Рішення № 53767870, 16.11.2015, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" листопада 2015 р.Справа № 916/4970/14

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Л.М. Ільєвій

за участю представників:

від позивача не зявився.,

від відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніфарма-Україна" до Приватного підприємства „Прогресфарм" про стягнення 14335,74 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2014 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Юніфарма-Україна" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Приватного підприємства "Прогресфарм" про стягнення заборгованості 222581,97 грн., яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням підприємством зобов'язання з оплати товару, одержаного за договором купівлі-продажу від 11.01.2010 р. № 11-1/10. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав свої зобовязання за укладеним між сторонами договором купівлі-продажу № 11-1/10 від 11.01.2010 р. щодо своєчасної та повної оплати отриманого товару, внаслідок чого має борг по його оплаті в сумі 188999,05 грн., а тому повинний сплатити позивачеві не лише зазначену суму боргу, а також ще 14180,10 грн. - пені, 14560,07 грн. - інфляційних витрат, 2842,75 грн. - 3% річних та 2000 грн. збитків, та 4451,64 грн. понесених судових витрат по справі на сплату судового збору за подання позову.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.12.2014 р. (суддя Волков Р.В.) позовну заяву ТОВ "Юніфарма-Україна" прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 916/4970/14 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Під час розгляду справи позивач подав до суду заяву від 23.04.2015 р. (а.с. 146-149) про збільшення розміру позовних вимог, згідно якої позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь 182951,05 грн. - боргу, 65822,42 грн. - інфляційних втрат, 4872,01 грн. - 3% річних, 3500 грн. - збитків, 6025,04 грн. понесених судових витрат по справі на оплату судового збору за подання позову та 4265,67 грн. - витрат, повязаних з явкою представника позивача в судові засідання.

Рішенням господарського суду Одеської області від 23.04.2015 р. по справі № 916/4970/14 уточнені позовні вимоги задоволені частково та з відповідача на користь позивача стягнуто 11815,20 грн. - боргу, 123,33 грн. 3% річних за період з 18.12.2014 р. по 23.04.2015 р. та 2397,21 грн. інфляційних втрат за період січень-березень 2015 року (включно), 236,30 грн. понесених судових витрат по справі на оплату судового збору за подання позову та 196,00 грн. - витрат позивача, повязаних з явкою його представників у судові засідання господарського суду, в решті частині позову відмовлено, а саме: стосовно стягнення 3500 грн. збитків у звязку з їх недоведеністю, а стосовно решти вимог у звязку з пропуском строку позовної давності.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30.06.2015 р. вказане рішення господарського суду Одеської області від 23.04.2015 р. у справі № 916/4970/14 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.10.2015 р. касаційну скаргу ТОВ "Юніфарма-Україна" задоволено частково, рішення господарського суду Одеської області від 23.04.2015 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30.06.2015 р. по справі № 916/4970/14 скасовано в частині задоволення позову ТОВ "Юніфарма-Україна" до ПП "Прогресфарм" про стягнення 11815,20 грн. основного боргу, 123,33 грн. - 3% річних, 2397,21 грн. інфляційних втрат, 236,30 грн. судового збору, 196,00 грн. витрат позивача, які пов'язані з явкою представника позивача до суду, а справу у вказаній частині направлено на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

На підставі розпорядження в.о. керівника апарату суду від 16.10.2015 р. було проведено повторний автоматичний розподіл справи № 916/4970/14, за результатами якого вказану справу передано на розгляд судді господарського суду Одеської області Петрову В.С.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 19.10.2015 р. справу № 916/4970/14 прийнято до провадження судді господарського ОСОБА_2 та розгляд справи призначено в засіданні суду.

Відповідач під час нового розгляду справи заперечував проти позовних вимог щодо стягнення 11815,20 грн. основного боргу, 123,33 грн. - 3% річних, 2397,21 грн. інфляційних втрат, про що зазначено у письмових поясненнях по справі (а.с. 5-6 т. 2). Зокрема, відповідач вказує, що погоджується з позицією ВГСУ у визначенні початку перебігу позовної давності стосовно видаткових накладних №12-3/1Б від 12.0.1.2010р. та №12-4/1Б від 12.01.2010р. на загальну суму 11815,20 грн. Так, відповідач, посилаючись на положення ч. 1 ст. 692 ЦК України, та враховуючи те, що згідно 5.1 договору купівлі-продажу №11-1/10 від 11.01.2010 р. покупець зобов'язаний сплачувати продавцеві гроші за товар на умовах та в терміни, що вказані у видатковій накладній, вважає, що термін оплати починає відраховуватися з моменту підписання видаткової накладної покупцем. Оскільки у вказаних видаткових накладних є відмітка про оплату, яка зроблена кульковою ручкою від руки та без вказівки на те, ким та коли зроблена така відмітка, відповідач вважає, що термін оплати не вказаний. В свою чергу, на думку відповідача, відповідно термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, чітко визначений спеціальною нормою права, а саме розділом 3 глави 54 „Купівля-продаж, ст. 692 ЦК України. З огляду на норми ст. 692 ЦК України, які є загальним правилом, та умови договору, якими іншого строку оплати не передбачено, відповідач вважає підтвердженим факт спливу строку позовної давності, вже починаючи з дати самої видаткової накладної. За таких обставин, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог позивача в частині стягнення 11815,20 грн. основного боргу, 123,33 грн. - 3% річних, 2397,21 грн. - інфляційних втрат.

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

11 січня 2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юніфарма-Україна" (продавець) та Приватним підприємством "Прогресфарм" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу № 11-1/10, за умовами п. 1.1 якого позивач як продавець продає, а відповідач як покупець купує медичну продукцію (надалі товар) згідно замовленням на закупівлю.

Відповідно до п. 2.1 договору ціна на товар визначається у національній валюті України, та зазначена у видаткових накладних, рахунках-фактурах, або в додатках до даного договору, які є невідємною його частиною. Загальна сума даного договору відповідає сумарній вартості видаткових накладних отриманого покупцем товару (п. 2.2 договору).

Відповідно до п. 3.2. договору на підставі замовлення на закупівлю продавець формує видаткову накладну із зазначенням кількості, номенклатури, ціни поставки і надає її покупцю. Поставка виконується як транспортом продавця, так і транспортом покупця за домовленістю сторін (п. 3.3 договору).

В п. 5.1 договору зазначено, що покупець зобовязаний сплачувати продавцеві гроші за товар на умовах та в терміни, що вказані у видатковій накладній. Термін оплати починає відраховуватися з моменту підписання видаткової накладної покупцем.

Розрахунок за товар проводиться в національній валюті шляхом перерахування на розрахунковий рахунок продавця (п. 5.2 договору).

Згідно п. 8.1. договору останній набирає чинності з моменту його підписання та діє до моменту виконання сторонами своїх обовязків за цим договором.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, укладений між сторонами по справі договір купівлі-продажу є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач поставив відповідачеві товару на загальну суму 1908258,20 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: № UF0012-2/1А від 12.01.2010 р. на суму 58980 грн.; № 8-1/7Б від 08.07.2010 р. на суму 6048 грн.; № 12-3/1Б від 12.01.2010 р. на суму 9415 грн.; № 12-4/1Б від 12.01.2010 р. на суму 2400 грн.; № UF00002-2/4 від 02.04.2010 р. на суму 169500 грн.; № UF0019-3/10 від 19.10.2010 р. на суму 36075 грн.; № UF00029-1/4 від 29.04.2010 р. на суму 63700 грн.; № UF0017-2/2 від 17.02.2010 р. на суму 59900 грн.; № UF00014-2/8 від 14.08.2010 р. на суму 472878 грн.; № UF00014-1/8 від 14.08.2010 р. на суму 97700 грн.; № UF0012-5/1А від 12.01.2010 р. на суму 8610 грн.; № UF00017-1/3 від 17.03.2010 р. на суму 19500 грн.; № UF00017-3/2 від 17.02.2010 р. на суму 35280 грн.; № UF00017-1/2 від 17.02.2010 р. на суму 299500 грн.; № UF00014-1/4 від 14.04.2010 р. на суму 228852 грн.; № UF00014-2/4 від 14.04.2010 р. на суму 19300 грн.; № UF00020-1/5 від 20.05.2010 р. на суму 242220 грн.; № UF0012-1/1 від 12.01.2010 р. на суму 78400 грн., № ПП-002194 від 22.04.2010 р. на суму 879,65 грн., № 004688 від 18.08.2010 р. на суму 5502,90 грн., № ПП-000166 від 15.01.2010 р. на суму 861 грн., які підписані відповідачем без будь-яких зауважень щодо кількості, якості та вартості отриманого товару.

Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

При цьому поставлений позивачем товар було отримано відповідачем, що вбачається з підпису уповноваженої особи відповідача на вказаних видаткових накладних, що скріплено печаткою відповідача.

Виходячи з вищенаведеного та враховуючи положення договору, суд доходить до висновку про належне виконання позивачем своїх зобовязань перед відповідачем по договору згідно вищевказаних видаткових накладних, що повністю узгоджується з умовами укладеного сторонами договору.

Так, за статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити цей товар.

Проте, за ствердженнями позивача, відповідач не розрахувався за поставлений товар, у звязку з чим у нього виникла заборгованість.

Наразі судом зясовано, що за видатковими накладними № ПП-002194 від 22.04.2010 р. на суму 879,65 грн., № 004688 від 18.08.2010 р. на суму 5502,90 грн., № ПП-000166 від 15.01.2010 р. на суму 861 грн. товар було повернуто відповідачем позивачеві на загальну суму 7243,55 грн.

Заявою від 23.04.2015 р. позивач зменшив розмір позовних вимог в частині стягнення суми боргу за видатковою накладною № 8-1/7Б від 08.07.2010 р. на суму 6048 грн.

Також рішенням господарського суду Одеської області від 23.04.2015 р. по справі № 916/4970/14 по суті були розглянуті та залишені без задоволення позовні вимоги щодо стягнення з відповідача боргу за видатковими накладними № UF00002-2/4 від 02.04.2010 р., № UF0019-3/10 від 19.10.2010 р., № UF0012-5/1А від 12.01.2010 р., № UF0012-1/1 від 12.01.2010 р., № UF00029-1/4 від 29.04.2010 р., № UF0017-2/2 від 17.02.2010 р., № UF00017-3/2 від 17.02.2010 р., № UF00017-3/2 від 17.02.2010 р., № UF00014-2/8 від 14.08.2010 р. та № UF00014-1/8 від 14.08.2010 р., № UF00017-1/3 від 17.03.2010 р., № UF00014-1/4 від 14.04.2010 р., № UF00014-2/4 від 14.04.2010 р., № UF00020-1/5 від 20.05.2010 р., оскільки вказані вимоги заявлені з пропуском встановленого законом трирічного строку позовної давності та відповідачем 06.03.2015 р. було подано заяву про застосування до вимог позивача строку позовної давності. Вказане рішення суду у зазначеній частині позовних вимог набрало законної чинності.

Відтак, предметом нового розгляду справи є позовні вимоги в частині стягнення боргу за видатковими накладними № 12-3/1Б від 12.01.2010 р. на суму 9415,20 грн. та № 12-4/1Б від 12.01.2010 р. на суму 2400 грн., всього на загальну суму 11815,20 грн., а також про стягнення 123,33 грн. - 3% річних, 2397,21 грн. інфляційних втрат, 236,30 грн. судового збору, 196,00 грн. витрат позивача, які пов'язані з явкою представника позивача до суду.

Щодо вимог позивача про стягнення основного боргу за вказаними видатковими накладними № 12-3/1Б від 12.01.2010 р. на суму 9415,20 грн. та № 12-4/1Б від 12.01.2010 р. на суму 2400 грн., суд зазначає наступне.

Так, п. 5.1 договору встановлено, що відповідач зобовязаний сплатити гроші за товар на умовах та в терміни, що вказані у видатковій накладній.

Як вбачається наявних в матеріалах справи копій видаткових накладних № 12-3/1Б від 12.01.2010 р. на суму 9415,20 грн., № 12-4/1Б від 12.01.2010 р. на суму 2400 грн., у яких строк оплати написаний від руки без вказівки на те, ким та коли здійснені такі відмітки. З огляду на таке, суд доходить до висновку щодо відсутності узгодженого сторонами строку оплати по вказаним двом видатковим накладним.

В свою чергу за загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, строк виконання грошового зобов'язання у спірних правовідносинах визначається за правилами ст. 692 ЦК України, тобто оплата товару пов'язана з моментом його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, оскільки іншого строку оплати сторони не визначили в договорі. Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 19 серпня 2014 р. у справі N 3-78гс14.

При цьому суд зазначає, що до правовідносин купівлі-продажу не можуть бути застосовані загальні положення ст. 530 ЦК України, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з таких правовідносин, чітко визначений спеціальною нормою права, а саме ст. 692 ЦК України.

Адже відповідно до частини першої статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Тобто наявність у відповідача зобов'язання щодо проведення платежів за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту частини першої статті 692 ЦК України, а не ставиться в залежність від звернення до нього з окремою вимогою в порядку частини другої статті 530 ЦК України.

Отже, оскільки умовами укладеного сторонами договору передбачено, що товар підлягає оплаті у терміни, які вказані у видаткових накладних, то у відповідача обов'язок щодо оплати товару по видатковим накладним від 12.01.2010 р. № 12-3/1Б на суму 9415,20 грн. та № 12-4/1Б на суму 2400 грн. виник з огляду на приписи статті 692 ЦК України з моменту його прийняття, не пізніше 13.01.2010 р. Аналогічна правова позиція також міститься у постанові Верховного Суду України від 30.09.2014 р. у справі N 3-121гс14.

При цьому слід зазначити, що доказів виконання умов договору в частині оплати вказаних видаткових накладних відповідач до суду не надав, також наявність заборгованості по вказаним накладним не спростував. Адже частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Таким чином, суд доходить до висновку про безпідставне невиконання відповідачем прийнятих на себе зобовязань щодо оплати поставленого позивачем товару. Адже несплатою позивачу вказаної суми заборгованості в розмірі 11815,20 грн. за спірним договором № 11-1/10 від 11.01.2010 р. відповідач порушив прийняті на себе зобовязання відповідно до умов договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

Разом з цим з огляду на заяву відповідача про застосування строку позовної давності стосовно заборгованості по вказаним накладним суд зазначає наступне.

В силу положень ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Як зазначено в п. 4.2 постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 р. № 10 „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів, у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.

Отже, перебіг позовної давності розпочався для позивача з першого дня після поставки товару за вказаними вище видатковими накладними від 12.01.2010 р. № 12-3/1Б і № 12-4/1Б, тобто з 13.01.2010 р.

Поряд з цим позивач у своїх запереченнях на заяву відповідача про застосування строку позовної давності послався на те, що відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривався, оскільки відповідач здійснював часткову оплату за поставлений товар протягом 2010-2011 рр. та у 2013 році.

Так, згідно положень ст. 264 ЦК України, згідно яких перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново, а час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу (п. 4.4.1. Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 р. № 10).

Однак, надані позивачем докази на підтвердження переривання перебігу позовної давності судом до уваги не приймаються, оскільки в акті звірки взаєморозрахунків, який наданий позивачем на підтвердження визнання відповідачем заборгованості за договором у 2014 році, не міститься прив'язки до укладеного сторонами договору; також копії наданих позивачем банківських виписок на підтвердження здійснення відповідачем оплат після 2010 року містять у призначенні платежу посилання на інший договір; докази на підтвердження звернення позивача до відповідача з приводу усунення помилок у платіжних дорученнях (якщо останні мали місце) та уточнення відповідачем призначення платежу у відповідних платіжних дорученнях відсутні.

Той факт, що в акті звірки взаєморозрахунків сума заборгованості співпадає із первинно заявленою до стягнення сумою заборгованості, яка виникла за договором, не свідчить про те, що такий акт підтверджує визнання відповідачем заборгованості саме за договором, оскільки будь-яких інших посилань, які б давали можливість ідентифікувати даний акт як такий, що підтверджує заборгованість саме за спірним договором, вказаний акт звірки взаєморозрахунків не містить (та й взагалі не містить даних про жодну з накладних, на підставі яких здійснені поставки товару відповідачу, а лише суми оплат без зазначення платіжних доручень, квитанцій тощо, на підставі яких були здійснені такі оплати, за яким договором або товар за якими накладними оплачувався).

Інші докази на підтвердження того, що відповідач оплачував заборгованість саме за спірним договором, в матеріалах відсутні.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає безпідставними доводи позивача про переривання перебігу позовної давності з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів, що підтверджують факт такого переривання.

В свою чергу, з огляду на встановлений судом момент перебігу позовної давності за зобовязаннями відповідача оплатити поставлені товари в загальній сумі 11815,20 грн. за видатковими накладними від 12.01.2010 р. № 12-3/1Б та № 12-4/1Б саме з 13.01.2010 р., а позивач звернувся до суду із заявленим позовом у грудні 2014 року, відповідно суд доходить до висновку про сплив строку позовної давності для звернення позивача до суду із вимогами про стягнення заборгованості по вказаним видатковим накладним.

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Проте, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України).

Наразі наявність поважних причин пропущення строку позовної давності для заявлення вимог по спірній сумі боргу позивач не довів. У звязку з цим суд не вбачає підстав для захисту порушеного права позивача.

Враховуючи усі вищенаведені обставини та з огляду на пропуск строку позовної давності по заявленим вимогам на суму 11815,20 грн., про застосування якої заявлено відповідачем, суд вважає, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо решти частини вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 123,33 грн. за період з 18.12.2014 р. по 23.04.2015 р. та інфляційних втрат в сумі 2397,21 грн. за січень-березень 2015 року, суд зазначає наступне.

Так, частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, відповідно до ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

В п. 5.3. Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 р. № 10 „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів зазначено, що зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань, оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу).

Таким чином, враховуючи те, що позивачем пропущено строки позовної давності як до вимог про стягнення основної суми боргу, відповідно зі спливом позовної давності до вказаної вимоги за вимогою про сплату процентів і інфляційних збитків, передбачених ст. 625 ЦК України, позовна давність також спливла, що є підставою для відмови в цій частині вимог.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи надані докази в сукупності, господарський суд вважає, що позовні вимоги ТОВ "Юніфарма-Україна" про стягнення з ПП "Прогресфарм" основного боргу в сумі 11815,20 грн., 123,33 грн. - 3% річних, 2397,21 грн. інфляційних втрат не підлягають задоволенню з огляду на їх необґрунтованість з урахування пропущення позивачем строку позовної давності.

У звязку з тим, що рішення відбулось не на користь позивача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, а також витрат, повязаних з явкою представника позивача в судове засідання під час первинного розгляду справи, відносяться за рахунок позивача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніфарма-Україна" до Приватного підприємства "Прогресфарм" про стягнення 14335,74 грн. відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 23 листопада 2015 р.

Суддя В.С. Петров