Постанова № 53777917, 22.02.2011, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" лютого 2011 р. Справа № 2a-322/11/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Кафарського В.В.

за участю секретаря Вилки О.С.

представників:

від позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2

від відповідача: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства "ІФ-Будімпекс"

до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0000962301/0 від 22.11.2010 року та рішення № НОМЕР_1 від 22.11.2010 року.,-

ВСТАНОВИВ:

27.01.2011 року приватне підприємство "ІФ-Будімпекс" звернулось до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про визнання нечинними податкових повідомленнь-рішеннь № 0000962301/0 від 22.11.2010 року та № НОМЕР_1 від 22.11.2010 року.

Представник позивача в судовому засіданні предявлений позов підтримав в повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві та пояснив, що на підставі акту перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000962301/0 від 22.11.2011 року, яким нараховано податкове зобовязання по податку на прибуток на суму 2370385грн.50коп., в тому числі 1580257грн. основного платежу, 790128,50грн. штрафні (фінансові) санкції, а також податкове рішення № НОМЕР_1 від 22.11.2010 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій, яким застосовано штраф в сумі 2438283,41грн. Зазначив, що основною підставою для нарахування наведених вище зобовязань та застосування штрафних санкцій було те, що при проведенні перевірки встановлено ряд ознак фіктивності, а тому укладений договір з ПП ВКФ «Укрзбутпромтехпостач»відповідно до ст.203, ст..215, ст.216, ст..228 Цивільного кодексу України вважається представниками відповідача нікчемним. Окрім того, позивач вважає необґрунтованими припущення податкового органу в акті перевірки щодо укладення договору не для реального настання правових наслідків, а з метою зменшення належних до сплати податкових платежів, на підставі яких податковим органом зроблено висновок про нікчемність правочину та порушення позивачем норм законів України «Про оподаткування прибутку підприємств»та «Про податок на додану вартість». Так, в контексті пункту 2.3.4 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України за №327 від 10.08.2005 року, позивач вказує на те, що не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також субєктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів зазначив, що відповідачем в акті перевірки зроблений помилковий висновок про нікчемність договору.

Крім того, з врахуванням положень пункту 16.4 статті 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», позивач вважає, що норми Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»не підлягають застосуванню податковим органом в процесі проведення перевірки. Просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила, в обґрунтування заявлених заперечень вказала на те, що в розумінні статтей 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, статті 2 Бюджетного кодексу України, статті 3 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», договір, що укладений між позивачем та ПП ВКФ «Укрзбутпромтехпостач» від 23.07.2009 року № 23/07-1 є нікчемним, тому включення позивачем до Декларації з податку на прибуток за 2009 рік витрати в сумі 10813809,94 гривень, віднесення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість в сумі 1802301,66гривень за операціями, проведеними позивачем на підставі нікчемних правочинів, є неправомірними. При цьому, представник відповідача, як на підставу своїх тверджень, посилалась на факти встановлені під час перевірки позивача та на документи, подані ДПІ згідно запитів до підрозділу податкової міліції Ленінської МДПІ у м.Луганську. З огляду на встановлення під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства, представник відповідача зазначила, що податковим органом правомірно винесено спірні податкові повідомлення-рішення та застосовані штрафні (фінансові) санкції. Зазначила, що оскаржувані рішення прийняті у відповідності до вимог законодавства, тому в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, оцінивши зібрані в справі докази та надавши їм належної правової оцінки, суд встановив наступне.

Державною податковою інспекцією в м. Івано-Франківську проведено планову виїзну перевірку ПП «ІФ-Будімпекс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.06.2010 року складено акт №18748/23-1/34084209 від 10.11.2010 року. На підставі вищенаведеного акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000962301/0 від 22.11.2011 року, яким нараховано податкове зобовязання по податку на прибуток на суму 2370385грн.50коп., в тому числі 1580257грн. основного платежу, 790128,50грн. штрафні (фінансові) санкції, а також податкове рішення № НОМЕР_1 від 22.11.2010 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій, яким застосовано штраф в сумі 2438283,41грн.

За період з 01.07.2007р.по 30.06.2010р. ПП «ІФ-Будімпекс»задекларовано податкового кредиту по податку на додану вартість у сумі 2041563 грн. Перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період 01.07.2007р. по 30.06.2010р. встановлено його завищення в сумі 1802302,00 грн в т.ч за липень 2009р. в сумі 1802302,00грн. та його заниження в сумі 222045,00 грн. в т.ч. за травень 2010 року в сумі 222045 грн.

Як вбачається з акта перевірки, підставою для визначення зазначених вище сум податкових зобовязання слугував висновок відповідача про те, що в бухгалтерському обліку господарські операції відображені Дт-205 «Будівельні матеріали»Кт-631 «Розрахунки з постачальниками»- на суму без ПДВ в розмірі 9011508 грн., та Дт641 «Розрахунки по податку на додану вартість» Кт-631 «Розрахунки з постачальниками»на суму ПДВ в розмірі 1802302,00 грн. В податковому обліку визначена сума податку на додану вартість включено до податкового кредиту згідно поданого уточнюючого розрахунку до декларації по податку на додану вартість за липень.(а.с.118-120).

В судовому засіданні судом зясовано, що податковим органом встановлено порушення позивачем пп.7.2.1, пп..7.2.4, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7, пп.7.4.1, пп.7.4.4, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(зі змінами та доповненнями), що полягає у безпідставному віднесенні товариством до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість ПП «ІФ-Будімпекс»в сумі 1580257,00грн., в тому числі за липень 2009року в сумі 1580240,00грн. за травень 2010 року в сумі 17,00грн., за рахунок завищення податкового кредиту за липень 2009 року в сумі 1802302,00грн. та заниження податкового кредиту за травень 2010 року в сумі 22045грн., проведеними на підставі здійснення господарських операцій по отриманню будівельних матеріалів у ПП ВКФ «Укрзбутпромтехпостач»(продавець) відповідно до договору , від 23.07.2009 року № 23/07-1.

На виконання умов договору від 23.07.2009 року № 23/07-1 ПП «ІФ-Будімпекс» було виписано платіжні доручення №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 15 від 23.07.2009 року на загальну суму 10800000,00грн., в тому числі ПДВ 1802301,66грн.

Також судом встановлено, що при відпрацюванні даної фінансово-господарської операції працівниками ГВПМ ДПІ в м.Івано-Франківську направлено запит до підрозділу податкової міліції Ленінської МДПІ у м.Луганську за місцем реєстрації вказаного контрагента, щодо підтвердження розрахунків. Згідно отриманої відповіді на зазначений запит надано лист директора ПП ВКФ «Укрзбутпромтехпостач»та завірені належним чином копії документів, які підтверджують відвантаження будівельних матеріалів, однак надати письмові пояснення, щодо фактичного відвантаження будівельних матеріалів відмовився.

Згідно пояснення від 03.06.2010 року директора ПП «ІФ-Будімпекс»ОСОБА_4, де зазначено, що згідно усної домовленості з директором ПП ВКФ «Укрзбутпромтехпостач»будівельні матеріали в повному обсязі знаходяться в м.Луганськ, вул..Дністровська, 19, на власному складі № 6 ПП ВКФ «Укрзбутпромтехпостач».

Для фактичного встановлення місцезнаходження будівельних матеріалів направлено запит на імя начальника ОБТІ в м.Луганськ та отримано відповідь від 09.07.2010 року № 15/43-2353 в якій вказано, що за даною адресою знаходиться житловий будинок зареєстрований за ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності. Відділом податкової міліції Ленінської МДПІ у м.Луганськ встановлено, що за даною адресою розташований приватний одноповерховий будинок, загальною площею 39кв.м. з подвірними спорудами, які на правах приватної власності належать ОСОБА_6 В ході опиту гр..ОСОБА_6, повідомив, що за вказаною адресою він мешкає з 1953 року по теперішній час, на його приватній земельній ділянці складських приміщень ніколи не було, підприємницькою діяльністю він ніколи не займався.

Перевіркою встановлено відсутність поставок товарів (робіт, послуг) та відсутність його зберігання за адресою м.Луганськ, вул..Дністровська, 19, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків.

Згідно п.2 Наказу ДПА України від 30.05.1997р. № 165 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення»податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Згідно п.5 вказаного нормативного акту податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною ніж вказаною у п.2 даного Порядку.

Зазначені обставини, дають підстави для висновку податкового органу про те, що вищевказаний договір від 23.07.2009 року № 23/07-1 в силу статей 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, статті 2 Бюджетного кодексу України, статті 3 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»є нікчемним.

Суд вважає позов таким, що задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Підставою недійсності правочину згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, та бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом частини другої статті 215 Цивільного кодексу недійсним є правочин, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. А відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Наведене дає підстави для висновку суду про те, що нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому не створює інших наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобовязання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобовязання обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобовязанням, а в разі виконання зобовязання однією стороною з другої сторони стягується в дохід держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в дохід держави.

Наведену норму суд застосовує з врахуванням положень статті 228 Цивільного кодексу України: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Як зазначено у частині другій статті 215 цього ж Кодексу, визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Крім того, пунктом 19 статті 2 Бюджетного кодексу визначено, що доходи бюджету - це усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти). Доходи бюджету класифікуються за такими розділами: податкові надходження, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом, трансферти (стаття 9 Бюджетного кодексу).

За змістом частини 2 статті 9 цього ж Кодексу податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обовязкові платежі. Підпунктом 3.2.1 пункту 3.2 статті 3 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»визначено, що у випадках, коли платник податків згідно із законами з питань оподаткування уповноважений утримувати податок, збір (обовязковий платіж), якими оподатковуються інші особи, у тому числі податок на додану вартість, а також будь-які інші податки, що утримуються з джерела виплати, сума таких податків, зборів (обовязкових платежів) вважається бюджетним фондом, який належить державі або територіальній громаді та створюється від їх імені.

Системний аналіз вищенаведених норм Закону дає підстави для висновку суду про те, що не сплачені підприємством податок на прибуток і податок на додану вартість внаслідок порушення встановленого порядку формування валових доходів, валових витрат, податкового зобовязання та податкового кредиту з податку на додану вартість, відповідно, є дохідною частиною держбюджету, власністю держави.

При цьому, суд приймає до уваги заперечення на адміністративний позов, з якого вбачається, що в ході проведення перевірки податковим органом проведені вичерпні заходи щодо встановлення всіх обставин укладення та виконання зазначеного договору, встановлення документообігу між позивачем та ПП ВКФ «Укрзбутпромтехпостач», встановлення можливості ПП ВКФ «Укрзбутпромтехпостач»здійснити виконання зобовязань за укладеним договором.

Судом не приймаються до уваги посилання представника позивача на лист ПП ВКФ «Укрзбутпромтехпостач», в якому зазначається, що розбіжність сум заявлених податкових зобов»язань по ПДВ і суми податкового кредиту ПП «ІФ-Будімпекс»з цього ж податку відсутня, що підтверджується уточнюючим розрахунком податкових зобов»язань по ПДВ .

При цьому, суд не приймає до уваги твердження представника позивача з посиланням на пункт 16.4 статті 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно якого, на його думку, норми Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»не підлягають застосуванню податковим органом в процесі проведення перевірки, оскільки вказана правова норма не містить такої вказівки. Навпаки, пункт 16.4 статті 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»трактується наступним чином: податковий орган не може вимагати надання форм звітності чи обліку, прямо не передбачених цим Законом, у тому числі складених за правилами бухгалтерської звітності, інших, не передбачених цим Законом, балансів чи звітності.

Твердження позивача в контексті пункту 2.3.4 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України за №327 від 10.08.2005 року про те, що не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також субєктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, суд вважає такими, що не відповідають дійсним обставинам справи та спростовуються наявними в матеріалах справи документами, та поясненнями поданими представником ДПІ в м.Івано-Франківську.

Таким чином, суд вважає, що у випадку перерахування підприємством коштів контрагенту без мети реального настання правових наслідків, з ціллю формування податкового кредиту та, як наслідок, заниження обєкта оподаткування, несплати податків, то такі дії призводять до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 22 листопада 2010р. за №0000972301 стали зафіксовані в акті перевірки факти порушення ПП «ІФ-Будімпекс» вимог ст.1 ЗУ «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», а саме за порушення строків, передбачених ст.ст.1, 2 вказаного закону. Відповідно до ст.4 ЗУ «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»за порушення резидентами строків передбачених ст.ст.1, 2 вищевказаного закону тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Строки порушення термінів розрахунків підтверджуються листом від 05.11.2008 року № 15-40/06-3034 у відповідності до п.5.1 Інструкції НБУ «Про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортно-імпортними операціями», Івано-Франківською обласною дирекцією ВАТ «Райффайзенбанк Аваль»повідомлено ДПІ в м.Івано-Франківську про порушення законодавчо встановлених термінів розрахунків за імпортними операціями згідно контракту № 1-Е 7/9.07 від 07.09.2007 року та № 1D 15/4.08 від 17.04.2008 року укладеного ПП «ІФ-Будімпекс».

Окрім того, суду подано розрахунок нарахування пені за порушення законодавчо встановлених термінів надходження імпортної продукції (розрахунків) ПП«ІФ-Будімпекс»за період з 30.06.2008р.по30.06.2010р.

Перевіркою проведення розрахунків у грошовій формі при здійсненні зовнішньо-економічної діяльності встановлено, що позивачем укладено імпортний контракт з «Fortuna Plus Ltd», сума контракту 332075дол.США, предмет контракту стаціонарна котельня, порядок розрахунків згідно контракту передоплата, терміни поставки товару 120 днів з дати отримання підтвердження про оплату.

На виконання умов вищевказаного контракту позивачем перераховано кошти за товар згідно платіжного доручення № 1 від 23.04.2008 року на загальну суму 332075,00 дол.США

Також на виконання умов договору на транспортно-експедеційне обслуговування при перевезенні вантажів позивачем здійснено передоплату за такі послуги згідно платіжного доручення № 1 від 23.04.2008 року в сумі 157000 дол.США.

Станом на 30.06.2010 року по балансовому рахунку 632 «Розрахунки з іноземними продавцями»обліковується прострочена дебіторська заборгованість в загальній сумі 489075,00дол.США.

Стаття 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»зазначає, що імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

Стаття 4 даного Закону зазначає, що порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

У разі прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, строки, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується.

У разі прийняття судом рішення про відмову в позові повністю або частково або припинення (закриття) провадження у справі чи залишення позову без розгляду строки, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону, поновлюються і пеня за їх порушення сплачується за кожний день прострочення, включаючи період, на який ці строки було зупинено.

У разі прийняття судом рішення про задоволення позову пеня за порушення строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, не сплачується з дати прийняття позову до розгляду судом.

Державні податкові інспекції вправі за наслідками документальних перевірок безпосередньо стягувати з резидентів пеню, передбачену цією статтею.

Відповідно до абз.8 п.2 ст.16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»за невиконання резидентами вимог щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, передбачених статтею 9 цього Декрету, - штраф у сумі, що встановлюється Національним банком України.

Згідно абз.2 п.2.7 Положення про валютний контроль, невиконання резидентами вимог щодо порядку та строків декларування валютних цінностей та іншого майна тягне за собою таку відповідальність - порушення строків декларування - накладення штрафу в розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожний звітний період.

В контексті наведеного, приймаючи до уваги той факт, що відповідачем доведено правомірність спірних податкових повідомлень-рішень, суд вважає, що правові підстави для задоволення позову відсутні, а податкове повідомлення-рішення № 0000962301/0 від 22.11.2011 року, яким нараховано податкове зобовязання по податку на прибуток на суму 2370385грн.50коп., в тому числі 1580257грн. основного платежу, 790128,50грн. штрафні (фінансові) санкції, а також податкове рішення № НОМЕР_1 від 22.11.2010 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій, яким застосовано штраф в сумі 2438283,41грн., такими, що винесені на підставі, в межах та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України і не підлягають до скасування.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя:Кафарський В.В.

Постанова складена в повному обсязі 28.02.2011 року.