Рішення № 53757171, 23.11.2015, Заводський районний суд м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя

69009 Україна м. Запоріжжя вул. Лізи Чайкіної 65 тел.(061) 236-59-98

Справа № 332/1897/15-ц

Провадження №: 2/332/748/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2015 р. м.Запоріжжя

Заводський районний суд міста Запоріжжя у складі:

Головуючого судді: Федоренка О.І.;

при секретарі: Євдокимової М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, треті особи, які не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4, Перша Запорізька державна нотаріальна контора, Клінічна установа «Запорізький обласний клінічний онкологічний диспансер» ЗОР про визнання недійсним спадкового договору, визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом, стягнення грошової компенсації,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом в уточненому варіанті якого зазначив, що 10.3.2010 року помер його батько ОСОБА_5. З 2002 року й по день смерті батько проживав окремо від нього та матері, шлюб між батьками був розірваний у 2008 році, таємно від матері, без її участі. Разом з тим, після припинення шлюбних відносин, мати продовжувала виконувати побутові послуги батькові по день його смерті, хоча батько й проживав разом з відповідачами в їх квартирі, де й помер.

Як спадкоємець першої черги, позивач, після смерті батька, 22.7.2010 року подав заяву до нотаріуса про прийняття спадщини, яка залишилася після смерті батька й складалася з: однокімнатної квартири АДРЕСА_1; автомобілю «Ланос», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та металевого гаражу, розташованому в гаражному кооперативі ОГК «Металург» по вул. Образцова, 1-Г в м. Запоріжжі.

При поданні заяви про прийняття спадщини, його повідомили про скасування 16.2.2010 року батьком заповіту, оформленого 5.6.1993 року на імя позивача, і наявність спадкового договору, укладеного 5.3.2010 року, за пять днів до смерті батька між ним та відповідачем ОСОБА_2 за яким квартира АДРЕСА_1, після смерті батька переходить у власність ОСОБА_2

Позивач зазначає, що на час укладення спадкового договору, батько позивача страждав на тяжку хворобу рак легені, перебував на обліку в КУ «Запорізький обласний клінічний онкологічний диспансер», йому проводилося амбулаторне лікування в ТОВ «Вітацентр» та в ННМЦ «Університетська лікарня», тобто відповідачі скористалися тяжким хворобливим станом батька при укладанні спадкового договору.

Під час хвороби батька, відповідачі все-яким чином ставили перешкоди позивачеві в спілкування з батьком, перешкоджаючи зустрічей, ігноруючи телефоні дзвінки, скрили навіть факт смерті батька, про який позивач дізнався від знайомих через три дні після самої смерті.

Позивач вважає, що відповідачі, скориставшись хворобливим станом батька, схилили його до скасування 16.2.2010 року заповіту на користь позивача, укладеного батьком за 17 років до цього, оскільки добровільно батько це зробити не міг, знаючи про хворобу позивача. Окрім того, при укладені спадкового договору нотаріусом були порушені норми ст.203 ЦК України щодо вільного волевиявлення особи при вчиненні правочину, при укладенні спадкового договору. Батько позивача був хворий на рак, для зменшення болю, йому застосовувалися наркотичні медичні препарати, також сам батько вживав алкоголь, що позбавляє належного волевиявлення. Окрім того, нотаріусом порушений порядок вчинення нотаріальних дій при укладання оскаржуваного спадкового договору, а саме у звязку з хворобливим станом батька позивача, нотаріус був повинен запросити лікаря, що він не зробив.

У звязку з вищезазначеними на думку позивача порушеннями, з посиланням на ст.215 ЦК України, просить визнати спадковий договір недійсним. Визнати за позивачем право власності на квартиру АДРЕСА_1; автомобіль «Ланос», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та металевий гараж, розташований в гаражному кооперативі ОГК «Металург» по вул. Образцова, 1-Г в м. Запоріжжі, стягнувши з ОСОБА_3 на користь позивача вартість проданого нею металевого гаражу, розташованого в гаражному кооперативі ОГК «Металург» по вул. Образцова, 1-Г в м. Запоріжжі в розмірі 10000 грн. та з ОСОБА_2 вартість проданого ним автомобілю «Ланос», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 в розмірі 65280 грн.

В судовому засіданні позивач позові вимоги підтримав та, з посиланням на викладені в позові доводи та обґрунтування, просить вимоги задовольнити.

Представник позивача адвокат ОСОБА_6, позовні вимоги та викладені в позовній заяві доводи та обґрунтування підтримала, просить позов задовольнити, додавши, як ще одну з підстав задоволення позовних вимог, що позивач, як хвора людина має обовязкову долю в спадщині. Окрім того, 27.4.2010 року, через 1 місяць 17 днів після смерті батька позивача, відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 переоформили, належний батькові позивача, металевий гаражу в гаражному кооперативі ОГК «Металург», використавши батька померлого ОСОБА_5 96 річного ОСОБА_7, переоформивши на нього гараж, а згодом 22.10.2013 року продали гараж іншій особі ОСОБА_8, тобто утаїли наявність інших спадкоємців сина померлого. 8.4.2010 року через місяць після смерті батька позивача, відповідач ОСОБА_2 переоформив, належний померлому автомобіль Ланос», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 на своє імя, а 21.7.2015 року, в черговий раз, переоформив автомобіль на ОСОБА_9, отримавши на автомобіль НОМЕР_2.

При укладанні спадкового договору 5.3.2010 року нотаріусом були порушені п.1,3,6 ст.203 ЦК України, щодо інтересів непрацездатного сина ОСОБА_5 позивача та 96-річного батька ОСОБА_7, щодо права на обовязкову долю в спадщині, а також п.8 Інструкції про вчинення нотаріальних дій, щодо не зазначення адреси робочого місця; п.18 текст спадкового договору свідчить лише про факт зберігання третього примірника договору, відсутній запис про прочитання договору вголос; п.9.15 договору не підтверджує факт ознайомлення відчужувача з договором після його складання. Вважає, що при укладенні спадкового договору порушена ст.233 ЦК України в частині вчинення правочину під впливом тяжкої обставини тяжкої хвороби батька позивача й вживання ним медичних препаратів зі змістом наркотичних засобів. Щодо ствердження представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_10, про пропуск строку звернення до суду зазначає, що строк звернення не пропущений, оскільки 12.2.2013 року позивач звертався до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсним спадкового договору, але заява була залишена без розгляду. Звернення 12.2.2013 року позивача до суду вважає не пропуском їм позовного строку.

Відповідачі по справі до суду не зявилися, надавши заяви про розгляд справи за їх відсутністю та заперечення щодо позову де зазначили, що з 2002 року померлий ОСОБА_5 рідний брат ОСОБА_3 та дядько ОСОБА_2, не проживав разом з позивачем та його матірю. Відносини у померлого з сином позивачем по справі не склалися, вони практично не спілкувалися, з-за того, що той ніде не працював, постійно вимагав гроші та, зі слів померлого, вживав наркотики і мав проблеми з законом.

Навпаки з померлим у відповідачів склалися добрі, родинні стосунки. З 2009 року, коли стало відомо про захворювання померлого на саркому легенів відповідачі допомагали проводити необхідні медичні обстеження та лікування в різних медичних закладах, допомагали грошима, взявши на себе всі побутові турботи. Померлий весь час проживав разом з відповідачами в їх квартирі, вони організовували та оплачували поховання. Позивач та його мати весь цей час не цікавилися долею померлого, участі у витратах на його поховання не приймали. Незадовго до смерті померлий запропонував відповідачеві ОСОБА_2 свою квартиру, на чому настояв, уклавши спадковий договір. Померлий діяв виключно добровільно, без будь-якого тиску, алкоголь він не вживав, медичні препарати з змістом наркотичних засобів йому не призначалися. Дії померлого щодо розпорядження власним майном були виключно добровільними, спадковий договір укладався в приміщенні нотаріальної контори.

Окрім квартири, ніякого іншого майна від померлого вони не отримали, всім своїм майном він розпорядився ще за життя.

Щодо металевого гаражу в гаражному кооперативі ОГК «Металург» по вул. Образцовій, 1-Б в м. Запоріжжі, то цей гараж належав батькові померлого ОСОБА_7

Окрім того, після поховання ОСОБА_5, позивач вчинив наругу над могилою батька, спаливши вінки та хрест, а також погрожував вбивством відповідачці, за що був притягнутий до кримінальній відповідальності за ст.129 та 297 КК України.

Окрім того, вважають, що позивачем пропущений строк позовної давності, встановлений ст.257 ЦК України, оскільки про спадковий договір позивачеві стало відомо 22.7.2010 року, а до суду він звернувся лише 29.4.2015 року. Просять в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_10, доводи викладені в запереченні відповідачів підтвердив, посилаючись на доводи заперечень, просить в задоволенні позову відмовити.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 надала письмові пояснення де заперечує проти задоволення позову. З приводу позовних вимог зазначила, що 5.3.2010 року нею був посвідчений спадковий договір, за яким відчужував ОСОБА_5 розпорядився належною йому квартирою № 74 в будинку № 18 по вул. Демократичній в м. Запоріжжі на користь набувача ОСОБА_2, після своєї смерті. При укладанні договору нею було розяснено сторонам (відчужувачеві та набувачеві), що право власності на вказану квартиру перейде до набувача, який виконає всі умови договору щодо догляду та поховання відчужувача, лише після смерті відчужувача. Відчужувач особисто наполягав на тому, щоб квартира перейшла саме до набувача, а не до свого сина, який цього не заслуговує, оскільки не доглядає його хворого. На момент укладення договору відчужував був дієздатним, повністю розумів значення свої дій, міг керувати ними, сумнівів в його дієздатності у нотаріуса не виникло, при спілкування не виявилось, що на відчужувача хтось психічно чи фізично впливає, він самостійно приймав рішення. Ще раніше відчужував неодноразово звертався до неї, як до нотаріуса, як скасувати заповіт, який він склав на користь сина, оскільки той не доглядає за ним й не допомагає йому, навіть не цікавиться ним хворим. Заповіт був скасований 16.2.2010 року. ОСОБА_5 цікавився також, як йому краще укласти договір з людьми, які доглядають його, турбуються про нього. Всі спілкування проходили в приміщенні нотаріальної контори, оскільки потреб про виклик лікаря або витребування документів щодо стану здоровя відчужувача не існувало, хоча ОСОБА_5 дійсно був хворою людиною, але до нотаріуса приходив самостійно, приносив всі необхідні документи (а.с.118). Від третіх осіб, які не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Першої Запорізької нотаріальної контори та КУ «Запорізький обласний клінічний онкологічний диспансер» ЗМР надійшли заяви про розгляд справи за відсутністю їх представника.

Свідок по справі ОСОБА_11 мати позивача підтвердила обставини, щодо проживання відчужувача разом з відповідачами, але зазначила, що відповідачі не пускали позивача до батька, всяко перешкоджали їх спілкуванню, навіть про смерть ОСОБА_5 вони дізналися через три дні після її настання від сусідів.

Вислухавши пояснення, перевіривши докази по справі, суд встановив певні юридичні факти та відповідні до них правовідносини.

Згідно ч.3 ст.10 та ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як встановлено в судовому засіданні й проти чого не заперечують сторони позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_5, який помер 10.3.2010 року (а.с.14). На день смерті ОСОБА_5 мав у власності квартиру АДРЕСА_2.

16.2.2010 року ОСОБА_5 скасований заповіт, посвідчений Пятою Запорізькою державною нотаріальною конторою 5.6.1993 року (а.с.12).

5.3.2010 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 посвідчений спадковий договір (а.с.12-17).

Згідно вищезазначеного спадкового договору ОСОБА_5, як відчужувач майна та ОСОБА_12 як набувач, уклали договір за яким відчужував передає набувачеві після свої смерті належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_2, відчужувач гарантує, що кватира є його особистою власністю, не перебуває під заставою, забороною та іншими обтяженнями, стосовно неї відсутні будь-які спори (п.6 Договору). В свою чергу набувач майна зобовязується надати та забезпечити відповідне утримання відчужувачеві, поховати його у разі смерті (п.7 Договору). Договір укладений в приміщенні нотаріальної контори, дієздатність сторін перевірено, договір підписаний сторонами в присутності нотаріуса в трьох екземплярах, один з яких залишився в нотаріальній конторі, два видані сторонам (а.с.15-17).

В своїх вимогах позивач посилається на порушення при укладанні правочину ч.1,3,4,6 ст.203 ЦК України, саме: порушення принципу справедливості, добросовісності, розумності в частині позбавлення відчужувачем ОСОБА_5 права спадкування своїх батька ОСОБА_7 та сина ОСОБА_1; відсутність відповідності волі внутрішньому волевиявленню, чому сприяє тяжка хвороба, рак 4 ступеню це фізичний біль, панічний стан, психологічний та моральний розпад; порушення нотаріусом форм договору не зазначена адреса робочого місця нотаріуса, відсутності відомості щодо особистого прочитання відчужувачем змісту договору; зміст договору суперечить інтересам похилого батька відчужувача 96-річного ОСОБА_7 та непрацездатного сина позивача по справі.

Відповідно до ст.203 ЦК України, згідно яких: ч.1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; ч.3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; ч.4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; ч.6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом. Тобто перелік підстав визнання правочину недійсним є вичерпним.

Суд не може прийняти доводи позивача щодо порушення закону при укладанні спадкового договору, оскільки стороною позивача не доведено жодної з обставин, передбачених ст.215 ЦК України: суперечності спадкового договору нормам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, моральним засадам; невільне і, невідповідне внутрішній волі волевиявлення відчуджувача; суперечність, в даному випадку інтересам непрацездатного позивача. Щодо останньої підстави, зазначеної позивачем його непрацездатність, суду не доведено взагалі саме факт встановлення непрацездатності позивачеві. Перебування позивача на обліку у лікаря-психіатра з діагнозом «легка розумова відсталість» (а.с.188) не дає суду підстав вважати позивача непрацездатним. Окрім того, згідно довідки Шевченківського РЦЗ від 10.11.2015 року № 1999 позивач не зареєстрований як безробітний (а.с.189), що дає суду підстави вважати, така «непрацездатність» має місце за бажанням позивача.

Таким чином, суд не вбачає підстав застосування ч.6 ст.203 ЦК України за змістом ст.1241 ЦК України, щодо обовязкової частки позивача у спадщині.

Щодо обовязкової частки батька відчужувача ОСОБА_7, то звернення з даними вимогами повинні виходити від самого ОСОБА_7, або можливі від позивача але з наданням йому відповідних повноважень ОСОБА_7, що відсутнє.

Згідно довідки Першої Запорізької нотаріальної контори, 22.7.2010 року ОСОБА_1 звернувся з заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_5. вказавши в заяві, що окрім нього є ще спадкоємці першої черги: батько та мати померлого ОСОБА_7 та ОСОБА_13, які до нотаріуса з заявами про прийняття спадщини не зверталися. На теперішній час свідоцтв про право на спадщину після померлого 10.3.2010 року ОСОБА_5 не видавалося (а.с.196).

Також суд не може прийняти ствердження позивача щодо порушень нотаріусом при вчиненні нотаріальних дій щодо оскаржуваного договору, а саме: не зазначення адреси робочого місця вчинення нотаріальної дії, зазначення лише факту зберігання одного примірника договору, укладеного в трьох примірниках та не підтвердження факту ознайомлення відчужувача з договором, після його складання.

Відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого

наказом Міністерства юстиції України від 22.2.2012 року № 296/5 (надалі Порядок), п.2. Глави 1, розділу І Порядку, нотаріальні дії вчиняються у приміщенні державної нотаріальної контори, у державному нотаріальному архіві, приміщенні, яке є робочим місцем (конторою) приватного нотаріуса. В окремих випадках, коли фізична особа не може з'явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчуваного правочину, такі нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями, але в межах нотаріального округу. Пункт 3 Глави 1 розділу І Порядку, якщо нотаріальна дія вчинюється поза приміщенням державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, приміщенням, яке є робочим місцем (конторою) приватного нотаріуса, у посвідчувальному написі та в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій зазначається місце вчинення нотаріальної дії (удома, у лікарні, за місцезнаходженням юридичної особи тощо) із зазначенням адреси, а також причин, з яких нотаріальна дія була вчинена поза вказаними приміщеннями.

Згідно п.2 глави 1 розділу ІІ Порядку, п.2.1. письмові правочини, що посвідчуються нотаріально, виготовляються нотаріусом не менше ніж у двох примірниках, один з яких залишається у матеріалах нотаріальної справи. Пункт 2.2 глави 1 розділу ІІ Порядку, усі примірники підписуються учасниками правочину та мають силу оригіналу, у тому числі примірник, який зберігається у справах нотаріуса. Пункт 2.4. глави 1 розділу ІІ Порядку, на бажання сторін договору кожній із них видається по одному примірнику, про що зазначається у тексті договору.

Пункт 6 глави 9 розділу І Порядку, якщо фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, має вади зору або з інших причин не має змоги самостійно прочитати документ, нотаріус уголос прочитує їй текст документа, про що на документі робиться відповідна відмітка.

Пункт 3 глави 9 розділу ОСОБА_14, перед підписанням документа нотаріус зобовязаний забезпечити ознайомлення зі змістом документа сторін (учасників).

Суд не вбачає в діях Приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 порушення порідку вчинення нотаріальних дій при укладанні та затвердженні оспорюваного правочину спадкового договору, оскільки обовязкове зазначення місця вчинення нотаріальної дії потребується лише при вчиненні цих дій поза межами робочого місця нотаріуса, інші доводи позивача спростовуються відомостями, викладеними в п.,п.15,18 Договору.

Щодо порушень ст.233 ЦК України, при укладанні договору, на які зазначає позивач вчинення правочину під впливом тяжких обставин за пять днів до смерті при наявності хвороби рак четвертого ступеня, що позивач вважає тяжкою обставиною.

Згідно ч.1 ст.233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Відповідно до п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Як підставу для застосування ст.233 ЦК України позивач зазначає тяжку хворобу відчужувача рак четвертого ступеня, з-за чого (панічний стан, моральний стан) прийняття сильнодіючих медичних препаратів зі змістом наркотичних засобів.

Разом з тим, згідно довідки КУ «ЗОКОД» ЗОР від 9.11.2015 року № 01-07/1178 хворий ОСОБА_5 був взятий на облік 1.3.2010 року, помер 10.3.2010 року. Хворий спеціальних методів лікування не отримував (а.с.181).

Суд частково приймає доводи щодо хвороби відчужувача, що підтверджується й приватним нотаріусом ОСОБА_4, але за змістом п.23 ППВСУ від 6.11.2009 року № 9 саме на особу, яка оскаржує правочин покладається обовязок доказування підстав, визначених ст.233 ЦК України. Суд вважає, що в даному випадку доказом такої підстави міг служити висновок посмертної судової психіатричної експертизи, але за змістом ст.145 ЦПК України така експертиза призначається за клопотанням сторони по справі, однак такого клопотання в судовому засіданні заявлено не було.

Аналогічний висновок як доказ міг бути застосований й при застосуванні змісту ст.225 ЦК України, на що також наполягав представник позивача.

Навпаки, згідно показів приватного нотаріуса ОСОБА_4 відчужував хоча й дійсно був хворий, але сумнівів щодо осмисленості його дій при скасуванні заповіту, збиранні документів для спадкового договору, взагалі спілкування з нотаріусом, будь-який сумнів присутності впливу тяжкої обставини або вкрай невигідних умов, відсутній.

Стороною позивача заявлялись клопотання про витребування документів, щодо хвороби відчужувача, фіксації причин та обставин його смерті, але дані обставини не відносяться до предмету судового розгляду.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

На підставі вищенаведеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання спадкового договору від 5.3.2010 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 недійсним.

Щодо визнання права власності на майно за позивачем в порядку спадкування за законом й стягнення грошової компенсації, суд вважає наступне.

Згідно ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять всі права ї обовязки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Час та місці відкриття спадщини після померлого ОСОБА_5 не суперечать змісту ст.ст.1220,1221 ЦК України.

Разом з тим, суду не представлено доказів й не заявлено про їх витребування щодо наявності або належності прав власності ОСОБА_5 за змістом ст.1218 ЦК України на спірне майно: автомобіль «Ланос», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та металевий гараж, розташований в гаражному кооперативі ОГК «Металург» по вул. Образцова, 1-Г в м. Запоріжжі.

Згідно договору, графіку надання послуг, акту прийому-передачі, від 1.11.2007 року, рахунку про оплату від 20.2.2008 року, накладної від 6.2.2008 року (а.с.103-104,105,106,107,108) за заявкою ОСОБА_7 в ВАТ «ЗМК «Запоріжсталь» був виготовлений металевий гараж, але відсутні правовстановлюючі документи на імя ОСОБА_5, з чого суд робить висновок про неналежність вказаного гаражу до власності ОСОБА_5, тобто до спадкового майна.

Суд не ставить під сумнів ствердження сторони позивача що вказаний гараж був переоформлений саме ОСОБА_7, оскільки надані суду документи дають підстави вважати про правомірність його дій.

Щодо автомобілю, то жодного доказу підтвердження доводів сторони позивача з приводу автомобілю «Ланос», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, судові не надано.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

На підставі вищенаведеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги по суті своїй необґрунтовані й задоволенню не підлягають.

Щодо заяви відповідачів про застосування ст.257 ЦПК України строку позовної давнини звернення до суду.

Позивач звернувся до суду з позовом 29.4.2015 року з оскарженням порушення свого права про яке, сам він зазначає, йому стало відомо 22.7.2010 року. В підтвердження відсутності підстав пропуску строку, позивач зазначає звернення його до суду 12.2.2013 року з позовом до ОСОБА_2, третя особа приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсним спадкового договору, тобто в межах трирічного строку.

Ухвалою Заводського районного суду міста Запоріжжя від 28.1.2014 року позовну заяву залишено без розгляду на підставі письмової заяви представника позивача про залишення позовної заяви без розгляду від 24.1.2014 року (а.с.147,148-149,150-151).

Вдруге звернення позивача відбулося вже 29.4.2014 року. Суд вважає, що позивачем пропущений строк звернення до суду, однак не застосовує цю обставину при прийнятті рішення ст.267 ЦК України, оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено по суті спору.

Відповідно до ст.ст.82,88 ЦПК України підлягає стягнення з позивача на користь держави різниця в сплаті судового збору. При поданні позовної заяви, позивачем сплачений судовий збір в розмірі 243,60 грн., як за спір немайнового характеру. До початку розгляду справи позивачем в порядку ст.31 ЦПК України змінено предмет й підстави позовних вимог, предявлені позовні вимоги майнового характеру. Ціну позову визначено в розмірі 75280 грн., яка стороною відповідача під сумнів не ставилася.

Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», яка діяла на час подання позову до суду, за подання до суду позовної заяви майнового характеру, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати.

Ціна позову становить 75280 грн. 1% становить 752,80 грн. При подачі заяви сплачений скув довий збір в розмірі 243,60 грн., різниця 752,80 243,60 = 509,20 грн., що й підлягає стягнення з позивача на користь держави.

Керуючись ст.4 Закону України «Про судовий збір», ст.ст.203,215,225,233,257,1218,1220,

1221,1241 ЦК України, ст.ст.10,11,14,57-60,88,145,208-209,212-215,218,294 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави решту судового збору в розмірі 509,20 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О.І. Федоренко