Постанова № 53777887, 03.04.2012, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2012 року 10:54 Справа № 0870/730/12

Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Калашник Ю.В.,

при секретарі судового засідання Корольові О.О.,

за участю представників:

позивача ОСОБА_1 (довіреність від 24.01.2012 №б/н);

відповідача ОСОБА_2 (довіреність від 16.03.012 №3883/10/10-013)

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лібен 2010»

до Енергодарської обєднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби

про часткове скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

У січні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Лібен 2010» (далі ТОВ «Лібен 2010», позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом до Енергодарської обєднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби (далі Енергодарська ОДПІ, відповідач), в якому, з урахуванням наданих суду уточнень, просить, визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Енергодар Запорізької області від 12.09.2011 №0000292301 в частині нарахування податкового зобовязання у сумі 18 433,33грн.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та зазначив, що оскаржуване рішення є неправомірними, а донарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість протиправним. Пояснює, що відповідач ставить під сумнів реальність поставки товару від конкретного контрагенту лише з огляду на відсутність перевізних документів. Проте, таке твердження податківців є недоведеним та не відповідає фактичним обставинам справи. З урахуванням викладеного просить позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив із підстав, викладених у письмових поясненнях на позов. Зокрема вказує, що господарська операція позивача із його контрагентом ТОВ «Укрбудтранссервіс», носить безтоварний характер. В обґрунтування такої позиції зазначає, що до перевірки не надано дорожніх листів та товарно-транспорних накладних. Вважає, що позивачем на надано документів, які б підтвердили товарність операції, а тому оскаржуване рішення є правомірним, а позов необгрунтованим.

Відповідно до ст. 41 КАС України, у судовому засіданні здійснювалось повне фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів, а саме: комплексу «Камертон».

Відповідно до ст.160 КАС України, сторонам проголошено вступну та резолютивну частини постанови та оголошено про час виготовлення постанови у повному обсязі.

Розглянувши подані документи, заслухавши пояснення сторін, судом установлені наступні обставини.

Із матеріалів справи вбачається, що видами діяльності за КВЕД ТОВ «Лібен 2010» є виробництво меблів.

04.03.2011 між позивачем (покупець) та ТОВ «Укрбудтранссервіс» (постачальник) укладений договір постачання №0103-2011, відповідно до якого постачальник зобовязуєтья поставити покупцю товари відповідно до специфікації (деталі для виготовлення меблів). У відповідності до розділу 3 Договору постачання товару є обовязком постачальника. Загальна вартість поставленого товару складає 110 600грн., у тому числі ПДВ 18 433,33грн.

Виконання між сторонами умов указаного договору підтверджене документами, а саме: платіжними дорученнями, в яких зазначена сума сплаченого ПДВ, рахунками, видатковими накладними, податковими накладеними.

Використання поставленого товару у господарській діяльності підтверджується актами списання товарів.

На час укладення договору поставки ТОВ «Укрбудтранссервіс» був зареєстрований як платник ПДВ. Дані щодо анулювання реєстрації платника ПДВ відсутні.

Посадовими особами Енергодарської ОДПІ у період з 11.08.2011 по 17.08.2011 проводилась документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Лібен 2010» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо обчислення ПДВ, задекларованого в декларації за червень 2011 року. За результатами проведеної перевірки складений акт від 25.08.2011 №254/23-2/37381391 (далі - Акт).

Проведеною перевіркою встановлені та у Акті зафіксовані порушення:

укладення нікчемної угоди без наслідків настання подій для виникнення податкового кредиту, проведення безтоварних операцій між ТОВ «Лібен 2010» з ТОВ «Укрбудтранссервіс» на суму ПДВ 27 311грн. за червень 2011 року;

п. 198.2 ст.198 Податкового кодексу України (далі ПК України), в результаті чого завищено податковий кредит за квітень 2011 року в сумі 27 311грн. шляхом укладення нікчемного правочину ТОВ «Лібен 2010» з ТОВ «Укрбудтранссервіс».

За результатами проведеної перевірки та на підставі виявлених порушень відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 12.09.2011 №0000292301, яким позивачу донараховано зобовязання з ПДВ у розмірі 27 311грн. за основним платежем та застосовано штрафну санкції у розмірі 1,00грн.

Позивач оскаржив указане рішення в адміністративного порядку, проте рішеннями ДПА в Запорізькій області та ДПА України скарга позивача залишена без змін.

Крім того, позивач зазначив, що не погоджується із винесеним рішенням у частині 18 433,33грн. Пояснив, що внаслідок помилки бухгалтера підприємство задекларувало суму у розмірі 27 311грн., а тому суму у розмірі 8 878грн. ТОВ «Лібен 2010» визнало та сплатило (платіжне доручення від 29.09.2011 №161). Зазначив, що ТОВ «Лібен 2010» здійснює оскарження рішення у частині нарахування ПДВ у розмірі 18 433,33грн.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено п.185.1 ст.185 ПК України об'єктом оподаткування є, зокрема, операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Пунктом 198.1 ст. 98 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно із п.198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Приписами указаної статті встановлено, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 ПК України).

Пунктом 44.1 ст.44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст.201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Статтею 201 ПК України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п.201.4 ст.201 ПК України).

Із матеріалів справи вбачається та представником відповідача не заперечується, що податкові накладні, на підставі яких позивачем здійснено формування податкового кредиту відповідають вимогам чинного законодавства. Сумнівів щодо правильності їх оформлення та достовірності ні під час перевірки, ні під час судового засідання у представників Енергодарської ОДПІ не виникало.

Пунктом 201.8 ст.201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу.

Із матеріалів справи вбачається, що безпосередній контрагент позивача на час здійснення відповідних господарських операцій були зареєстровані як платники ПДВ. Указаний факт представниками відповідача не заперечується.

Крім того, судом встановлено, що включена позивачем до податкового кредиту сума відображена його контрагентами у податкових звітностях у повному обсязі. Указаний факт представниками відповідача не спростований.

Пунктом 200.1 ст. 200 ПК України визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п.200.3 ст.200 ПК України).

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Нормативними актами України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

При придбанні товару покупець зобов'язаний лише сплатити відповідну суму податку на додану вартість продавцю в ціні товару, який зобов'язаний внести цю суму податку на додану вартість до бюджету і у випадку невиконання свого обов'язку понести за це відповідальність.

З наведеного випливає, що сама по собі несплата ПДВ продавцем, в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування, не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. В разі невиконання контрагентами по ланцюгу своїх обов'язків по сплаті податку на додану вартість до бюджету, такі дії тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Крім того, у відповідності до довідки ДПІ в Жовтневому району м.Дніпропетровська від 08.08.2011 ТОВ «Укрбудтранссервіс» відображено господарські операції із ТОВ «Лібен 2010» у податковій звітності за травень 2011 року та червень 2011 року.

Оскільки ТОВ «Укрбудтранссервіс» на момент укладання договору постачання та складання податкових накладних було платником ПДВ, податкові накладні оплачені позивачем (що не спростовується в акті перевірки) та відповідні суму відображені у податкових звітностях ТОВ «Укрбудтранссервіс», то суд дійшов висновку, що позивач правомірно відносив сплачений ним в ціні товару ПДВ до свого податкового кредиту.

У відповідності до пп. 14.1.181 п.14. 1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Крім того, суд вважає безпідставними та необґрунтованими доводи відповідача зроблені під час перевірки про нікчемність договору, укладених між позивачем та ТОВ «Укрбудтранссервіс».

Приписами Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом не дійсним (ст. 204).

Так, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ст.215); нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ст.236); недійний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю (ст.216).

Частиною 1 ст.215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 228 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Жодних доказів нікчемності правочинів у відповідності до приписів ЦК України, укладених позивачем із його контрагентами, відповідач суду не надав.

Із матеріалів справи вбачається та у судовому засіданні встановлено, що відповідні висновки про нікчемність договору, укладених між позивачем та ТОВ «Укрбудтранссервіс» зроблені відповідачем з огляду на відсутність перевізних документів.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Розділом 11 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Із наведеної норми вбачається, що факт відсутності товарно-транспортних накладних та дорожніх листів є порушенням договірних відносин між субєктами господарювання у сфері перевезення.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що у даному випадку наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних та дорожніх листів є дотриманням вимог Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в України, які не повязані із дотриманням вимог податкового законодавства та не може свідчити про відсутність реального постачання товару.

Крім того, постачання товару, у відповідності до договору поставки є обовязком ТОВ «Укрбудтранссервіс», а тому позивач не може нести відповідальність за виконання чи невиконання ТОВ «Укрбудтранссервіс» вимог щодо оформлення перевізних документів із субєктом, який надавав транспортні послуги.

З урахуванням викладеного суд вважає, що оскаржуване рішення відповідача є протиправним.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч.3 ст.2 КАС України).

Частиною 1 ст. 11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Ураховуючи вище викладене, суд вважає, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, у звязку із чим позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ч.2 ст.11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Згідно із п.1 ч.2 ст.162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Позивачем заявлені вимоги про визнання оскаржуваного рішення недійсним. З огляду на зазначене, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення.

Відповідно до ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст. ст.11, 161-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Енергодар Запорізької області від 12.09.2011 №0000292301 в частині нарахування податкового зобовязання у сумі 18 433,33грн.

4.Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лібен 2010» судовий збір у розмірі 273,12 грн. (двісті сімдесят три грн.12коп.). Видати виконавчий лист.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України з дня отримання такої постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

СуддяЮ.В.Калашник