Ухвала суду № 53739917, 09.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" листопада 2015 р. м. Київ К/800/31739/15

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

при секретарі судового засідання Міщенко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Самсунг Електронікс Україна Компані»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2013 року

у справі № 826/2229/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Самсунг Електронікс Україна Компані»

до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби

про визнання нечинним, недійсним і скасування податкового повідомлення-рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Самсунг Електронікс Україна Компані» звернулось до суду з адміністративним позовом до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби про визнання нечинним, недійсним і скасування податкового повідомлення-рішення та зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.04.2013 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби від 04.12.2012 року № 0004113910.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2013 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.04.2013 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

У запереченнях на касаційну скаргу відповідач з доводами касаційної скарги не погоджується та просить її залишити без задоволення.

У судовому засіданні представники позивача касаційну скаргу підтримали та просили її задовольнити. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового розгляду повідомлений належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами камеральної перевірки даних, задекларованих ТОВ «Самсунг Електронікс Україна Компані» у податковій звітності з податку на додану вартість за вересень 2012 року, відповідачем складено акт від 16.11.2012 року № 1282/39-10/36048094, яким встановлено порушення терміну сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання з податку на додану вартість протягом строків, визначених п. 57.1 ст. 57, п. 203.2 ст. 203 Податкового кодексу України.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.12.2012 року № 0004113910, яким позивача за затримку сплати суми грошового зобов'язання на 1 календарний день зобов'язано сплатити штраф у розмірі 10 %, що складає 428 734, 67 грн.

За результатами адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарга позивача - без задоволення.

Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.12.2012 року № 0004113910 та зобов'язати ОДПС внести зміни до його облікової картки платника податків щодо зменшення розміру податкових зобов'язань за результатами скасування податкового повідомлення-рішення.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивач діяв у відповідності з вимогами чинного законодавства при сплаті суми самостійно визначеного грошового зобов'язання. В іншій частині позовних вимог суд дійшов висновку про їх безпідставність.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в позові, оскільки позивачем порушено строк сплати грошового зобов'язання.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, враховуючи таке.

Відповідно до пп. 49.18.1 п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, зокрема, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Згідно з п. 49.20 ст. 49 Податкового кодексу України якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем.

Пунктом 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Водночас вказана норма не містить посилання конкретно на пп. 49.18.1 п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України щодо визначення строків подання податкової декларації, а містить лише загальне поняття - «граничний строк, передбачений цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом».

Натомість п. 49.20 ст. 49 Податкового кодексу України чітко визначає, що якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем.

У вказаному пункті ст. 49 Податкового кодексу України немає поняття «переноситься», а вжито термін «вважається», що не допускає жодних двозначних трактувань.

Відповідно до п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Європейська конвенція про обчислення строків (ETS № 76) від 16.05.1972 року, яка застосовується до обчислення строків у цивільних, комерційних і адміністративних справах, у статті 5 вказує, що при обчисленні строку суботи, неділі та офіційні свята враховуються. Однак, якщо diesadquem (для цілей цієї Конвенції термін «diesadquem» означає день, у який строк спливає) строку, до спливу якого має бути здійснена та чи інша дія, припадає на суботу, неділю, офіційне свято чи день, який вважається офіційним святом, встановлений строк продовжується на перший робочий день, який настає після них.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 09.06.2015 року у справі №21-18а15 дійшла висновку, що у разі якщо останній день строку подання податкової декларації, передбачений пп. 49.18.1 п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України, припадає на вихідний або святковий день, граничним строком подання такої декларації є перший після нього робочий день. Тому початок перебігу встановленого п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України десятиденного строку для сплати зазначеного у декларації податкового зобов'язання пов'язаний саме із таким робочим днем.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22.10.2012 року позивачем подано до контролюючого органу податкову декларацію з податку на додану вартість за вересень 2012 року, якою задекларовано до сплати суму податку у розмірі 4 426 973, 00 грн. Станом на 30.10.2012 року переплата з ПДВ у ТОВ «Самсунг Електронікс Україна Компані» становила 139 626, 29 грн.

Згідно з платіжним дорученням № 7562 податкове зобов'язання з ПДВ за вересень 2012 року у сумі 4 326 973, 00 грн. позивачем сплачено 31.10.2012 року.

Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що, оскільки останній день строку подання позивачем податкової декларації, передбачений пп. 49.18.1 п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України, припав на вихідний день (20.10.2012 року - субота), граничним строком подання такої декларації є операційний (банківський) день, що настає за вихідним днем - 22.10.2012 року (понеділок), і саме від цієї дати розпочинається відлік десятиденного строку сплати узгодженого зобов'язання відповідним платником.

Враховуючи те, що податкове зобов'язання з ПДВ було сплачено 31.10.2012 року, тобто в межах строку, встановленого п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, у контролюючого органу не було підстав для застосування до позивача штрафної (фінансової) санкції за несвоєчасність сплати суми самостійно визначеного податкового зобов'язання з ПДВ за відповідний період.

Щодо іншої позовної вимоги, а саме щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з огляду на її безпідставність.

Отже, прийняте апеляційним судом нове рішення у справі про відмову в задоволенні позову підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції - залишенню в силі відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Самсунг Електронікс Україна Компані» задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2013 року у справі № 826/2229/13-а скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.04.2013 року у справі № 826/2229/13-а залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук