Ухвала суду № 53755105, 19.11.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження 22ц/790/7173/15 Головуючий 1 інстанції - Букреєва І.А.

Справа № 643/11340/15-ц Доповідач - Кірсанова Л.І.

Категорія - інші

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - судді: Кірсанової Л.І.

суддів: Пилипчук Н.П., Трішкової І.Ю.,

за участю секретаря - Асєєвої В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 31 серпня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Державна міграційна служба в Харківській області, про надання дозволу на виїзд малолітньої дитини з України в супроводі матері без згоди батька, надання дозволу на оформлення малолітній дитині документів для виїзду за кордон без згоди батька,-

В С Т А Н О В И Л А:

15 липня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним позовом. В обґрунтування позову посилається на те, що з 08.08.2008р. по 03.10.2013 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем по справі ОСОБА_2 Від шлюбу з відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3. Син, за згодою чоловіка зареєстрований та проживає з ОСОБА_1 Батько не приймає участі у вихованні сина, не піклується про його здоров'я, розвиток, матеріальне становище, не сплачує аліменти. ОСОБА_1 має можливості і намір оздоровити сина за кордоном та подорожувати з ним, але відповідач за її проханням не надає нотаріально посвідчений дозвіл на тимчасовий виїзд ОСОБА_3 за кордон України.

Вважає, що таким чином, внаслідок відмови відповідача надати дозвіл сину на виготовлення проїзного документа, порушуються права та інтереси дитини, а тому виник спір, який просить розглянути в суді та прийняти рішення про надання дозвілу малолітньому ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 на виїзд за кордон України з матір»ю ОСОБА_1, без згоди та супроводу батька ОСОБА_2.

Відповідачу позов не визнав. Пояснив, що він може дати згоду тоді, коли позивачка вкаже строк на який збирається вивезти сина з України, термін перебування та країну перебування . Якщо це буде країна безпечна для перебування він дасть таку згоду у нотаріуса.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 31 серпня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення районного суду та ухвалити нове рішення яким її позовні вимоги задовольнити. В обгрунтування апеляційної скарги посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, незаконність та необґрунтованість рішення суду. Вказує на ті ж обставини, що і в суді першої інстанції.

Вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно ст.ст. 11,60 ЦПК України суд розглядає справу не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін чи інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і докази подаються сторонами і іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи в повному обсязі в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що позивач фактично просить дозволити виїзд дитини за кордон без згоди батька до будь-якої країни на будь-який час до досягнення дитиною повноліття. Зазначені вимоги позивача суперечать Правилам перетинання державного кордону громадянами України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, відповідно до яких дозвіл може бути надано до конкретної країни і на визначений проміжок часу. Крім того, дозвіл на виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон на майбутнє, з урахуванням припущення позивача, що батько не надасть своєї згоди на виїзд в майбутньому, чинним законодавством України взагалі не передбачено.

Судова колегія погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як вказаний висновок є обґрунтованим та відповідає вимогам закону.

Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Відповідно до вимог статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Статтею 313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів і в їхньому супроводі чи супроводі осіб, які уповноважені ними.

Згідно із ч. 2 ст. 4 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріального засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. У клопотанні зазначаються відомості про дитину, а також про відсутність обставин, що обмежують відповідно до цього Закону право на виїзд за кордон (лише для дітей віком від 14 до 18 років).

За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Згідно із п. 1 п. 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, у супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.

Матеріали справи свідчать, що сторони у справі- ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Звертаючись з вказаним позовом, позивачка не визначила загальний термін надання дозволу, не зазначила при цьому часового проміжку перебування дитини у іноземній державі. Надання за рішенням суду дозволу на майбутнє на постійні виїзди дитини за кордон без згоди батька суперечить вищевказаним нормам матеріального права, які визначають рівність прав та обов'язків батьків відносно виховання дітей, чим фактично позбавляють батька можливості брати участь у вихованні сина та можливості спілкування з ним.

Позивач фактично просить дозволити виїзд дитини за кордон без згоди батька до будь-якої країни на будь-який час до досягнення дитиною повноліття.

Суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що зазначені вимоги позивача суперечать Правилам перетинання державного кордону громадянами України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, відповідно до яких дозвіл може бути надано до конкретної країни і на визначений проміжок часу.

Крім того, чинним законодавством України не передбачено захист права особи, яке можливо буде порушено у майбутньому.

За таких обставин дозвіл на виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон на майбутнє, з урахуванням припущення позивача, що батько не надасть своєї згоди на виїзд в майбутньому, чинним законодавством України взагалі не передбачено.

В зв»язку з наведеним суд першої інстанції обґрунтовано відмовив позивачу в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо визнає, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції правильно досліджені і оцінені обставини по справі, надані сторонами докази. Доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин підстав для зміни або скасування судового рішення судова колегія не вбачає. Відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, 308, 313- 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 31 серпня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

ГОЛОВУЮЧИЙ: СУДДІ: