Постанова № 53777985, 13.04.2011, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" квітня 2011 р. Справа № 2a-301/11/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Суддя Остап'юк С.В.

за участю секретаря Хоми О.В.

представника позивача: ОСОБА_1

представників відповідача: ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом відкритого акціонерного товариства «Компанія «Верховина»до Державної податкової інспекції в Верховинському районі Івано-Франківської області про скасування податкових повідомлень рішень за №0000382300/0 від 12.11.2010 року та №0000412300/1 від 01.12.2010 року, -

ВСТАНОВИВ:

26.01.2011 року відкрите акціонерне товариство «Компанія «Верховина» (далі по тексту позивач, Товариство) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Верховинському районі Івано-Франківської області (далі відповідач, Інспекція) про скасування податкових повідомлень рішення за №0000382300/0 від 12.11.2010 року та №0000412300/1 від 01.12.2010 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач протиправно, в порушення положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Цивільного кодексу України виніс оскаржувані податкові повідомлення-рішення, якими визначив зобовязання з сплати податку на прибуток на підставі помилкового висновку про безпідставне включення до складу валових витрат Товариства витрат понесених за агентським договором №7 від 31.03.2010 року та договору №1 від 19.04.2010 року, укладених з товариствами з обмеженою відповідальністю «Екопласт»-Львів» та «Іртас».

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з мотивів зазначених в позовній заяві.

Відповідач позов не визнав, його представником суду надано письмове заперечення проти заявлених позовних вимог, мотивоване тим, що вартість наданих позивачу агентських та юридичних послуг склала 96, 5 % від вартості реалізованого майна, а надані послуги не є витратами, які могли використовуватись в господарській діяльності підприємства, підготовкою, організацією веденням виробництва.

Представники позивача проти позову заперечили з мотивів вказаних в письмових запереченнях.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, суд встановив наступне.

В період з 24.09.2010 року до 27.10.2011 року відповідачем проведена виїзна позапланова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року до 30.06.2010 року.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем 03.11.2011 року складено акт за №878/2300/05489023 (а.с. 26-30).

За наслідками розгляду вказаного акту перевірки, відповідач 12.11.2011 року податковим повідомленням-рішенням за №0000382300/0 визначив позивачу податкові зобовязань з сплати податку на прибуток в розмірі 129 549 гривень, в тому числі 107 957 гривень за основним платежем та 21 592 за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 10).

01.12.2010 року за наслідками розгляду скарги позивача на вказане податкове повідомлення-рішення відповідач скаргу залишив без задоволення та виніс податкове повідомлення-рішення за №0000412300/1 визначено зобовязання з сплати податку на прибуток в тому ж розмірі.

Оскільки обєктом оподаткування є господарські операції, то судом досліджуються правомірність винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та визначення податкових зобовязань за проведеними позивачем господарськими операціями.

Так, судом встановлено, що 31.03.2010 року між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Екопласт»-Львів» укладено агентський договір №7(договір про комерційне посередництво), згідно якого Товариство доручило ТОВ «Екопласт»-Львів» провести пошук покупця на майно, належне Товариству. Умовами договору встановлений порядок виконання даного договору, згідно якого комерційний агент здійснює виконання договору в два етапи, на першому здійснює пошук покупця до 01.06.2010 року, шляхом проведення маркетингового дослідження, збирання інформації, здійснення переговорів та листування, після чого здійснює надання Товариству встановленої договором інформації, про що складається акт прийому передачі; на другому надає допомогу та сприяння в укладенні договорів, шляхом організації зустрічі із можливим контрагентом, забезпечення її проведення тощо (а.с.70-73).

30.04.2010 року товариство з обмеженою відповідальністю «Екопласт»-Львів» передало, а позивач отримав інформацію за агентським договором №7 від 31.03.2010 року, про що складено акт приймання-передачі інформації по першому етапу згідно Агентського договору №7 від 31.03.2010 року. Згідно вказаного акту позивачу повідомлено про можливість укладення угод з приватним підприємством «Ос-Інвест», надано відомості про вказану юридичну особу, повідомлено вимоги потенційного покупця до правочинів (а.с.74).

20.05.2010 року між позивачем та ТОВ «Екопласт»-Львів» складено акт №0075 приймання-передачі агентських послуг за вищевказаним договором та ТОВ «Екопласт»-Львів» видано податкову накладну на вартість наданих послуг, обумовлених договором за №0355 від 20.05.2010 року (а.с.75).

Крім того, 19.04.2010 року між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Іртас» укладено договір №1 про надання юридичних послуг. Згідно умов даного договору ТОВ «Іртас» зобовязувалось надавати юридичні послуги щодо супроводу господарських операцій по продажу нерухомого майна, транспорту, механізмів та обладнання позивача, шляхом проведення переговорів з покупцями, проведення правової експертизи фінансових, бухгалтерських та інших документів, підготовки договорів купівлі-продажу, актів приймання-передачі майна, представництва інтересів позивача в органах нотаріату, органах влади (а.с.77).

07.05.2010 року рішенням спостережної ради Товариства уповноважено голову правління Товариства уповноважено на здійснення правочинів щодо розпорядження майном товариства в межах суми, що не перевищує 2 000 000 гривень (а.с.127).

12.05.2010 року та 14.05.2010 року позивачем укладено угоди купівлі продажу належного йому майна (продукція, обладнання, транспортні засоби, нерухоме майно) з приватним підприємством «Ос-Інвест», яке було передано покупцю (а.с.90-110).

18.05.2010 року між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Іртас» складено акт приймання-передачі наданих послуг згідно Договору №1 про надання юридичних послуг від 19.04.2010 року, а також ТОВ «Іртас» видано податкову накладну за виконані роботи за №0799 від 31.05.2010 року (а.с.78-79).

15.07.2010 року загальними зборами Товариства схвалені укладені угоди з ПП «Ос-Інвест» щодо продажу майна позивача (а.с.128-131).

Відповідач не визнав право платника податку на віднесення зазначених витрат до валових витрат, виходячи з того, що дані операції не є витратами, які використовувалися б у господарській діяльності підприємства.

Суд, у відповідності до статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішуючи питання про те, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, виходить з положень нормативних актів в редакціях, що діяли на момент виникнення цих правовідносин та зазначає зміст норм права відповідно до них.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Частинами 4, 5 та 6 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 зазначеного Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не повязані з веденням господарської діяльності, а саме: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначеним пунктом 7.11 цього Закону, та витрат, пов'язаних з проведенням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 5.4.4 цієї статті); придбання лотерей, участь в азартних іграх; фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених пунктами 5.6 і 5.7 цієї статті, та в інших випадках, передбачених нормами цього Закону.

При цьому суд зазначає, що договір про надання маркетингових послуг з пошуку контрагентів для угод купівлі-продажу та юридичних послуг при укладенні таких угод законодавцем не віднесено до переліку витрат, що не включаються до складу валових витрат, а надані послуги за вказаним договором повязані з господарською діяльністю позивача, оскільки передбачають реалізацію продукції Товариства, обладнання та нерухомого майна, при цьому позивачем було одержано обумовлені у відповідних договорах надання послуг результати виконання таких робіт, які полягали в укладенні договорів купівлі-продажу продукції, рухомого та нерухомого майна.

Пункти 5.3 5.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не містять у собі ніяких обмежень щодо включення витрат саме по оплаті агентських (маркетингових) послуг (повязаних з господарською діяльністю підприємства) до його валових витрат.

В законодавчих актах України не встановлено переліку конкретних документів, необхідних для віднесення витрат підприємства до складу валових витрат. У той же час, зазначений Закон у якості таких підтверджуючих документів вказує як «розрахункові», «платіжні», так й «інші документи».

Таким чином, за своїм змістом, вказані норми закону не дозволяють включати витрати підприємства у валові тільки у тому разі, якщо ці витрати не підтверджені будь-яким документом ані розрахунковим, ані платіжним, ані іншим документом.

Як встановлено судом під час перевірки позивачем були надані відповідні договори, податкові накладні та акти виконаних робіт.

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» вказує, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому законі, не дозволяється.

Таким чином, встановлення контролюючим органом додаткових обмежень для позивача, крім законодавчо визначених, суперечить вимогам частини 2 статті 19 Конституції України та нормам чинного податкового законодавства.

Що стосується правомірності угод, що передбачають витрати на маркетинг та юридичні послуги, то основними нормативно-правовими актами, що визначають види, вимоги, порядок укладення господарських договорів, є Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України.

Так, відповідно до статей 626 - 628 Цивільного кодексу України під договором слід розуміти домовленість двох або більше сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Що стосується укладення договорів з надання послуг, то статтею 901 глави 63 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобовязується за завданням іншої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобовязується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобовязання.

Тобто субєкту господарювання при укладанні угод з надання агентських та юридичних послуг слід керуватися в першу чергу вищевказаними нормативно-правовими актами.

Доводи, відповідача про високу вартість наданих послуг, як підставу для відмови в задоволенні позову не спростовують висновків суду та не обґрунтовують прийнятих податкових повідомлень-рішень. Право на формування валових витрат Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» не поставлено в залежність від вартості послуг. При цьому суд вважає за необхідне вказати на те, що вартість послуг за агентським договором №7 від 31.03.2010 року обумовлена пунктом 5.2 цього договору та встановлена як різниця між сумою фактичного продажу майна Товариства та ціною майна визначеною позивачем для такого продажу (а.с.72); вартість робіт за договором №1 про надання юридичних послуг від 19.04.2010 року визначена пунктом 2.1 цього договору та складає 33% від загальної суми укладених договорів, супровід яких здійснено (а.с.77). Тобто сторонами вартість послуг погоджена умовами договорів заздалегідь на власний розсуд.

Відповідачем не вказано жодних відомостей та обставин, які могли б свідчити про недобросовісність платника податку при укладенні та виконанні даних договорів та наявності мети отримання податкової вигоди. Факт порушення кримінально справи по факту безпідставної невиплати заробітної плати та службового підроблення посадовими особами Товариства за ознаками злочинів, передбачених частиною 1 статті 175 та частиною 1 статті 366 Кримінального кодексу України також не обґрунтовує заперечень відповідача та не відноситься до предмету спору в даній справі (а.с.140).

За вказаних обставин платник податку мав підстави включити витрати на отримання таких послуг до складу валових витрат відповідно до вимог статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», як таких, що безпосередньо повязані з основною діяльністю позивача, на підставі податкових накладних, актів виконаних робіт, а визначення контролюючим органом податкового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 107 957 гривень є неправомірним.

З урахуванням відсутності порушень податкового законодавства також є безпідставним визначення позивачу штрафних санкцій в розмірі 21 592 гривень спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення за №0000382300/0 від 12.11.2010 року та за №0000412300/1 від 01.12.2010 року про визначення податкових зобовязань відкритому акціонерному товариству «Компанія «Верховина» з сплати податку на прибуток в розмірі 129 549 гривень.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя:/підпис/ОСОБА_4

Постанова складена в повному обсязі 18.04.2011 року.