Ухвала суду № 53739810, 09.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" листопада 2015 р. м. Київ К/800/45020/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого -Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., при секретарі судового засідання Міщенко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2014 року

у справі № 810/2338/14

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулась до суду з адміністративним позовом до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14.05.2014 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 27.11.2013 року № 0000861720.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2014 року постанову Київського окружного адміністративного суду від 14.05.2014 року скасовано та постановлено нову, якою у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить дане рішення скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги касаційної скарги та просив їх задовольнити. Представник відповідача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної планової виїзної перевірки дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, відповідачем складено акт від 15.11.2013 року № 247/17-2/НОМЕР_2, яким встановлено порушення п. 198.6 ст. 198, п. 201.12 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого сума нарахованого за результатами перевірки ПДВ до сплати складає 75 681, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.11.2013 року № 0000861720, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 75 681, 00 грн. за основним платежем та 18 920, 25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення стали висновки податкового органу щодо непідтвердження реальності господарських правовідносин між позивачем та його контрагентами.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо відсутності порушень позивачем вимог податкового законодавства, реальності господарських операцій позивача з його контрагентами та неправомірного прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності реального настання правових наслідків від господарських правовідносин позивача з його контрагентами та правомірного прийняття податковим органом спірного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, вважає рішення судів попередніх інстанцій передчасними, оскільки вони ухвалені не на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі відповідно до вимог чинного законодавства України.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме з акта перевірки та розрахунку донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість, підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення стали висновки податкового органу щодо непідтвердження реальності господарських правовідносин в період з лютого 2012 року по грудень 2012 року між позивачем та його контрагентами ТОВ «ІФМ Електронік», ТОВ «Техно-Трейд», ТОВ «Вид-Б», ТОВ «Альрус Україна», ТОВ «Бітес Груп», ТОВ «ВКФ Промсистем».

В той же час, вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції послався на те, що наданими позивачем первинними бухгалтерськими документами підтверджено його право на формування податкового кредиту від господарських операцій з ТОВ «Оптима-Інжинирінг», ТОВ «Техно-Трейд», ТОВ «Севідж», ТОВ «Альрус Україна», ТОВ «ВКФ Промсистем».

Тобто господарські правовідносини ОСОБА_4 з ТОВ «ІФМ Електронік», ТОВ «Вид-Б», ТОВ «Бітес Груп» залишились не дослідженими з посиланням на відповідні первинні документи.

В свою чергу, скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив, зокрема, з того, що позивачем не надано до матеріалів справи податкові накладні від ТОВ «Оптима-Інжинирінг» та ТОВ «Севідж».

Однак, як вбачається із матеріалів справи, суми завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за наслідками господарських правовідносин позивача з відповідними контрагентами, встановлені у акті перевірки, не ввійшли до розрахунку донарахування податкових зобов'язань за спірним податковим повідомленням-рішенням.

Тобто висновки щодо господарських операцій, за наслідками яких було сформовано спірний податковий кредит, судами першої та апеляційної інстанцій зроблено без фактичного дослідження обставин, що стосуються такого питання, зокрема суди не дослідили підстави, порядок, зміст та обсяги виконання робіт (послуг) відповідно до умов договорів, за якими позивачу здійснено донарахування податкових зобов'язань.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судова колегія касаційної інстанції зазначає, що суди попередніх інстанцій залишили поза межами дослідження та не перевірили й не встановили наявність фактичних обставин (або їх відсутність) щодо порушення позивачем норм податкового законодавства, наведених в акті перевірки, у зв'язку з якими відповідачем були нараховані позивачу податкові зобов'язання та штрафні санкції та прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій не було досліджено та з'ясовано належним чином (на підставі первинних документів бухгалтерського та податкового обліку позивача) обставини справи щодо наявності чи відсутності факту порушення позивачем податкового законодавства, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2014 року та постанову Київського окружного адміністративного суду від 14.05.2014 року у справі № 810/2338/14 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук