Постанова № 53739523, 17.11.2015, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2015 року справа № 823/5136/15

м. Черкаси

15 год. 25 хв.

Черкаський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Тимошенко В.П.,

за участю секретаря: Цаплі І.Ю.,

представників позивача ОСОБА_1 (за посадою), ОСОБА_2, (за довіреністю),

представника відповідача ОСОБА_3 (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Руськополянський меблевий комбінат» до державної податкової інспекції у Черкаському районі Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

21 жовтня 2015 року до суду з позовною заявою звернулося публічне акціонерне товариство «Руськополянський меблевий комбінат», в якій просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28.05.2015 №0000302200 та №0000312200.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що оскаржувані рішення базуються на акті документальної позапланової виїзної перевірки від 15.05.2015 № 7/23-25-22-010/05486800 щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «Українсько-ізраїльська Фірма «ОСОБА_4 Дніпро» за період з 01.09.2012 по 28.02.2013, згідно описово-мотивувальної частини якого фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом не відбувалися. На прохання позивача прийнято рішення щодо проведення додаткової перевірки. Перевірка проведена з 07.09.2015 по 11.09.2015, за результатами якої складено акт від 11.09.2015 № 31/23-25-22-010/05486800, висновками якого не виявлено порушень щодо складання податкових та бухгалтерських документів і підтверджено фактичне отримання продукції від ТОВ «Українсько-ізраїльська Фірма «ОСОБА_4 Дніпро». Позивач вважає, що висновки акту15.05.2015 № 7/23-25-22-010/05486800 побудовані виключно на припущеннях, господарські відносини між підприємствами оформлені відповідними первинними бухгалтерськими документами, відображені у податковій звітності позивача та фактично відбулися. Договірні відносини субєктів господарювання відбувалися у правовому полі, досягнуті угоди на момент проведення перевірки є чинними та не були визнані в законному порядку недійсними чи нікчемними, а тому податкові повідомлення-рішення є протиправним та підлягають скасуванню.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення.

Представник державної податкової інспекції у Черкаському районі Головного управління ДФС у Черкаській області проти задоволення позову заперечувала з підстав, викладених у письмових запереченнях.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов, судом встановлено таке.

З 12.05.2015 по 15.05.2015 начальником відділу податкового аудиту ДПІ у Черкаському районі ОСОБА_5, старшим державним ревізором-інспектором відділу податкового аудиту ДПІ у Черкаському районі ОСОБА_6 проведено документальну позапланову виїзну перевірку публічного акціонерного товариства «Руськополянський меблевий комбінат» щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «Українсько-ізраїльська Фірма «ОСОБА_4 Дніпро» за період з 01.09.2012 по 28.02.2013.

За результатами перевірки складений акт від 15.05.2015 № 7/23-25-22-010/05486800, згідно з висновками якого встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, зокрема:

пп. 14.1.27 п. 14.1, пп. 138.1.1 п. 138.1, п.138.2 ст. 138, пп.139.1.9. п. 139.1. ст.139 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-ІУ (із змінами та доповненнями) в результаті чого занижено податок на прибуток за 2012-2013 року на загальну суму 17520, 00 грн, в т. ч. за 3 квартал 2012 року на суму 4200, 00 грн, за 4 квартал 2012 року на суму 11380, 00 грн, за 2013 рік на суму 1940, 00 грн, в результаті допущених порушень податкового законодавства;

п. 185.1. ст. 185, п. 198.2., п. 198.3., п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 14838,00 грн, в т. ч. за вересень 2012 року на суму 4000 грн, за жовтень 2012 року на суму 6005, грн, за лютий 2013 року на суму 3333 грн та за листопад 2013 року на суму 1500, 00 грн, в результаті допущених порушень податкового законодавства.

На підставі акту перевірки 26.12.2014 № 51/23-01-06/37075951 відповідачем винесено податкові повідомлення - рішення від 28.05.2015:

- №0000302200, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств на 21900, 00 грн, у тому числі 17520 грн за основним платежем та 4380 грн за штрафними санкціями;

- №0000312200, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість на 18547, 00 грн, у тому числі 14838 грн за основним платежем та 3709 грн за штрафними санкціями.

Дані податкове повідомлення-рішення, у відповідності до статті 56 ПК України, оскаржені позивачем в адміністративному порядку до Головного управління ДФС у Черкаській області та Державної фіскальної служби України.

Рішеннями Головного управління ДФС у Черкаській області від 21.07.2015 № 14480/23-00-10-0210 та Державної фіскальної служби України від 24.09.2015 №20230/6/99-99-10-01-01-25 податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги позивача - без задоволення.

З 07.09.2015 по 11.09.2015 відповідачем проведена позапланова виїзна перевірка. За результатами перевірки складений акт від 11.09.2015 № 21/23-25-22-010/05486800, згідно з висновками якого підтверджено висновки акту від 15.05.2015 № 51/23-01-06/37075951.

Судом встановлено, що в перевіряє мий період між позивачем та ТОВ «Українсько-ізраїльська Фірма «ОСОБА_4 Дніпро» здійснювалися операції з реалізації заготовок дубових обрізних, з яких позивач здійснював виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі.

На підтвердження факту здійснення даних операцій позивачем надано:

- податкові накладні №62 від 28.09.2012 (а.с. 99), №63 від 23.10.2012 (а.с. 100), №42 від 18.10.2012 (а.с. 101), №92 від 31.10.2012 (а.с. 102), №36 від 13.11.2012 (а.с. 103), №1 від 02.12.2012 (а.с. 104), №20 від 21.02.2013 (а.с. 105);

- видаткові накладні №20 від 21.02.2013 (а.с. 106), №02/23 від 02.12.2012 (а.с. 107), №13/11 від 13.11.2012 (а.с. 108), №31/10 від 31.10.2012 (а.с. 109), №18/10 від 31.10.2012 (а.с. 110), №23/10 від 23.10.2012 (а.с. 111), №43 від 28.09.2012 (а.с. 112);

- платіжні доручення від 28.09.2012 №322 (а.с.113), від 18.10.2012 №1334 (а.с.114), від 23.10.2012 №1370 (а.с.115), від 31.10.2012 №1403 (а.с.116), від 13.11.2012 №1503 (а.с.117), від 07.12.2012 №1644 (а.с.118), від 21.02.2013 №275 (а.с.119).

Придбаний у контрагента товар позивачем транспортовано власним автомобілем. На підтвердження перевезення товару позивачем надані: товарно-транспортні накладні форми №1-ТН, подорожні листи вантажного автомобіля, довіреності та накази на відрядження водія підприємства ОСОБА_7 та майстра лісопереробного цеху ОСОБА_8 (а.с. 120-142).

Заперечуючи проти задоволення позову представник відповідача зазначила, що перевірка позивача проведена у звязку із досудовим розслідуванням, внесеним до Єдиного реєстру досудових розслідував за №32013110000000275 від 12.11.2013 за фактом вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст. 209 Кримінального кодексу України. Згідно з реєстраційними документами ТОВ «Українсько-ізраільська Фірма «ОСОБА_4 Дніпро» засновником та директором підприємства є ОСОБА_9, який відповідно до протоколу допиту свідка ОСОБА_9 від 24.12.2014 заперечує свою участь у створенні та діяльності ТОВ «Українсько-ізраільська Фірма «ОСОБА_4 Дніпро».

Стосовно даного посилання представника відповідача суд зазначає таке.

Згідно з приписами частини 2 статті 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що якщо національні органи влади за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним із сплатою ПДВ, який нараховується з операції в ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовує заходи відповідальності до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої обов'язки, за дії або бездіяльність постачальника, що перебував поза контролем такого отримувача та відносно якого у останнього не було засобів відстеження та забезпечення виконання зобов'язань, то органи влади виходять за рамки розумного та порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Таким чином, позивач повністю виконав свої обовязки, а відповідальності за дії або бездіяльність постачальника не несе, оскільки постачальник перебував поза контролем позивача.

Суд зазначає, що позивачем надано документи щодо подальшого використання придбаного товару, а саме:

- матеріальні звіти за вересень, жовтень, листопада, грудень 2012 року, лютий 2013 року (а.с.143-151);

- накладні на внутрішнє переміщення товару (а.с.153-157);

- виробництво продукції (а.с.158-162);

- оборотно-сальдові відомості (а.с.163-167).

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні визначаються Законом України від 16 липня 1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 № 996-ХІV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд зауважує, що проведення будь-якої господарської операції товариства фіксується та підтверджується первинними документами, на основі яких і ведеться бухгалтерська звітність. У свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-ХІУ на даних бухгалтерської звітності базуються фінансова, податкова та інші види звітності. Тобто первинні документи є основою і для податкового обліку.

Чинне, станом на час виникнення спірних правовідносин, законодавство не покладає на платника податків обовязку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Така ситуація вже знайшла своє відображення і в практиці Верховного Суду України щодо перегляду судових рішень. Так, Верховний Суд України у своєму рішенні від 29.10.2010 року у справі № 21-14-а10 підтвердив, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

У рішенні Верховного суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47-а10 зазначено, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність за негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Згідно з п.138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом цього Кодексу.

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодекс України у встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодекс) ) чи не підтвердженні митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Судом також враховано правову позицію, викладену в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 2 червня 2011 р. № 742/11/13-11, згідно з якою з метою встановлення факту здійснення господарській операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податку на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належать з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної, податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів, послуг, спорудженням основних фондів, імпортом товарів, послуг, понесених інших витрат і господарською діяльністю платника податків.

Суд зазначає, що вищеперелічені первинні документи мають наведені реквізити первинного документа, зміст та обсяг господарської операції відображено через визначення конкретних заходів в конкретних вимірних одиницях, вартості, найменування, дат.

Доводи та висновки відповідача, викладені у акті перевірки щодо нереальності господарських операцій позивача з контрагентом є такими, що ґрунтуються на припущеннях податкового органу та не підтверджені відповідними доказами.

Враховуючи вищенаведене, наявність у платника податку виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість є достатніми підставами для визначення податкового кредиту. Адже, чинне законодавство не передбачає обов'язку й не надає права вимагати від іншого платника податків будь-яких інших відомостей з метою формування податкового кредиту, в тому числі щодо сплати податків до бюджету іншими платниками і т. ін., окрім належним чином оформленої податкової накладної.

Таким чином, діючим законодавством України не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

Доводи та висновки, відповідача викладені у акті перевірки щодо нереальності господарських операцій позивача з контрагентом є такими, що ґрунтуються на припущеннях податкового органу та не підтверджені відповідними доказами.

Враховуючи вищенаведене, наявність у платника податку виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість є достатніми підставами для визначення податкового кредиту. Адже, чинне законодавство не передбачає обов'язку й не надає права вимагати від іншого платника податків будь-яких інших відомостей з метою формування податкового кредиту, в тому числі щодо сплати податків до бюджету іншими платниками і т. ін., окрім належним чином оформленої податкової накладної.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Представник податкового органу не надала суду обґрунтованих пояснень, належних доказів, на підтвердження висновків перевіряючих щодо нереальності здійснення операцій по придбанню товарів у ТОВ «Українсько-ізраільська Фірма «ОСОБА_4 Дніпро», неможливості підтвердження реальності здійснення операцій по продажу товарів або використання їх у власних цілях.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення від 28.05.2015 №0000302200 та №0000312200, прийняті відповідачем необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень, а тому позовні вимоги ПАТ «Руськополянський меблевий комбінат» є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа..

Таким чином, з урахуванням положень Закону «Про судовий збір» та положень КАС України суд повертає судовий збір, сплачений позивачем, у повному обсязі.

Керуючись статтями 56, 58, 86, 94, 159, 162, 163, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.05.2015 №0000302200 про нарахування публічному акціонерному товариству «Руськополянський меблевий комбінат» грошового зобовязання з податку на прибуток у сумі 17520, 00 грн та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 4380, 00 грн.

Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.05.2015 №0000312200 про нарахування публічному акціонерному товариству «Руськополянський меблевий комбінат» грошового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 14838, 00 грн та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 3709, 00 грн.

Повернути публічному акціонерному товариству «Руськополянський меблевий комбінат» (ідентифікаційний код 05486800) судовий збір у розмірі 1378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн 00 коп., сплачений згідно платіжного доручення №55 від 20.10.2015 шляхом стягнення з бюджетних асигнувань державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області (ідентифікаційний код 39497534).

Постанова набирає законної сили відповідно до вимог статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд у строки та порядку, передбачені статтями 185-187 цього Кодексу.

Суддя В.П. Тимошенко

Повний текст постанови складений та підписаний 23 листопада 2015 року