Рішення № 53774552, 18.11.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 336/3462/15-ц Головуючий у 1-й інстанції: Дацюк О.І.

Провадження № 22-ц/778/5256/15 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Савченко О.В.

суддів Кочеткової І.В., Маловічко С.В.

при секретарі: Остащенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 липня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранфінресурс», третя особа: Приватне підприємство «Грандфінресурс» про визнання недійсним договору, стягнення матеріальної та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Гранфінресурс» про визнання недійсним договору та стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 червня 2015 року до участі у справі залучено третю особу: Приватне підприємство «Грандфінресурс».

В позові зазначала, що 27.02.2013р. між нею та ПП «Грандфінресурс» було укладено договір № 214665, за яким вона сподівалась отримати позику в сумі 40 000 грн. на ремонт квартири. Однак кошти їй не були надані, натомість вона перераховувала на користь спочатку ПП «Грандфінресурс», а потім на користь ТОВ «Гранфінресурс» грошові кошти: первісний внесок та подальші платежі на загальну суму 6 863,08 грн. Посилаючись на те, що ані ПП «Грандфінресурс», ані ТОВ «Гранфінресурс», яке за додатковою угодою прийняло на себе зобов'язання за договором № 214665, не мало ліцензії на надання фінансових послуг, а також їх діяльність має ознаки пірамідальної схеми та вводить в оману споживача, просила суд визнати недійсним договір № 214665 від 27.02.2013 року та додатки до нього, стягнути з ТОВ «Гранфінресурс» матеріальну шкоду в сумі 6 863,08 грн. та моральну шкоду в сумі 2 000 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 14 липня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3

подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції

норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав..

Судом встановлено, що 27.02.2013р. між ПП "Грандфінресурс" (Адміністратор) та ОСОБА_2 (Учасник) укладено договір № 214665, за умовами якого ПП "Грандфінресурс" за згодою учаснника зобовязується вчинити від імені та за рахунок ОСОБА_2 певні юридичні дії, спрямовані на придбання учасником грошової суми у розмірі 40 000 грн. на умовах діяльності Програми "Альянс Україна", в тому числі сформувати реєстр учасників, забезпечити його адміністрування; організовувати та проводити захід по розподілу грошового фонду, надати учаснику відповідну суму, заявлену для придбання на умовах діяльності Програми; надавати інші послуги і здійснювати інші правочини, погоджені сторонами, у порядку та строки, передбачені цим договором та додатками до нього. Учасник доручає Адміністратору використовувати суми чистих внесків для формування Фонду Реєстру та його розподілу, а також надавати заявлені грошові суми (а.с. 7).

В Додатку № 2 до договору викладені умови Програми "Альянс Україна" (а.с. 9-12). Так, програма "Альянс Україна" - це програма, що базується на створенні реєстру учасників, метою яких є придбання грошових сум у поряду та на умовах, передбачених договором та додатками до нього.

За визначенням термінів адміністративними витратами є плата Адміністратору за послуги, пов'язані з організацією діяльності Програми "Альянс Україна", зазначена у Додатку № 1 до договору № 214565, яка сплачується за погодженням сторін Учасником з черговим щомісячним чистим внеском. Адміністративний платіж це одноразова плата, що сплачується Учасником на користь Адміністратора після отримання дозволу на отримання грошової суми, заявленої для придбання на умовах діяльності Програми "Альянс Україна". Загальний платіж - це щомісячний платіж, який складається з суми чистого внеску і адміністративних витрат та сплачується Учасником у порядку та терміни, визначені Додатками № 1, 2 договору.

Додатковою угодою від 18.12.2013 року ПП "Грандфінресурс" передало ТОВ "Гранфінрерсурс" права та обов'язки Адміністратора програми "Альянс Україна" за договором № 214665 (а.с. 13).

Як вбачається з квитанцій ОСОБА_2 сплатила на користь ПП "Грандфінресурс" одноразовий комісійний внесок та загальні платежі (чистий внесок та адміністративні витрати) до грудня 2013р., а з грудня 2013 року загальні платежі позивач сплачувала на користь ТОВ "Гранфінресурс". Всього на виконання умов договору ОСОБА_2 сплатила протягом періоду з 27.02.2013р. по квітень 2014р. суму у розмірі 6 863,08 грн. ( а.с. 14-29), але заявлену до отримання як позику суму у розмірі 40 000 грн., обумовлену в договорі, їй так і не було надано.

Позивач звернулась до суду з позовом до ТОВ «Гранфінресурс», в якому, посилаючись на те, що свою діяльність як ПП «Грандфінресурс», так і ТОВ «Гранфінресурс» здійснювали без відповідної ліцензії та ця діяльність має ознаки нечесної підприємницької діяльності в розумінні ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів», просила визнати недійсним укладений договір № 214665 від 27.02.2013р. із застосуванням наслідків недійсного правочину та стягнути на її користь з відповідача матеріальну шкоду у сумі сплачених коштів та моральну шкоду у розмірі 2000 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що

позивач пред»явила позов про недійсність правочину до відповідача в особі ТОВ «Гранфінресурс», з яким цей договір не укладала, а спричинення їй матеріальної та моральної шкоди відповідачем позивач не довела.

Проте повністю погодитись з такими висновками суду не можна, оскільки вони суперечать матеріалам справи та вимогам норм матеріального права.

Так, дійсно ОСОБА_2 27.02.2013р. уклала договір № 214665 з ПП «Грандфінресурс». Але 18 грудня 2013р. була укладена додаткова тристороння угода, згідно з якою ПП «Грандфінресурс» як сторона 1 передала ТОВ «Гранфінресурс» як стороні 2, яка прийняла на себе в повному обсязі права та обов»язки адміністратора програми «Альянс Україна» за договором № 214665 від 27.02.2013р., укладеним між ПП «Грандфінресурс» та стороною 3 - ОСОБА_4 ( а.с. 13).

Відповідно до п. 2 додаткової угоди від 18.12.2013р. всі права та обов»язки адміністратора за основним договором переходять від сторони 1 - ПП «Грандфінресурс» до сторони 2 - ТОВ «Гранфінресурс» з моменту укладення додаткової угоди зі згоди учасника, яку ОСОБА_4 надала.

Отже, фактично сталася заміна сторони у договорі № 214665 від 27.02.2013р. з ПП «Грандфінресурс» на ТОВ «Гранфінрусурс» з усіма правами та обов»язками, тобто відбулось правонаступництво, а тому висновок суду щодо того, що ТОВ «Гранфінресурс» не є належним відповідачем у справі, є помилковим.

Відповідно до п. 1.3 Додатку № 2 до договору № 214665, послуги, які є предметом договору, надаються шляхом формування реєстрів учасників Програми «Альянс Україна», метою яких є придбання відповідної грошової суми, зазначеної в Додатку № 1, для позивача ця сума складає 40 000 грн. на ремонт ( а.с. 8, 9).

Як вбачається з умов додатку № 2 до договору № 214665, пунктом 2.3 передбачено, що кошти, необхідні для отримання відповідної грошової суми (чисті внески) вносяться учасником на розрахунковий рахунок адміністратора щомісячно, а накопичені в такий спосіб кошти включаються до грошового фонду, який розподіляється між учасниками шляхом проведення відповідного заходу створеним адміністратором комітетом ( стаття 4).

В апеляційній скарзі позивач наголошує на тому, що здійснювана відповідачем діяльність має ознаки нечесної підприємницької практики, що є підставою для визнання договору недійсним.

Дослідивши вказані доводи, колегія дійшла наступних висновків.

Відповідно до положень, закріплених у частині 1, п. 7 частини 3, частині шостої статті 19 ЗУ «Про захист прав споживачів», забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводять споживача в оману або є агресивною. Зокрема, згідно з пунктом 7 частини 3 статті 19 цього Закону забороняються такі, що вводять в оману, утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином, Законом України «Про захист прав споживачів» закріплена можливість визнання недійсними правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів з метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.

При цьому, в зазначеному Законі нормативне визначення поняття «пірамідальної схеми» не надано, однак визначені ознаки, які відносять діяльність суб»єкта підприємництва до «пірамідальної схеми».

Аналіз пункту 7 частини 3 статті 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» дає підстави для висновку, що поняття «пірамідальна схема» у розумінні цієї норми має такі обов»язкові ознаки: а) здійснення оплати за можливість одержання учасником компенсації; б) компенсація надається за рахунок залучення учасниками інших споживачів схеми; в) відсутність продажу або споживання товару.

Таким чином, для кваліфікації «пірамідальної схеми» необхідна наявність усіх зазначених ознак у сукупності. А відсутність будь-якої з них виключає можливість визнання схеми як «пірамідальної», тобто такої, що порушує норми чинного законодавства України.

Висновок про саме таке застосування статті 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» міститься в постанові Верховного Суду України від 11 вересня 2013р. (справа № 6-14цс13).

Так, пірамідальній схемі властива сплата коштів за можливість одержання окремим учасником грошової компенсації, яка повинна надаватися за рахунок залучення до участі у схемі інших споживачів.

В той же час предметом договору, укладеного в рамках функціонування Програми «Альянс Україна», є надання учаснику програми адміністративних послуг, у тому числі фінансового характеру.

За умовами оспорюваного позивачем договору, адміністратор гарантує кожному учаснику отримання грошових коштів у заявленій сумі на відповідні цілі, за умови виконання останнім усіх зобов»язань, передбачених договором.

В такому разі доводи апеляційної скарги про недійсність договору з підстав здійснення відповідачем діяльності, що підпадає під ознаки «пірамідальної схеми», суперечать змісту пункту 7 частини 3 статті 19 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Разом з тим, заслуговують на увагу інші доводи апеляційної скарги, а саме: щодо відсутності у відповідача ліцензії на здійснювану ним діяльність.

За змістом статті 9 Закону України від 1 червня 2000р. № 1775-ІІІ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та статті 34 Закону України від 12 липня 2001р. № 2664-ІІІ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання фінансових послуг підлягає ліцензуванню.

Посилання ТОВ «Гранфінресурс» в письмових пояснення на те, що воно здійснює комерційну діяльність та не є надавачем фінансових послуг, спростовується наступним.

Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими вважаються такі послуги: 1) випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та (або) їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків; 2) довірче управління фінансовими активами; 3) діяльність з обміну валют; 4) залучення фінансових активів із зобов»язанням щодо наступного їх повернення; 5) фінансовий лізинг; 6) надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; 9) надання гарантій та поручительства; 8) переказ грошей; 9) послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення; 10) торгівля цінними паперами; 11) факторинг; 11-1) адмінстрування фінансових активів для придбання товарів у групах; 12) інші операції, які відповідають критеріям, визначеним у п. 5 ч. 1 ст. 1 цього закону.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону визначено, що фінансові послуги - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Наведені норми свідчать про те, що перелік фінансових послуг, передбачений ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», не є вичерпним, визначення послуг як фінансових можливо при відповідності операцій критеріям, встановленим п. 5 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону.

Отже, фінансовими послугами, як зазначено у пунктах 2, 6, 11-1 ч. 1 ст. 4 вказаного Закону, вважається, зокрема, довірче управління фінансовими активами, надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, а також діяльність з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

В своїх письмових запереченнях на позов відповідач визнає, що схема отримання грошових коштів за програмою «Альянс Україна» прирівнюється до придбання товару у групах, де придбавається товар учасниками за рахунок об»єднання внесків кожного із них. В такий же спосіб учасники програми «Альянс Україна», збираючись у групи, отримують замість товару грошові кошти за рахунок фонду, сформовано з їх внесків.

Так, предметом договору, укладеного в рамках функціонування системи за програмою «Альянс Україна», є надання учаснику адміністративних послуг, які полягають в тому, що учасник сплачує передбачені договором кошти, а відповідач формує об»єднання учасників, яких включає у реєстр, а накопичені за рахунок чистих внесків цих учасників кошти залучаються до фонду, після чого учасником подається заява на участь в заході по розподілу грошового фонду, потім здійснюється сам захід про розподілу грошового фонду об»єднання учасників, за результатами якого надається дозвіл, тобто право на отримання грошових коштів, якщо їх достатньо у цьому фонді. Право на отримання коштів надається в такому порядку: перевагу має той з учасників, який надіслав заяву, яка містить найбільшу кількість сплачених платежів.

Згідно з пунктом 1.3 договору № 214665 учасник доручає адміністратору не тільки включати його кошти, сплачені у вигляді чистих внесків, до фонду реєстру, а також його розподіляти та надавати іншим учасникам у відповідності до заявлених ними вимог на отримання певних сум. Отже, заперечення відповідача про те, що учасник отримує заявлену суму за рахунок своїх внесків спростовується умовами самого договору.

Тобто колегія вважає, що фактично існує оплатна послуга з адміністрування фінансових активів для надання безпроцентної позики учасникам групи за рахунок фонду внесків всіх учасників, які акумульовано на рахунку відповідача. Оплатність такої послуги, яка носить системний щомісячний характер, а також одноразова винагорода з боку кожного учасника за послугу надання дозволу на отримання позики, є фактичним регулярним прибутком товариства.

Таким чином, передбачене договором надання громадянам грошових коштів у визначеній ними сумі на умовах відповідної програми «Альянс Україна», є фактично наданням позики за рахунок внесків, які щомісячно вносяться до фонду іншими учасниками цієї програми разом із сплатою за послуги в порядку, визначеному укладеним договором. Відповідач від такої діяльності, яку він називає адмініструванням, отримує від позивача прибуток у вигляді щомісячної сплати адміністративних витрат, що складають 5,04 % річних від розміру заявленої грошової суми, а також у вигляді адміністративного платежу у сумі 1400рн. у випадку надання дозволу на отримання заявленої суми.

При цьому, той факт, що адміністратор не має права використовувати чисті внески на власні потреби та що не надає позивачу своїх власних коштів, не має правового значення для визначення його діяльності як фінансових послуг.

За цих умов, не можна вважати, що Товариство є лише контролером коректного розподілу коштів на умовах безвідсоткового їх повернення, оскільки діяльність відповідача підпадає під ознаки пункт 5 частини 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки при її проведенні здійснюються операції з фінансовими активами (грошовими коштами) в інтересах третіх осіб (фізичних чи юридичних осіб - учасників), за рахунок цих осіб (позика надається за рахунок чистих внесків, сплачених учасниками) з метою отримання прибутку - за надання в подальшому позики встановлюється щомісячна плата, яка у випадку з позивачем складає 2/3 від суми чистого внеску та визначається у відсотковому значенні від заявленої учасником бажаної до отримання суми.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що послуги, які надаються відповідачем позивачу за оспорюваним договором є фінансовими, а отже діяльність товариства такою, що підлягає ліцензуванню.

А той довод відповідача, що ТОВ «Гранфінресурс» не внесено до Реєстру фінансових установ, і тому його діяльність не потребує ліцензування, є неспроможним, оскільки визначальним для вирішення питання про необхідність отримання ліцензії є не визначення юридичної особи як фінансової установи та її включення у Реєстр фінансових установ, а сам вид діяльності, яку вона здійснює.

Так, вказане підтверджується положеннями статті 5 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», якою передбачена можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Стаття 236 ч. 1 ЦК України визначає момент недійсності правочину. Так, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У відповідності до вимог ст. 216 ч. 1 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Стаття 216 ч. 1, 2 ЦК України вказує, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Беручи до уваги всі вищевикладені обставини, колегія вважає, що укладений 27.02.2013р. договір між ОСОБА_4 та ПП «Грандфінрусурс», правонаступником якого є ТОВ «Гранфінресурс», є недійсним у відповідності до вимог ст. 227 ЦК України з моменту його вчинення, внаслідок чого позивачу в порядку застосування ст. 216 ЦК України слід повернути всі сплачені на виконання цього договору платежі за період з 27.02.2013р. по квітень 2014р. у розмірі 6 863,08 грн. шляхом їх стягнення з відповідача.

Проте, в такому випадку сума 6 863,08 грн. не може бути визначена як матеріальна шкода, як це одночасно зазначає відповідач в позовній заяві. Тому позов не може бути задоволений з цих підстав, як це правильно визначив суд першої інстанції.

Підстави для відшкодування моральної шкоди, визначені ст. 1167 ЦК України, яка вказує, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Але факт спричинення позивачу моральної шкоди, як правильно визнав суд першої інстанції, нею не доведено. Так, вона добровільно уклала оспорюваний нею договір, а визнання його недійсним з тих підстав, що відповідач не мав ліцензії, не породжує у неї автоматичного права на відшкодування моральної шкоди.

Таким чином, апеляційна скарга є частково обґрунтованою, у зв»язку з чим у відповідності до вимог п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню в частині відмови в позові про визнання договору недійсним та застосування реституції та в цій частині слід ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову, а в решті рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 315, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 липня 2015 року скасувати в частині відмови в позові про визнання договору недійсним та стягнення грошових коштів.

Позов ОСОБА_2 до ТОВ «Гранфінресурс», третя особа - ПП «Грандфінресурс» задовольнити частково.

Визнати недійсним договір № 214665 від 27.02.2013р. і додатки до нього та стягнути з ТОВ «Гранфінресурс» (ЄДРПОУ 38947319, юридична адреса: 01054 м. Київ, вул.. Ярославів Вал, буд. 13/2, літ. Б) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, адреса місця реєстрації: 69083, АДРЕСА_1) грошові кошти у сумі 6 863 (шість тисяч вісімсот шістдесят три) гривні 08 копійок.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення в частині відмови в позові щодо відшкодування моральної шкоди залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: