Ухвала суду № 53768328, 16.09.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22-ц/796/ 9041/2015 Головуючий у 1-й інстанції: Кушнір С.І.

Доповідач: Кравець В.А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі :

Головуючої - Кравець В.А.,

Суддів - Махлай Л.Д., Левенця Б.Б.

За участю секретаря - Попандопало Ю.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 9 грудня 2013 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2, ОСОБА_1, 3-тя особа: Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И Л А :

В червні 2013 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернувся до суду із вищезазначеним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 солідарно на його користь заборгованість у розмірі 509 780, 59 грн., яка утворилася у зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором від 28.07.2005 року.

Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 09.12.2013 року позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено частково та стягнуто на його користь солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в розмірі 18367 дол. США 46 центів, що еквівалентно 146811 грн. 11 коп., пеню в розмірі 146811 грн. 11 коп., а всього 293622 грн.22 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки не відповідають обставинам справи та наявним в матеріалах справи доказам.

Вказує на те, що суд першої інстанції не дав належної оцінки тим обставинам, що в справі відсутні докази про фактичне отримання ОСОБА_2 кредитних коштів.

Зазначає, що відповідач порушив Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» внаслідок підробки виписки по рахунку.

Суд не з'ясував, коли саме сплив шестимісячний строк, встановлений ч. 4 ст. 559 ЦК України для звернення кредитора з вимогою про виконання основного зобов'язання.

В судовому засіданні представник позивача скаргу не визнав.

Апелянт в судове засіданні не з'явився, про день і час розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Задовольняючи позов частково, суд виходив з того, що відповідач взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконав, заборгованість у повному обсязі не погашена, умови договору порушуються відповідачами в частині повернення кредитних коштів, а тому права позивача підлягають судовому захисту.

Висновок суду відповідає обставинам справи та грунтується на вимогах закону.

Згідно зі ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

За умовами ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.

Судом встановлено, що 28.07.2005 р. між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» був укладений кредитний договір, відповідно до п.2 якого банк надає позичальнику кредит, а позичальник приймає його на наступних умовах: розмір кредиту 31800 доларів США. Перший транш - на погашення поточної заборгованості позичальника перед кредитором першої черги АКБ «Аркада», другий транш на споживчі цілі.

Дата остаточного повернення кредиту 28.07.2015р. позичковий рахунок НОМЕР_1, поточний рахунок НОМЕР_2.

Згідно п.3 договору відсоткова ставка встановлена 11% річних.

Позивач виконав свої зобов'язання, надавши відповідачу кредитні кошти в повному обсязі.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 28.07.2005 р. було укладено договір поруки між Банком та ОСОБА_1, згідно п. 1.1 якого поручитель зобов'язаний відповідати в повному обсязі по борговим зобов'язанням ОСОБА_2, що виникають з умов Кредитного договору.

До ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшли всі права ПАТ «ОТП Банк» щодо права вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором у відповідності до умов договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 27 січня 2012 р., за яким ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором від 28.07.2005 р, укладеним між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2, та за договором поруки від 28.07.2005 р., укладеним між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 22-29).

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг України», суд першої інстанції виходив з їх доведеності та з того, що ОСОБА_2 не виконувала умови кредитного договору, що підтверджується випискою по особовому рахунку і станом на 30.05.2013 року заборгованість за кредитним договором з врахуванням відсотків за користування кредитом та пені склала 293 622 грн. 22 коп., а підписавши кредитний договір, сторони тим самим засвідчили свою згоду та прийняли умови, які були в ньому закріплені і суд вірно вважав, що сторони діяли вільно та на власний розсуд визначили умови кредитного договору.

Не заслуговують на увагу доводи апелянта про те, що на момент укладання кредитного договору у позивача була відсутня генеральна ліцензія Національного банку України, яка б дозволяла банку використовувати іноземну валюту, як засіб платежу при виконанні кредитного договору, виходячи з наступного.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право здійснювати операції і угоди з валютними цінностями.

Так, 03.12.2001 р. АКБ «Райффайзенбанк Україна» отримало генеральну банківську ліцензію № 191 на право здійснення банківських операцій, визначених частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», серед яких передбачено право здійснювати операції з валютними цінностями, ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України.

Відповідно до п. «г» ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують операції, зокрема і для використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач довів те, що Банк отримав у встановленому законом порядку банківську ліцензію (генеральну) та письмовий дозвіл Національного банку України і станом на час укладання кредитного договору відповідач мав право на здійснення валютних операцій та укладання кредитних договорів в іноземній валюті.

Отже, судова колегія приходить до висновку, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які би спростовували обґрунтованість вимоги про стягнення боргу за договором кредиту та наявність зобов'язання відповідача ОСОБА_1 по виконанню укладеного з ним договору поруки.

В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.

Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303,304,307,308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 9 грудня 2013 року в справі залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.

Головуючий Судді