Ухвала суду № 53739982, 11.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" листопада 2015 р. м.Київ К/800/33960/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя Голяшкін О.В. (доповідач),

судді Заяць В.С.,

Розваляєва Т.С.,

секретар судового засідання - Загородня М.О.,

за участю представників:

позивача - Мельника О.О., Марченка О.М.,

відповідача -Бочарової Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Київській області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2015 року у справі за позовом Трубізького міжрайонного управління водного господарства до Державної фінансової інспекції Київської області про визнання протиправними та скасування вимог, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2013 року Трубізьке міжрайонне управління водного господарства звернулось з позовом до Баришівської об'єднаної державної фінансової інспекції Київської області, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просило визнати протиправними та скасувати пункти 5, 6, 7, 8 та 9 вимоги про усунення порушень від 04 березня 2013 року №10-16/318 та повторну вимогу від 22 березня 2013 року №10-16/420.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав про безпідставність та необґрунтованість оскаржуваних вимог.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 10 липня 2013 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2015 року задоволено апеляційну скаргу Трубізького міжрайонного управління водного господарства; постанову Київського окружного адміністративного суду від 10 липня 2013 року скасовано, постановлено нову, якою позовні вимоги Трубізького міжрайонного управління водного господарства задоволено; скасовані пункти 5, 6, 7, 8, 9 вимоги Державної фінансової інспекції Київської області про усунення порушень від 04 березня 2013 року № 10-16/318 та повторну вимогу від 22 березня 2013 року № 10-16/420.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Державна фінансова інспекція в Київській області звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2015 року та залишити в силі постанову Київського окружного адміністративного суду від 10 липня 2013 року.

У касаційній скарзі зазначає, що ревізію проведено у відповідності до чинного законодавства, а вимога про усунення поршень є правомірною та такою, що підлягає виконанню.

Представники Трубізького міжрайонного управління водного господарства проти задоволення касаційної скарги заперечують, просять відмовити у її задоволенні.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 30 жовтня 2012 року по 23 січня 2013 року (із зупиненням з 09 листопада 2012 року по 17 грудня 2012 року, з 16 січня 2013 року по 21 січня 2013 року) Баришівською об'єднаною державною фінансовою інспекцією в Київській області проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Трубізького міжрайонного управління водного господарства за ІІ півріччя 2010 року, 2011 рік та завершальний період 2012 року. За результатами ревізії складено проміжні акти від 19 листопада 2012 року б/н, від 21 січня 2013 року та акт ревізії від 30 січня 2013 року №10-25/09.

На підставі акту ревізії від 30 січня 2013 року №10-25/09 Держфінінспекцією листом від 04 березня 2013 року за №10-16/318 позивачу надіслано вимогу «Про усунення недоліків та порушень, виявлених ревізією фінансово-господарської діяльності Трубізького міжрайонного управління водного господарства з 01 липня 2010 року по 31 грудня 2012 року» та листом від 22 березня 2013 року за №10-16/420 надіслано повторну вимогу «Про усунення недоліків та порушень, виявлених ревізією фінансово-господарської діяльності Трубізького міжрайонного управління водного господарства з 01 липня 2010 року по 31 грудня 2012 року».

Трубізьким міжрайонним управління водного господарства оскаржуються пункти 5, 6, 7, 8 та 9 вимоги про усунення порушень від 04 березня 2013 року № 10-16/318, відповідно до яких:

- п.5 вимоги - ревізією встановлено, що в порушення вимог ст.13 п.12 ст.1 Бюджетного Кодексу України від 08 липня 2010 року №2456-VІ та постанов Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 року №1743 та від 26 жовтня 2011 року №1101, Трубізьким МУВГ за ревізійний період отримано доходу від платних послуг, що не передбачені «Переліками платних послуг, які можуть надаватися бюджетними установами та організаціями, що належать до сфери управління Державного комітету по водному господарству, на замовлення юридичних і фізичних осіб», затвердженими постановами КМУ від 16 листопада 2002 року №1743, №513 від 04 червня 2008 року та від 26 жовтня 2011 року №1101 в загальній сумі 84306,71 грн., відповідно листа Державної казначейської служби України від 14 жовтня 2011 року №16-04/918-2970, у разі надходження на рахунок бюджетної установи коштів, які не передбачені переліком платних послуг, кошти мають бути перераховані до доходів того бюджету, з якого здійснюється утримання установи, в зв'язку з чим зобов'язано кошти отримані установою, як плата за послуги, що не передбачені «Переліками платних послуг, які можуть надаватися бюджетними установами та організаціями, що належать до сфери управління Державного комітету по водному господарству, на замовлення юридичних і фізичних осіб» в сумі 84306,71 грн. перерахувати до Державного бюджету, за кодом класифікації доходів бюджету 21080500 «Інші надходження» на рахунок №31119090700016;

- п.6 вимоги - ревізією встановлено, що на протязі періоду з 01 січня 2012 року по 25 грудня 2012 року Трубізьким МУВГ недоотримано доходів від надання послуг з відповідального збереження майна в сумі 7100 грн., чим порушено ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-ХІУ, у зв'язку з чим зобов'язано позивача провести претензійно-позовну роботу щодо отримання недоотриманих коштів в сумі 7100 грн., в разі пропуску строків позовної давності стягнути з осіб, винних у недоотриманні доходів, шкоду у порядку та розмірі, встановленому ст.ст.130-136 Кодексу законів про працю України;

- п.7 вимоги - в ході ревізії питання законності видатків на виконання програм (заходів) у сфері водного господарства встановлено порушення п.3.3.10.1 ДБН Д.1.1-1-2000 «Про затвердження Правил визначення вартості будівництва», затверджених Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 27 серпня 2000 року №174 із змінами та доповненнями, що призвели до втрат на загальну суму 462763,25 грн., в тому числі сума заробітної плати (що врахована в актах виконаних робіт та фактично отримана субпідрядником), яка не підтверджена даними бухгалтерського обліку 59988, 43 грн., витрати, що враховані в актах виконаних робіт та фактично отримані, але не підтверджені даними бух обліку субпідрядника в сумі 402774,89 грн., у зв'язку з чим зобов'язано відобразити в обліку дебіторську заборгованість за різницю у вартості виконаних робіт. Провести претензійно-позовну роботу з підрядником щодо відшкодування зайвих виплат бюджетних коштів, внаслідок завищення обсягів та вартості виконаних робіт, в сумі 462763,25 грн., шляхом повернення коштів, з подальшим перерахуванням до Державного бюджету, за кодом класифікації доходів бюджету 21080500 «Інші надходження» на рахунок №31119090700016;

- п.8 вимоги - ревізією встановлено, що на виконання екскаваторних робіт по об'єкту «Здійснення заходів щодо ліквідації підтоплення с.Сотниківка Яготинського району» списання пального проведено в завищеному розмірі 4290 літрів тоді як замовником підтверджено виконання екскаваторних робіт та списання пального в кількості 2085 л. В результаті встановлено, що Трубізьким МУВІ зайво списано пального на даний об'єкт в кількості 2205 літрів на суму з ПДВ 16458,12 грн., чим порушено ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-ХІУ та п.3.3.10.1 ДБН Д.1ю1-1-2000 «Про затвердження Правил визначення вартості будівництва», затверджених Наказом Державного Комітету Будівництва, архітектури та житлової політики України від 27 серпня 2000 року №174 із змінами та доповненнями, в зв'язку з чим зобов'язано стягнути з осіб, винних у понаднормовому (зайвому) списанні матеріальних цінностей (ПММ) на суму 16458,12 грн., шкоду у порядку та розмірі встановленому ст.ст.130, 133, 136 Кодексу законів про працю України;

- п.9 вимоги - ревізією встановлено, що в порушення ст.13 Бюджетного Кодексу України від 08 липня 2010 року №2456-VІ та п.20, 23 Постанови КМУ «Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ» від 28 лютого 2002 року №228, на протязі всього ревізійного періоду Трубізьким МУВГ здійснювалось покриття за рахунок коштів загального фонду видатків (заробітної плати та нарахувань), які мають здійснюватися за рахунок вказаних порушень, завищено потребу в асигнуваннях, чим порушено п.20 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року №228 «Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ» (із змінами), у звязку з чим зобов'язано провести коригування бюджетних асигнувань загального фонду по КЕКВ 2111 та КЕКВ 2120 та здійснити відшкодування касових видатків загального фонду по КЕКВ 2111 та КЕКВ 2120 коштами спеціального фонду в сумі 419879,44 грн.

Також позивачем оскаржується повторна вимога відповідача від 22 березня 2013 року за №10-16/420, яка надіслана у зв'язку невідшкодуванням позивачем порушень в загальній сумі 990,51 тис.грн.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Як передбачено ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» головним завданням органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокуратури або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи.

Відповідно до п.1 Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 року №499/2011 (далі - Положення № 499/2011), Державна фінансова інспекція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Згідно п.п.4 п.4 Положення № 499/2011 Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальність винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

У п.6 Положення № 499/2011 встановлено, що Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням установлено, що Держфінінспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями п.п.7, 10, 13 ст.10 Закону України №2939-ХІІ «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», згідно з якими державній контрольно-ревізійній службі надано право: пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.

Законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються (ч.2 ст.15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні»).

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Таким чином, у органу державного фінансового контролю є право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

У справі, що розглядається, Інспекція пред'явила вимоги, які вказують на виявлені збитки та їхній розмір (п.п.6, 7, 8 та 9 вимоги про усунення порушень від 04 березня 2013 року №10-16/318 та повторна вимога від 22 березня 2013 року №10-16/420).

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, підстави та правильність їх обчислення перевіряє суд при розгляді справи за позовом про їх стягнення, а не в порядку визнання такої вимоги протиправною та її скасування.

Вищевказані висновки відповідають правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постановах від 18 листопада 2014 року у справі № 21-461а14, від 25 листопада 2014 року у справі №21-442а14, від 20 січня 2015 року у справах №№ 21-601а14, 21-603а14, від 27 січня 2015 року у справі №21-436а14.

За такими обставинами колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог щодо скасування оскаржуваних пунктів 6, 7, 8 та 9 вимоги про усунення порушень від 04 березня 2013 року №10-16/318 та повторної вимоги від 22 березня 2013 року №10-16/420, проте з викладених вище підстав. Висновки суду апеляційної інстанції про задоволення позову є помилковими.

В обґрунтування касаційної скарги щодо оскарження рішення суду апеляційної інстанції в частині скасування вищезазначених вимог відповідач зазначає про неправильність висновків суду щодо обставин та суті порушень. Вказані доводи відповідача колегією суддів не приймаються, у даному випадку підстави для скасування рішення суду апеляційної інстанції є іншими.

Щодо п.5 вимоги Держфінінспекції про усунення порушень від 04 березня 2013 року №10-16/318 колегія суддів зазначає наступне.

Так, ревізією встановлено, що Трубізьким МУВГ у період з 01 липня 2010 року по 01 січня 2013 року отримувались доходи від платних послуг за наслідками укладеного із ЗАТ «Київстар Дж.Ес.Ем» договору від 02 червня 2009 року №КІЕ498 «Про надання послуг з утримання обладнання» та додаткових угод до вказаного договору від 01 квітня 2010 року №1, від 01 лютого 2011 року №2, термін дії якого пролонговано на 2012 рік.

Також Трубізьким МУВГ 05 січня 2011 року з ФОП ОСОБА_6 укладено договір №002, предметом якого було надання послуг зі збереження матеріальних цінностей на території Броварської дільниці.

Відповідно до п.12 ч.1 ст.2 Бюджетного кодексу України бюджетні установи - органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.

Позивач в обґрунтування позовних вимог в цій частині зазначав, що вказані послуги надавались Трубізьким МУВГ на підставі п.14 Розділу ІІ постанови КМ України від 16 листопада 2002 року №1743 «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися бюджетними установами та організаціями, що належать до сфери управління Державного комітету по водному господарству, на замовлення юридичних і фізичних осіб» (зі змінами та доповненнями, чинної станом на час виконання вказаних договорів), яким передбачено надання послуг із зберігання матеріальних цінностей.

Вказані доводи позивача є помилковими, оскільки вказаною нормою передбачалось право бюджетних установ та організацій надавати платні послуги саме зі збереження майна. Проте, як встановлено судом першої інстанції майно ЗАТ «Київстар Дж.Ес.Ем» та ФОП ОСОБА_6 не лише перебувало не території Управління, а й використовувалось власниками для здійснення господарської діяльності.

Тому Трубізьким МУВГ за період з 01 липня 2010 року по 01 січня 2013 року неправомірно отримано доходів від платних послуг, що не передбачені відповідним Переліком, у сумі 82595,13 грн.

Крім того, ревізією встановлено, що Трубізьким МУВГ в Акті приймання виконаних робіт за грудень 2011 року по об'єкту «Реконструкція меліоративних систем р.Трубіж з метою захисту від підтоплення с.Жовтневе Переяслав-Хмельницького району» отримано кошторисний прибуток в сумі 1711,58 грн., тобто отримано дохід від платних послуг, які не передбачені Переліками платних послуг.

Висновок відповідача про отримання Трубізьким МУВГ доходу від платних послуг, що не передбачені Переліками платних послуг, які можуть надаватися бюджетними установами та організаціями, що належать до сфери управління Державного комітету по водному господарству на замовлення юридичних і фізичних осіб на загальну суму 84306,71 грн., є обґрунтованим.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування п.5 вимоги Держфінінспекції про усунення порушень від 04 березня 2013 року № 10-16/318.

У відповідності із ст.226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись ст.ст.220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Київській області задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2015 року скасувати, постанову Київського окружного адміністративного суду від 10 липня 2013 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді