Рішення № 53773062, 18.11.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/6317/15-ц

Провадження № 22-ц/779/2336/2015

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М.

Суддя-доповідач Матківський Р.Й.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Матківського Р.Й.,

суддів: Максюти І.О., Фединяка В.Д.

секретаря Капущак С.В.

з участю: представника позивача Новосад С.В., відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по кредитному договору, з апеляційною скаргою представника АТ «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення Івано-Франківського міського суду від 18 червня 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

У травні 2015 року позивач звернувся з даним позовом та просив ухвалити рішення про стягнення з відповідача суми курсової різниці за кредитним договором станом на 01 квітня 2015 року в розмірі 5 853 255, 97 гривень та стягнути суму донарахованих відсотків з 01 липня 2011 року по 31 березня 2015 року за кредитним договором від 20 березня 2008 року у сумі 144 468, 40 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 3 386 714, 91 гривень, а всього стягнути 9 239 970, 88 гривень.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 20 березня 2008 року між сторонами було укладено кредитний договір №444 pv 11-08 із змінами та доповненнями, відповідно до якого позичальнику відкрито відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 237 600 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 16% річних строком до 20 березня 2023 року. У зв'язку з невиконанням зобов'язань рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 10 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернівецької області позовні вимоги Банку задоволено повністю. На даний час рішення не виконується ні в добровільному, ні в примусовому порядку, Банк змушений звертатися до суду за захистом своїх законних прав та інтересів щодо стягнення донарахованих відсотків за користування кредитними коштами з 01 липня 2011 року по 31 березня 2015 року. Оскільки рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 10 квітня 2013 року було стягнуто з ОСОБА_3 заборгованість станом на 22 червня 2011 року, а офіційний курс НБУ станом на 22 червня 2011 року становив 7,97 гривень за 1 долар США, а станом на 01 квітня 2015 року офіційний курс НБУ становив 23, 44 гривень за 1 долар США, позивач має законні підстави для стягнення курсової різниці між курсом долара США, що встановлена НБУ станом на 22 червня 2011 року та курсом долара США, що встановлена НБУ станом на 01 квітня 2015 року. Курсова різниця за курсом долара США за офіційним курсом НБУ станом на 01 квітня 2015 року становить 5 853 255, 97 гривень.

За донарахованими відсотками з 01 липня 2011 року по 31 березня 2015 року відповідач повинна сплатити 144168, 40 доларів США, що у гривневому еквіваленті становить 3 386 714, 91 гривень.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних відносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплати боргу з врахуванням індексу інфляції та процентів річних, що є способом захисту його майнового інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами належними до сплати кредитору.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 18 червня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

На дане рішення представник АТ «Банк «Фінанси та Кредит» подав апеляційну скаргу, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог повністю.

Представник апелянта у скарзі зазначає, що суд при постановленні рішення допустив грубі порушення норм матеріального права. Не врахував, що позичальник не виконав належним чином договірні зобов'язання щомісячного погашення заборгованості та повернення кредитних ресурсів в обумовлені кредитним договором строки, що суперечить нормам ст. 526 та 530 ЦК України.

Враховуючи неодноразове порушення позичальником взятих на себе зобов'язань щодо своєчасної сплати суми кредиту та нарахованих процентів, керуючись п. 3.4 кредитного договору, позивач реалізував своє право на вимогу від відповідача дострокового повернення отриманих кредитних коштів та нарахованих процентів. На даний час рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 10 квітня 2013 року про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором не виконується ні в добровільному, ні в примусовому порядку, у зв'язку з чим Банк був вимушений звернутися з позовом для захисту своїх законних прав та інтересів. Суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те , що Банк вже реалізував своє право на стягнення заборгованості з ОСОБА_3, оскільки відповідно до п. 7.3 кредитного договору останній дії до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором.

Крім того, судом помилково встановлено, що Банк вже стягнув всю заборгованість за кредитним договором, оскільки відповідно до рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців відсотки за користування кредитом, пеня та курсова різниця з відповідача не було стягнуто після винесення рішення від 10 квітня 2013 року. Судом не було враховано, що на даний час заборгованість за кредитним договором не погашена зовсім, тому Банк вправі задовольнити свої вимоги за кредитним договором, шляхом стягнення з відповідача донарахованих відсотків після 22 червня 2011 року, пені за невиконання умов кредитного договору та курсової різниці.

Суд при ухваленні рішення обґрунтував припинення договору за п.3.6 кредитного договору з підстави спливу тримісячного строку з дати останнього погашення заборгованості за кредитним договором, однак не врахував, що згідно цього пункту договору лише у випадку виникнення заборгованості з боку позичальника по сплаті відсотків за користування кредитом більше трьох місяців у Банку виникає право на звернення стягнення на заставне майно, тобто даний пункт договору лише свідчить про можливість та виникнення права Банку на звернення стягнення на заставне майно, а не про припинення кредитного договору.

Представник апелянта у засіданні апеляційного суду вимоги скарги підтримала, та додатково уточнила, що позов про стягнення курсової різниці з відповідача заявлено у національній валюті, а стягнення донарахованих відсотків у валюті кредиту, тобто відсотками з 01 липня 2011 року по 31 березня 2015 року відповідач повинна сплатити 144168, 40 доларів США, що у гривневому еквіваленті становить 3 386 714, 91 гривень.

Відповідач ОСОБА_3 вимоги скарги заперечила. Пояснила, що заборгованість за кредитним договором уже стягнута рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 10 квітня 2013 року, яку вона не погашала зовсім до цього часу, оскільки кредитний договір нею підписаний, однак кредитних коштів від Банку фактично не отримувала. Остання проплата за кредитним договором у позивача значиться 17 серпня 2009 року, тому відповідно до п.4.3 термін дії кредитного договору припинено 11 листопада 2009 року, а строк позовної давності сплив 11 листопада 2012 року, що є підставою для відмови у позові за спливом строку позовної давності.

Вислухавши доповідача, пояснення представника апелянта, яка вимоги скарги підтримала, відповідача, яка вимоги скарги заперечила, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відмову у задоволенні позову суд першої інстанції обґрунтував тим, що внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору, виникла заборгованість і згідно рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 квітня 2013 року, яке вступило в законну силу з відповідача вже стягнуто всю заборгованість, кредитний договір між сторонами припинено на підставі п. 4.3 договору, а тому позивач використав своє право на пред'явлення вимог до відповідача, уся сума заборгованості стягнута, тому не зрозуміла позиція Банку щодо стягнення відсотків за користування кредитними коштами. Крім того, Банк просить стягнути саме курсову різницю, а не суми в порядку ст. 625 ЦК України.

Однак колегія суддів вважає, що такі висновки суду не відповідають обставинам, що мають значення для справи. повно з'ясовано обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що є підставою для його скасування і ухвалення нового рішення.

Відповідно до ст. 57 ЦПК доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що 20 березня 2008 року між Банк ВАТ «Фінанси та Кредит» правонаступником якого є АТ «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір на загальну суму 237 600 доларів США на умовах забезпеченості, строковості, платності із оплатою 15% річних строком до 20 березня 2023 року.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 квітня 2013 року залишеним без змін апеляційним судом Чернівецької області від 31 липня 2013 року позовні вимоги Банку задоволено та стягнуто з відповідача на користь Банку заборгованість за кредитним договором в розмірі 3 142 715, 98 гривень нарахованих на 22 червня 2011 року що складається з : 237 263, 61 доларів США, що еквівалентно 1 891 789, 89 гривень - заборгованість по сплаті кредиту, 79 581, 20 доларів США, що еквівалентно 634 524, 78 гривень - заборгованість по сплаті процентів, 77 308, 18 доларів США, що еквівалентно 616 401, 31 - пеня. (а.с. 14-20).

Цими ж судовими рішеннями ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними кредитного договору від 20 березня 2008 року та договору іпотеки.

Відповідно до ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до п. 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року N 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог ст. ст. 526, 599 ЦК України.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Тому наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке зовсім не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.

Відповідно до п. 3.6 кредитного договору (а.с. 4), у випадку виникнення заборгованості з боку позичальника по сплаті відсотків за користування кредитом більше трьох місяців, термін дії договору припиняється, а Банк набуває право у відповідності до чинного законодавства звернути стягнення на заставне майно.

Відповідно до п. 7.3 даний договір набирає чинності з моменту першої видачі кредитних ресурсів (їхньої першої частини) і діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань (а.с. 5), а тому висновок суду першої інстанції, що кредитний договір припинив свою дію є необґрунтованим.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі за N 6-1206цс15 від 23 вересня 2015 року, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Такий висновок про застосування норм права обов'язково має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальний строк позовної давності у три роки.

Частиною 5 ст. 261 ЦК установлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

У зв'язку з тим, що рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 квітня 2013 року залишене без змін апеляційним судом Чернівецької області від 31 липня 2013 року позовні вимоги Банку задоволено та стягнуто з відповідача на користь Банку заборгованість за кредитним договором в розмірі 3 142 715, 98 гривень нарахованих на 22 червня 2011 року відсутні законні підстави вважати, що позивачем пропущено загальний трирічний строк позовної давності, що може бути підставою у задоволенні позову.

Однак, звернувшись до суду у травні 2015 року про стягнення донарахованих відсотків з 1 липня 2011 року позивачем пропущено строк позовної давності за даним видом платежу, тому стягнення відсотків за користування кредитними коштами необхідно провести з 05 травня 2012 року по 01 березня 2015 року за три роки та визначити їх розмір згідно розрахунку, що у матеріалах справи, у розмірі 109 562 долари США.

Відповідач правильності розрахунку Банку про щомісячний розмір нарахованих відсотків за порушення зобов'язання не оспорює.

Щодо позовних вимог ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про стягнення з відповідача курсової різниці, що утворилась у зв'язку з коливанням курсу іноземної валюти по відношенню до національної валюти та у зв'язку з тим, що рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 10 квітня 2013 року було стягнуто заборгованість за кредитним договором у національній валюті, розраховану за курсом НБУ на дату складання розрахунку заборгованості - 16 лютого 2012 року за курсом 798 доларів США 81 цент за 100 доларів США, вимоги Банку є безпідставними.

Відповідно до положення ст.623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини.

В даному випадку збитками позивач вважає різницю в курсі національної валюти до долара США, стверджуючи про це з огляду на той факт, що згідно до умов кредитного договору кредит надавався в іноземній валюті - доларах США та повинен був сплачуватись в цій же валюті.

Суд звертає увагу на ту обставину, що з метою стягнення заборгованості за кредитним договором позивач звертався до суду з позовом про стягнення заборгованості в гривневому еквіваленті станом на 22 червня 2011 року. Оскільки судом стягнуто суму наданого кредиту, чим встановлено вартість зобов'язання відповідача перед позивачем станом на час винесення рішення Шевченківським районним судом м. Чернівці, подальше збільшення такого зобов'язання із застосуванням курсової різниці з цих підстав є необґрунтованим. Тобто позивач погодився з визначеною судом сумою заборгованості за кредитним договором.

Керуючись ст. ст.218, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника АТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 18 червня 2015 року скасувати.

Позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по кредитному договору та витрат по оплаті судового збору задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» суму донарахованих відсотків з 05 травня 2012 року по 31 березня 2015 року в сумі 111 766, 73 долари США, що еквівалентно 2 656 695, 17 гривень за кредитним договором №444 pv 11-08 від 20 березня 2008 року.

В задоволенні позовних вимог ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про стягнення з ОСОБА_3 суму курсової різниці за кредитним договором №444 pv 11-08 від 20 березня 2008 року у розмірі 5 853 255, 97 гривень, нарахованих станом на 01 квітня 2015 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» 7673 гривень сплаченого судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Р.Й. Матківський

Судді: І.О. Максюта

В.Д. Фединяк