Ухвала суду № 53761513, 27.10.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/7254/15

Головуючий у першій інстанції Бузовський В. В.

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.10.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гайворонського С.П.,

Кононенко Н.А.

за участю секретаря Феленко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором кредиту,

встановила:

14 січня 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулося до суду із зазначеним позовом, в якому просило стягнути з відповідачів в солідарному порядку суму боргу за договором кредиту в розмірі 644 531,06 грн., що є еквівалентом 57 281,07 доларів США.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 18.07.2006 року між АКБ «Райфайзенбанк Україна», правонаступником є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», та ОСОБА_3, було укладено кредитний договір, відповідно до якого, вона отримала кредит в сумі 31 000,00 доларів США. Строк дії договору встановлено до 18.07.2012 року, з наданням графіку погашення боргу по кредиту та сплати відсотків за користування ним (далі - Кредитний договір).

З часу отримання кредиту ОСОБА_3 належним чином не виконувала зобов'язання, внаслідок чого виникла заборгованість.

Поручителем за договором поруки виступила ОСОБА_4, яка взяла на себе солідарну відповідальність за належне виконання умов кредитного договору позичальником.

Посилаючись на те, що відповідачі належним чином не виконують свої зобов'язання за договором, добровільно погашати заборгованість відмовляються, позивач просив його вимоги задовольнити.

Справа була розглянута у відсутність відповідачів при заочному розгляді справи.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» були задоволені частково по відношенню ОСОБА_3

У задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 було відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ «ОТП Факторинг Україна» ставить питання про скасування вищевказаної судового рішення та ухвалення нового - про задоволення його позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Та обставина, що між АКБ «Райффайзен Банк Україна», правонаступником якого є позивач ТОВ «ОТП Факторинг Україна», та відповідачем ОСОБА_3 18 липня 2006 року було укладено Кредитний договір, а також з відповідачем ОСОБА_4 - Договір поруки, підтверджуються матеріалами справи та визнані сторонами, а тому у відповідності до ч. 1 ст. 61 ЦПК України являються встановленими і не підлягають доказуванню.

В даному випадку спірним є питання, чи повинна відповідач ОСОБА_4, яка є поручителем по вказаному Кредитному договору, відповідати солідарно з ОСОБА_3 за кредитними зобов'язаннями останньої перед позивачем.

В іншій частині судове рішення в апеляційному порядку не оскаржується.

Так, ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до поручителя ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що Договір поруки припинив свою дію, а тому підстав для стягнення заборгованості з поручителя, матеріали справи не містять.

З таким висновком суду повністю погоджується колегія суддів, з огляду на наступні обставини.

Так, у відповідності до 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Як вбачається із Кредитного договору, він був укладений 18 липня 2006 року і діяв до 18 липня 2012 року.

Тобто строк закінчення виконання основного зобов'язання настав 18 липня 2012 року, у зв'язку з чим, позивач мав право звернутись до суду з позовом до поручителя протягом 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, тобто до 18 січня 2013 року.

Таким чином, враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом до поручителя ОСОБА_4 14 січня 2015 року, то він пропустив шестимісячний строк пред'явлення вимоги до неї.

При цьому суд першої інстанції обгрунтовано зазначив, з посиланням на практику Верховного Суду України, що строк дії поруки не є строком позовної давності, а є присічним в силу закону, отже не може бути продовжений або поновлений.

У зв'язку з цим всі права та обов'язки сторін за Договором поруки слід вважати припиненими.

Що стосується доводів апелянта про те, що Договір поруки не припинив своєї дії, оскільки в п. 4 Договору поруки зазначено, що він діє до повного виконання боргових зобов'язань за Кредитним договором, то вони є безпідставними.

Так, у відповідності до ст. 252 ЦК України строк має визначатися роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а не повним виконанням, як зазначено в п. 4 Договору поруки.

Враховуючи, що в Кредитному договорі зазначено строк виконання основного зобов'язання, то саме з настанням цього строку у позивача настало право вимоги до поручителя - протягом 6 місяців, тобто до 18 січня 2013 року.

Оскільки позивач не скористався вищезазначеним правом звернення до суду з позовом до поручителя, Договір поруки припинив свою дію 19 січня 2013 року.

Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог до ОСОБА_4 та доводів апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід відхилити, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» відхилити.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

С.П. Гайворонський

Н.А. Кононенко