Ухвала суду № 53740129, 18.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" листопада 2015 р. м. Київ К/800/20464/15

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Костенка М.І., Приходько І.В.,

за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В.,

представника позивача Штихалюк Л.П.,

представника відповідача Мельничука М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ПАККО Холдинг»

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2015 року

у справі № 2а/0370/867/12 (101012/12/9104)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ПАККО Холдинг» (далі - позивач, ТОВ «ПАККО Холдинг»)

до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби (далі - відповідач, Луцька ОДПІ)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «ПАККО Холдинг» звернулось у березні 2012 року до суду з позовом до Луцької ОДПІ про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000152301 від 06.01.2012 року.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 24.04.2012 року адміністративний позов задоволено повністю.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2015 року постанову Волинського окружного адміністративного суду від 24.04.2012 року скасовано та прийнято нову, якою в задоволені позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що касаційна скарга позивача є безпідставною, а тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідачем було проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань здійснення фінансово-господарських операцій з ТОВ «Фреш Фуд Компані» за квітень 2011 року», за результатами якої складено акт № 9998/23-2/34928470 від 19.12.2011 року, яким було встановлено порушення позивачем вимог: ч. 1 ст. 203, 215, 228, 662, 655, 628, 638, 664 Цивільного кодексу України, ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету по взаємовідносинах з ТОВ «Фреш Фуд Компані» на загальну суму 115 959,00 гривень.

На підставі акту перевірки відповідачем винесене податкове повідомлення-рішення № 0000152301 від 06.01.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 115 960,00 гривень, у тому числі за основним платежем 115 959,00 гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 1 гривня.

Висновок податкового органу про завищення підприємством податкового кредиту за квітень 2011 року ґрунтується на тому, що правочин, укладений між позивачем та ТОВ «Фреш Фуд Компані» на поставку товарів (овочів), Луцькою ОДПІ визнаний нікчемним внаслідок того, що господарські операції з таким контрагентом учасниками попередніх ланцюгів постачань, зокрема з ТОВ «Одеські курчата» не спричиняють реального настання правових наслідків. Крім того, відповідач, приймаючи оспорюване податкове повідомлення-рішення, покладався на відсутність у позивача належних первинних документів, що підтверджують факт здійснення господарської операції.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив із того, що реальність господарської операції між позивачем та ТОВ «Фреш Фуд Компані», яку податковий орган вважає нікчемною, підтверджується податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями. Крім того, господарюючі суб'єкти були зареєстровані ЄДРПОУ та недоліків в первинних документах не встановлено, а відтак, нікчемність податковим органом не доведено.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивач завищив податковий кредит по операціях з ТОВ «Фреш Фуд Компані» внаслідок укладення нікчемного договору.

Колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись з такою позицією суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи вчинені вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (п. 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, виходячи із системного аналізу вищезазначених норм права, податковим законодавством чітко визначено необхідні умови для формування податкового кредиту з податку на додану вартість - наявність належним чином оформленої податкової накладної або іншого документа, передбаченого п. 201.11 ст. 201 ПК України.

Як вбачається з матеріалів справи, та було встановлено судом першої інстанції, 25.11.2010 року між позивачем (покупцем) та ТОВ «Фреш Фуд Компані» (постачальником) був укладений договір № 251110-02/1п на поставку товарів (овочів).

Реальність здійснення господарської операції між позивачем та ТОВ «Фреш Фуд Компані» підтверджується наявними в матеріалах справи податковими та видатковими накладними, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), протоколами випробувань та платіжними дорученнями.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є документами первинного обліку. Крім того, перевіркою не зафіксований факт наявності в податкових накладних недоліків або порушення порядку їх видачі.

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо реальності господарської операції, укладеної між позивачем та вищевказаним контрагентом.

Також, судом першої інстанції встановлено, що на момент виписки податкових накладних ТОВ «ПАККО Холдинг» було зареєстровано платником податку на додану вартість, що не заперечується сторонами.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України також не може погодитись із посиланнями відповідача на нікчемність укладеного позивачем правочину, оскільки, надаючи оцінку господарським правовідносинам і вказуючи в акті перевірки на нікчемність правочину, податковий орган виходить за межі своєї компетенції.

Разом з тим, судом першої інстанції правомірно не взято до уваги твердження відповідача про відсутність у позивача товарно-транспортних накладних та інших доказів транспортування та розвантаження товару, оскільки судом першої інстанції встановлено, що перевезення товару до міста Луцька здійснювалося ПП «Фортуна-Донецьк» на підставі договору доручення № 8 від 29.01.2011 року, який був укладений з ТОВ «Фреш Фуд Компані», а факт перевезення товару до місця призначення підтверджується наявними в матеріалах справи актами здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Щодо посилання відповідача на не дотримання позивачем вимог наказу Міністерства статистики України, Міністерства транспорту України від 07.08.1996 року № 228/253 «Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи» щодо обов'язкового використання товарно-транспортної накладної типової форми № 1-ТН при перевезеннях, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, який зазначив, що згаданий наказ втратив чинність на підставі наказу Деркомстату України та Міністерства транспорту і зв'язку України від 03.11.2006 року № 507/1059 «Про скасування наказу Міністерства статистики України та Міністерства транспорту України від 07.08.1996 року № 228/253».

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права, отже, прийняте податковим органом спірне рішення є неправомірним.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ПАККО Холдинг» - задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2015 року у справі № 2а/0370/867/12 (101012/12/9104) - скасувати.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 24.04.2012 року у справі № 2а/0370/867/12 (101012/12/9104) - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько