В той же час, в акті перевірки контролюючий орган зазначає, що перевіркою встановлено несвоєчасне перерахування податку на доходи фізичних осіб в сумі 2847030 грн. 48 коп.

Згідно з положень п.126.1 ст.126 ПК України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств, рентної плати протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Таким чином, суд вважає, що зазначене в акті перевірки порушення позивачем податкового законодавства у вигляді прострочення встановленого строку сплати податку з доходів фізичних осіб відповідає складу порушення, передбаченому ст.126 ПК України.

За таких обставин, на думку суду, застосування контролюючим органом штрафних санкцій на підставі норми, яка не відповідає встановленим обставинам порушення, є неправомірним.

У відповідності до п.1 та п.3 ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Інші мотиви позовної заяви судом не беруться до уваги з врахуванням наведеного.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про підставність та обгрунтованість позовних вимог про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.

Окрім того, суд, у відповідності до вимог ч.2 ст.162 КАС України, вважає за необхідне в резолютивній частині постанови зазначити про протиправність та скасування оскаржуваного акта індивідуальної дії.

Щодо судових витрат, то, у відповідності до вимог ч.1 ст.94 КАС України, такі належить присудити на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати, прийняте Сокальською об'єднаною державною податковою інспекцію Головного управління ДФС у Львівській області, податкове повідомлення-рішення від 04.06.2015 року за № 0004381720.

3. Стягнути на користь Державного підприємства «Львіввугілля» (код ЄДРПОУ 32323256), що знаходиться за адресою Львівська область, м.Сокаль, вул.Б.Хмельницького, 26, за рахунок бюджетних асигнувань Сокальської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області 487 грн. 20 коп. (чотириста вісімдесят сім гривень двадцять копійок) сплаченого судового збору.

4.Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

5. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 23 листопад 2015 року.

Суддя В.Я.Мартинюк