Ухвала суду № 53740364, 11.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" листопада 2015 р. м. Київ К/800/13534/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Зайцева М.П.,

суддів: Веденяпіна О.А., Маринчак Н.Є.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємеця ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2015 року у справі № 826/14850/14 за позовом Фізичної особи-підприємеця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФО-П ОСОБА_1.) звернувся в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16 липня 2014 року №0035741701.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 листопада 2014 року позов задоволено у повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2015 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 листопада 2014 року скасовано та прийнято нову, якою у задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі ФО-П ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його рішення скасувати та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову документальну невиїзну перевірку по взаємовідносинам між ФО-П ОСОБА_1 та ТОВ "Торенія" за період з 01січня 2013 року по 31 січня 2014 року, за результатами якої складено акт від 19 червня 2014 року №1730/16-52-17-01/НОМЕР_1 (далі - Акт).

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 198.6 статті 198 пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту з податку на додану вартість в загальній сумі 286 490,00 грн. за період, що перевірявся, у тому числі по періодах: у січні 2013 року на 10 198,00 грн., у лютому 2013 року на суму 8 510,00 грн., у березні 2013 року на суму 14 008,00 грн., у квітні 2013 року на суму 8 469,00 грн., у червні 2013 року на суму 21 401,00 грн., у липні 2013 року на суму 56 164,00 грн., у серпні 2013 року на суму 15 103,00 грн., у жовтні 2013 року на суму 29 121,00 грн., у листопаді 2013 року на суму 41 600,00, у грудні 2013 року на суму 71 676,00 грн., у січні 2014 року на суму 10 240,00 грн.

На підставі вищенаведеного Акта відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 16 липня 2014 року №0035741701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 286 490,00 грн. - основний платіж, 143 245,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірні господарські операції позивачем здійснювались за межами звичайної господарської діяльності, не є реальними та не відповідають дійсному економічному змісту, а відтак свідчать про недобросовісність позивача при здійсненні вказаних операцій.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає такий висновок передчасним та необґрунтованим, з огляду на таке.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За приписами пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 200.2 цієї ж статті Кодексу при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахунку) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Пунктом 201.1 статті 200 ПК України, встановлені вимоги до податкової накладної, передбачено, що у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, відповідно до статті 9 зазначеного Закону, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Судами попередніх інстанції встановлено, що 03 січня 2013 року між позивачем (Покупець) та ТОВ "Торенія" (Продавець) укладено договір поставки № 03/01-13, за умовами якого, Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю автозапчастини (товар), а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах договору.

На підтвердження реальності спірних господарських операцій, позивачем надано копії документів первинного бухгалтерського обліку, а саме: податкових накладних, видаткових накладних, рахунків-фактур та платіжних доручень.

Крім того, позивачем надано копії відповідної первинної облікової документації, що підтверджує факт подальшої реалізації придбаних за спірними господарськими операціями товарів.

Так, судом першої інстанції установлено, що укладаючи зазначений вище правочин ФО-П ОСОБА_1 мав на меті забезпечення сталого свого функціонування, як суб'єкта господарської діяльності та реалізацію основного виду діяльності "Роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів".

Крім того, колегія суддів зазначає, що посилання податкового органу на акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача не є безумовною підставою для висновків про нездійснення спірних господарської операцій за умови наявності інших документів, що підтверджують реальність постачання товарів чи надання послуг.

У разі порушення контрагентом платника чинного законодавства з ведення податкового обліку негативні наслідки настають саме щодо цієї особи, а несплата податку продавцем та його контрагентами по ланцюгу (в томі числі в разі ухилення від сплати), в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту та витрат покупцем.

Водночас, посилання відповідача на нікчемність угод, укладених позивачем з контрагентами, колегія суддів вважає необґрунтованим, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 204 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (далі - ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності).

Згідно з частиною другою статті 215 ЦК України правочин є нікчемним лише, якщо його недійсність встановлена законом.

Разом з тим, колегія суддів суду касаційної інстанції звертає увагу на те, що відповідачем не надано доказів, що договори, які були укладені між позивачем та ТОВ "Торенія", визнані судом недійсними.

Таким чином, головною підставою визнання правочину нікчемним являється його недійсність, встановлена лише законом, а не актом перевірки платника податків, на який посилається податковий орган. Зокрема, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що висновки Акту, зроблені податковим органом, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, а лише підтверджує факт проведення документальної перевірки та містить висновки, що ґрунтуються на припущеннях посадової особи податкового органу.

За таких обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з обґрунтованим висновком суду першої інстанції про недоведеність відповідачем обставини, які б спростовували факт здійснення господарських операцій, достовірності і повноти відображення та нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість та податку на прибуток за вказаними операціями, а відповідно про правомірність формування позивачем податкового кредиту.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню, прийняте апеляційним судом нове рішення у справі про відмову в задоволенні позову скасуванню, а постанова суду першої інстанції - залишенню в силі відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 220, 222, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємеця ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2015 року у справі № 826/14850/14 скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 листопада 2014 року у справі № 826/14850/14 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: М.П.Зайцев

О.А. Веденяпін

Н.Є.Маринчак