Рішення № 53767474, 17.11.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.11.2015Справа №910/26086/15

За позовом Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перлина Краю»

про стягнення 28 610,58 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Григолінський С.О. (представник за довіреністю №14/20-81-15 від 07.05.2015р.);

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» (надалі також - позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Перлина Краю» (надалі також - відповідач) суми заборгованості у розмірі 28 610,58 грн., з якої 23 258,21 грн. сума основної заборгованості, 452,98 грн. сума 3% річних та 5 099,39 грн. сума інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконує взяті на себе зобов'язання за Договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю №14-18-583/483 від 15.10.2012р., зокрема, не здійснює оплату наданих позивачем послуг у встановлені Договором строки.

Відповідачем відзиву на позовну заяву до матеріалів справи не надано, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином докази чого містяться в матеріалах справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.10.2015р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі №910/26086/15, розгляд призначено на 17.11.2015р.

В судове засідання 17.11.2015р. представник від відповідача не з'явився, заяв та клопотань до суду не надіслав.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 17 листопада 2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15 жовтня 2012 року між позивачем (балансоутримувач за Договором) та відповідачем (орендар за Договором) було укладено Договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю №14-18-583/483 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого позивач забезпечує обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Мечнікова, 16-а (надалі - будівля), загальною площею 5 485,7 кв.м., а також утримання прибудинкової території, а відповідач бере участь у витратах позивача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі у цій будівлі. Відповідач користується приміщенням, яке складається з кімнат №119-124 загальною площею 184,6 кв.м., розміщених на 1-му поверсі будівлі, вартістю (експертною) 1 918 852,00 грн. Орендоване приміщення використовується для здійснення підприємницької діяльності у сфері громадського харчування (без продажі товарів підакцизної групи).

Відповідно до п. 2.2.3. Договору, відповідач зобов'язується не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, вносити плату на рахунок позивача.

Згідно п. 4.1. Договору, за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за даним договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Даний договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 15 жовтня 2012 року по 15 вересня 2015 року включно. (п. 5.1. Договору).

11 лютого 2015 року між сторонами укладено Додатковий договір №1/28 до Договору, відповідно до п. 1.1. якого сторони, керуючись ст. 651, 653 ЦК України та п. 5.5. договору, домовилися розірвати Договір за взаємною згодою сторін з 11.02.2015р. Сторони також підтвердили, що заборгованість позивача перед позивачем зі сплати орендної плати за Договором, станом на 31 січня 2015 року, становить 17 687,45 грн.

Позивачем було виставлено відповідачу рахунки на оплату суми вартості послуг на загальну суму в розмірі 23 058,21 грн., а саме рахунок №1475 від 06.02.2015р. за січень 2015р. на суму 17 687,45 грн. та №2502 від 06.03.2015р. за лютий 2015р. на суму 5 370,76 грн.

Відповідачем зазначені рахунки у відповідності до умов Договору оплачено не було, у зв'язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість за період з січня 2015 року по лютий 2015 року на суму в розмірі 23 058,21 грн., про стягнення якої позивач звернувся до суду.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами Договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він і є договором про надання послуг.

Відповідно до ст.ст. 11, 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, та відповідно до ст. 629 ЦК України договір, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 1.1. Додаткового договору №1/28 від 11.02.2015р., сторони домовились припинити з 11.02.2015р. Сторони також підтвердили, що заборгованість позивача перед позивачем зі сплати орендної плати за Договором, станом на 31 січня 2015 року, становить 17 687,45 грн.

Таким чином, враховуючи те, станом на момент прийняття рішення, відповідач визначену пунктом 1.1. Додаткового договору заборгованість не сплатив, окрім того, не сплатив заборгованість за 10 днів лютого 2015 року, суд приходить до висновку що, відповідачем були порушені договірні зобов'язання в частині вчасної оплати вартості послуг за умовами Договору, а тому, з огляду на викладене, позовні вимоги в справі №910/26086/15 щодо стягнення з відповідача основної суми заборгованості в розмірі 23 058,21 грн. є обґрунтованими та доведеними в повному обсязі.

Позивачем, окрім того, заявлено до стягнення з відповідача суму 3% річних в розмірі 452,98 грн. та інфляційні втрати в розмірі 5 099,39 грн.

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. №23/466 та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997р. №62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012р. №52/30).

Окрім того, індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», згідно з якими при застосуванні індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця - червня.

У постанові Вищого господарського суду України №37/327 від 20.01.2011р. викладена позиція, якою стверджується, що реалізація позивачем права кредитора на стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення передбачає необхідність застосування індексу інфляції за весь час прострочення як від'ємного, так і позитивного значення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України №40/487 від 02.02.2012 р. та №15/065-11 від 01.02.2012р.

Зокрема, в постанові Вищого господарського суду України №15/065-11 від 01.02.2012р. зазначено, що за приписами ст. 625 ЦК України, боржник зобов'язаний сплатити суму заборгованості з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення.

Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www. ukrstat.gov.ua).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Перевіривши наведені позивачем в позовних матеріалах розрахунок сум інфляційних втрат та 3% річних, судом визнано їх обґрунтованими та такими, що здійснені в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України та листа Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ».

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують відсутність у нього підстав для невиконання зобов'язань, передбачених умовами Договору, укладеного з позивачем.

Враховуючи все вищенаведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в справі №910/26086/15 підлягають задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача основної суми заборгованості в розмірі 23 058,21 грн., суми 3% річних в розмірі 452,98 грн. та інфляційних втрат в розмірі 5 099,39 грн.

Судовій збір позивача в розмірі 1 218,00 грн., відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Закону України «Про судовий збір», Цивільного кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Перлина Краю» (код ЄДРПОУ 37450562, адреса: 01023, м. Київ, вул. Мечникова, 16-А) на користь Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» (код ЄДРПОУ 30401456, адреса: 01601, м. Київ, вул. Мечникова, 16-А) суму основної заборгованості в розмірі 23 058,21 грн. (двадцять три тисячі п'ятдесят вісім гривень 21 копійка), суму 3% річних в розмірі 452,98 грн. (чотириста п'ятдесят дві гривни 98 копійок), суму інфляційних втрат в розмірі 5 099,39 грн. (п'ять тисяч дев'яносто дев'ять гривень 39 копійок) та судовий збір в розмірі 1 218,00 грн.(одна тисяча двісті вісімнадцять гривень 00 копійок).

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23.11.2015р.

Суддя С.М. Морозов