Ухвала суду № 53741788, 18.11.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2015 р.м.ОдесаСправа № 814/907/15

Категорія: 11.5 Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого Золотнікова О.С.,

суддів Осіпова Ю.В. та Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження у зв'язку з неявкою сторін в судове засідання апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 червня 2015 року по справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до Ленінського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції та Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області (третя особа ОСОБА_1) про визнання протиправним арешту та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі ТОВ «Кей-Колект») звернулось до суду з позовом до Ленінського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції (далі Ленінський ВДВС Миколаївського МУЮ) та Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області (далі Управління ДВС ГУЮ у Миколаївській області). З урахуванням уточнення позовних вимог позивач просив скасувати арешти, накладені постановою Ленінського ВДВС Миколаївського МУЮ від 10 вересня 2012 року № 24029332 та постановою ВПВР Управління ДВС ГУЮ у Миколаївській області від 6 грудня 2012 року № 35563095 в частині накладення арешту на нерухоме майно (предмет іпотеки), а саме: на квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 136-137).

В обґрунтування позову зазначалось, що 21 вересня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту за № 11043993000, а 25 вересня 2006 року - договір іпотеки, згідно якого Іпотекодавець (ОСОБА_1) передає в іпотеку Іпотекодержателю (АКІБ «УкрСиббанк») у якості забезпечення виконання Іпотекодавцем зобов'язань за вказаним договором про надання споживчого кредиту нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1. Згідно договору факторингу № 1 від 12 грудня 2011 року ПАТ «УкрСиббанк» передало у власність ТОВ «Кей-Колект» права вимоги за зобов'язаннями по кредитному договору та договору іпотеки. 10 березня 2015 року позивачу стало відомо, що постановою Ленінського ВДВС Миколаївського МУЮ від 10 вересня 2012 року № 24029332 та постановою ВПВР Управління ДВС ГУЮ у Миколаївській області від 6 грудня 2012 року № 35563095 на майно третьої особи накладені арешти. На думку позивача, вказані дії державного виконавця порушують права ТОВ «Кей-Колект», оскільки товариство має переважне право на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 червня 2015 року відмовлено ТОВ «Кей-Колект» у задоволенні адміністративного позову.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, представник ТОВ «Кей-Колект» в апеляційній скарзі зазначає, що при вирішенні справи судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, і, крім того, судом порушено норми матеріального та процесуального права. Так, на думку апелянта, судом не прийнято до уваги, що обтяження згідно іпотечного договору відступлено ТОВ «Кей-Колект» та зареєстровано в Державному реєстрі іпотек. Крім того, до суду надано всі документи, що підтверджують перехід права вимоги за договором іпотеки до ТОВ «Кей-Колект», а відтак у останнього є пріоритетне право іпотекодержателя на задоволення забезпечених вимог за рахунок предмета іпотеки. У зв'язку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постановленого по справі судового рішення з винесенням нової постанови про задоволення позовних вимог.

В запереченнях на апеляційну скаргу представник Управління ДВС ГУЮ у Миколаївській області просить залишити оскаржене судове рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність її часткового задоволення.

Судом встановлено, що 21 вересня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту за № 11043993000, а 25 вересня 2006 року - договір іпотеки, згідно якого Іпотекодавець (ОСОБА_1) передає в іпотеку Іпотекодержателю (АКІБ «УкрСиббанк») у якості забезпечення виконання Іпотекодавцем зобов'язань за вказаним договором про надання споживчого кредиту нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1.

Згідно договору факторингу № 1 від 12 грудня 2011 року ПАТ «УкрСиббанк» передало у власність ТОВ «Кей-Колект» права вимоги за зобов'язаннями по кредитному договору та договору іпотеки.

Постановою Ленінського ВДВС Миколаївського МУЮ від 10 вересня 2012 року № 24029332 та постановою ВПВР Управління ДВС ГУЮ у Миколаївській області від 6 грудня 2012 року № 35563095 накладено арешти на все майно, що належить ОСОБА_1.

Відмовляючи ТОВ «Кей-Колект» у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано невірний спосіб захисту своїх прав.

Проте, при розгляді справи судом першої інстанції не дотримано вимог процесуального права, від яких прямо залежало правильне по суті вирішення справи.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно ч. 6 ст. 3 названого Закону у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Статтею 28 Закону України «Про заставу» визначено, що застава припиняється з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання.

На підставі ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Частиною 4 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що даний позов про звільнення майна з-під арешту заявлено у зв'язку з наявністю у позивача пріоритетного права звернення стягнення на заставлене майно перед іншими кредиторами. Тобто, предметом позову у цій справі є спір з іншими кредиторами про захист наявного у позивача переважного права звернення стягнення на майно як заставодержателя, щодо якого встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 17 названого Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 3 цього ж Кодексу справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

На підставі ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав.

Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (ч. 1 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження»).

Під час вирішення такого спору з'ясуванню підлягають обставини щодо підстав набуття права власності на спірне майно, у зв'язку з чим зазначені вимоги є приватноправовими.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач вибрав для себе такий спосіб захисту, який за змістом унеможливлює визначити та захистити можливе його порушене право.

Аналізуючи наведені вище норми чинного законодавства, апеляційний суд приходить до висновку, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки, виходячи з заявлених позовних вимог, захист прав та інтересів позивача підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

На підставі ч. 1 ст. 203 КАС України постанова суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Із врахуванням викладеного, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність закриття провадження у справі, оскільки заявлені по справі вимоги підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.

Керуючись ст. ст. 195, 197, 198, 203, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 червня 2015 року скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України, роз'яснивши позивачу право на звернення з позовом в порядку господарського судочинства.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: О.С. Золотніков

Судді: Ю.В. Осіпов

В.О. Скрипченко