Постанова № 53739535, 23.11.2015, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2015 року справа № 823/5121/15

м. Черкаси

Суддя Черкаського окружного адміністративного суду Тимошенко В.П., розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Полтавській області про визнання протиправними дій та зобовязати вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

19 жовтня 2015 року до суду з позовом звернувся ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Полтавській області (далі - відповідач), в якому просить:

1) визнати протиправними дії щодо утримання із судді Комсомольського міського суду Полтавської області Солохи Олега Володимировича суддівської винагороди в травні 2015 року у сумі 3 654 грн;

2) зобовязати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Полтавській області нарахувати і виплатити судді Комсомольського міського суду Полтавської області Солосі Олегу Володимировичу утриману в травні 2015року суддівську винагороди у розмірі 3 654 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач працює на посаді судді Комсомольського міського суду Полтавської області. Рішенням зборів суддів Комсомольського міського суду Полтавської області від 05.02.2015 вирішено скоротити вакантну посаду головного спеціаліста з інформаційних технологій на виконання п.10 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 №76-УІІІ, яким встановлено, що у 2015 максимальний місячний розмір заробітної плати працівників державних органів та інших бюджетних установ, суддівської винагороди обмежується 7 розмірами мінімальної заробітної плати, а при скороченні чисельності працівників - 10 розмірами мінімальної заробітної плати. Зазначений наказ направлено на адресу відповідача, проте листом від 02.03.2015 №06-170 повернуто до суду у звязку із неможливістю введення в дію з 05.02.2015 та рекомендовано підготувати новий штатний розпис і зменшеною чисельністю з 01.03.2015 та видати новий наказ.

Розділом II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» 02.03.2015 №213-УІІІ визнано таким, що втратив чинність, пункт 10 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" з 01.04.2015.

Враховуючи викладене, рішенням зборів суддів Комсомольського міського суду Полтавської області від 27.03.2015 вирішено скасувати рішення зборів суддів Комсомольського міського суду Полтавської області від 05.02.2015р. про скорочення вакантної посади головного спеціаліста з інформаційних технологій. На виконання вказаного рішення головою Комсомольського міського суду Полтавської області видано наказ від 27.03.2015р. №7.2-г про скасування наказу від 09.02.2015р. №5.1-г «Про введення в дію штатного розпису Комсомольського міського суду Полтавської області зі зменшеною чисельністю штатних одиниць». У подальшому відповідач листом від 21.05.2015р. №06-686/2457 повідомив, що у звязку із скасуванням наказу від 09.02.2015р. №5.1-г «Про введення в дію штатного розпису Комсомольського міського суду Полтавської області зі зменшеною чисельністю штатних одиниць», відповідачем буде проведено перерахунок суддівської винагороди суддів Комсомольського міського суду Полтавської області за березень 2015 року із розрахунку 8 526 грн, зокрема, із суддівської винагороди кожного судді буде утримано 3 654 грн.

Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки вони порушують Конституцію України , норми Законів України, зокрема ОСОБА_2 України «Про судоустрій України»№3018-ІІІ від 07.02.2002, КЗпП України. В адміністративному позові просив справу розглянути без його участі.

Відповідач надав письмові заперечення, в яких просив відмовити у задоволенні позову повністю з підстав правомірності їх дій. 09.11.2015 надав суду клопотання про розгляд справи без його участі.

У зв'язку з надходженням до суду заяв усіх сторін спору про розгляд справи без їх участі, на підставі вимог частини 4 статті 122 КАС України суд дійшов висновку про необхідність розгляду цієї справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами справи.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши письмові докази, приходить до такого.

Пунктом 10 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014р. №76-УІІІ встановлено, що у 2015 році максимальний місячний розмір заробітної плати працівників державних органів та інших бюджетних установ, суддівської винагороди обмежується 7 розмірами мінімальної заробітної плати, а при скороченні чисельності працівників - 10 розмірами мінімальної заробітної плати.

Розділом II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» 02.03.2015 №213-УІІІ визнано таким, що втратив чинність, пункт 10 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" з 01.04.2015.

Судом встановлено, що наказом голови Комсомольського міського суду Полтавської області № 5.1-г від 09.02.2015 на підставі зборів суддів цього ж суду від 05.02.2015 введено в дію з 05.02.2015 штатний розпис Комсомольського міського суду Полтавської області зі зменшеною чисельністю у кількості 28 штатних одиниць. Пунктом 2 даного наказу передбачено, що у звязку із скороченням чисельності апарату суду бухгалтерії із 05.02.2015 року здійснити обмеження з виплати суддівської винагороди 10 розмірами мінімальної заробітної плати. ( а.с. 18)

Далі відповідно Закону України «Про судоустрій та статус суддів» в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» рішенням зборів суддів Комсомольського міського суду Полтавської області від 27.03.2015 вирішено скасувати рішення зборів суддів Комсомольського міського суду Полтавської області від 05.02.2015 про скорочення вакантної посади головного спеціаліста з інформаційних технологій.

На виконання вказаного рішення головою Комсомольського міського суду Полтавської області видано наказ від 27.03.2015 №7.2-г про скасування наказу від 09.02.2015 №5.1-г «Про введення в дію штатного розпису Комсомольського міського суду Полтавської області зі зменшеною чисельністю штатних одиниць».

У подальшому відповідач листом від 21.05.2015 №06-686/2457 повідомив, що у звязку із скасуванням наказу від 09.02.2015 №5.1-г «Про введення в дію штатного розпису Комсомольського міського суду Полтавської області зі зменшеною чисельністю штатних одиниць», відповідачем у травні 2015 року буде проведено перерахунок суддівської винагороди суддів Комсомольського міського суду Полтавської області за березень 2015 року із розрахунку 8 526 грн, зокрема, із суддівської винагороди кожного судді буде утримано 3 654 грн.

Судом встановлено та підтверджується розрахунковим листом відповідача за травень 2015 року ( а.с. 6), що позивачу нараховано розмір суддівської винагороди із розрахунку 8526 грн.

Надаючи правову оцінку діям відповідача суд виходить із такого.

По-перше. Статтею 120 Закону України «Про судоустрій України»№3018-ІІІ від 07.02.2002, передбачено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності судів першої та апеляційної інстанції загальної юрисдикції.

Частиною 3 статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції від 29.03.2015) визначено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» визначено, що з 1 січня 2015 року мінімальна заробітна плата установлюється в розмірі 1 218 грн. Тобто посадовий оклад судді місцевого суду з 29.03.2015 становить 12180 грн. Розділом II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» 02.03.2015 №213-УІІІ з 01.04.2015р. скасовано обмеження суддівської винагороди 7 та 10 розмірами мінімальної заробітної плати.

Разом з тим слід зазначити, що норми ст.127 КЗпП України чітко регламентують підстави відрахувань із заробітної плати. Натомість жодна із обставин зазначених у вказаній статті не відбулася. Проте відповідач керуючись своїми інтересами у довільному порядку здійснив відрахування із суддівської винагороди судді Комсомольського міського суду Полтавської області Солохи О.В.

По-друге. Сутність України як соціальної держави зафіксовано в Конституції України, а саме: в ній охороняються праця і здоровя людей, встановлюється гарантований розмір оплати праці, забезпечується державна підтримка сімї, інвалідів і людей похилого віку, розвивається система соціальних служб, встановлюються державні пенсії, допомога та інші гарантії соціального захисту, гарантуються права на освіту, охорону здоровя тощо (частина четверта статті 13, частина пята статті 17, статті 42, 43, 46, частина друга статті 47, статті 48, 49, частина третя статті 52, частини друга, третя статті 53, частина третя статті 54).

Конституція України, теорія держави і права не визначають такої ознаки соціальної держави, як забезпечення необхідних загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту виходячи з фінансових можливостей держави. Дії держави у сфері соціального захисту є її функціями, а не ознаками.

Таким чином, функцію держави щодо забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту, її обовязок справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство з дотриманням при цьому рівня державних гарантій конституційного права на соціальний захист поставлено в залежність від фінансових можливостей держави. За змістом витлумачених статей Конституції України жодна з них не містить положення про те, що обовязок держави у сфері соціального захисту має визначатися фінансовими можливостями держави.

В ОСОБА_2 Законі України гарантується, що права і свободи людини, будучи невідчужуваними та непорушними, не можуть бути скасовані (статті 21, 22). Конституційні права та свободи людини і громадянина є такими, що діють безпосередньо. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються судовим захистом (стаття 55). Виходячи із зазначеного принципу та конституційних гарантій судового захисту прав і свобод людини і громадянина судова діяльність спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.

У Конституції України закріплено загальні засади формування бюджетної системи України, що ґрунтуються на справедливому і неупередженому розподілі суспільного багатства. Як зазначалося, пріоритет у бюджетних відносинах має законодавчий орган, який своїм законом затверджує Державний бюджет України. Виключно цим законом визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розміри і цільове спрямування цих видатків. Таким чином, ОСОБА_2 України обмежує фінансові ресурси, якими може оперувати Уряд України протягом бюджетного періоду. На виконання завдань і положень Конституції України в бюджетній сфері прийнято Бюджетний кодекс, в якому визначено структуру та принципи бюджетної системи, розкрито поняття бюджетного процесу, встановлено компетенцію його учасників.

Бюджетні правовідносини - це суспільні відносини, які формуються у бюджетному процесі між його учасниками та субєктами цих правовідносин, що виникають у ході функціонування бюджетної системи, врегульовані бюджетно-правовими нормами і повязані з розподілом та витрачанням ресурсів, акумульованих бюджетною системою країни. Бюджетно-правові норми регулюють відносини під час формування бюджету, розподілу доходів і видатків між окремими ланками бюджетної системи та в ході здійснення міжбюджетних трансфертів, а також визначають правову регламентацію бюджетного процесу та компетенцію його учасників.

Закон про Державний бюджет України чинний протягом бюджетного періоду, тобто з 1 січня по 31 грудня, а тому бюджетні правовідносини діють винятково у встановлених ним межах. Бюджетно-правовим нормам властивий періодичний характер, а тому нормативно - правові акти органів виконавчої влади, спрямовані на їх забезпечення, теж мають такий характер.

Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.

Зі змісту частини другої статті 95 Конституції України, якою встановлюється, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків, випливає, що вони не можуть визначатися іншими нормативно-правовими актами. Самі ж загальносуспільні потреби, до яких належить і забезпечення права на соціальний захист громадян України, проголошений у статті 46 Конституції України, передбачаються у державних програмах, законах, інших нормативно-правових актах.

По-третє. Європейським Судом з прав людини при ухваленні рішення від 8.11.05 г. у справі «Кечко проти України» (заява № 63/34/00) вказано: «Суд не приймає аргумент уряду відносно бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх обовязків».

За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною в рішенні від 27 листопада 2008 року № 26-рп/2008 (справа про збалансованість бюджету), відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) "держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства...».

По-четверте. Судді здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України самостійно, керуючись, зокрема, принципом верховенства права і основними засадами судочинства, та є незалежними від будь-якого впливу, тиску або втручання (статті 8, 129 Конституції України, статті 6, 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», стаття 7 Кодексу).

Відповідно до статті 43, частини третьої статті 46 та статті 48 Конституції України Конституція проголосила Україну соціальною, правовою державою, в якій людина. її життя і здоров'я визнаються найвищою соціальною цінністю, а права людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Тому утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Аналогічна думка висловлена Конституційним судом (рішення № 6-рп/2007 від 09.07.2007 ), згідно з яким зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках воєнного або надзвичайного стану. Позиція щодо недопущення залежності виконання державою своїх функцій, передбачених законом, від бюджетного фінансування, також висловлена Європейським Судом з прав людини, рішення якого є судовою практикою, а відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відмова субєкта владних повноважень виконувати вимоги Конституції України, Податкового кодексу України, Бюджетного кодексу України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є такою, що порушує принцип самостійності та незалежності судді. Оскільки, незалежність судді забезпечується: окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом; належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді (ч.4 ст. 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Такий підхід кореспондує рекомендаціям Європейської хартії, згідно якої рівень оплати повинен встановлюватися так, щоб захистити суддю від тиску, спрямованого на те, щоб вплинути на зміст його рішень і взагалі на його поведінку в суді, порушуючи таким чином його незалежність і неупередженість.

У пунктах 54-55 Рекомендації СМ/Кес (2010) 12 Комітету ОСОБА_3 Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обовязки від 17 листопада 2010 року вказано, що оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обовязкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Для захисту оплати праці суддів від зменшення слід прийняти спеціальні законодавчі положення.

Аналогічний висновок можна зробити зі змісту статті 1, частини 1 статті3, статті 22 Конституції України та частиною 6 статті 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо недопущення звуження змісту та обсягу гарантій незалежності судді, шляхом внесення змін у діючу систему норм.

Отже, зменшення розміру суддівської винагороди позивачу у травні 2015 року шляхом утримання суми у розмірі 3 654 грн є фактичним зниженням рівня незалежності суддів, оскільки ОСОБА_2 України «Про судоустрій і статус суддів» ( в редакції від 29.03.2015) на момент вчинення спірних дій відповідача чітко встановив розмір суддівської винагороди у розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

На думку суду, при вирішенні цієї справи існує можливість застосування норм Конституції України як норм прямої дії у розумінні, висловленому у рішеннях Конституційного Суду України викладені ним у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, 22 травня 2008 року №10-рп/2008 щодо неконституційності положень, які зменшують досягнутий рівень матеріальної незалежності суддів.

Отже, у спірних правовідносинах підлягають застосуванню норми Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції від 29.03.2015).

Натомість дії відповідача по утриманню у травні 2015 року із суддівської винагороди позивача 3654 грн вчинені всупереч вищенаведеним нормам.

Враховуючи невідповідність оскаржених дій відповідача нормам Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції від 29.03.2015), керуючись принципом незалежності суддів, який полягає в окремому порядку фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом; належному матеріальному та соціальному забезпеченні судді, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до розрахункового листа суддівської винагороди позивача за травень 2015 року ( а.с. 6), йому нараховано розмір суддівської винагороди із розрахунку 8526 грн, тобто 7 мінімальних заробітних плат.

Згідно із частиною першою статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та обєктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 КАС України, виходячи із аналізу положень чинного законодавства та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає адміністративний позов ОСОБА_1 таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

На підставі пункту 2 частини 1 статті 256 КАС України негайно виконуються постанови суду, зокрема, про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Керуючись статтями 56, 58, 86, 94, 159, 162, 163, 254, 256 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Полтавській області щодо утримання із судді Комсомольського міського суду Полтавської області Солохи Олега Володимировича суддівської винагороди в травні 2015 року у сумі 3 654 грн.

Зобовязати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Полтавській області нарахувати і виплатити судді Комсомольського міського суду Полтавської області Солосі Олегу Володимировичу утриману в травні 2015року суддівську винагороди у розмірі 3654 (три тисячі шістсот пятдесят чотири) грн 00 коп.

Постанову суду допустити до негайного виконання.

Постанова набирає законної сили відповідно до вимог статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд у строки та порядку, передбачені статтями 185-187 цього Кодексу.

Суддя В.П. Тимошенко