Ухвала суду № 53735232, 28.10.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"28" жовтня 2015 р.

справа № П/811/1345/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.,

при секретарі судового засідання Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 червня 2015 року у справі №П/811/1345/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Август-Систем"

до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

В квітні 2015 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення №0000041504 від 19 січня 2015 року, згідно якого позивачу збільшено податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 16 293, 00 грн., в тому числі за основним платежем - 10 862, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 5 431,00 грн. та податкове повідомлення-рішення №0000021504 від 19 січня 2015 року, згідно якого позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого на розрахунковий рахунок платника) з податку на додану вартість у розмірі 18 901,00 грн. за жовтень 2014 року.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2015 позов задоволено. Постанова мотивована тим, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит у перевіряємому періоді на підставі належно оформлених податкових накладних, виданих його контрагентами.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити позивачу у задоволенні позову. Заявник апеляційної скарги зазначає, що в ході перевірки виявлено серед постачальників суб'єктів господарювання, які надавали податковий кредит і не задекларували податкові зобов'язання, здійснюють операції не обумовлені економічними причинами (цілями ділового характеру), а саме: ТОВ "Август-Систем" (Покупець) укладено з ПП "Сельмах" (Продавець) договір від 06.08.2014 року №116 на реалізацію паливних гранул. Поставка товару здійснюється на умовах франко-склад Постачальника відповідно до Інкотермс 2010. Кількість товару для кінцевого розрахунку між сторонами визначається шляхом зважування автотранспорту Постачальника на вагах Покупця при розвантаженні.

Податковий орган зазначає, що в наданих для перевірки видаткових та податкових накладних від ПП "Сельмах" зазначено кількість придбаних паливних гранул, що не відповідає їх кількості при реалізації.

Відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився, що не перешкоджає розгляду справи.

В судовому засіданні представник позивача проти апеляційної скарги заперечував, просив постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка правомірності нарахування ТОВ "Август-Систем" щодо від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість за вересень 2014 року і жовтень 2014 року та суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість із зарахуванням на розрахунковий рахунок платника у банку за жовтень 2014 року, за результатами якої складено акт перевірки №3/11-23-15-04/13741353 від 05.01.2015 року (а.с.8-28).

Під час перевірки відповідачем було встановлено наступні порушення:

1. п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 та п.200.4 ст.200, п.201.7 ст.201, п.201.10 ст.201 ПК України з урахуванням ч.1 ст.203, ч.1 ст.215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню за серпень 2014 року (рядок 25 декларації) в розмірі 10 862,00 грн. та завищено суму заявленого бюджетного відшкодування ПДВ за жовтень 2014 року в розмірі 2 972,00 грн.;

- завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість за вересень 2014 року (рядок 19 декларації) в розмірі 15 929,00 грн. та завищено суму заявленого бюджетного відшкодування ПДВ за жовтень 2014 року в розмірі 15 929,00 грн.

2. п.198.2 ст.198, п.201.7 ст.201, п.201.10 ст.201 ПК України, в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість за жовтень 2014 року (рядок 19 декларації) в розмірі 11 900,00 грн.

Позиція податкового органу про недійсність даних у податковій звітності позивача ґрунтується на отриманому від іншого податкового органу акта №66/7/08-22-22-02 від 13.01.2015 року щодо неможливості проведення зустрічної звірки ПП "Стельмах" щодо підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ "Август-Систем" у серпні та вересні 2014 року. Крім того, перевіркою встановлено, що первинні документи, отримані від ПП "Стельмах" не мають юридичної сили та доказовості в зв'язку з тим, що діяльність контрагента-постачальника була спрямована на надання податкових вигод та проведення безтоварних операцій та свідчить про дефектність наданих до перевірки документів.

На підставі акта перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення №0000041504 від 19 січня 2015 року, згідно якого позивачу збільшено податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 16 293, 00 грн., в тому числі за основним платежем – 10 862, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 5 431,00 грн. та №0000021504 від 19 січня 2015 року, згідно якого позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого на розрахунковий рахунок платника) з податку на додану вартість у розмірі 18 901,00 грн. за жовтень 2014 року.

Оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями податковим органом визначено ТОВ "Август-Систем" грошові зобов’язання з податку на додану вартість та зменшено суму бюджетного відшкодування у зв’язку з включенням позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ за господарськими операціями з ПП "Сельмах", які на думку Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області, не носять реального характеру.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність рішення відповідача, з наступних підстав.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Тобто єдиною підставою для виключення сум податку на додану вартість зі складу податкового кредиту є випадок, визначений п. 198.6 ст. 198 ПК України - не підтвердження сум податку, попередньо включених до складу податкового кредиту, відповідними документами.

Згідно з пунктом 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до договору №116 від 06.08.2014 р. (а.с.67-74) ТОВ "Август-Систем" придбало у ПП "Сельмах" гранули паливні з деревени, зокрема, у серпні 2014 року на суму 83 001,60 грн., у тому числі ПДВ – 13 833,60 грн., у вересні 2014 року на суму 95 572,00 грн., у тому числі ПДВ – 15 928,66 грн., що підтверджується видатковими та податковими накладними (а.с.75-92).

Як встановлено в акті перевірки №3/11-23-15-04/13741353 від 05.01.2015 р. оплату вартості придбаного товару здійснено позивачем у безготівковому порядку (а.с.14-18).

Придбаний товар за договором №121 від 11.08.2014 р. (а.с.99-101) постачався позивачем ТОВ "Узинський цукровий комбінат", що підтверджується видатковими та податковими накладними (а.с.102-118).

На підтвердження транспортування придбаного та поставленого товару позивачем до суду надано копії товарно-транспортних накладних (а.с.93-98).

За вищевказаною господарською операцією ТОВ "Август-Систем" задекларовано податковий кредит, та як наслідок, бюджетне відшкодування суми з податку на додану вартість (а.с.44-60).

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У відповідності до частини 2 статті 9 означеного Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення).

Надані позивачем для підтвердження реальності здійснення господарських операцій, первинні документи відображають зміст та обсяг укладених договорів, містять всі необхідні реквізити, та обов'язкові посвідчення, що вказує на безпідставність висновків податкового органу та суду першої інстанції про невідповідність наведених в них відомостей фактичним обставинам справи, та про неможливість їх бути підставою для відображення в бухгалтерському та податковому обліку витрат, оскільки вони є складеними в супереч вимогам п.44.1 ст.4 Податкового кодексу України, на підставі акту про нереальність здійснених операцій.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що платник податків, який придбав товар в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

З акту перевірки вбачається, що ПП "Сельмах" перебувало на час здійснення господарських операцій на податковому обліку. Податковий кодекс України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на висновки іншого податкового органу акта перевірки контрагента-постачальника щодо фіктивності його діяльності.

Колегія суддів вважає, що такі доводи апеляційної скарги не можуть бути прийняті до уваги, а висновки акта перевірки, що ґрунтуються на наведених доказах, не можуть бути покладені у підставу прийняття податкових повідомлень-рішень, з огляду на наступне.

Податковий кодекс України не ставить право платника податків на формуванні витрат та віднесення сплачених сум ПДВ до податкового кредиту в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів. Якщо контрагенти не виконали свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та податкового кредиту.

З огляду на діюче податкове законодавство про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Крім того, слід зазначити, що законодавством не пред’являються вимоги до суб’єктів підприємництва стосовно кількості працівників у штаті підприємства, наявності тих чи інших основних фондів, зокрема, складських приміщень, транспортних засобів, тощо, для здійснення господарської діяльності, отже на його правосуб’єктність та статус платника податків це жодним чином не впливає. Проте, податковий орган має довести, що відсутність таких ресурсів унеможливила в кожному конкретному випадку реальне виконання правочину. Таких доказів суду не надано.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України").

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина друга статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні адміністративних справ.

Податковим кодексом України або ж іншим нормативно-правовим актом не встановлено будь-яких обмежень, ніж наявність належним чином оформленої податкової накладної, щодо включення до податкового кредиту суми сплаченого податку, не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

Надані позивачем для підтвердження реальності здійснення господарських операцій, первинні документи відображають зміст та обсяг укладених договорів, містять всі необхідні реквізити, та обов'язкові посвідчення, що вказує на безпідставність висновків податкового органу про неправомірне відображення позивачем сум податку на додану вартість у податковій звітності за вказаними господарськими операціями.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про правомірність формування позивачем податкового кредиту у перевіряємий період за наслідками господарських відносин з ПП "Сельмах" на підставі складених належним чином документів первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Доводи апеляційної скарги щодо розбіжності у вазі придбаного товару жодним чином не доводить нереальності господарської операції, але можуть бути підставою для відповідних господарських розрахунків між продавцем та покупцем. Також, податковим органом не врахована можлива похибка вагів при зважуванні поставленого товару, у зв'язку з використанням різних вимірювальних приладів.

Посилання заявника апеляційної скарги на відтсутність товарно-транспортних накладних спростовуються матеріалами справи, також в акті перевірки описані товарно-транспортні накладні на перевезення придбаних паливних гранул.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення №0000041504 від 19 січня 2015 року, згідно якого позивачу збільшено податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 16 293, 00 грн., в тому числі за основним платежем – 10 862, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 5 431,00 грн. та податкове повідомлення-рішення №0000021504 від 19 січня 2015 року, згідно якого позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого на розрахунковий рахунок платника) з податку на додану вартість у розмірі 18 901,00 грн. за жовтень 2014 року є неправомірними.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції об’єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права; доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому постанову слід залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 червня 2015 року у справі №П/811/1345/15 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун