Ухвала суду № 53740212, 18.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" листопада 2015 р. м. Київ К/800/15792/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «ВІП-ГАРАНТ»

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2015 року

у справі № 804/3502/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «ВІП-ГАРАНТ» (далі - позивач, ТОВ «Фірма «ВІП-ГАРАНТ»)

до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - відповідач, Лівобережна ОДПІ м. Дніпропетровська)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Фірма «ВІП-ГАРАНТ» звернулось у березні 2014 року до суду з адміністративним позовом до Лівобережної ОДПІ м. Дніпропетровська про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.11.2013 року № 0005422204.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.04.2014 року адміністративний позов задоволено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2015 року постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.04.2014 року скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.04.2014 року. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу позивача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «ТК Сімплекс» за період липень 2013 року, за результатами якої складено акт від 31.10.2013 року № 1279/22-04/32952501, яким встановлено: нереальність здійснення господарських відносин позивачем, а саме встановлено відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення ТОВ «Фірма «ВІП-ГАРАНТ» операцій по ланцюгу з постачальниками ТОВ «ТК «Сімплекс» за період липень 2013 року; порушення п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 176 340,00 гривень.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.11.2013 року № 0005422204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 176 340,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 88 170,00 гривень.

За результатами адміністративного оскарження вказане податкове повідомлення-рішення було залишено без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі податкової накладної, отриманої від ТОВ «ТК «Сімплекс», за результатами реального здійснення господарських операцій з надання консультативно-інформаційних послуг. При цьому, судом зауважено, що надані вказаним контрагентом послуги є консультаційними та посередницькими, а тому не потребують наявності значних фондів, технічного персоналу, виробничої потужності, складських приміщень, транспортних засобів у останнього.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у матеріалах справи відсутні будь-які відомості, які б містили дані про те, які саме аналізи вхідної документації та консультативні послуги були проведені виконавцем за договором, оскільки з наявного у справі акту наданих послуг не вбачається, які послуги та в якому обсязі були виконані. При цьому, суд зазначає, що відсутність інформації щодо видів, змісту та обсягу спірних послуг виключає можливість зробити оцінку відповідності зазначеної позивачем вартості цих послуг рівню звичайної ціни.

Колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись з такою позицією суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи вчинені вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (п. 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Частинами 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, на підтвердження включення сум коштів до складу сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту необхідні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема, документи, що підтверджують факт отримання послуг від іншої особи та документи, що підтверджують зв'язок пронесених витрат з господарською діяльністю платника податку.

Судом першої інстанції встановлено, що реальність господарських операцій по виконанню договору від 01.06.2013 року № 63061, укладеного між позивачем (замовник) та ТОВ «ТК «Сімплекс» (виконавець) підтверджується наявними у справі доказами, зокрема, копіями договору, податкової накладної, акту надання послуг, рахунку на оплату, платіжного доручення.

Надані позивачем документи оформлені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

При дослідженні зазначених документів, судом першої інстанції було встановлено, що ТОВ «ТК «Сімплекс» на виконання умов договору надавало консультативно-інформаційні послуги з правового аналізу вхідної документації, здійснило складання відповідних документів, складання проектів договорів, усне консультування з правових, адміністративних та інших питань господарської діяльності замовника, консультаційні послуги щодо проведення навчання на базі учбового центру, виконання ліцензійних умов та підготовка до одержання ліцензії. Тобто, судом першої інстанції було встановлено, що укладений з контрагентом правочин мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що замовлені послуги є основними видами діяльності ТОВ «Фірма «ВІП-ГАРАНТ», які підлягають ліцензуванню. Позивач має відповідну ліцензію на здійснення зазначених робіт (Ліцензія МВС України серії АВ № 582059 від 10.05.2011 року на надання послуг з охорони власності та громадян).

При цьому, судом першої інстанції було вірно зауважено, що надані вказаним контрагентом послуги є консультаційними та посередницькими, а тому не потребують наявності значних фондів, технічного персоналу, виробничої потужності, складських приміщень, транспортних засобів у останнього.

Також судом першої інстанції було встановлено, що на момент здійснення правовідносин контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Кодексу адміністративного судочинства України в мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються встановлені судом апеляційної інстанції обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

Оскаржувана постанова апеляційного суду зазначеним вимогам не відповідає, оскільки судом не спростовано встановлені місцевим адміністративним судом обставини щодо реальності виконання спірної операції з ТОВ «ТК «Сімплекс».

Висновки апеляційного суду про те, що ТОВ «ТК «Сімплекс» не виконувало свої зобов'язання за договором від 01.06.2013 року № 63061, не ґрунтуються на дослідженні доказів, наданих позивачем.

Посилання відповідача на акт перевірки контрагента позивача обґрунтовано відхилено судом першої інстанції, оскільки він не є безумовною підставою для висновків про безтоварність спірних операцій за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований податок на додану вартість, що включений платником податку до податкового кредиту.

Посилання суду апеляційної інстанції на постанову Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29.01.2014 року у справі № 206/439/14п, якою було закрито провадження у адміністративній справі відносно директора ТОВ «Фірма «ВІП-ГАРАНТ» за ч. 1 ст. 163-1 КУпАП у зв'язку із закінченням строку накладання адміністративного стягнення, підлягають відхиленню, оскільки дана постанова не містить посилань на господарські взаємовідносини позивачем з ТОВ «ТК «Сімплекс».

Враховуючи, що позивачем надано первинні документи, що стосуються господарської операції за участю ТОВ «ТК «Сімплекс», які фактично підтверджують реальне здійснення правочину і досягнення позивачем законної мети його здійснення, а відповідачем в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не доведені висновки акта перевірки щодо наявності порушень з боку платника, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову.

Отже, прийняте апеляційним судом нове рішення у справі про відмову в задоволенні позову підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції - залишенню в силі відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «ВІП-ГАРАНТ» - задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2015 року у справі № 804/3502/14 - скасувати.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.04.2014 року у справі № 804/3502/14 - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підпис (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) М.І. КостенкоПомічник судді підпис (підпис) І.В. Приходько