Постанова № 53736717, 15.10.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2015 р.м. ОдесаСправа № 814/1715/14

Категорія: 2.1 Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді Єщенка О.В.

суддів Димерлія О.О.

ОСОБА_1

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Миколаївського міського управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2014 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до начальника Миколаївського міського управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області ОСОБА_3 про встановлення відсутності компетенції, визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив встановити відсутність компетенції та повноважень у начальника Миколаївського міського управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області ОСОБА_3 здійснювати розгляд його звернень з порушенням вимог Законів України «Про звернення громадян», «Про міліцію», «Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», ст. 13 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зобовязати начальника Миколаївського міського управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області ОСОБА_3 розглянути його звернення з дотриманням вимог ст.ст. 7, 15, 18, 19 Закону України «Про звернення громадян», інших актів чинного законодавства України, провести службове розслідування за фактами порушення Законів України і присяги працівниками міліції.

В обґрунтування позову зазначено, що 25.04.2014 року позивач звернувся в Миколаївське міське управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області із заявою (вих. №4/Ю-2 від 20.04.2014 року) в порядку Закону України «Про звернення громадян». Розглянувши вказане звернення, начальником Управління 21.05.2014 року надано відповідь, яка не задовольняє в повному обсязі питання, поставлені у зверненні, не містить в собі посилання на норми Законів, якими відповідач керувався при розгляді звернення, а також порядок оскарження наданої відповіді. Зазначені обставини свідчать, що розгляд звернення здійснено з порушення вимог Закону України «Про звернення громадян», у звязку із чим є всі підстави для зобовязання відповідача повторно розглянути звернення у відповідності до вимог законодавства.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2014 року адміністративний позов задоволено частково. Суд визнав протиправними дії начальника Миколаївського міського управління Міністерства внутрішніх справ України у Миколаївській області ОСОБА_3 під час розгляду заяви ОСОБА_2 від 20.04.2014 року в частині неповного, невсебічного зясування обставин та фактів, викладених у зверненні ОСОБА_2 Зобов'язав начальника Миколаївсього міського управління Міністерства внутрішніх справ України у Миколаївській області ОСОБА_3 повторно розглянути звернення ОСОБА_2 від 20.04.2014 року з дотриманням вимог Закону України «Про звернення громадян». В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

В апеляційній скарзі Миколаївське міське управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Оскільки сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, однак в судове засідання вони не зявилися, поважність своєї неявки суду не повідомили, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до вимог ст. 197 КАС України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 25.04.2014 року ОСОБА_2 звернувся в Миколаївське міське управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області із заявою вих. №4/Ю-2 від 20.04.2014 року, в якій, зокрема, ставилось питання про проведення Миколаївським міським управлінням Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області позачергових службових атестувань слідчих, які не виконали вимоги міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, Конституції, законів, КПК України, службових розслідувань і про повний, всебічний, обєктивний, з реальним наданням всіх прав, що проголошені в ст.ст. 18-20 Закону України «Про звернення громадян» розгляд цієї заяви, звільнити їх з займаних посад і державної служби на підставі п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпПУ та відповідно до Положення про проходження служби в органах внутрішніх справ, а для звернення в суди надіслати на адресу заявника копії Присяг осіб начальницького складу органів внутрішніх справ України, а саме слідчих, які проводять чи проводили досудове розслідування за заявами заявника про кримінальні правопорушення, їх безпосередніх і прямих начальників; витяги з відомості про вивчення тими ж особами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в системі професійної підготовки; матеріали службових розслідувань передати відповідним органам прокуратури для внесення до ЄРДР відомостей про вчинені кримінальні правопорушення; копії постанов, документів про прийняття заяв.

Розглянувши звернення позивача, відповідачем 21.05.2014 року надано відповідь за №21/5-Ю-1/1, якою позивача повідомлено, що проведення позачергового службового атестування слідчих проводиться в порядку, визначеному Наказом МВС України від 22.03.2013 року №181, а саме з ініціативи Міністра внутрішніх справ України; звільнення із займаних посад окремих співробітників ОВС здійснюється в порядку Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України; з питання щодо неналежного виконання службових обовязків співробітників районного відділу, вжиття заходів до експерта та дій експертів, які проводили посмертну судово-психіатричну експертизу гр. ОСОБА_4 Управлінням проведено службову перевірку, про що заявнику надсилалась відповідь від 29.04.2014 року вих. УМВС №5/Ю-01/із; надання копії Присяг осіб начальницького складу ОВС України відповідно до п. 11.6 наказу МВС України від 14.05.2012 року №423 є службовою інформацією в системі Міністерства внутрішніх справ України та відноситься до інформації з обмеженим доступом і розголошенню не підлягає.

Також, позивачу повідомлено, що ведення відомостей про вивчення співробітниками внутрішніх справ Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в системі професійної підготовки не передбачено в діяльності правоохоронних органів; про неможливість передати відповідним органам прокуратури матеріалів службового розслідування для внесення в ЄРДР відомостей про вчинені кримінальні правопорушення, оскільки вимога не містить конкретних фактів складу кримінального правопорушення окремими посадовими особами ОВС України із розясненням права на звернення із такою заявою до органу прокуратури; про неможливість надання копій постанов, документів про прийняття заяв, оскільки запитувана інформація належить до інформації, що міститься в документах, які становлять внутрішньовідомчу службову кореспонденцію, а запитувані відомості є інформацією з обмеженим доступом.

Вважаючи відповідь Управління такою, що не містить мотивів, з яких виходив відповідач при розгляді звернення, посилань на норми законодавства, якими відповідач керувався при розгляді звернення, а також розяснень порядку оскарження наданої відповіді, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав на належний розгляд його звернення, що стосується діяльності посадових осіб органу та реалізації його законних інтересів.

Вирішуючи спір по суті та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що, перевіряючи факти, викладені у зверненні ОСОБА_2, Управлінням не вжито всіх передбачених законом заходів щодо всебічного їх дослідження, відповідь Управління не є повною та обґрунтованої, не містить порядку оскарження цього рішення - відповіді, тому твердження позивача, що надана відповідь не відповідає вимогам ст. 7, 15, 18, 19 Закону України «Про звернення громадян» знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, що є безумовною підставою для зобовязання субєкта владних повноважень повторно розглянути звернення з урахуванням вимог законодавства.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають обставинам справи, невірному застосуванні норм законодавства, що регулює спірні правовідносини, та містять порушення норм процесуального права, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 року № 393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно із ч. 3 ст. 3 Закону України від 02.10.1996 року № 393/96-ВР заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Статтею 7 вказаного Закону визначено заборону відмови в прийнятті та розгляді звернення, оформленого належним чином і поданого у встановленому порядку.

Таким чином, цим Законом врегульовано питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права щодо внесення, зокрема, до органів державної влади пропозицій про поліпшення їх діяльності, викривання недоліків в роботі, оскарження дій посадових осіб органу тощо.

Порядок розгляду заяв (клопотань) врегульовано ст. 15 Закону України від 02.10.1996 року № 393/96-ВР, відповідно до якої органи, зокрема, органи державної влади та їх посадові особи, керівники, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Відповідно до ст. 19 Закону України від 02.10.1996 року № 393/96-ВР органи державної влади, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані, зокрема, об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення.

За правилами ст. 20 Закону України від 02.10.1996 року № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання.

Таким чином, відповідь органу за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку має бути підписана керівником органу та надана не пізніше місяця від дня надходження звернення (заяви, клопотання), повинна бути об'єктивною, містити факти перевірки поставлених у звернені питань або органом за результатом розгляду звернення має бути забезпечено виконання поставлених у ньому питань.

Разом з цим, у разі прийняття органом рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), це рішення доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Як вбачається з відповіді від 21.05.2014 року №21/5-Ю-1/1, наданої Управлінням за підписом керівника органу на звернення позивача від 25.04.2015 року (вих. №4/Ю-2 від 20.04.2014 року), відповідачем дотримано місячний термін щодо його розгляду з моменту надходження, розглянуто по суті всі поставлені перед Управлінням питання, тобто відповідачем дотримано вимоги вищенаведені норми законодавства під час розгляду звернення позивача.

Разом з цим, за її змістом, відповідь не задовольняє вимоги звернення позивача, тому в силу ч. 4 ст. 15 Закону України від 02.10.1996 року № 393/96-ВР є рішенням про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), отже має доводитись до відома заявника в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Як вбачається з вказаного рішення відповідач, надаючи відповідь на звернення в частині розгляду питань щодо ведення органом відомостей про вивчення співробітниками внутрішніх справ Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в системі професійної підготовки не передбачено в діяльності правоохоронних органів; щодо передання відповідним органам прокуратури матеріалів службового розслідування для внесення в ЄРДР відомостей про вчинені кримінальні правопорушення; щодо надання копій постанов, документів про прийняття заяв, не посилається на жодну норму Закону, який регулює поставленні позивачем у зверненні питання, та не розяснив порядок оскарження відмови органу у наданні інформації або вчиненні певних дій.

З огляду на викладене, оскільки рішення відповідача про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві позивача, доведено до його відома без посилання на норми Закону, що регулюють поставлені питання, а також без роз'яснення порядку оскарження прийнятого рішення, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для зобовязання відповідача розглянути звернення позивача з дотриманням вимог Закону.

Разом з цим, такий висновок суду першої інстанції ґрунтується на не вірному наданні оцінці обставинам справи, не здійснені судом належного аналізу спірних правовідносин з урахуванням норм законодавства, яке визначає порядок надання відповіді, зокрема, суд не врахував, що відповідач, надаючи відповідь на звернення діяв на виконання вимог ст. 15 Закону України «Про звернення громадян», що виключає висновок суду про неправомірність його дій.

Також, вирішуючи спір по суті та відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо встановлення відсутності у відповідача компетенції та повноважень здійснювати розгляд звернення позивача, судом першої інстанції помилково не враховано приписи п. 3 ч. 2 ст. 17 КАС України, згідно яких юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

В силу п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України, термін «суб'єкт владних повноважень» вживається в такому значенні - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, оскільки позивач є фізичною особою, в спірних правовідносинах не має адміністративної процесуальної дієздатності, адміністративний позов в цій частині має бути залишений без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 155 КАС України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідно до ст. 202 КАС України підлягає скасуванню з винесенням нової постанови про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 195, 197, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст.ст. 207, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу управління Миколаївського міського управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2014 року скасувати.

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Начальника Миколаївського міського управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області ОСОБА_3 про встановлення відсутності компетенції і повноважень щодо розгляду звернень залишити без розгляду.

Ухвалити у справі нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_2 до Начальника Миколаївського міського управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області ОСОБА_3 про встановлення відсутності компетенції, визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Зобовязати начальника Миколаївського міського управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області ОСОБА_3 розглянути звернення ОСОБА_2 від 25.04.2015 року (вих. №4/Ю-2 від 20.04.2014 року) з урахуванням вимог ч. 4 ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 року № 393/96-ВР.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили в порядку, встановленому частиною 5 статті 254 КАС України, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя: О.В. Єщенко

судді: О.О. Димерлій

ОСОБА_1