Ухвала суду № 53739653, 04.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2015 року м. Київ К/800/14824/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Зайцева М.П.,

суддів: Веденяпіна О.А., Маринчак Н.Є.,

за участю секретаря судового засідання - Бруя О.Д.,

представника позивача - Гордієнко Л. В.,

розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2015 року у справі № 818/2867/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лодіс-Суми" до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лодіс-Суми" (далі - позивач, ТОВ "Лодіс-Суми") звернулось в суд з позовом до Державної податкової Інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області (далі - відповідач, ДПІ) в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0032171705\40303 від 31 липня 2014 року, №0002162203 від 31 липня 2014 року, №0000622202 від 15 жовтня 2014 року, №0002152203 від 31 липня 2014 року.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2015 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, просить їх рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, присутніх у судовому засіданні, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що з 04 червня 2014 року до 03 липня 2014 року ДПІ у м. Сумах проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ "Лодіс-Суми" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року до 31 грудня 2013 року, за результатами якої складено акт від 17 липня 2014 року №2539/2203/34451762/38.

На підставі акту перевірки винесені податкові повідомлення-рішення: №0032171705\40303 від 31 липня 2014 року про збільшення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 303826 грн. 96 коп., а саме за основним платежем 175471,94 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 128355,02 грн; №0002162203 від 31 липня 2014 року про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 771392,00 грн., втому числі за основним платежем 658366 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 113026 грн.; №0000622202 від 15 жовтня 2014 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 261489,5 грн. за порушення п.2.11, п.3.1 "Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", затвердженого Постановою Правління Національного банку України №637 від 15грудня 2004 року (зі змінами та доповненнями); №0002152203 від 31 липня 2014 року про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 381536,25 грн,, в тому числі основного платежу 305229 грн. та штрафних (фінансових) санкцій 76307,25 грн.

Приймаючи рішення, суди попередніх інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до статті 121 Кодексу законів про працю України працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку із службовими відрядженнями.

Щодо інших витрат, то підтвердженням того, що вони були здійснені за дорученням керівництва, можуть бути розпорядчі документи (наказ, розпорядження) або письмова довіреність.

Придбання працівниками у власність підприємства товарів за власні готівкові кошти з подальшим відшкодуванням їм витраченої готівки, та правомірність використання власних готівкових коштів працівниками підприємств для вирішення виробничих (господарських) питань регулюється на законодавчому рівні, зокрема, вимогами статей 1159 і 1160 Цивільного кодексу України.

Так, статтею 1159 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка вчинила дії в інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана негайно після закінчення цих дій надати особі, в майнових інтересах якої були вчинені дії, звіт про ці дії.

Статтею 1160 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, має право вимагати від цієї особи відшкодування фактично зроблених витрат, якщо вони були виправдані обставинами, за яких були вчинені дії.

Згідно з пунктом 14.1.47 статті 14 Податкового кодексу України додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Судами встановлено, що в підтвердження повноважності найманих працівників здійснювати закупівлю тари у відповідному товарному складі ТОВ "Лодіс-Суми" надано копії посадових інструкцій комірників, розділами II яких передбачений обов'язок комірників здійснювати розрахунки з населенням за здану скляну тару шляхом виплат грошових коштів, які передані в господарську одиницю, копії наказів "Про розрахунки за скляну тару" №6 від 26 січня 2011 року, №5 від 06 січня 2012 року, №7 від 04 січня 2013 року, а також копії наказів про прийняття на роботу ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Крім того, в підтвердження передачи грошових коштів з каси підприємства до пункту приймання тари, надано копії видаткових касових ордерів, копії прибуткових накладних на закуплену у населення тару та копію книги обліку розрахункових операцій ОРО ФН№1819002338 з відповідними записами.

Відтак, працівниками товариства на виконання своїх трудових обов'язків, передбачених посадовими інструкціями, проводилася закупівля тари за кошти працедавця, внаслідок чого ними не отримано жодного доходу.

Підпунктом 170.9.2 пункту 170.9 статті 170 ПК України не передбачено складання звіту про використання коштів, переданих з головної каси підприємства до каси пункту приймання тари, а тому, колегія суддів погоджується з висновками судів, що в діях ТОВ "Лодіс-Суми" не вбачається порушення вимог чинного законодавства, а прийняте податкове повідомлення-рішення №0032371705\40303 від 31 липня 2014року підлягає скасуванню.

Щодо порядку видачі готівки під звіт та її використання в перевіряємий період, було виявлено факти відсутності авансових звітів, що на думку податкового органу є порушенням пункту 2.11, 3.1 "Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", затвердженого Постановою Правління Національного банку України №637 від 15 грудня 2004 року (зі змінами та доповненнями), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України ІЗ січня 2005 року за №40/10320.

Пунктом 2.11 Положення №637 передбачено, що видача готівкових коштів під звіт або на відрядження (далі - під звіт) здійснюється відповідно до законодавства України.

Видача готівкових коштів під звіт на закупівлю сільськогосподарської продукції та заготівлю вторинної сировини, крім металобрухту, дозволяється на строк не більше 10 робочих днів від дня видачі готівкових коштів під звіт, а на всі інші виробничі (господарські) потреби на строк не більше двох робочих днів, уключаючи день отримання готівкових коштів під звіт.

Якщо підзвітній особі одночасно видана готівка як на відрядження, так і для вирішення в цьому відрядженні виробничих (господарських) питань (у тому числі для закупівлі сільськогосподарської продукції у населення та заготівлі вторинної сировини), то строк, на який видана готівка під звіт на ці завдання, може бути продовжено до завершення терміну відрядження.

Видача відповідній особі готівкових коштів під звіт проводиться за умови звітування нею у встановленому порядку за раніше отримані під звіт суми.

Звітування за одержані під звіт готівкові кошти здійснюється відповідно до законодавства України.

Разом з цим, пункт 3.1 Положення №637 передбачає, що касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Відповідно до підпункту 170.9.2 пункту 170.9 статті 170 Податкового кодексу України звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, подається за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, до закінчення п'ятого банківського дня, що настає за днем, у якому платник податку: а) завершує таке відрядження; б) завершує виконання окремої цивільно-правової дії за дорученням та за рахунок особи, що видала кошти під звіт.

За наявності надміру витрачених коштів їх сума повертається платником податку в касу або зараховується на банківський рахунок особи, що їх видала, до або під час подання зазначеного звіту.

Однак, у даному випадку кошти під звіт або на відрядження не видавалися, оскільки передача грошових коштів працівникам товариства ОСОБА_2 та ОСОБА_3 здійснювалась з метою їх внесення до каси господарської одиниці (пункту приймання тари), що не потребує складення авансових звітів.

Передача готівки з головної каси ТОВ "Лодіс-Суми" в господарську одиницю здійснена на підставі видаткових касових ордерів, а виплата грошових коштів населенню оформлена відповідними розрахунковими квитанціями, належним чином вписаними до книги обліку розрахункових операцій. Наявність перелічених документів не заперечувалась посадовими особами відповідача під час проведення перевірки.

За таких обставин, посилання податкового орану на порушення позивачем пункту 2.11, 3.1 Положення №637, є безпідставним, а податкове повідомлення-рішення №0000622202 від 15 жовтня 2014 року підлягає скасуванню.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 31 липня 2014 року №000162205 та №0002152203 колегія суддів вважає зазначити наступне.

Судами встановлено, що протягом перевіреного періоду позивач уклав договори по просуванню товарів на споживчих ринках з ЗАТ "Центральний універмаг", ПАТ "Аграрник", ТОВ "Магазин №218", ТОВ "АТБ-Маркет". ТОВ "Ресурс-ЛТД-1", ТОВ "Ргезз-тиж", ТОВ 'Торговий дім Каравай", ТОВ "Техноінвесткомплект", ТОВ ''Весела Торбинка", ТОВ "Еко".

На виконання вищевказаних договорів, сторонами були підписані акти про надання послуг, з яких вбачається, що контрагенти позивача надали йому послуги про просування товарів на споживчому ринку, асортиментний перелік яких по кожному магазину наведений в додатках та специфікаціях. При цьому, в актах надання послуг містяться дані щодо змісту отриманих послуг та їх вартості, що спростовує твердження відповідача стосовно не узгодження між сторонами умов договору.

Також судами встановлено, що названими контрагентами виписані позивачу податкові накладні, у яких зазначена вартість наданих маркетингових послуг. Оплвтв послуг підтверджується копіями платіжних доручень.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення І зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

До витрат на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг відносяться зокрема, витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів (абз. «г» п.п. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 ПК України).

Частиною першою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Наведене свідчить, що позивачем надані всі первинні документи, які підтверджують виконання договорів про надання маркетингових послуг.

Включена позивачем сума податку на додану вартість до податкового періоду підтверджена податковими накладними та іншими первинними бухгалтерськими документами, які підтверджують факт виконання сторонами договірних зобов'язань.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

На підставі пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, у тому числі, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 цього Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Також судами встановлено, що відповідно до договорів купівлі-продажу продукції №6 від 01 березня 2011 року, №1374 від 01 березня 2012 року, №28 від 01 березня 2013 року, укладених між ТОВ "Лодіс-Суми" та ЗАТ "Оболонь", покупець (ТОВ "Лодіс-Суми") зобов'язується виконувати вимоги торгових агентів продавця (ЗАТ "Оболонь") щодо розміщення продукції та використання рекламної атрибутики.

Тобто, укладання договорів щодо просування товарів на споживчому ринку з зазначеними контрагентами відбулося у зв'язку з необхідністю виконання умов придбання товарів ТОВ "Лодіс-Суми" у ЗАТ "Оболонь" як його дистриб'ютором з використанням орендованого холодильного обладнання для популяризації, демонстрації, зберігання та реалізації продукції, що виробляється/реалізується ЗАТ "Оболонь".

Враховуючи наведені норми та викладені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновками судів попередній інстанцій щодо протиправності та необґрунтованості оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Згідно частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої та апеляційної інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2015 року у справі № 818/2867/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: М.П. Зайцев

О.А. Веденяпін

Н.Є. Маринчак