Ухвала суду № 53741547, 19.11.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/1538/15 Головуючий у 1-й інстанції: Лапій С.М. Суддя-доповідач: Кузьменко В. В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2015 року м. Київ

Колегія Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Кузьменко В. В.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А. Г.,

за участю секретаря Видмеденко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Ф» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районні Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування рішень, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районні Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 08.07.2015 року, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомленнь-рішень від 01.12.2014 року №0038481702, № 0002962200, № 0002972200, №0002982200, №0002992200, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 10.10.2014 року №17 та рішення про застосування штрафних санкцій від 01.12.2014 року №31.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.05.2015 року провадження по даній справі в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.12.2014 року №0002962200 та №0002972200 ДПІ у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області закрито у зв'язку з примиренням сторін.

Інша частина позовних вимог обґрунтовується тим, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог законодавства та прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення, вимога про сплату боргу (недоїмки), рішення про застосування штрафних санкцій є необґрунтованими і протиправними.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 08.07.2015 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В засідання з'явились учасники процесу.

Представник апелянта просив апеляційну скаргу задовольнити та скасувати оскаржувану постанову суду.

Представник позивача просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав вірну правову оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що у період з 15.09.2014 року по 03.10.2014 року посадовими особами відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Фоззі-Ф» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року.

За результатами перевірки складено акт від 10.10.2014 року №516/10-13-22-01-121/32276210, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем:

- пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на доходи фізичних осіб в сумі - 2488 грн.

- ч.1 п.1 ст. 7, п. 1, п. 2, п. 5 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого занижено суму єдиного соціального внеску в сумі - 6778 грн.

- п. 2.8 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою правління НБУ від 15.12.2004 року №637, що призвело до перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касі на загальну суму 2793,18 грн., та п. 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в країні, затвердженого Постановою правління НБУ від 15.12.2004 року № 637, а саме - неоприбуткування готівкових коштів в касі ТОВ «Фоззі-Ф» на загальну суму 2793,18 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем винесено:

- податкове повідомлення-рішення від 01.12.2014 року № 0038481702 про збільшення суми грошових зобов'язань за податком на доходи фізичних осіб на суму 3 620 грн., з яких 1132 грн. - штрафні санкції;

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.10.2014 року № 17, якою донараховано зобов'язань зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 6788 грн.;

- рішення від 01.12.2014 року № 31 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску;

- податкове повідомлення-рішення від 01.12.2014 року № 0002992200 про застосування штрафних санкцій на суму 5 586,36 грн. за порушення п. 2.8 Положення про ведення касових операцій у національній валюті від 15.12.2014 року № 637;

- податкове повідомлення-рішення від 01.12.2014 року № 0002982200 про застосування штрафних санкцій на суму 13965, 90 грн. за порушення п. 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті від 15.12.2014 року № 637.

Вважаючи висновки податкового органу необґрунтованими, а прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Позивач користується послугами мобільного зв'язку на підставі Генеральної угоди №КК761/2007 від 20.08.2007 року із ЗАТ «Київстар. Дж.Ес.Ем» та Угоди про введення спеціального режиму надання послуг стільникового мобільного зв'язку від 01.06.2009 року, згідно яких за ТОВ «Фоззі-Ф» закріплюється особовий рахунок №3267873, за яким у оператора обліковуються група номерів мобільних телефонів, що належать позивачу та використовуються його співробітниками.

На підтвердження оплати послуг мобільного зв'язку всіх абонентських номерів за зазначеним особовим рахунком позивачем надано деталізовані рахунки-фактури від мобільного оператора.

Використання мобільного зв'язку на товаристві здійснюється на основі наказу №1/11-П від 25.12.2010 року. Відповідно до зазначеного наказу абонентський номер « 0672236030» закріплений за адміністративним відділом та відділом дозарювання овочів та фруктів. Зазначеним наказом застосування даного мобільного номеру телефону дозволено всім працівникам підприємства для службових дзвінків, що безпосередньо стосуються діяльності підприємства. Також, зазначений наказ забороняє використання мобільного номеру телефону у власних потребах і в не робочий час.

Отже, мобільний телефон за абонентським номером « 0672236030» у вказані періоди використовувався всіма співробітниками в господарських цілях позивача, також цим номером користується і директор підприємства.

Враховуючи зазначені обставини, колегія суддів вважає, що оплата послуг мобільного зв'язку, здійснена позивачем, не відповідає характеристикам додаткового блага, вказаним у п. 14.1.47 ПК України.

Крім того, згідно пп. г) пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 ПК України (у редакції на час виникнення спірних відносин), адміністративні витрати на оплату послуг зв'язку (пошта, телеграф, телефон, телекс, телефакс, стільниковий зв'язок та інші подібні витрати) відносяться до складу інших витрат платника податків.

Відповідно до абз. 1 п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), 2, 3, 6, 7 і 8 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Відповідно до Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої Наказом Держкомстату України від 13.01.2004 року № 5, базою нарахування єдиного соціального внеску з-поміж іншого є інші виплати, що мають індивідуальний характер.

З наведеного вбачається, що для того, щоб оплата послуг за користування мобільним зв'язком вважалась додатковим благом і була базою нарахування єдиного соціального внеску та податку на доходи фізичних осіб, оплата таких послуг має бути персоніфікованою і мати індивідуальний характер. Окрім того, оплата послуг мобільного зв'язку не повинна бути пов'язаною з виконанням обов'язків трудового найму особи, якій такі блага надаються.

Згідно пп. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом 2 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

При цьому, у чинному законодавстві України відсутній перелік документів, які б підтверджували зв'язок витрат на послуги мобільного зв'язку із господарською діяльністю платника податків.

Проте, у листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 26.02.2010 №2412 вказано, що документами, які могли б підтвердити зв'язок витрат на мобільний зв'язок із господарською діяльністю суб'єкта господарювання є розрахункові документи про оплату послуг мобільного зв'язку на підставі рахунків оператора, наказ керівника про придбання мобільних телефонів та використання їх у господарській діяльності підприємства, угода з оператором мобільного зв'язку про надання послуг із зазначенням переліку номерів обслуговуваємих телефонів, правила користування мобільним зв'язком, затвердження керівником, і т.д.

Зі змісту акту перевірки слідує, що податковий орган дійшов висновку про правомірність формування у перевіряємий період позивачем суми витрат «адміністративні витрати», до складу яких на час виникнення спірних відносин входили витрати на послуги мобільного зв'язку.

Так як контролюючий орган визнав правомірність формування позивачем адміністративних витрат, ним було визнано, що витрати на оплату послуг мобільного зв'язку пов'язані з господарською діяльністю платника податку.

Крім того, позивачем було надано всі документи, рекомендовані Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва, на підтвердження витрат на мобільний зв'язок.

Отже, оплата послуг мобільного зв'язку позивачем пов'язана з його господарською діяльністю.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що оплата послуг мобільного зв'язку, здійснена позивачем, не відповідає характеристикам додаткового блага, а тому суд вважає, що висновки податкового органу про необхідність сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску з оплати послуг мобільного зв'язку є необґрунтованими, а тому податкове повідомлення-рішення від 01.12.2014 року № 0038481702, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 10.10.2014 року №17 та рішення про застосування штрафних санкцій від 01.12.2014 року № 31 є протиправними та підлягають скасуванню.

Стосовно позовних вимог в частині оскарження податкового повідомлення-рішення від 01.12.2014 року №0002992200, 0002982200, варто зазначити наступне.

Відповідно до акту перевіркою встановлені також факти порушень позивачем у сфері ведення касових операцій, а саме - п. 2.8, п. 2.6 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні (далі - Положення), затвердженого Постановою правління НБУ від 15.12.2004 року № 637.

Так, згідно п. 3.7 акту перевірки (т. 1, а.с. 82 - 83) податковий орган дійшов висновку про перевищення позивачем встановлених лімітів залишку готівки в касі на загальну суму 2793,18 грн. та не оприбуткування готівкових коштів у касі ТОВ «Фоззі-Ф» на загальну суму 2793,18 грн.

Зокрема, згідно акту перевіркою встановлено, що 21.01.2013 року, 31.01.2013 року, 15.02.2013 року у касі ТОВ «Фоззі-Ф» проводилася виплата заробітної плати за видатковими відомостями на загальну суму 2793,18 грн. без попереднього оприбуткування готівкових коштів у касовій книзі підприємства. Будь-які касові операції 21.01.2013 року, 31.01.2013 року та 15.02.2013 року по касовій книзі не проводилися.

Також зазначається, що при визначенні залишку готівки в касі ТОВ «Фоззі-Ф» на кінець дня взято до уваги той факт, що до перевірки не надано видаткові відомості на виплату заробітної плати за 23.01.2013 року на суму 298,02 грн., за 08.02.2013 року на суму 223,53 грн. та за 22.02.2013 року на суму 2271,63 грн.

Указом Президента України № 436/95 встановлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюється Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми; за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах - у двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки за кожний день.

За своєю суттю передбачена ст. 1 Указу № 436/95 фінансова санкція є адміністративно-господарською санкцією, а тому її застосування регулюється нормами глави 27 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Відповідно до ст. 238 ГК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 239 ГК України органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції як адміністративно-господарський штраф.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГК України адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.

Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.

Отже, штрафні (фінансові) санкції, застосовані за порушення норм з регулювання обігу готівки, за своєю правовою природою є адміністративно-господарськими санкціями.

Статтею 250 ГК України передбачено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем вимог п. 2.6, п. 2.8 глави 2 Положення відбулось при здійсненні ним господарської діяльності в період з січня по лютий 2013 року, а тому штрафні (фінансові) санкції застосовано податковими повідомленнями-рішеннями № 0002992200, 0002982200 від 01.12.2014 поза межами визначеного ст. 250 ГК України гранично допустимого строку.

Отже, податкові повідомлення-рішення від 01.12.2014 року № 0002992200 та №0002982200 є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій.

Доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 8 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку стосовно задоволення позовних вимог, через що постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.

Разом з тим, відповідно до правил ст. 94 КАС України, ч. 6 ст. 186 КАС України та ст. ст. 4, 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VI колегія суддів вирішує питання про стягнення судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, чинній на момент звернення з даним позовом до суду) ставки державного мита встановлювались в таких розмірах: за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру - 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомленнь-рішень від 01.12.2014 року №0038481702, № 0002962200, № 0002972200, №0002982200, №0002992200, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 10.10.2014 року №17 та рішення про застосування штрафних санкцій від 01.12.2014 року №31.

Таким чином, заявлені до суду вимоги є майновими.

Отже, за подання до суду даного позову належало сплатити судовий збір 4872 грн.

При цьому, загальна сума до сплати при подачі апеляційної скарги становить 5359,20 грн. (4872 грн.*110 %).

Також, варто зазначити, що при подачі апеляційної скарги Державна податкова інспекція у Києво-Святошинському районні Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області подано клопотання про звільнення від сплати судового збору, яке було задоволено частково, а саме: відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Тому, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з відповідача (апелянта) на користь Державного бюджету України, відповідно до ч.3 ст.6 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674-VI судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 5359,20 грн.

Керуючись ст.ст. 8, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, п. 2, 3, 4, 5, 6, 9 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 року № 7 колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районні Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 08.07.2015 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Ф» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районні Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування рішень - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 08.07.2015 року - залишити без змін.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районні Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (адреса: вул. Ломоносова, 34, м. Вишневе, Київська обл., 08132, код ЄДРПОУ 39471029) судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 5359 (п'ять тисяч триста п'ятдесят дев'ять) грн. 20 (двадцять) коп.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів, з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: В. В. Кузьменко

Судді: Я.М. Василенко

А.Г. Степанюк

Повний текст ухвали виготовлено 24.11.2015 року.

Головуючий суддя Кузьменко В. В.

Судді: Василенко Я.М.

Степанюк А.Г.