Ухвала суду № 53736678, 19.11.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/4245/14

Категорія: 7.1 Головуючий в 1 інстанції: Харченко Ю. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Турецької І.О.

суддів - Стас Л.В., Косцової І.П.

за участю секретаря - Скоріної Т.С.

представника апелянта - Носенка І.П.;

представника відповідача - Хрипко М.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне підприємство «Аквавінтекс» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 березня 2015 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне підприємство «Аквавінтекс» до Державної екологічної інспекції в Одеській області про часткове скасування припису, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «Спільне підприємство «Аквавінтекс» (надалі - ТОВ «СП «Аквавінтекс») звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом в якому просило скасувати припис Державної екологічної інспекції в Одеській області від 24 червня 2014 року в частині:

- заборони використовувати артезіанську свердловину №5072 без дозволу на спеціальне водокористування;

- зобов'язання отримати дозвіл на спеціальне водокористування;

- зобов'язання отримати спеціальний дозвіл на користування надрами.

В обґрунтування позову товариство посилалося на порушення суб'єктом владних повноважень вимог ст.56 Водного кодексу України, які встановлюють підстави припинення права спеціального водокористування та вимог ст.23 Кодексу України «Про надра», які дозволяють землекористувачам в межах наданих їм земельних ділянок видобувати без спеціальних дозволів для своїх господарських та побутових потреб підземні води.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16 березня 2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ «СП «Аквавінтекс» ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції, у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та просить ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник апелянта в судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримав доводи викладені в апеляції та просив їх задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду залишити без змін.

З'ясувавши обставини справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню на наступних підставах.

Так, матеріалами справи встановлено, що ТОВ «СП «Аквавінтекс» є підприємством, яке спеціалізується на виробництві виноградних вин, інших недистильованих напоїв із зароджуваних продуктів.

Знаходиться дане підприємство у смт. Великодолинське, Овідіопольського району, Одеської області.

Водопостачання підприємства здійснюється з двох джерел: з артезіанської свердловини №5072 та водопроводу селища.

Водокористування з артезіанської свердловини №5072 здійснювалося згідно дозволу на спеціальне водокористування від 30 листопада 2010 року № Укп 2249-А/Оде, терміном дії до 16 листопада 2013 року (т.1 а.с.20-27).

У пункті 5 дозволу на спеціальне водокористування зазначено ціль водокористування - виробничі та госппобутові потреби.

Також матеріали справи (т.1 а.с.110) містять договір оренди земельної ділянки від 01 вересня 2012 року, укладений Великодолинською селищною радою Овідіопольського району Одеської області та ТОВ «СП «Аквавінтекс», згідно якого в оренду передана земельна ділянка для експлуатації та обслуговування виробничих будівель та споруд та розміщення виробничої площі, загальною площею 2,9612га.

За умовами цього договору передача земельної ділянки орендарю здійснюється протягом 5 робочих днів після державної реєстрації цього договору за актом приймання-передачі (п.13). Цей договір набирає законної чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку право оренди за ТОВ «СП «Аквавінтекс» та вищезазначену земельну ділянку - не зареєстроване.

Державною екологічною інспекцією в Одеській області в червні 2014 року проведено перевірку ТОВ «СП «Аквавінтекс» з питань дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами.

За наслідками вказаної перевірки відповідачем складено акт у висновках якого, наголошено на тому, що ТОВ «СП «Аквавінтекс», зокрема, не отримано дозвіл на спеціальне водокористування, спеціальний дозвіл на користування надрами (підземними водами), у зв'язку з чим порушено вимоги абз.2 ч.1 ст.10, ч.5 ст.11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря», п.9 ч.1 ст.44, ч.1 ст.49 Водного кодексу України, ст.ст.16,19,21,23 Кодексу України про адміністративні правопорушення (т.1 а.с.9-17).

24 червня 2014 року Державною екологічною інспекцією в Одеській області на адресу генерального директора ТОВ «СП «Аквавінтекс» винесено Припис №23, яким, у тому числі, вимагалось не використовувати артезіанську свердловину №5072 без дозволу на спецводокористування до моменту його отримання, отримати дозвіл на спецводокористування та отримати спеціальний дозвіл на користування надрами (т.1 а.с.18).

Суд першої інстанції відмовляючи ТОВ «СП «Аквавінтекс» у задоволенні позову виходив із того, що в рамках іншої справи, яка розглядалася за позовом даного товариства до Територіального управління Держгірпромнагляду в Одеській області встановлено порушення позивачем ст.50 Водного Кодексу України, а саме не подано клопотання про продовження строку дозволу на спеціальне водокористування.

Також, на думку суду першої інстанції, зазначеним рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено, що ТОВ «СП «Аквавінтекс» використовує підземні води не тільки для власних господарсько-побутових потреб, а й для виробничих, що зобов'язує його мати дозвіл на користування надрами.

Колегія суддів вважає, що приймаючи рішення, яке є предметом оскарження, суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував обставини в цій справі, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, рішення суду, яке є предметом апеляційного оскарження, побудовано на рішенні Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2015 року, який по аналогічному спору між позивачем та Територіальним управлінням Держгірпромнагляду вважав, що позивач повинен був отримати дозвіл на користування надрами та спеціальний дозвіл на водокористування.

Суд першої інстанції, враховуючи приписи ч.1 ст.72 КАС України, зазначив, що обставини, встановлені судовим рішенням, зокрема в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 18 червня 2015 року рішення Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2015 року було скасовано, касаційна скарга позивача була задоволена в частині скасування пунктів припису, які вимагали від позивача отримання дозволу на спеціальне водокористування та на користування надрами.

Відповідно до ч.5 ст. 227 КАС України, висновки і мотиви, з яких судом касаційної інстанції скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Ураховуючи вищевказані вимоги, колегія суддів провела правовий аналіз судового рішення суду касаційної інстанції за результатом якого, встановила наступне.

Підставою для скасування рішення апеляційного суду та пунктів припису, які вимагали від позивача отримання дозволу на спеціальне водокористування, а також на користування надрами було те, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю) (ст.4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»).

Крім того, суд касаційної інстанції зазначив, що потужність артезіанської свердловини № 5072, якою користується позивач, а саме максимально можливий дебет на добу - 216 кубічних метрів, тобто товариство не перевищило встановлені в ст. 23 Кодексу України «Про надра» ліміти забору води.

При цьому, суд касаційної інстанції підкреслив, що відповідач усупереч вимог ст. 71 КАС України не надав належних доказів того, що позивачем здійснюється водозабір зі артезіанської свердловини № 5072 саме для виробничих потреб.

На думку касаційного суду, посилання суду апеляційної інстанції на дозвіл на спеціальне водокористування, що виданий позивачу 30 листопада 2010 року, в якому зазначено ціль водокористування - виробничі та господарсько-побутові потреби, як на підтвердження того, що позивач здійснює водозабір з артезіанської свердловини № 5072 для виробничих потреб, є необґрунтованим, оскільки вказані цілі не є взаємовиключними та можуть використовуватись суб'єктом господарювання на власний розсуд.

Отже, Вищий адміністративний суд, виходячи з викладеного, дійшов висновку, що оскільки позивач використовує підземні води на власній земельній ділянці та для власних господарсько-побутових потреб в обсязі не більше 300 кубічних метрів, він не зобов'язаний отримувати спеціальний дозвіл на користування надрами.

Беручи до уваги обставини, які встановлені судовим рішенням суду касаційної інстанції та аналізуючи норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів дійшла наступних висновків.

В силу приписів пункту 9 статті 44 статей 48, 49 Водного кодексу України спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.

Спеціальне водокористування здійснюється юридичними та фізичними особами лише на підставі дозволу і насамперед для задоволення питних потреб населення, а також господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Спеціальне водокористування є платним.

Відповідно до ст.50 Водного кодексу України, строки спеціального водокористування встановлюються органами, які видали дозвіл на спеціальне водокористування. У разі необхідності строки спеціального водокористування може бути подовжено на період, що не перевищує відповідно короткострокового або довгострокового користування. Продовження строків за клопотанням заінтересованих водокористувачів здійснюється державними органами, що видали дозвіл.

Порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року №321.

Пунктом 6 даного Порядку встановлено, що у разі коли умови спеціального водокористування залишаються незмінними, за клопотанням водокористувача термін спеціального водокористування може бути продовжено, але не більше ніж на період відповідно коротко - або довготермінового водокористування органом, що видав дозвіл, про що у дозволі робиться відповідна відмітка.

Позивач, обґрунтовуючи свої вимоги зазначав у суді першої інстанції, що на виконання вищевикладених вимог законодавства, він мав бажання звернутися до Державного управління охорони навколишнього середовища в Одеській області з відповідним клопотанням про продовження строків дозволу, але ця установа на момент закінчення дозволу на спеціальне водокористування перебувала в стані припинення.

Про зазначені обставини, він також заявляв в апеляційній скарзі.

Суд першої інстанції спростовуючи дані доводи зазначив, що згідно зі ст.33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», що юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Отже, на думку суду першої інстанції, до закінчення процедури припинення юридична особа, в даному випадку - Державне управління охорони навколишнього середовища в Одеській області, виконувало відповідні функції органу виконавчої влади, покладені на нього чинним законодавством.

Колегія суддів з цього приводу бажає зазначити наступне.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2013 року № 159 «Про ліквідацію територіальних органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища», наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 15 березня 2013 року № 98 «Про ліквідацію територіальних органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища» державні управління охорони навколишнього природного середовища в областях з 17 травня 2013 року припинили виконання своїх повноважень.

Відповідно до п. 4.4 Положення про Департамент екології та природних ресурсів Одеської обласної державної адміністрації, яке затверджено розпорядженням голови Одеської обласної державної адміністрації від 07 травня 2013 року № 411/А-2013, зазначений орган готує дозволи на спеціальне використання природних ресурсів, дозволи на спеціальне водокористування в разі використання води з водних об'єктів загальнодержавного значення, дозволи на проведення спеціальних робіт по спорудженню експлуатаційних свердловин на воду, дозволи на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами суб'єктам господарювання, об'єкти яких належать до другої та третьої групи, дозволи на викиди забруднюючих речовин, для яких не встановлено відповідних нормативів екологічної безпеки суб'єктам господарювання, об'єкти яких належать до другої та третьої групи, дозволи на захоронення (складування) відходів (крім небезпечних) та здійснення інших операцій у сфері поводження з відходами відповідно до законодавства.

Зважаючи на викладене, позивач повинен був звертатися на день закінчення дозволу на спецводокористування, а саме на 16 листопада 2013 року до Департаменту екології та природних ресурсів Одеської обласної державної адміністрації.

Заперечуючи проти рішення суду першої інстанції, ТОВ СП «Аквавінтекс» зазначає, що у нього, відповідно до ст.23 Кодексу України «Про надра» відсутня необхідність в одержанні спеціального дозволу на користування надрами.

При цьому, позивач посилається на те, що він є користувачем земельної ділянки і має право в межах наданої йому за договором оренди земельної ділянки без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських та побутових потреб підземні води, за умови, що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу.

Приймаючи до уваги, що він використовує на добу не більше 216 кубічних метрів на добу, на нього, як вважає апелянт розповсюджується дія ст.23 Кодексу України «Про надра».

Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими такі доводи і звертає увагу на наступне.

По-перше, неможливо вважати, що ТОВ «СП «Аквавінтекс» правомірно користувалося на час перевірки земельною ділянкою, право оренди, якої не зареєстроване з 01 вересня 2012 року.

Стаття 125 Земельного Кодексу України встановлює, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Інформація Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянка, яка надана представником відповідача свідчить про те, що право оренди на земельну ділянку позивачем зареєстроване 28 липня 2014 року, тобто після проведення перевірки.

Крім того, статтями 16, 19, 21 Кодексу України «Про надра» передбачено, що користування надрами, у тому числі видобування підземних прісних вод, здійснюється на підставі спеціального дозволу на користування надрами.

Отже, чинним законодавством передбачено обов'язок отримання господарюючими суб'єктами як дозволу на спеціальне водокористування, так і спеціального дозволу на користування ділянкою надр. При цьому, спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування - право на їх використання.

Разом із тим, Кодекс України «Про надра» передбачає випадки, за яких господарюючі суб'єкти мають право видобувати підземні води без спеціального дозволу (стаття 21 Кодексу України «Про надра»).

Статтею 23 Кодексу України «Про надра» закріплено право землевласників і землекористувачів у межах наданих їм земельних ділянок без спеціальних дозволів видобувати, зокрема, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови, що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу.

Таким чином, видобувати підземні води без спеціальних дозволів в обсязі, що не перевищує 300 кубічних метрів на добу, суб'єкти господарювання мають право лише для власних господарсько-побутових потреб. У свою чергу, видобуток підземних вод для здійснення господарської діяльності вимагає отримання спеціального дозволу уповноваженого державою органу.

Однією з обов'язкових умов для звільнення суб'єкта господарювання від необхідності отримання дозволу на користування надрами є видобування води з метою її використання для власних господарсько-побутових потреб.

Верховний Суд України розтлумачуючи поняття «господарсько-побутові потреби» у своєї постанові від 01 квітня 2015 року №922/2610/14/3-32гс15 зазначив наступне.

Із системного аналізу приписів глави 11 (спеціальне водокористування для задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення), глави 13 (особливості спеціального водокористування та користування водними об'єктами для потреб галузей економіки) Водного кодексу України та приписів глави 2 (надання надр у користування), глави 4 (плата за користування надрами) Кодексу України про надра вбачається, що законодавець відносить господарсько-побутові потреби до потреб населення, натомість, виробничі потреби підприємства охоплюються поняттями «водокористування для потреб галузей економіки» та «промислові потреби».

При цьому, Верховний Суд України вважав помилковим посилання Вищого господарського суду України на положення статті 3 Господарського Кодексу України про те, що господарськими потребами у контексті статті 23 Кодексу України «Про надра» є потреби підприємства, пов'язані, у тому числі, з виробництвом.

Верховний Суд України зазначив, що оскільки статтею 4 Господарського кодексу України визначено, що не є предметом регулювання даного кодексу земельні, гірничі, лісові та водні відносини, тому наведене в Господарському кодексі України тлумачення поняття «господарська діяльність» поширюється виключно на цей Кодекс, тоді як спірні правовідносини регулюються Водним кодексом України та Кодексом України «Про надра».

Колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції з посиланням на звіти ТОВ «СП «Аквавінтекс» про використання води за період 2011 рік та перший квартал 2014 року встановив, що товариство використовувало воду не тільки для задоволення господарських і побутових потреб, а й для виробничих потреб, що виключає можливість використання підземних вод без отримання відповідного дозволу.

Наказом Держкомстату України від 30 вересня 1997 року № 230, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16 жовтня 1997 року за № 480/2284, затверджена Інструкція щодо заповнення форми 2-ТП (водгосп).

Згідно з п. 1.1. цієї Інструкції вона розроблена у відповідності із ст. 25 Водного Кодексу і Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року і є обов'язковою для використання підприємствами (організаціями) - водокористувачами незалежно від їх відомчого підпорядкування та форми власності.

Звіт підписує керівник підприємства (організації), який несе відповідальність за правильність складання звіту, достовірність наведених в ньому даних і своєчасне подання його за встановленими адресами.

З усіх 13 квартальних звітів про використання води 2-ТП (водгосп), які подані ТОВ «СП «Аквавінтекс» до Одеського обласного управління водних ресурсів на протязі майже 4 років, вбачається, що останнім вода використовувалась на госппитні та виробничі потреби, при чому більша частина води використовувалась саме на виробничі потреби.

Відповідно до міждержавного стандарту «ГОСТ 17.1.1.04-80», затвердженого постановою Державного комітету СРСР по стандартам від 31 березня 1980 року № 1452, який діє в Україні, до господарсько-побутових потреб належать: господарсько-питне водопостачання (централізоване та нецентралізоване) територій житлової забудови та громадських будівель міських промислових районів та сільськогосподарських районів; кондиціонування повітря в громадських та житлових будівлях; полив та миття територій населених пунктів (вулиць, площ, зелених насаджень), робота фонтанів тощо; полив посадок в міських та селищних теплицях і парниках; інші потреби (в тому числі гасіння пожеж, промивання водопровідних та каналізаційних мереж).

До господарсько-побутових потреб не належать лікувальні, курортні та оздоровчі цілі, потреби сільського господарства (без зрошення та обводнення), а також зрошення та обводнення, промислові (виробничі) потреби; потреби теплоенергетики, територіальний перерозподіл стоку поверхневих вод та поповнення запасів підземних вод; скидання стічних вод та інші потреби, а також багатоцільове водокористування.

Дозволом на спеціальне водокористування № УКР 2249-А/Оде (графа «ціль водокористування»), виданим 30 листопада 2010 року, дозволялось ТОВ «СП «Аквавінтекс» видобувати підземні води для виробничих та господарсько-побутових потреб, що не може бути підтвердженням того, що він використовував підземні води тільки для власних господарсько-побутових потреб.

Як зазначив Верховний Суд України у своєї постанові від 23 червня 2015 року видобувати підземні води без отримання спеціального дозволу на користування надрами - при використанні підземних вод за умови неперевищення продуктивності забору води в обсязі 300 кубічних метрів на добу - мають право суб'єкти господарювання тільки для власних господарсько-побутових потреб, а видобуток підземних вод для здійснення господарської діяльності вимагає отримання спеціального дозволу уповноваженого державою органу.

Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне підприємство «Аквавінтекс» - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 березня 2015 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне підприємство «Аквавінтекс» до Державної екологічної інспекції в Одеській області про часткове скасування припису - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту судового рішення.

Доповідач - суддя І.О.Турецька

суддя Л.В. Стас

суддя І.П. Косцова