Ухвала суду № 53776430, 25.11.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №324/1595/14 Головуючий у 1 інстанції: Кацаренко І.О.

Провадження №22ц/778/5969/15 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Гончар М.С.,

суддів: Кочеткової І.В.,

Маловічко С.В.,

при секретарі: Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за скаргою ОСОБА_3 на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Пологівського районного управління юстиції Запорізької області Рябчук Яни Миколаївни під час винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу та на дії і бездіяльність начальника відділу державної виконавчої служби Пологівського районного управління юстиції Запорізької області Малачинської Світлани Анатоліївни під час здійснення контролю за діями державного виконавця під час винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, заінтересована особа ОСОБА_6,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Пологівського районного суду Запорізької області від 22 вересня 2015 року,

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2013 року ОСОБА_3 в порядку ст.383 ЦПК України звернувся до суду із вищевказаною скаргою, яку в ході розгляду справи неодноразово доповнював і уточнював. Зазначав, що з 13 березня 2008 року на примусовому виконанні у відділі Державної виконавчої служби Пологівського РУЮ Запорізької області знаходиться виконавчий лист №2-228 від 11 березня 2008 року про стягнення з ОСОБА_6 на його користь 43 890, 50 грн. заборгованості за договором позики. При відкритті виконавчого провадження державним виконавцем накладено арешт на все майно боржника, про що був внесений відповідний запис у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Судове рішення до теперішнього часу фактично не виконано, у зв'язку з чим він неодноразово оскаржував дії і бездіяльність державних виконавців у судовому порядку. Під час розгляду однієї із скарг йому стало відомо, що постановою державного виконавця від 27 листопада 2009 року про повернення виконавчого листа стягувачу скасований арешт нерухомого майна ОСОБА_6 Заявник вважає, що вказана постанова являється незаконною, оскільки на час її прийняття виконавчий лист був втрачений і судом розглядалося питання про видачу його дубліката. Повертаючи виконавчий лист стягувачу, державний виконавець не здійснив заходів, спрямованих на розшук майна боржника та заходів примусового виконання, а начальник ВДВС - не проконтролював дії державного виконавця. Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_3 просив визнати дії державних посадовців виконавчої служби незаконними і скасувати оскаржувану постанову.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останньою ухвалою Пологівського районного суду Запорізької області від 22 вересня 2015 року скаргу задоволено частково. Скасовано постанову, винесену від імені державного виконавця відділу державної виконавчої служби Пологівського районного управління юстиції Запорізької області Рябчук Я.М. та завірену гербовою печаткою відділу державної виконавчої служби Пологівського районного управління юстиції Запорізької області від 27 листопада 2009 року по виконанню виконавчого листа №2-228 від 11 березня 2008 року про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 боргу в сумі 43 890, 50 грн.

Визнані неправомірними дії та бездіяльність начальника відділу державної виконавчої служби Пологівського районного управління юстиції Запорізької області Малачинської С.А. в частині не скасування вищевказаної постанови.

В іншій частині скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати її в частині відмови у задоволенні скарги і постановити нову про задоволення скарги в повному обсязі.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу ВДВС Пологівського РУЮ також вважає оскаржувану ухвалу такою, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права, просить про її скасування в частині визнання дій державного виконавця незаконними.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржувана ухвала - скасуванню з постановленням нової про закриття провадження по справі у зв'язку із такими обставинами.

Відповідно до статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі.

Згідно із ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено перелік основних способів захисту цивільних прав і інтересів, серед яких припинення правовідношення та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Водночас, ст. 383 ЦПК України та ст. 85 Закону України «Про виконавче провадження» ( в редакції Закону на момент виникнення спірних правовідносин) чітко визначено коло осіб, які мають право оскаржити дії органів державної виконавчої служби або їх посадових осіб.

Зокрема, частиною першою статті 85 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у виконавчому провадженні на дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби по виконанню рішення або відмову у здійсненні передбачених цим Законом дій стягувачем чи боржником може бути подана скарга до начальника відповідного органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до відповідного суду.

A за умовами ст. 383 ЦПК України учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, порушено їх права чи свободи.

Отже за змістом вказаних норм закону, обов'язковою умовою для задоволення скарги сторони виконавчого провадження є, зокрема, невідповідність дій державного виконавця вимогам закону, що потягло порушення прав заявника.

Встановлено, що 11 березня 2008 року Пологівським районним судом Запорізької області був виданий виконавчий лист №2-228 про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 боргу у розмірі 43 890, 50 грн. Постановою державного виконавця Пологівського ВДВС від 13 березня 2008 року відкрито виконавче провадження і накладено арешт на все майно боржника, про що був внесений відповідний запис у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (том1: а.с.10-13, 179).

Постановою старшого державного виконавця від 24 жовтня 2008 року виконавчий лист №2-228 про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 боргу у розмірі 43 890, 50 грн. повернутий стягувачу на підставі ст.40 п.2 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке можливо було звернути стягнення в рахунок погашення боргу. Пунктом 2 постанови скасований арешт з усього майна боржника, який був накладений постановою про відкриття виконавчого провадження (том1: а.с.16).

Вказана постанова оскаржувалася ОСОБА_3 у судовому порядку, ухвалою Пологівського районного суду від 17.02.2014 року встановлено, що постанова винесена державним виконавцем у відповідності з вимогами Закону України «Про виконавче провадження». В частині не направлення копії постави ОСОБА_3 дії державного виконавця визнані неправомірними, в іншій частині скарга ОСОБА_3 залишена без задоволення (том 1: а.с.23-25, 165-166).

25 листопада 2009 року державний виконавець звертався до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа №2-228, посилаючись на його втрату, ухвалою суду від 2 грудня 2009 року заяву задоволено, видано дублікат виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 боргу за договором позики (том1: а.с.14).

Повторно виконавче провадження про примусове стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 боргу за договором позики було відкрито постановою державного виконавця від 29 січня 2010 року на підставі дублікату виконавчого листа, виданого 14.12.2009 року (а.с.89).

Вказана постанова також була предметом оскарження ОСОБА_3, ухвалою суду від 1 лютого 2013 року скаргу залишено без задоволення (том1: а.с.137-138, 139-141).

Аналіз фактичних обставин справи свідчить про те, що в період з 24 жовтня 2008 року до 29 січня 2010 року виконавче провадження з примусового виконання рішення суду на користь ОСОБА_3 у відділі Державної виконавчої служби Пологівського районного управління юстиції не перебувало, посадовими особами виконавчої служби ніяких процесуальних дій з виконання судового рішення не вчинялося.

Разом з тим, в провадженні виконавчої служби знаходилося виконавче провадження ВП №13914730 на підставі виконавчого листа №9-304/08-АП-11/371/08-АП, виданого 12 серпня 2008 р. господарським судом Запорізької області про стягнення з приватного підприємця ОСОБА_6 на користь держави заборгованості у сумі 2 379, 43 грн., а також на підставі виконавчого листа №14/270/08-АП, виданого господарським судом про стягнення з ПП ОСОБА_6 на користь УПФУ у Пологівському районі 2 163,19 грн. Виконавчі провадження були об'єднані у зведене виконавче провадження (том1: а.с.40, 43-46).

Постановою від 27.11.2009 року виконавчий лист №9 -304/08-АП-11/371/08-АП, виданий господарським судом Запорізької області про стягнення з ПП ОСОБА_6 на користь держави заборгованості у сумі 2379, 43 грн. повернутий стягувачу на підставі ст.40 п.2 Закону України «Про виконавче провадження» - відсутність у боржника майна, на яке можливо було б звернути стягнення в рахунок погашення боргу. (том1: а.с.17).

Саме вказана постанова і дії службових осіб державної виконавчої служби являються предметом оскарження у цій справі.

Задовольняючи частково скаргу ОСОБА_3 і визнаючи дії посадових осіб неправомірними, суд першої інстанції виходив з того, що постанова від 27 листопада 2009 року про повернення виконавчого документа стягувачеві являється незаконною, оскільки на час її прийняття виконавчий лист був втрачений.

Проте, суд не звернув уваги на те, що оскаржувана постанова не стосувалася виконання рішення Пологівського районного суду про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 боргу. Стягувачем у вказаній поставі значиться держава, а виконавче провадження було відкрито з примусового виконання рішення господарського суду, а не суду загальної юрисдикції.

За правилами ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону на час виникнення спірних правовідносин) сторонами у виконавчому провадженні є стягувач та боржник, які мають право оскаржувати дії (бездіяльність) державного виконавця з питань виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими вказаним законом.

Відповідно до положень розділу VII ЦПК України, а також ст. 121-2 ГПК України учасники виконавчих дій або особи, які залучалися до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення порушені їхні права чи свободи.

В зазначений період часу виконавче провадження з примусового виконання судового рішення на користь ОСОБА_3 на виконанні у ВДВС Пологівського РУЮ не перебувало, останній відповідно до ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» не являвся учасником виконавчого провадження ВП №13914730 з примусового виконання рішення господарського суду, а тому і не мав права на оскарження будь-яких процесуальних дій державних виконавців і прийнятих ними процесуальних документів за правилами ст.383 ЦПК України.

Як зазначено у п.п.4,6 Постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» відповідно до статті 383 ЦПК, частини першої статті 12, частини четвертої статті 82 Закону про виконавче провадження право на оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК, мають лише сторони виконавчого провадження, якщо вважають, що порушено їх права чи свободи. При цьому вони набувають процесуального статусу заявника.

На підставі статті 8 Закону про виконавче провадження сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Суди мають ураховувати, що до учасників виконавчого провадження, які мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, належать також представники сторін за законом чи договором, які діють від їх імені.

Інші учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, визначених у статті 7 Закону про виконавче провадження, мають право на оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого згідно із вимогами ЦПК, до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина четверта статті 82 Закону про виконавче провадження).

Не підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі й під час виконання виконавчих написів нотаріуса. Такі скарги подаються до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина п'ята статті 82 Закону про виконавче провадження).

У зв'язку із цим у разі подання такої скарги в порядку цивільного судочинства суддя має відмовити у відкритті провадження за скаргою на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК, а, помилково прийнявши скаргу до розгляду, під час судового розгляду суд має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК.

Зважаючи на те, що предметом оскарження ОСОБА_3 являються рішення і дії державних виконавців щодо виконання рішення господарського суду, оскаржувану ухвалу не можна визнати такою, що постановлена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому на підставі ст.312 п.2 ЦПК України вона підлягає скасуванню з постановленням нової про закриття провадження у справі.

Доводи скаржника про те, що оскаржуваною постановою порушені його права, оскільки звільнено з-під арешту все нерухоме майно боржника ОСОБА_6, який 11 березня 2010 року продав належну йому квартиру, яка перебувала в іпотеці, а борг так і не повернув, висновків апеляційного суду не спростовують.

Згідно вимог ч.2 ст.38 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону на час виникнення спірних правовідносин) у випадку закінчення виконавчого провадження чи повернення виконавчого документа стягувачу, якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.

Оскільки виконавчий лист був повернутий ОСОБА_3 ще 24 жовтня 2008 року, саме з вказаного періоду часу знятий арешт з майна ОСОБА_6, накладений державним виконавцем на його майно з метою виконання рішення на користь ОСОБА_3

Повторне знятті арешту з майна боржника у листопаді 2009 року при виконанні рішення господарського суду не вплинуло на права і обов'язки скаржника.

Інші дії державного виконавця в процесі виконання судового рішення були предметом судового оскарження в інших справах і не стосуються дій посадових осіб виконавчої служби, вчинених у листопаді 2009 року під час повернення виконавчого документа з примусового виконання рішення господарського суду.

Керуючись ст. ст.205, 303,307,310,312,313,317 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Пологівського районного суду Запорізької області від 22 вересня 2015 року по цій справі скасувати, провадження у справі закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: