Ухвала суду № 53742191, 24.11.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 753/8819/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Парамонов М.Л. Суддя-доповідач: Безименна Н.В.

У Х В А Л А

Іменем України

24 листопада 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Безименної Н.В.,

суддів Аліменка В.О. та Кучми А.Ю.

за участю секретаря Авраменко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою представника особи, яка не брала участь у справі ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Дарницького районного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 - громадянки Ісламської Республіки Іран до Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві - Дарницького районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві про визнання неправомірним та скасування рішення

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2015 року ОСОБА_4 - громадянка Ісламської Республіки Іран звернулася в Дарницький районний суд м. Києва з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві - Дарницького районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві про визнання неправомірним та скасування рішення.

Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року позов задоволено, визнано неправомірним та скасовано рішення Дарницького районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві № 15 від 21 квітня 2015 року про примусове повернення громадянки Ісламської Республіки Іран - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 за межі України та зобов'язання її покинути територію України до 30.04.2015 року.

Не погоджуючись із вказаною постановою, особою, яка не брала участь у справі - ОСОБА_2 було подано апеляційну скаргу, в якій він просив скасувати постанову Дарницького районного суду від 30 вересня 2015 року та постановити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2015 року апеляційну скаргу залишено без руху.

Ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2015 року відкрито провадження у справі та призначено справу до апеляційного розгляду на 24 листопада 2015 року на 15 год. 30 хв.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача - Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві, який підтримав апеляційну скаргу, представника особи, яка подала апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою Ірану.

17 липня 2012 року позивач в'їхала на територію України, візовим документом, для перебування на території даної держави, їй було визначено (дозволено) термін 90 діб, який закінчився 14.10.2012, строк дії візи до 13.01.2013.

21 квітня 2015 року Дарницьким районним відділом Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві було прийнято рішення №15, яким вирішено примусово повернути за межі України громадянку Ісламської Республіки Іран ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов'язано її покинути територію України до 30 квітня 2015 року.(а.с. 9).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про протиправність оскаржуваного рішення відповідача, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 цього Закону правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається Конституцією України, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Відповідно до п. 14 ч.1 статті 1 цього закону нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» відповідно до Конституції України регулює відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими

міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.

Статтею 2 вказаного Закону громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 даного Закону додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Пунктом 13 ч. 1 цієї статті встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» довідка про звернення за захистом в Україні - документ, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов'язків, передбачених цим Законом та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що довідка про звернення за захистом в Україні є документом, що засвідчує законність перебування на території України особи, яка змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні її походження.

З матеріалів справи вбачається, 28 квітня 2015 року позивач звернулася до Управління у справах біженців Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві за захистом в Україні, що підтверджується довідкою № 006120 та заявами - анкетами (а.с. 23, 58-60, 61-62, 109).

Термін дії довідки про звернення за захистом в Україні № 006120, яка засвідчує законність перебування ОСОБА_4 на території України, було продовжено до 21.10.2015, що підтверджується відповідним записом (а.с. 109).

Висновком Управління у справах біженців від 21.05.2015, вирішено за доцільне прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує особового захисту Громадянку Ірану ОСОБА_4 (а.с. 50).

Наказом Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві від 22.05.2015 № 314 вирішено прийняти в оформлення документи позивача для вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 49).

Колегія суддів бере до уваги доводи позивача про те, що вона будучи громадянкою Ірану, мусульманкою за народженням, не може повернутися в Іран, оскільки змінила свою релігію у 2013 році, чим фактично створила загрозу її життю, безпеці чи свободі в країні її походження.

Таким чином, на момент прийняття оскаржуваного рішення про примусове повернення громадянки Ісламської Республіки Іран ОСОБА_4, остання законно перебувала на території України, оскільки щодо неї здійснюється оформлення документів для вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про протиправність оскаржуваного рішення відповідача №15 від 21.04.2015.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи представника Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві про те, що позов заявлено до неналежного відповідача, оскільки це спростовується матеріалами справи, а саме журналом судового засідання від 27 травня 2015 року про залучення їх до участі у справі, отриманням ухвали та копії позову (а.с. 41, 42-45).

Відповідно до ч. 1 ст. 185 КАС України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, відповідно до частини другої статті 171 КАС право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Таким чином, право оскаржити акт індивідуальної дії має особа, якої він стосується.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не породжує для особи, яка подає апеляційну скаргу правових наслідків, не є підставою для виникнення у неї будь-яких прав та обов'язків, отже ніяким чином не порушує її охоронювані законом права та інтереси

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника особи, яка не брала участь у справі ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Постанову Дарницького районного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: Н.В. Безименна

Судді: В.О. Аліменко

А.Ю. Кучма

Головуючий суддя Безименна Н.В.

Судді: Аліменко В.О.

Кучма А.Ю.