Постанова № 53778494, 19.11.2015, Сумський окружний адміністративний суд

Копія

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2015 р. Справа №818/3495/15

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Прилипчука О.А.

за участю секретаря судового засідання - Мороз Т.М.

представників позивача: Рудченко О.М., Плужнікова Л.Ю., Красійов М.В.

представника відповідача: Васильченко М.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №818/3495/15

за позовом Приватної фірми "Комагросервіс"

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Приватна фірма "Комагросервіс" (далі по тексту - позивач, ПФ "Комагросервіс") звернулась до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області (далі по тексту - відповідач, ДПІ у м. Сумах), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення: від 21.07.2015 р. №0001632202; №0027071707/35083 та №0000382202.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем проведена документальну планову виїзну перевірку позивача та складено акт «Про результати документальної планової виїзної перевірки ПФ «Комагросервіс» (код 21128556) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 р. по 31.12.2014р.» від 03.07.2015р. №1552/2202/21128566/24.

21.07.2015р. на підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у м. Суми були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- №0001632202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання на суму 831351 грн. за платежем - податок на додану вартість, в т.ч. 554234 грн. - за основним платежем, 277117 грн. - за штрафними санкціями;

- №0001642202, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 370615 грн.;

- №0027071707/35083, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 866,25 грн., з яких: 225,00 грн. - основний платіж, 641,25 грн. - штрафні санкції;

- №0000382202, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції за порушення порядку ведення касових операцій у розмірі 1500,00 грн.

Позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення - рішення такими, що прийняті з порушенням норм матеріального права, виходячи з наступного.

Так, позивач вважає, що висновки, які стосуються виявлених порушень п. 102.1 ст.102, п.192.2 ст.192 Податкового кодексу України в частині нібито встановлених завищень задекларованих показників у р.8 Декларацій з ПДВ на загальну суму 551366 грн. у т.ч. за: лютий 2013 р. -188499 грн., березень 2013 р. -69167 грн., листопад 2013 р. - 140000 грн., грудень 2013 р. - 153700 грн., не відповідають дійсності та не мають належного за собою правового та документального обґрунтування, виходячи з наступного.

Підставою для здійснення коригування податкових зобов'язань був факт повернення товару (сиру російського промпереробка), здійснений відповідно накладних на повернення товару, перелік яких зазначено на стор.11-12 Акту. Транспортування товару було здійснено автомобільним транспортом ФОП ОСОБА_5, перелік ТТН зазначено на стор. 12-13 Акту.

Порядок коригування податкових зобов'язань з ПДВ від неплатника податку визначено п.192.2 ст. 192 Податкового кодексу України, а саме: зменшення суми податкових зобов'язань платника податку - постачальника в разі зміни суми компенсації вартості товарів/послуг, наданих особам, що не були платниками цього податку на дату такого постачання, дозволяється лише при поверненні раніше поставлених товарів у власність постачальника з наданням отримувачу повної грошової компенсації їх вартості, у тому числі при перегляді цін, пов'язаних з гарантійною заміною товарів або низькоякісних товарів відповідно до закону або договору.

Відповідно до актів звіряння розрахунків та даних рах.361 розрахунки між позивачем та ФОП ОСОБА_5 не проводились, тому «компенсація» вартості товарів не проводилась.

Відповідачу у ході перевірки надавались всі необхідні первинні бухгалтерські документи, розрахунки, акти звіряння та пояснення з цього питання.

Щодо того, що податковими інспекторами на стор.13 Акту досліджено строк придатності товару, то позивач звертає увагу, що податкові інспектори вийшли за межі визначених для перевірки повноважень (в плані на перевірку не зазначено цього питання та Податковим кодексом також не визначено права працівників ДФС проводити перевірку з цього питання), але відповідно до технічних умов ГОСТ 11041-88 Державного стандарту Союзу PCP «Сир російський» визначено:

п.1.3.5. Вік сиру повинен бути не менше - 60 діб.

Р.4 Транспортування та зберігання:

4.2. Зберігання:

4.2.1 Зберігання сиру здійснюється при температурі від мінус 4 до ОС та відносній вологості повітря 85-90% або при температурі від 0 до 8 С та відносній вологості 80-85%. Якість сиру перевіряється не рідше, чим один раз в 30 діб. За результатами цих перевірок виноситься рішення про подальшу ймовірність зберігання сиру.

У своїх поясненнях, наданих у ході перевірки позивач звертав увагу перевіряючих на те, що повернутий товар було в подальшому реалізовано.

Листом ПАТ «Борщагівський сирзавод» №96 від 09.04.2012 р. на запит позивача повідомлено, що з сиру промпереробка на сирзаводах України виробляються: плавлені сири, продукти сирні сухі та корм для тварин, вказаний лист надавався відповідачу при розгляді заперечень на акт.

Вимога відповідача надати додатково на перевірку сертифікати якості на сир промпереробка є незаконною оскільки саме видаткові накладні підтверджують факт передачі товарно-матеріальних цінностей і при їх наявності немає необхідності для складання додатково актів приймання продукції по кількості.

Сертифікати та посвідчення якості продукції не визначають правильності нарахування та повноти і своєчасності сплати податків.

Усі наведені вище документи в їх сукупності, складені під час здійснення господарських операцій, за змістом відповідають вимогам закону, відображають реальність господарської операції і належать до первинних документів бухгалтерського обліку. Тому, питання реального вчинення господарських операцій має з'ясовуватися на підставі оцінки усіх таких доказів в їх сукупності.

Безтоварність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише припущенням про закінчення терміну зберігання товару та неможливістю його реалізації.

Крім того, на стор. 18-24 акту у розділі 3.2.2 «Податковий кредит з податку на додану вартість» виключено суми податкових накладних, виданих наступними контрагентами Позивача, а саме ТОВ «Стартон», ТОВ «Авальбудсервіс» в зв'язку з наявністю актів податкового органу за їх місцезнаходженням, яким встановлено відсутність платників податків за юридичною адресою.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку права на податковий кредит, від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

У відповідача відсутні докази на підтвердження обставин, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.

Платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Тому, позивач як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України, і не може нести відповідальність за порушення продавцем податкової дисципліни, правил здійснення господарської діяльності чи вчинення інших протиправних дій.

У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Стосовно порушення порядку утримання податку з доходів фізичних осіб, встановлених на стор. 33-34 акту, де встановлено порушення п.2.11, 3.1 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затвердженого Постановою правління НБУ від 15.12.2004 р. №637, а саме: виявлення фактів проведення готівкових розрахунків без подання платіжних документів встановленої форми (до звітів додані документи, які не є розрахунковими та не є належним доказом сплати готівкових коштів: складені прибуткові касові ордери (квитанції до прибуткових касових ордерів) ФОП на загальну суму 1500,00 грн., позивач вважає, що згідно з п.15 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані надавати покупцю товарів (послуг) за його вимогою чек, накладну або інший письмовий документ, що засвідчує передання права власності на них від продавця до покупця з метою виконання вимог Закону України «Про захист прав споживачів».

Отже, такі платники податків на вимогу покупця надають касовий чек, товарний чек, розрахункову квитанцію, що підтверджує факт продажу товарів.

Як вказано вище, наданий у ході перевірки документ, а саме: квитанція до прибуткового касового ордеру є самостійним документом і вказує на факт передачі права власності, тобто отримання грошових коштів від представника позивача в оплату за надані послуги.

Тому, позивач вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні.

Заслухавши доводи представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що з 05.06.2015 р. по 25.06.2015 р. ДПІ у м. Сумах проведена документальна планова виїзна перевірка ПФ «Комагросервіс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 р. по 31.12.2014р., за результатами якої складено акт перевірки від 03.07.2015р. №1552/2202/21128566/24 (а.с. 10-50).

21.07.2015 р. на підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у м. Суми прийняті податкові повідомлення-рішення, а саме:

- №0001632202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання на суму 831351 грн. за платежем - податок на додану вартість, в т.ч. 554234 грн. - за основним платежем, 277117 грн. - за штрафними санкціями;

- №0001642202, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 370615 грн. (а.с. 52);

- №0027071707/35083, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 866,25 грн., з яких: 225,00 грн. - основний платіж, 641,25 грн. - штрафні санкції (а.с. 51);

- №0000382202, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції за порушення порядку ведення касових операцій у розмірі 1500,00 грн. (а.с. 53).

Задовольняючи позовні вимоги, суд вважає помилковими висновки відповідача щодо застосування до позивача штрафних санкцій за порушення порядку ведення касових операцій у розмірі 1500,00 грн. та збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 866,25 грн., з яких: 225,00 грн. - основний платіж, 641,25 грн. - штрафні санкції, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. п. 1, 2 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою повноваження надано.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З матеріалів справи судом встановлено, що Приватна фірма "Комагросервіс" в 2014 році здійснювала розрахунки із фізичною особою - підприємцем, а саме: Красійов М.В., шляхом отримання квитанцій прибутково касових ордерів (а.с. 42).

Суд вважає помилковими висновки податкового органу, щодо неможливості здійснення розрахунків із фізичними особами - підприємцями шляхом отримання квитанцій прибутково касових ордерів, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1.2. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004р. № 637, касові документи - документи (касові ордери та відомості на виплату грошей, розрахункові документи, квитанції програмно-технічних комплексів самообслуговування, відомості закупівлі сільськогосподарської продукції, інші прибуткові та видаткові касові документи), за допомогою яких відповідно до законодавства України оформляються касові операції, звіти про використання коштів, а також відповідні журнали встановленої форми для реєстрації цих документів та книги обліку.

Касовий ордер - первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси. Форми касових ордерів, що використовуються спеціалізованими підприємствами та установами Національного банку України, які не мають оборотної каси, установлюються відповідним нормативно-правовим актом Національного банку України.

Таким чином, суд приходить висновку, що касовий ордер (прибутковий або видатковий) є первинним документом, що засвідчує здійснення касової операції, підтверджує звіти про використання коштів.

Відповідно до глави 2 Положення від 15.12.2004р. №637, підприємства (підприємці) здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами (громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, які не здійснюють підприємницької діяльності) через касу як за рахунок готівкової виручки, так і за рахунок коштів, одержаних із банків. Зазначені розрахунки проводяться також шляхом переказу готівки для сплати відповідних платежів.

Підприємства (підприємці) здійснюють облік операцій з готівкою у відповідних книгах обліку.

Уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

Згідно розділу 3 Положення від 15.12.2004р. №637, приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами, підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства.

Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником.

Отже, чинним законодавством передбачено право фізичної особи проводити розрахунки з юридичними особами в готівковій формі через касу з оформленням прибуткових касових ордерів та видачею квитанції від такого ордеру, як документа, що посвідчує понесені фізичною особою витрати.

Відповідно до п. 3.2. розділу 3 Положення від 15.12.2004р. №637, касові операції, що проводяться відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», оформляються згідно з вимогами цього Закону.

Згідно п. 6 ст. 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при продажу товарів (наданні послуг) фізичними особами - підприємцями, які сплачують єдиний податок.

Таким чином, суд вважає, що чинне законодавство України передбачає можливість здійснення готівкових розрахунків з оформленням прибуткових касових ордерів та видачею квитанції від такого ордеру, що засвідчує сплату продавцю - фізичній особі - підприємцю вартості придбаного товару (послуги), у зв'язку з чим висновки відповідача викладені в акті щодо порушення позивачем Положення від 15.12.2004 р. №637 є такими, що не відповідають чинному законодавству України, у зв'язку з чим податкові повідомлення - рішення: №0027071707/35083, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 866,25 грн., №0000382202, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції за порушення порядку ведення касових операцій у розмірі 1500,00 грн. підлягають скасуванню.

Задовольняючи позовні вимоги щодо скасування податкових повідомлень - рішень №0001632202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання на суму 831351 грн. за платежем - податок на додану вартість, в т.ч. 554234 грн. - за основним платежем, 277117 грн. - за штрафними санкціями, суд виходить з наступного.

Суд зазначає, що підставою збільшення ДПІ у м.Сумах позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість є висновок в акті перевірки про безтоварність угод позивача із ФОП ОСОБА_5, ТОВ «Стратон», ТОВ «Авальбудсервіс» (а.с. 17-24, 27-30).

Проте, суд не погоджується із такими висновками відповідача, виходячи з наступного.

З матеріалів справи судом встановлено, що 10 грудня 2013 між ТОВ «Стратон» та ПФ «Комагросервіс» укладено договір № 48/13 поставки молочно - сирної продукції (а.с. 76-78 том.2).

Реальність зазначеної угоди підтверджується наданими позивачем до суду:

- видатковими накладними Сн01/77436/а від 05.06.2014, Сн01/66321/а від 15.05.2014 (а.с.63,66 том.1);

- податковими накладними №34/1 від 05.06.2014, №121/1 від 15.05.2014 (а. с. 64,67 том.1);

- товарно - транспортними накладними від 05.06.2014 та від 15.05.2014 (а.с. 65,68 том.1).

Також, в самому акті перевірки від 03.07.2015 зазначено про знаходження отриманого товару на складі підприємства (а.с. 28 том.1).

З матеріалів справи судом встановлено, що ПФ «Комагросервіс» придбала у ТОВ «Авальбудсервіс» насос.

Реальність зазначеної угоди підтверджується наданими позивачем до суду рахунком №27/Р від 27.06.2014, накладною №155 від 09.07.2014 та податковою накладною від 27.06.2014 №155 (а.с. 61-62 том.1).

Також, суд зазначає, що під час проведення перевірки позивачем на підтвердження реальності господарських операцій надавалися перевіряючим платіжне доручення №1360 від 27.06.2014 на суму 7200 грн. та довіреність на отримання товарно матеріальних цінностей №136 від 06.07.2014 (а.с.29-30 том.1).

Крім того, в самому акті перевірки від 03.07.2015 зазначено про знаходження отриманого товару на складі підприємства (а. с. 30 том.1).

Судом встановлено, що 05.01.2008 ПФ «Комагросервіс» уклала із ПП ОСОБА_5 договір купівлі - продажу №3 (а.с. 82 том.1).

01.01.2011 ПФ «Комагросервіс» уклала із ФОП ОСОБА_5 додаткову угоду, відповідно до якої внесено зміни до п.3.2 щодо строків та порядку взаєморозрахунків (а.с. 83 том.1).

15.03.2008 ПФ «Комагросервіс» уклала із ФОП ОСОБА_5 договір купівлі - продажу (а.с. 80 том.1).

01.03.2011 ПФ «Комагросервіс» уклала із ФОП ОСОБА_5 додаткову угоду, відповідно до якої внесено зміни до п.3.2 щодо строків та порядку взаєморозрахунків (а.с. 81 том.1).

28.12.2012 ПФ «Комагросервіс» направлено ФОП ОСОБА_5 претензію про повернення товару (а.с. 86 том.1).

В 2013 році ФОП ОСОБА_5 товар було повернуто ПФ «Комагросервіс», що підтверджується наданими до суду накладними на повернення товару, товарно - транспортними накладними (148-250 том.1).

Відповідно у податковому обліку позивача було проведено корегування сум податку на додану вартість, що підтверджується наданими до суду розрахунками коригування кількісних та вартісних показників до податкової декларації (а.с. 133,135,137,139,141,143,145,147,149,151 том.1).

Суд зазначає, що укладений між позивачем та його контрагентами договори містять положення щодо найменування, кількості, якості та асортименту, що свідчить про наявність наміру щодо настання реальних наслідків в момент укладення договорів, оскільки, укладаючи угоду, сторони домовлялися щодо істотних умов правочину.

Для бухгалтерського обліку, що базується на безперервному документуванні всіх здійснюваних господарських операцій, первинні документи є документальними свідоцтвами, що підтверджують отримання товарно-матеріальних цінностей від постачальника.

Такі документи у свою чергу є підставою для внесення записів до облікових бухгалтерських регістрів.

Отже, до документів, що є підставою для оприбуткування товару належать прибутково-видаткові накладні, які виписуються постачальником та містять кількісно-вартісні відомості про товар, сертифікати, паспорти якості заводу-виробника товару.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не надано до матеріалів справи доказів відсутності у позивача первинних документів.

При цьому, єдиним мотивом, на підставі якого суб'єкт владних повноважень дійшов судження про відсутність реальності здійснення господарської операції, є виключно висновки викладені в акті перевірки про відсутність документів, що підтверджують транспортування товару та акти про неможливість провести зустрічні перевірки ТОВ «Авальбудсервіс».

Проте, оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми), дату та місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

Оглянуті судом документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Таким чином, надаючи оцінку наявним в матеріалах справи договору, податковим накладним, накладним, та іншим первинним документам, якими позивач доводить перед судом реальність здійснення господарської операції, суд, досліджуючи їх, встановлює наявність обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку.

Судовим розглядом не встановлено жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірних правочинів, до правового статусу сторін договорів як платників ПДВ, відповідності спірних правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за спірним правочином .

Викладене в акті судження податкового органу про вчинення платником податків порушень закону ґрунтується лише на висновках - припущеннях щодо безтоварності угоди.

Проте, суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Відповідачем не надано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб товариства позивача або за викладеними у акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Суд зазначає, що первинні документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704 спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а тому суд дійшов висновку, що вони є належними та допустимими доказами реальності вчинення господарських операцій.

Згідно п. п. п. а) п. п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом п. п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів / послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 200 Податкового кодексу України визначено порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків

Згідно п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Тобто, виходячи з вищенаведеного видані позивачу податкові накладна його контрагентами, це і є перша подія, і яка підтверджує факт придбання товару (робіт, послуг).

Враховуючи вищевикладене, позивачем отримано від контрагента податкові накладні, які саме і є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та відповідно, зазначені накладні оформлені у повній відповідності до вимог ст. 201 Податкового кодексу України, що не заперечується податковим органом.

На підставі викладеного вище, правочини між позивачем та його контрагентом підтверджено належним чином складеними первинними бухгалтерськими документами і вони жодним чином не суперечать вимогам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, а тому висновки відповідача, щодо збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Крім того, суд зазначає, що чинним законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб.

Таким чином, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Висновок про те, що платник не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом узгоджується з практикою Європейського Суду (Рішення Європейського Суду від 22 січня 2009 року у справі "Булвес"АД проти Болгарії (заява № 3991/03), відповідно до п. 714 якого, визначено, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Щодо посилання відповідача на відсутність первинних документів, що підтверджують транспортування продукції по господарським відносинам із ТОВ «Авальбудсервіс», як на доведення безтоварності укладеного договору між позивачем та контрагентом, суд зазначає, що відсутність та/або дефектність документів на транспортне перевезення умовленого договорами товару не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій.

Так, відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 14.10.1997р. товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно- транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського ліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно- транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше трьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною ладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно- транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Крім того, суд спростовує висновки відповідача, щодо відсутності у ФОП ОСОБА_5 належних та достатніх складських приміщень та холодильних камер для зберігання сиру, виходячи з наступного.

З матеріалів справи, а саме зі змісту акту про перевірку стану заставленого майна від

15.03.2013, договору застави рухомого майна №279-р-3, договору купівлі - продажу нежитлового майна та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, судом встановлено, що у власності ФОП ОСОБА_5 перебуває нежитлове приміщення та морозильні камери, що спростовують висновки відповідача про відсутність умов зберігання сиру(а.с. 57-67).

Крім того, суд спростовує висновки відповідача про сплив терміну зберігання сиру, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 4.2.1 технічних умов ГОСТ 11041-88 Державного стандарту Союзу PCP «Сир російський» визначено, що зберігання сиру здійснюється при температурі від мінус 4 до ОС та відносній вологості повітря 85-90% або при температурі від 0 до 8 С та відносній вологості 80-85%. Якість сиру перевіряється не рідше, чим один раз в 30 діб. За результатами цих перевірок виноситься рішення про подальшу ймовірність зберігання сиру.

Таким чином, суд зазначає, що чинним ГОСТом не визначено конкретних строків зберігання сиру, проте визначено умови зберігання, а тому висновки відповідача про сплив терміну зберігання сиру є необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Згідно ч.1,2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень не надав достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності його дій щодо прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішеннь.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області від 21.07.2015 р. №0001632202; №0027071707/35083 та №0000382202 прийняті з порушенням вимог ч.2 ст. 19 Конституції України, а тому є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватної фірми "Комагросервіс" до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області про скасування податкових повідомлень-рішень -задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області від 21.07.2015 р. №0001632202; №0027071707/35083 та №0000382202.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови складено 24.11.2015 р.

Суддя (підпис) О.А. Прилипчук

З оригіналом згідно

Суддя О.А. Прилипчук