Рішення № 53757417, 06.10.2015, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 06.10.2015 Справа № 334/2133/15-ц

Провадження № 2/334/1346/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2015 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого - судді Нікітенко Н.П., при секретарі Лапіні О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Запорізький кабельний завод», третя особа: Первинна профспілкова організація ПАТ «Запорізький кабельний завод» про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до Ленінського районного суду м.Запоріжжя з позовом про поновлення її на роботі у ПАТ «Запорізький кабельний завод» на посаді, яку вона займала на час звільнення, стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 26.02.2015 року до часу набрання рішення законної сили та відшкодування їй моральної шкоди в сумі 10 000 гривень в якому зазначила, що відповідачем був порушений порядок звільнення її, як члена профспілкового органу.

Крім того, при звільненні її з займаної посади, керівництво підприємства, не дотримало вимоги Закону щодо пропонування іншої роботи на підприємстві.

Також, на думку позивача, було перевищення повноваження начальника ВПСВ, оскільки саме він підписав наказ про її звільнення, а не генеральний директор, що суперечить нормам трудового законодавства. Такі безпідставні дії відповідача змусили її не виходити на роботу, а звідси позивачка наполягає на стягненні з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 26.02.2015 року до часу набрання рішення законної сили та відшкодування їй моральної шкоди в сумі 10 000 гривень.

У судовому засіданні позивачка наполягаючи на своєму позові, підтримала викладені в ньому доводи та підтвердила їх письмовими доказами, суду пояснила, що працювала на посаді диспетчера АТД у ПАТ «Запорізький кабельний завод». 26.02.2015 року, у відповідності до наказу № 30 від 26.11.2014 р., її було звільнено з займаної посади. Вищевказаний наказ, на її думку, є незаконним та має бути скасований в судовому порядку, оскільки відповідачем був порушений порядок звільнення її, як члена профспілкового органу.

Так, у відповідності до рішень профспілкового комітету від 26.03.2010 та 25.05.2015 р. вона була обрана членом профкому первинної профспілкової організації, головою цехового профспілкового комітету, а згодом заступником голови первинної профспілкової організації. Ці посади вона обіймала з моменту її обрання й до дня звільнення її з підприємства. Жодних рішень щодо її звільнення з вказаної посади не приймалось. Також не було погодження її звільнення з вищим виборним органом профспілкової організації. Також не було жодних дій, щодо погодження її звільнення з вищим виборним органом профспілкової організації, а саме з президією Запорізької обласної організації працівників енергетики та електротехнічної промисловості України, якій підпорядкована первинна профспілкова організація ПАТ «Запорізький кабельний завод». Тому, позивачка вважає, що вказана обставина є безумовною підставою для задоволення даного позову та поновлення її на роботі.

Щодо недотримання вимоги про пропонування іншої роботи на підприємстві, позивачка доводила суду, що у листопаді 2014 р. їй було вручено повідомлення про звільнення, в якому серед іншого було зазначено про відсутність вакансій на підприємстві, а отже жодної іншої роботи їй запропоновано не було.

Також у судовому засіданні позивачка пояснила, що безпосередній наказ № 3О від 26.11.2014 р. про звільнення був підписаний не генеральним директором, а начальником ВПСВ ПАТ «Запорізький кабельний завод», що суперечить нормам трудового законодавства. А на прохання надати підтвердження повноважень начальника ВПСВ на звільнення працівників, їй було відмовлено.

З викладених вище підстав, позивачка вважає, що окрім поновлення її на роботі, на її користь з відповідача мають бути стягнуті кошти на сплату середньомісячного заробітку за період з 26.02.2015 р. до моменту набрання законної сили рішення суду.

Крім того, позивач вважає, що своїми незаконними діями відповідач завдав їй моральні страждання, які вилилися у намагання тривалий час знайти справедливість та поновити свої порушені права. Через це вона погано почуває себе, постійно знаходиться у пригніченому стані. Її не залишає постійне відчуття стурбованості. Для відшкодування завданої моральної шкоди відповідач має сплатити на користь позивача 10000,00 грн. моральної шкоди.

Представник відповідача позов не визнав, суду пояснив, що дійсно, позивачка перебувала в трудових відносинах з ПАТ «Запорізький кабельний завод», працюючи на посаді диспетчера АТД у ПАТ «Запорізький кабельний завод». Згідно наказу підприємства №394 від 26.11.2014 року, посада диспетчера, яку займала позивачка, підлягала скороченню. За час попередження позивачки про скорочення штату та по теперішній час працівника не вдалося працевлаштувати, оскільки на підприємстві відсутні вакансії. Саме з тих підстав та враховуючи той факт, що позивачка була обрана членом профкому первинної профспілкової організації, головою цехового профспілкового комітету, а згодом заступником голови первинної профспілкової організації, генеральний директор звернувся письмово до Голови профспілкової організації про надання згоди профспілковим комітетом на звільнення ОСОБА_1 на звільнення у зв'язку зі скороченням штату працівників.

02.02.2015 року, на засіданні профспілкового комітету ПАТ «Запорізький кабельний завод», більшістю голосів, ОСОБА_1 надали згоду на звільнення на підставі ст..40 ч.1 КЗпП України. Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 10, 128 ЦПК України, відповідач просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Представник третьої особи, на боці позивача, позовні вимоги ОСОБА_1 та їх обгрунтування підтримала у повному обсязі, вважає , що відповідачем був порушений порядок звільнення позивача як члена профспілкового органу, оскільки її звільнення не було погодження з вищим виборним органом профспілкової організації, а саме з президією Запорізької обласної організації працівників енергетики та електротехнічної промисловості України, якій підпорядкована первинна профспілкова організація ПАТ «Запорізький кабельний завод».

Вислухавши пояснення розивача, представника відповідача, третьої особи та свідка, дослідивши наявні матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позов обґрунтованим, але таким, що підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України та ст. 3 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права.

За вимогами ст. ст.10,60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.11 ч.1 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено , що позивачка ОСОБА_1 працювала на посаді диспетчера АТД у ПАТ «Запорізький кабельний завод».

26.02.2015 року, у відповідності до наказу № 30 від 26.11.2014 р. її було звільнено з займаної посади на підставі п.1 ст. 40 КЗоТ України.

У відповідності до рішень профспілкового комітету від 26.03.2010 та 25.05.2015 р. позивачка була обрана членом профкому первинної профспілкової організації, головою цехового профспілкового комітету, а згодом заступником голови первинної профспілкової організації. Ці посади вона обіймала з моменту її обрання й до дня звільнення її з підприємства.

Згідно ст. 252 Кодексу законів про працю України, звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також, вищого виборного органу цієї професійної спілки (об'єднання професійних спілок).

Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_2, який працює правовим інспектором Запорізької Обласної профспілки, сулду пояснив, що при звільненні ОСОБА_1 були порушені вимоги ст.. 252 КЗоТ України, бо на момент звільнення остання була головою цехового профспілкового комітету і заступником голови первинної профспілкової організації підприємства. Перед звільненням заступника голови первинної профспілкової організації підприємства адміністрація підприємства повинна була отримати згоду на її звільнення в Запорізькій обласній організації працівників енергетики та електротехнічної промисловості України, якій підпорядкована первинна профспілкова організація ПАТ «Запорізький кабельний завод».

У судовому засіданні не було добуто жодних належних доказів щодо погодження звільнення ОСОБА_1 з вищим виборним органом профспілкової організації.

Також, не доведено представником відповідача будь-яких дій, щодо погодження звільнення позивачки з вищим виборним органом профспілкової організації, а саме з президією Запорізької обласної організації працівників енергетики та електротехнічної промисловості України, якій підпорядкована первинна профспілкова організація ПАТ «Запорізький кабельний завод».

Вказана обставина є безумовною підставою для задоволення вимоги позивача та поновлення її на роботі.

Крім того, у судовому засіданні було встановлено, що у листопаді 2014 р. позивачці було вручено повідомлення про звільнення, в якому серед іншого було зазначено про відсутність вакансій на підприємстві, але іншої роботи їй запропоновано не було.

Проте, згідно зі ст.49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Ствердження представника відповідача, що на підприємстві відсутні вакансії, суперечить положенням ст. 49 КЗпП України, тому є неспроможними. Зазначені обставини, навпаки є окремими підставами для визнання звільнення позивача протиправними та поновлення її на роботі.

Окремо слід зазначити, що наказ № 3О від 26.11.2014 р. про звільнення ОСОБА_1 був підписаний не Генеральним директором, а начальником ВПСВ ПАТ «Запорізький кабельний завод.

Однак, відповідно до п. 11.11.23. Статуту ПАТ «Запорізький кабельний завод», саме до компетенції Генерального директора ПАТ «Запорізький кабельний завод» належить звільнення з роботи працівників Товариства. І лише на підставі п.11.13. Генеральний директор ПАТ «Запорізький кабельний завод» має право делегувати частину своїх прав на підставі довіреності в порядку, передбаченому законодавством та Статутом. Але під час розгляду справи по суті представником відповідача не було надано належних доказів делегування прав Генерального директора ПАТ «Запорізький кабельний завод» при звільненні ОСОБА_1 начальнику ВПСВ ПАТ «Запорізький кабельний завод», що суперечить, як нормам трудового законодавства так і вимогам Статуту Товариства.

Згідно ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб визначений законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, суд при винесенні рішення про поновлення на роботі одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Таким чином, окрім поновлення на роботі позивача, з відповідача мають

бути стягнуті кошти на сплату середньомісячного заробітку за період з 27.02.2015 р.

на день винесення рішення, тобто за 7 місяців 10 днів в сумі 23 150,34 гривні. (7 місяців х 3050,82 + 10 днів х 179,46= 23 150,34 грн (а.с. 77))

Щодо обґрунтування вимог про відшкодування моральної шкоди позивач посилався лише на те, що неправомірними діями відповідача відносно порушень трудового законодавства їй була завдана моральна шкода яку він оцінює у 10 000 грн.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться в разі, коли порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків або змушує докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

У відповідності до ст.23 ЦК України, постанови Пленуму Верховного Суду України №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з ушкодженням здоров'я, із знищенням чи пошкодженням її майна, у душевних стражданнях, які особа перенесла у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої чи членів її сім'ї.

Оцінюючи відносини, що склалися між сторонами, суд допускає можливість заподіяння позивачу моральної шкоди діями відповідача та приходить до висновку про заподіяння моральної шкоди позивачу внаслідок порушення його прав та спричинення моральних страждань, проте оцінює її у розмірі значно меншому ніж заявлено у позові, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 2000 грн. відшкодування моральної шкоди.

При визначенні розміру суд враховує характер та обсяг заподіяних фізичних та моральних страждань, їх тривалість, можливість відновлення попереднього стану, ступінь вини та інші обставини справи, а також виходить з засад розумності, виваженості та справедливості. Однак в цій частині позовні вимоги слід задовольнити частково, в сумі 200 грн., оскільки, позивач зазнав багато принижень зі сторони відповідача, безпідставної тяганини, щоб повернути зароблені тяжкою працею кошти, витрачав час на судові засідання з метою встановлення істини.

Відтак, вирішуючи питання стягнення судових витрат, суд приходить до висновку, що з відповідача слід стягнути в користь держави 974,40 грн.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 88, 209, 212, 213, 215 ЦПК України, ст. 40 п.1, ст..252 КЗпП України, суд

в и р і ш и в :

Позов задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 на роботу на посаді диспетчера АТД ПАТ «Запорізький кабельний завод».

В цій частині рішення піддати негайному виконанню.

Стягнути з ПАТ «Запорізький кабельний завод» (ЄДРПОУ 05755625) на користь ОСОБА_1 (ІНН НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27.02.2015 року на день винесення рішення за 7 місяців 10 днів в загальній сумі 23150,34 гривні, які повинні бути виплачені підприємством з відрахуванням податків на інших обов'язкових платежів.

Стягнути з ПАТ «Запорізький кабельний завод» (ЄДРПОУ 05755625) на користь ОСОБА_1 (ІНН НОМЕР_1) в рахунок відшкодування моральної шкоди - 2000 грн.00 коп.

Стягнути з ПАТ «Запорізький кабельний завод» (ЄДРПОУ 05755625) на користь держави судовий збір в сумі 974,40 грн.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя: Нікітенко Н. П.