Ухвала суду № 53740239, 09.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2015 року м. Київ К/9991/74888/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у Артемівському районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 12.09.2012 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.11.2012

у справі №2а/1270/5507/2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Схід»

до Державної податкової інспекції у Артемівському районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби

про визнання нечинним та скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 12.09.2012, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.11.2012, позов задоволено. Визнано протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Артемівському районі м. Луганська від 17.04.2012 № 008622200 та від 17.04.2012 № 008722200.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в позові, з підстав невірного застосування норм матеріального права.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Схід» з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість за період з 01.04.2011 по 30.04.2011 та податку на прибуток підприємства за період з 01.04.2011 по 30.06.2011 по взаємовідносинам з ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж», за результатами якої складено акт від 28.02.2012 № 229/2300/30338903.

За висновками акта перевірки позивачем порушено вимоги п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139 ст. 139 Податкового кодексу України та п. п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

На підставі акта перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.04.2012 № 008622200 про збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 3439,00 грн. (за основним платежем - 3439,00 грн.) та №008722200 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 2991,00 грн. (за основним платежем - 2990,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1,00 грн.).

За наслідками адміністративного узгодження скарга позивача залишена без задоволення, а прийняті податкові повідомлення-рішення - без змін.

Згідно пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст.198 цього Кодексу податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10 ст.201 цього Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з абзацом першим пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати та податковий кредит за наслідками реальних господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у періоді що перевірявся між позивачем (замовник) та ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» (виконавець) було укладено договір № 12 від 05.04.2011, згідно з умовами якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується виконати роботи з очистки каналізаційного трубопроводу загальною протяжністю 254 пог. м.

05.04.2011 між Луганським обласним наркологічним диспансером (замовник) та ТОВ «Схід» (виконавець) було укладено договір, згідно з умовами якого виконавець зобов'язується за завданням замовника надати послуги, а замовник зобов'язується оплатити надані послуги з обслуговування зовнішніх каналізаційних трубопроводів, чистка дворової каналізації в кількості 254 погонних метри Луганського обласного наркологічного диспансеру.

У квітні 2011 року ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» надало ТОВ «Схід» послуги з очистки зовнішнього каналізаційного трубопроводу загальною протяжністю 254 пог. м, про що було складено акт від 12.04.2011.

ТОВ «Схід» поставило Луганському обласному наркологічному диспансеру послуги з обслуговування зовнішніх каналізаційних трубопроводів, чистки дворової каналізації в кількості 254 пог. м, що підтверджується актом виконаних послуг від 07.04.2011.

Надані ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» послуги згідно з умовами договору були повністю оплачені позивачем, що підтверджується банківською випискою.

На підтвердження виконання умов договору ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» було видано позивачу податкову накладну від 12.04.2011 № 239. Реальність здійснення господарської операції також підтверджується дефектним актом, калькуляцією.

Відповідач, заперечуючи право позивача на формування витрат та податкового кредиту за вищезазначеними операціями, обґрунтовував свої доводи тим, що у контрагента позивача відсутні трудові ресурси та основні виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності. Окрім того, ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» не знаходиться за юридичною адресою та має стан 3 - прийнято рішення про припинення (розпочато ліквідаційну процедуру) .Також в акті перевірки зазначено, що в акті виконаних робіт від 12.04.2011 б/н невірно зазначено ініціали директора підприємства. Крім того, в акті зазначено, що податкова накладна не має обов'язкового реквізиту - ПІБ особи, яка її склала.

Однак, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили доводи контролюючого органу про нікчемність спірного договору, оскільки, висновки щодо завідомої суперечності правочину інтересам держави та суспільства контролюючі органи можуть робити виключно в аспекті того, чи суперечить відповідний правочин фіскальним інтересам держави, забезпечення яких покладається на контролюючі органи. Наявність умислу та обставини щодо виконання угод, стосовно дійсності яких виник спір, сходять до предмету доказування в судовому процесі, зокрема, до таких доказів належить обвинувальний вирок, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами суб'єктів господарської діяльності за наслідками виконання оспорюваних угод. Однак доказів постановлення вироків, які б містили в собі встановлені судом об'єктивні дані про нікчемність оспорюваної угоди відповідачем не надано.

Натомість наявність у позивача належно оформлених первинних документів на підтвердження понесених витрат та податкового кредиту, які були належним чином відображені ним у податковому обліку, відповідачем не спростовано, жодних свідчень того, що спірні договори та/або їх виконання спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, судами не встановлено.

Судами досліджувались обставини добросовісності позивача, при вчиненні згаданих господарських операцій з вищеназваним контрагентом, перед укладенням договорів з метою запобігання укладенню правочинів з недобросовісним суб'єктом господарювання. На час укладення та виконання договорів контрагент позивача був зареєстрований в ЄДРПОУ, тобто був юридичною особою, наділеною цивільною правоздатністю і дієздатністю, був платником податку на додану вартість.

Крім того, позивач не може нести відповідальність як за несплату податків його контрагентом, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності щодо такої.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на формування витрат чи податкового кредиту.

Не можуть бути підставою для інших висновків і доводи відповідача, що господарські операції не мали реального характеру, з огляду на відсутність у ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» достатніх трудових ресурсів, оскільки відсутність трудових ресурсів, не спростовує реальності зазначених операцій, адже укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання зобовґязань за договором; податкове законодавство не ставить право платника на витрати та податковий кредит в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється контрагентом виконання договору.

Слід зазначити, що недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначними доказами, однак такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано витрати та податковий кредит, не спростовано.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд першої та апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права та постановили обґрунтоване рішення, підстав для їх скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Артемівському районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 12.09.2012 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.11.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-239№ КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун