Ухвала суду № 53771052, 17.11.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/9047/15 Справа № 183/4854/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Городецький Д. І. Доповідач - Ткаченко І.Ю.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2015 року м. Дніпропетровськ

17 листопада 2015 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Рудь В.В., Повєткіна В.В.

при секретарі - Добролюбовій І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу

за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» про визнання договору про надання траншу та договору поруки недійсними

за апеляційною скаргою ОСОБА_4 - представника ОСОБА_2

на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2015 року , -

В С Т А Н О В И В:

02 липня 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання договору поруки припиненим, встановлення нікчемності договору про надання траншу (а.с.2). Після неодноразового уточнення позовних вимог, ухвалою суду від 05 березня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання договору поруки припиненим, встановлення нікчемності договору про надання траншу були залишені без розгляду (а.с.173), в остаточній редакції просила визнати договір про надання траншу та договір поруки недійсними (а.с.59, а.с.179).

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 посилалася на те, що з 10.12.2007 року по 28.05.2009 року між нею та Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» було укладено вісім кредитних договорів. Правонаступником Закритого акціонерного товариства «Альфа-Банк» є Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк». 12 липня 2011 року між нею та Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» був укладений договір про надання траншу № SME0024286. Зазначений кредит, у відповідності до умов договору є споживчим кредитом, згідно п. 1,2 зазначеного договору, цільове призначення кредиту - погашення заборгованості по: кредитному договору № SME0014464-2 від 30.11.2009 року; договору про надання траншу № SME0014464-1 від 28.05.2009 року; договору про надання траншу № SME0006380 від 10.12.2007 року; договору про надання траншу № SME0006396 від 17.12.2007 року; договору про надання траншу № SME0006398 від 18.12.2007 року; договору про надання траншу № SME0012657 від 08.05.2008 року; договору про надання траншу № SME0014464 від 05.08.2008 року; договору про надання траншу № SME0014698 від 05.08.2008 року, які були укладені між ОСОБА_2 та Банком.

В забезпечення виконання ОСОБА_2 умов кредитних договорів, 28.05.2009 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» і ОСОБА_3 були укладений договір поруки № SMERS00411/6, відповідно до якого ОСОБА_3 поручився за виконання ОСОБА_2 умов договорів: договору про надання траншу № SME0006380 від 10.12.2007 року; договору про надання траншу № SME0006396 від 17.12.2007 року; договору про надання траншу № SME0006398 від 18.12.2007 року; договору про надання траншу № SME0012657 від 08.05.2008 року; договору про надання траншу № SME0014464 від 05.08.2008 року; договору про надання траншу № SME0014698 від 05.08.2008 року; договору про надання траншу № SME0014464-1 від 28.05.2009 року.

12.07.2011 року Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» та ОСОБА_3 уклали Додаткову угоду до договору поруки № SMERS00411/6 від 28.05.2009 року, відповідно до якого, ОСОБА_3 поручився за виконання ОСОБА_2 зобов'язань , які виникають за рамкової угоди № SMERS00411 від 10.12.2007 року, та вищезазначених договорів траншу, а також, договору про надання траншу № SME0024286 від 12.07.2011 року.

Позивач зазначила в заяві, що при укладенні договору про надання траншу № SME0024286 від 12.07.2011 року, Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» порушило ч.1 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману. Договір про надання траншу укладений з використанням банком нечесної підприємницької практики, оскільки банк ввів її, ОСОБА_2 в оману відносно умов договору, її прав та обов'язків.

Крім того, позивач зазначила в заяві, що договір про надання траншу нею не був підписаний, вона не отримувала кредитних коштів. В зв'язку з наведеним, договір про надання траншу № SME0024286 від 12 липня 2011 року, укладений між нею, ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» повинен бути визнаний недійсним, а в зв'язку з цим, повинна бути визнана недійсною і Додаткова угоду до договору поруки № SMERS00411/6 від 28.05.2009 року, яка укладена 12.07.2011 року між Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_3. Просила суд, договір про надання траншу № SME0024286 від 12 липня 2011 року, укладений між нею, ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» визнати недійсним; додаткову угоду до договору поруки № SMERS00411/6 від 28.05.2009 року, яка укладена 12.07.2011 року між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» визнати недійсною.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2015 року у задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» про визнання договору про надання траншу та договору поруки недійсним - відмовлено (том 5 а.с.24-32).

В апеляційній скарзі апелянт посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі (том 5 а.с.46-52).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 10.12.2007 року між ОСОБА_2 та ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк». була укладена Рамкова угода № SMERS00411, відповідно до якої, банк зобов'язався на умовах цієї угоди про надання кредитної лінії, договорів про надання траншу, надати грошові кошти в сумі не більш ніж 3 000 000 (три мільйони ) доларів США. В наступному, між Банком та ОСОБА_2 були укладені: договір про надання траншу № SME0006380 від 10.12.2007 року на суму 207 730 доларів США; договір про надання траншу № SME0006396 від 17.12.2007 року на суму 481 479,79 доларів США; договір про надання траншу № SME0006398 від 18.12.2007 року на суму 520 790,21 доларів США; договір про надання траншу № SME0012657 від 08.05.2008 року на суму 75 000 доларів США; договір про надання траншу № SME0014464 від 05.08.2008 року на суму 850 000 доларів США; договір про надання траншу № SME0014698 від 05.08.2008 року на суму 350 000 доларів США; кредитний договір № SME0014464-2 від 30.11.2009 року на суму 90 540 грн.; договір про надання траншу № SME0014464-1 від 28.05.2009 року на суму 1 710 522,51 грн.

На забезпечення виконання ОСОБА_2 умов договорів про надання траншу, між нею та ПАТ «Альфа-Банк» були укладені ряд іпотечних договорів.

ОСОБА_2 належним чином умови договору не виконувала, у зв'язку з чим станом на 06.08.2010 року виникла заборгованість в сумі 26 544 973,16 грн., що підтверджується довідками-розрахунками банку, з приводу реструктуризації якої, між ОСОБА_2 та ПАТ «Альфа-Банк» проходили переговори.

Згідно листа ПАТ «Альфа-Банк» від 12.03.2011 року № 16908-38-111779, за результатами зустрічі між позивачкою та Банком 28.02.2011 року, розгляннута пропозицію ОСОБА_2 щодо проведення реструктуризації простроченої кредитної заборгованості за договорами, Банк готовий розглянути питання щодо збільшення суми ліміту рамкової угоди, за новим траншем встановити наступні умови: строк дії - до 14.12.2022 року з правом дострокового погашення; пільговий період погашення кредиту - 24 місяці; процентна ставка перші 6 місяців від моменту реструктуризації - 2,4 % річних, процентна ставка з 7-го по 24 місяць з моменту реструктуризації - 4% річних, з 25-го місяця процентна ставка з моменту реструктуризації до строку погашення кредиту - 24% річних, комісія за видачу траншу - відсутня, пеня за траншами на момент реструктуризації відміняється.

11 липня 2011 року ОСОБА_2 оформила нотаріально посвідчену згоду, на збільшення обсягу відповідальності іпотекодавця, відповідно до договору про надання траншу в сумі не більше 26 000 000 грн.

11 липня 2011 року ОСОБА_3 оформив нотаріально посвідчену згоду, на збільшення обсягу відповідальності іпотекодавця, відповідно до договору про надання траншу, укладений з його дружиною ОСОБА_2, в сумі не більше 26 000 000 грн.

12 липня 2011 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 був укладений договір про надання траншу № SME0024286 на суму 26 000 000 грн., строк користування до 10.12.2022 року, зі сплатою процентів за користування: з 12.07.2011 року по 31.01.2012 року - 2,4% річних; з 01.02.2012 року по 31.07.2013 року - 4% річних; з 01.08.2013 року по 10.12.2022 року - 24% річних.

Відповідно до п. 1,2 зазначеного договору, цільове призначення кредиту - погашення заборгованості по: кредитному договору № SME0014464-2 від 30.11.2009 року; договору про надання траншу № SME0014464-1 від 28.05.2009 року; договору про надання траншу № SME0006380 від 10.12.2007 року; договору про надання траншу № SME0006396 від 17.12.2007 року; договору про надання траншу № SME0006398 від 18.12.2007 року; договору про надання траншу № SME0012657 від 08.05.2008 року; договору про надання траншу № SME0014464 від 05.08.2008 року, які були укладені між ОСОБА_2 та Банком.

Пунктом 2.6 договору, встановлено, що кредит надається шляхом перерахування коштів на транзитний рахунок ПАТ «Альфа-Банк», з подальшим перерахуванням коштів в сумі, зазначеною в п. 1.1. договору з метою повернення заборгованості за: кредитним договором № SME0014464-2 від 30.11.2009 року; договором про надання траншу № SME0014464-1 від 28.05.2009 року; договором про надання траншу № SME0006380 від 10.12.2007 року; договором про надання траншу № SME0006396 від 17.12.2007 року; договором про надання траншу № SME0006398 від 18.12.2007 року; договором про надання траншу № SME0012657 від 08.05.2008 року; договором про надання траншу № SME0014464 від 05.08.2008 року; договором про надання траншу № SME0014698 від 05.08.2008 року.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог в частині визнання недійсним договору про надання траншу № SME0024286 від 12 липня 2011 року, суд 1 інстанції виходив з того, що, хоча згідно висновку судової почеркознавчої експертизи № 1895-14 від 16.12.2014 року, підписи від імені ОСОБА_2 в графах позичальник на кожному аркуші спірного договору й виконані не ОСОБА_2, а іншою особою, але сторони, фактично стали виконувати умови договору про надання траншу від 12.07.2011 року, що вбачається з того, що грошові кошти в сумі 26 000 000 грн. були перераховані банком на погашення заборгованості ОСОБА_2 за раніше укладеними договорами, також сама позивач проводила платежі на виконання договору про надання траншу, що підтверджується квитанціями: 15.08.2011 року - 29 466,67 грн.; 15.08.2011 року - 29 466,66 грн.; 15.09.2011 року - 25 000 грн.; 15.09.2011 року - 28 733,33 грн.; 18.10.2011 року - 30 000 грн.; 18.10.2011 року - 8 000 грн.; 21.10.2011 року - 14 000 грн.

Отже, відсутність підпису на договорі, на думку суду, не тягне за собою недійсність правочину, в розумінні ст. ст. 203, 215, 218 ЦК України, оскільки договір сторонами фактично виконувався.

Крім того, суд виходив із того, що між сторонами був намір та волевиявлення на укладання договору про надання траншу, що було підтверджено сторонами в судовому засіданні, листом ПАТ «Альфа-Банк» від 12.03.2011 року № 16908-38-111779, направленим позивачці за результатами зустрічі між нею та Банком 28.02.2011 року, наданим самою позивачкою, нотаріальна посвідчина згода позивачки та її чоловіка - третьої особи по справі та поручителя за договором, а положеннями ст.. 207 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Також, вирішуючи питання щодо відмови у позові в частині визнання недійсним договору про надання траншу № SME0024286 від 12 липня 2011 року, суд 1 інстанції виходив з того, що, під час розгляду справи не було встановлено введення позивачки в оману, порушень вимог Закону України «Про захист прав споживачів» та наявності обману з боку Банка при укладанні договору про надання траншу.

Щодо відмови у задоволенні позовних вимог стосовно визнання недійсною додаткової угоди до договору поруки № SMERS00411/6 від 28.05.2009 року, яка укладена 12.07.2011 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_3, то суд 1 інстанції виходив з того, що оскільки судом не встановлена недійсність договору про надання траншу, похідним від якого є договір поруки, позивачем не надано доказів його недійсності, то підстави для визнання недійсності додаткової угоди до договору поруки - відсутні.

Колегія суддів погоджується з висновками суду 1 інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, які зроблені виходячи з конкретних обставин справи, та ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права.

Так, згідно ст. 1054 ЦК України, по кредитному договору банк надає грошові кошти позичальнику в розмірі і на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити відсотки за його користуванням.

У відповідності до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно вимог ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно ст. 218 ЦК України, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Крім того, у відповідності до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена

Згідно ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

У відповідності до ст. 229 ЦК України, істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що банк ввів позивачку в оману відносно умов договору, її прав та обов'язків, оскільки вона не погоджувалась на його умови та не отримувала кредитних коштів, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі твердження спростовуються матеріалами справи.

Щодо посилань апелянта на неврахування судом 1 інстанції висновку судової почеркознавчої експертизи № 1895-14 від 16.12.2014 року, відповідно до якого підписи від імені ОСОБА_2 в графах позичальник на кожному аркуші спірного договору виконані не ОСОБА_2, а іншою особою, то колегія суддів вважає їх не суттєвими та такими, що не дають підстав для скасування рішення, оскільки судом 1 інстанції відповідно до ст. 212 ЦПК України було надано оцінку зазначеного висновку в сукупності з іншими доказами по справі та враховано всі конкретні обставини справи і зроблено відповідний висновок щодо не прийняття до уваги висновку почеркознавчої експертизи при вирішення справи по суті, що ґрунтується на положеннях ч. 6 ст. 147 ЦПК України, згідно якої висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами встановленими ст.. 212 ЦПК України сторони. Судом враховано, що сторонами фактично було досягнуто згоду щодо умов договору, які стали виконуватися, що вбачається з того, що грошові кошти в сумі 26 000 000 грн. були перераховані банком на погашення заборгованості ОСОБА_2 за раніше укладеними договорами, також сама позивач проводила платежі на виконання договору про надання траншу, що підтверджується квитанціями.

Інші доводи апелянта, приведені в апеляційній скарзі є безпідставними та фактично зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, а відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 213, 214 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - представника ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: