Рішення № 53758010, 25.11.2015, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

336/4013/15-ц

Пр.2/336/2114/2015

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2015 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Галущенко Ю.А., при секретарі Вертелецькому М.О., розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2,третя особа відділ по Шевченківському району служби(управління)у справах дітей Запорізької міської ради,про позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

В червні 2015 р.ОСОБА_1звернулася до суду з позовом, в якому зазначає, що в період з 29.07.2006 р.до 16.08.2010 р.вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2,ІНФОРМАЦІЯ_1 р.у них народилась спільна дитина ОСОБА_3,батьком якої у свідоцтві про народження вказаний відповідач.

Після припинення шлюбних відносин у лютому 2010 р.,вона із дитиною проживає окремо від відповідача,який дитиною не цікавиться,участі у її вихованні,розвитку,не приймає,матеріальної допомоги не надає,всі питання,що стосуються життя сина,позивачкою вирішуються самостійно.

Посилаючись на те,що відповідач систематично ухиляється від виконання своїх батьківських обов*язків щодо виховання малолітньої дитини,не проявляє до неї ніякого інтересу,позивач просить суд позбавити ОСОБА_2батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_1

У судовому засіданні позивач та її представник за довіреністю ОСОБА_4позов підтримали з наведених у ньому підстав.

ОСОБА_1пояснила,що відповідач є батьком їх спільної дитини ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_1,проте з січня 2011 р.з часу остаточного припинення їх шлюбних відносин дитиною не цікавився,участі у її вихованні не брав,з 2012 р.матеріальної допомоги не надавав та припинив сплату аліментів,не маючи для цього жодних перешкод.Відповідач не відчуває жодних обов*язків перед дитиною,із сином не спілкується,не обізнаний про його успіхи та інтереси,ні в чому,що стосується дитини,не зацікавлений та участі не бере.Дитина не пам*ятає відповідача і не відчуває до нього прихильності як до батька,зустрічатися із відповідачем бажання не проявляє,а у разі спілкування із батьком,який з*являється кілька разів на рік,поводиться скуто,некомфортно.Влітку 2015 р.відповідач не погодився дати дозвіл на виїзд позивачки із дитиною на відпочинок за кордон,чим остаточно переконав її у необхідності позбавлення відповідача батьківських прав,якими він зловживає,чим шкодить інтересам дитини.Просить суд позов задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_4вважає,що наявні передбачені п.2 ч.1 ст.164 СК України підстави для позбавлення відповідача батьківських прав,оскільки він свідомо ухиляється від виконання батьківських обов*язків по вихованню дитини,не приділяв уваги сину та відсутній у його житті,рішення про позбавлення відповідача батьківських прав буде заходом впливу на безвідповідального батька.

Відповідач ОСОБА_2.в судовому засіданні проти позову заперечував та пояснив,що після припинення шлюбних відносин,між ним та позивачкою склалися недоброзичливі відносини,через що позивачка всіляко обмежує його у можливості спілкуватись із сином,якого відповідач любить та хоче якомога більше бути присутнім у його житті.До 2013 р.він сплачував аліменти на утримання сина за рішенням суду,після операції та лікування тимчасово не мав для цього коштів,на теперішній час працевлаштувався та має намір погасити борг по аліментам. Посилаючись на те,що він бажає виховувати власну дитину,сприяти її розвитку,оздоровлювати сина,для чого надасть матеріальне забезпечення,а його спілкування із дитиною інтересам сина не шкодить,сприятиме його зростанню та формуванню особистості обома батьками,просить суд в позові відмовити.

Представник третьої особи відділу по Шевченківському району служби(управління)у справах дітей Запорізької міської ради за довіреністю Міговк Т.П.в судовому засіданні пояснила,що на засіданні комісії з питань захисту прав дітей при районній адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району було прийнято рішення про недоцільність позбавлення ОСОБА_2батьківських прав відносно сина ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_1,який проживає окремо від дитини,але висловлює бажання спілкуватись та виховувати сина,позитивно характеризується за місцем проживання,в повному обсязі виконувати обов*язки батька перешкоджають конфлікті відносини із матір*ю дитини,про що наданий висновок.

Прокурор прокуратури Шевченківського району м.Запоріжжя Верещага А.Л.,яка вступила у справу в порядку ст.45 ЦПК України ,позов не підтримала та вважає ,що оскільки позбавлення батьківських прав є крайньою мірою впливу,з урахуванням досліджених доказів позивача та за відсутності позитивного висновку органу опіки та піклування по суті питання,позбавлення відповідача батьківських прав є недоцільним.

Всебічно вивчивши обставини справи,заслухавши сторони та їх представників,допитавши свідків,оцінивши надані письмові докази у сукупності, суд дійшов до висновку, що заявлений позов не підлягає задоволенню,виходячи з наступного.

З матеріалів справи суд встановив,що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 р.,його батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_2, про що надана копія свідоцтва про народження дитини,які в період з 29.07.2006 р.по 16.08.2010 р.перебували у зареєстрованому шлюбі.

При розгляді цивільної справи № 2-3338/2010 за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2про розірвання шлюбу суд встановив,що сторони з лютого 2010 р.припинили шлюбні відносини,дитина сторін проживає окремо від відповідача,з матір*ю.

Відповідно до ч.4 ст.61 ЦПК України вказані обставини повторно не доказуються.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 14.12.2010 р.з ОСОБА_2на користь ОСОБА_1були стягнуті аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_1,у розмірі ? частини від усіх видів його доходу щомісячно,до повноліття дитини.

Свої вимоги про позбавлення ОСОБА_2батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 позивачка обґрунтувала з посиланням на ст.157,164 ч.1 п.2 СК України про те,що той з батьків,хто проживає окремо від дитини,зобов*язаний брати участь у її вихованні,а ухилення від виконання цього обов*язку є підставою для позбавлення його батьківських прав.

Вирішуючи позов не на користь позивача,суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вона, він не забрали дитину з полового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини,перелік підстав для позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Позбавлення батьківських прав,з одного боку,є засобом

захисту прав дитини,а з другого - заходом впливу на батьків,які

неналежним чином виконують свої батьківські обов'язки стосовно

дитини.

Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57?60 ЦПК України.

У цьому випадку позивач, яка подала позов про позбавлення батьківських прав із підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, повинна довести, що відповідач як батько ухиляється від виконання своїх обов'язків з виховання дитини.

Згідно з п. 15 постанови Верховного Суду України від 30

березня 2007 р. N 3 "Про практику застосування

судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про

позбавлення та поновлення батьківських прав",позбавлення батьківських прав(тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів,на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують,та ін. ), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу

на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання

про його застосування слід вирішувати лише після повного,

всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема

ставлення батьків до дітей.

Для встановлення таких обставин суду потрібно ретельно

перевірити докази,якими позивач обґрунтовує свої вимоги,зокрема,щодо поведінки відповідача відносно дитини та достатності обґрунтувань тих обставин,які визначені підставою для позбавлення її батьківських прав.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.

В якості доказів ухилення відповідача від виконання свого обов*язку по вихованню дитини позивачка посилалася на покази свідків,допитаних у судовому засіданні.

Свідок ОСОБА_8показала,що ОСОБА_1,яка підтримує дружні відносини з її дітьми,після розірвання шлюбу з відповідачем,разом з дитиною проживає окремо,за останні чотири роки свідок не бачила ОСОБА_2за місцем проживання позивачки,з її слів обізнана,що батько дитину не бере,не навідує,ОСОБА_3 завжди з мамою.В серпні 2015 р.вона бачила ОСОБА_3 та питала про батька,на що хлопчик відповів,що не хоче з ним спілкуватись через байдуже ставлення,почуття любові до батька не відчуває,емоційно до відповідача не прив*язаний. Разом з тим,їй невідомо про неадекватну поведінку відповідача відносно сина або агресію.

Свідок ОСОБА_9.в суді показала,що протягом двох останніх років вона спілкується з ОСОБА_3,готувала його до школи,завдяки зусиллям матері,ОСОБА_3 розвинутий хлопчик,зростає у гармонії та комфорті.У нього сформована уява про сім*ю,в якій батько відсутній,а у разі,якщо батько у теперішній час почне проявляти себе в житті сина,він навряд знайде з ним спільну мову,так як не обізнаний про інтереси дитини,а ,навпаки,може завдати дитині стресу. Влітку 2015 р.позивач збиралася оздоровити дитину у Болгарії,але батько відмовився дати дозвіл на виїзд сина у супроводі матері.

Свідок ОСОБА_10.в суді показав,що він є рідним братом позивача,деякий час працював разом з відповідачем,після розпаду сім*ї ОСОБА_3,їх спільна дитина ОСОБА_3 проживає з матір*ю,відповідач не приймав участі ані матеріально,ані в інший спосіб у вихованні дитини,ОСОБА_3 також батьком не цікавиться.На його думку,відповідач не проявляв достатньої наполегливості для зустрічей із сином,разом з тим,від ОСОБА_2йому було відомо,що колишня дружина не дає можливості зустрічатися із сином,не відповідає на телефонні дзвінки.

Враховуючи ,що вказані особи є близькими до позивача,їхні покази не можуть бути єдиними доказами ,які безсумнівно свідчать про ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини.

Жодних інших доказів,з яких суд мав би можливість встановити, у чому полягає винна поведінка відповідача, свідоме нехтування ним своїми обов'язками, чи вживалися до нього заходи реагування, соціально-побутові умови життя та матеріальне становище відповідача,позивач не надала,хоча з'ясування цих обставин має істотне значення для правильного вирішення справи.

Фактично дитина сторін проживає окремо від відповідача і за таких обставин він не може в тому ж обсязі,як і позивач,реалізувати свої права спілкуватися з дитиною та виховувати її,бути обізнаним про зміни у стані здоров*я дитини без інформації про це від позивача,звертатись до лікарняних закладів.

Сама ж позивач не заперечувала,що відповідач відвідував дитячі свята сина у садочку,проводив із ним вільний час,про що відповідач надав підтвердження у виді фотографій.

В листопаді 2015 р.відповідач відвідував навчальний заклад,де дитина сторін проходить навчання,та спілкування із вчителем про успіхи сина у навчанні,що підтвердила позивач.

Також позивач посилається на те,що відповідач не забезпечував дитину матеріально,проте до відповідальності за умисне ухилення від сплати аліментів відповідач не притягувався,на теперішній час офіційно працевлаштований,за рахунок його доходів буде погашатися заборгованість по аліментам,а сама по собі заборгованість по сплаті аліментів не є підставою для задоволення позову.

Доводи про те,що відповідач не цікавиться дитиною,позивач обґрунтувала з посиланням на те,що до неї особисто відповідач з питань,пов*язаних з дитиною не звертався,проте відповідач ці обставини не визнає та пояснив,що з 2013 р.,коли у нього виникли матеріальні проблеми та він через стан здоров*я не міг сплачувати аліменти,позивач припинила з ним спілкування з приводу дитини.

З пояснень сторін суд встановив,що за заявою відповідача органом опіки прийнято розпорядження про визначення способу його участі у виховані сина та встановлений відповідний графік.

Відповідач,як то слідує з доказів позивача,за неналежне виконання батьківських обов*язків до адміністративної або кримінальної відповідальності не притягувався.

Згідно із ч. 4 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (ч. 5 ст. 19 СК України).

При цьому суд може не погодитися із висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (ч. 6 ст. 19 СК України).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 11 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» органами опіки та піклування є державні адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад.

Наданий суду письмовий висновок органу опіки по суті питання про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав суд приймає до уваги при ухваленні рішення,оскільки він інтересам дитини не протирічить,узгоджується із встановленими в судовому засіданні обставинами про те,що між сторонами склалися конфліктні відносини,які не дають можливості батькам за домовленістю між собою визначитися з приводу виховання спільної дитини,однак батько бажає виховувати сина та спілкуватись із ним.

З цих підстав прокурор також не підтримав заявленого позову.

Суд вважав недоцільним заслуховувати в судовому засіданні думку дитини ОСОБА_3,якому виповнилося 6 років,оскільки він в силу віку,тривалого проживання окремо від батька,ще не здатен об*єктивно сформулювати власну думку з питання,яке є предметом розгляду у суді.

Характеристику ОСОБА_3 як учня 1-б класу ЗСЗШІ «Орієнтир»,складену від імені практичного психолога,але не завірену підписом,без інших реквізитів вихідного документа,суд до уваги не приймає як таку,що не відповідає вимогам процесуального закону про письмові докази.

Як передбачено ст.11 Закону України «Про охорону дитинства»,кожна дитина має право на проживання в сім*ї разом з батьками або в сім*ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов*язки щодо своїх дітей.

Відповідно до ст.15 ч.1,2 Закону України «Про охорону дитинства»,дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

За змістом ст.153 СК України, батьки та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Враховуючи,що внаслідок задоволення позову про позбавлення батьківських прав дитина та біологічний батько втрачають можливість реалізувати вказані права,що є серйозним втручанням у права людини,від якого держава має обов*язок утримуватись,позов заявлений формально ,без врахування позиції органу опіки і піклування,з наданих та досліджених доказів суд не встановив передбачених законом підстав для його задоволення.

Одночасно суд роз*яснює позивачу,що прийняття рішення не на його користь у даній справі не перешкоджає звернутись до суду із позов про позбавлення ОСОБА_2батьківських прав у разі триваючої винної поведінки відповідача,свідомого нехтування ним своїми обов'язками,в тому числі матеріально забезпечувати дитину,після вжиття до нього заходів реагування органом опіки,невикористання наданої можливості виконувати батьківські обов*язки в інтересах дитини.

На підставі ст.19,153 СК України,Закону України «Про охорону дитинства»,ст.3,10,11,57,60,212-215,218,294 ЦПК України,суд-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення рішення, а особами, які беруть участь у справі, але не були присутні в залі судового засідання під час проголошення рішення, - в той же строк з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Ю.А.Галущенко