Рішення № 53767656, 25.11.2015, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2015 року

Справа № 912/4249/15

Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Наливайко Є.М. розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 912/4249/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Білий колодязь"

до Приватного підприємства "Техноплюс-Кіровоград"

про стягнення 31703,98 грн

за участю представників сторін:

від позивача - не був присутнім,

від відповідача - не був присутнім.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Білий колодязь" (надалі – ТОВ "СП "Білий колодязь", позивач) звернулося до Господарського суду Кіровоградської області з позовом про стягнення з Приватного підприємства "Техноплюс-Кіровоград" (надалі – ПП "Техноплюс-Кіровоград, відповідач) 33 700,98 грн, з яких: 19 800грн основної заборгованості, 11 129,34 грн втрачених грошових коштів внаслідок індексу інфляції, 774,64 грн 3 % річних та 2 067,00 грн судового збору.

Ухвалою від 04.11.2015 порушено провадження у справі, розгляд справи призначено о 09:30 25.11.2015, витребувано від сторін необхідні для вирішення спору докази.

При цьому, господарський суд враховує, що у позовній заяві позивачем помилково визначено загальну ціну позову, оскільки за арифметичним підрахунком, здійсненим господарським судом, встановлено, що ціна поданого позивачем позову складає 31703,98 грн (19800,00 грн+11129,34 грн+774,64 грн = 31703,98 грн).

До ціни позову, вказаній позивачем у позовній заяві, позивачем помилково включено суму судового збору у розмірі 2067,00 грн, що суперечить п. 1 ч. 1 ст. 55 Господарського процесуального кодексу України.

Відтак, господарський суд, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, самостійно визначає ціну поданого позивачем позову - 31703,98 грн.

Позивач належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, при цьому у поданому позові позивач просив здійснювати судовий розгляд без участі його представника. На вимогу господарського суду позивач надіслав додаткові пояснення, які прийняті господарським судом.

Відповідач відзив на позов не подав, позовних вимог не заперечив, у судовому засіданні участі свого представника не забезпечив.

Частиною 1 статті 64 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про порушення провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

При цьому в пункті 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначається, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо.

Ухвала господарського суду у даній справі від 04.11.2015 про порушення провадження у справі направлялась відповідачу за адресою, вказаною позивачем у позові, проте повернута органом поштового зв'язку із відміткою "За закінченням терміну зберігання".

Водночас, відповідно до вимог Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Згідно спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, наданого на запит господарського суду, місцезнаходженням ПП "Техноплюс-Кіровоград" є: 25491, м. Кіровоград, вул. Мурманська, буд. 13-Д. Саме на цю адресу і була направлена ухвала від 04.11.2015.

З огляду на викладене, господарський суд вважає відповідача таким, що належним чином повідомлений про час та місце проведення даного судового засідання та з власної ініціативи не скористався наданим йому статтею 22 Господарського процесуального кодексу України правом на участь у судовому засіданні.

Справа розглядається за наявними в ній матеріалами на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази, господарський суд встановив такі обставини.

За твердженням позивача, ТОВ СП "Білий колодязь" 17.06.2014 було здійснено усну заявку до ПП "Техноплюс-Кіровоград" на поставку насосів Ш 40/4-19.5/1000(взр.) та насосу А13В 16/25-8/25Б б/дв. (надалі – Товар), доставку обговорено здійснювати за рахунок ПП "Техноплюс-Кіровоград".

17.06.2014 відповідач виставив позивачеві рахунок-фактуру № ТК-0000019 на оплату зазначеного Товару на загальну суму 19 800 грн, на такому рахунку-фактурі стоїть печатка відповідача та підпис особи, яка виписала рахунок. 17.06.2014 позивачем здійснено оплату Товару у розмірі 19 800 грн, про що свідчить виписка з рахунку позивача. У виписці зазначено ті ж реквізити відповідача (рахунок, код ЄДРПОУ, найменування банку та його МФО), що зазначені відповідачем у виставленому рахунку-фактурі.

Поставка Товару, за твердженням позивача, не відбулась, незважаючи на неодноразові обіцянки відповідача у телефонному режимі.

Позивачем направлялись на адресу відповідача претензії № 18 від 19.01.2015 та № 78 від 10.02.2015, відправка підтверджується фіскальними чеками (а.с. 11-12).

У вказаних претензіях позивач звертався до відповідача з вимогою повернути кошти у розмірі 19 800 грн, обґрунтовуючи непоставленням у необхідний час насосів та тим, що 15.07.2014 за вих. № 257 до відповідача позивач направив лист, у якому вимагав повернути кошти, оскільки у нього вже відпала необхідність у таких насосах.

Поряд з тим, доказів направлення листа № 257 від 15.07.2014, як і самого листа господарському суду позивач не надав.

У зв'язку із неповерненням суми попередньої оплати відповідачем позивач звернувся до господарського суду з даним позовом.

Вирішуючи спір господарський суд враховує такі положення чинного законодавства.

Господарський суд погоджується з позицією позивача, що між сторонами у спрощений спосіб укладено договір поставки.

Так, відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відтак, відповідач, надіславши рахунок-фактуру, зробив пропозицію укласти договір, а позивач, здійснивши оплату, відповідно прийняв таку пропозицію.

Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, підставами для виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язаннями є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від виконання певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статті 11 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до частин 1-3 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором купівлі - продажу, що підтверджується і поясненнями позивача. Зокрема, у своїх додаткових поясненнях позивач зазначає, що відповідачем було порушено, серед іншого, статтю 655 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Позивач у додаткових поясненнях посилається на те, що відповідач порушив норми статті 662 Цивільного кодексу України, відповідно до якої продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

У той же час вказана стаття взаємопов'язана із статтею 663 Цивільного кодексу України, яка визначає строк виконання обов'язку передати товар. Так, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно приписів статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України). Якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина 2 статті 530 Цивільного кодексу України).

В укладеному у спрощений спосіб Договорі кіпівлі- продажу сторони не передбачили строк виконання обов’язку передачі Товару відповідачем, а тому застосовуються норми частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України і позивач має право вимагати його виконання у будь-який час.

Таким чином, оскільки строк виконання обов'язку для відповідача передати товар сторонами не був визначений, то відповідач мав виконати свій обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги позивачем у разі її пред'явлення.

Позивач надав лише претензії, які направлялись відповідачеві, у яких вимагалось повернення коштів у розмірі 19 800 грн, а не поставка Товару. За твердженням позивача, ним велися телефонні переговори щодо поставки Товару, але це не може бути розцінене господарським судом як пред'явлення вимоги в розумінні частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України у зв'язку із недоведенням позивачем таких тверджень.

Таким чином. господарським судом встановлено, що позивачем така вимога не виставлялась, строк виконання зобов'язання для відповідача не встановлений, відповідно у останнього не виникло обов'язку передати Товар.

Частиною другою статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відтак, з огляду на положення вказаної норми, у позивача право вимоги передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати виникне у разі, якщо відповідач не передасть товар у встановлений строк, а оскільки, як свідчать матеріали справи, такий строк сторонами не визначено і позивач не виконав наведених вище приписів статей 663 та 530 Цивільного кодексу України, право вимоги повернення суми попередньої оплати у нього не виникло.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду у справі №917/706/15 від 28 жовтня 2015 року.

Отже, сама матеріальна вимога позивача є безпідставною, а тому господарський суд відмовляє у задоволенні позову в частині основного боргу.

Щодо заявлення позивачем до стягнення 774,64 грн 3% річних та 2 067,00 грн інфляційних втрат, господарський суд вважає, що підстави для задоволення позову у цій частині відсутні з огляду на необґрунтованість позову стосовно основного боргу. Поряд з цим господарський суд зауважує, що норми статті 625 Цивільного кодексу України, якою керується позивач при нарахуванні вказаних сум, застосовуються до грошових зобов'язань і не можуть бути застосовані до повернення попередньої оплати, оскільки таке повернення мало б бути вчинене відповідачем (в разі задоволення позову) не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Правова позиція про те, що стягнення з продавця суми попередньої оплати, перерахованої за договором купівлі - продажу, не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, викладена у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2014 року у справі № 3-90гс14.

Підсумовуючи зазначене господарський суд відмовляє у задоволенні позову повністю.

Відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.

При цьому, господарський суд звертає увагу позивача на те, що у відповідності до статті 4 Закону України "Про судовий збір" у редакції, яка діє з 01.09.2015, за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати, відтак позивач мав сплатити 1218,00 грн судового збору.

Позивачем надміру сплачено 849 грн судового збору.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду за клопотанням особи, яка його сплатила.

Відтак, надміру сплачені 849 грн судового збору можуть бути повернуті господарським судом на користь позивача у випадку надходження відповідного клопотання.

Керуючись статтями 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРIШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його підписання до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області.

Суддя Є. М. Наливайко