Постанова № 53735001, 19.11.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" листопада 2015 р. Справа№ 910/12700/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Андрієнка В.В.

при секретарі Місюк О.П.

від позивача - Місевра А.І.

від відповідача - Руденко В.В.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2015 (суддя: Головатюк Л.Д.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Київський суднобудівний-судноремонтний завод"

до Публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт"

про стягнення 240154,75 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ПАТ "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до ПАТ "Київський річковий порт" про стягнення коштів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.2015 в задоволені позову було відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій вказує, що рішення прийнято з порушення норм матеріального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а тому просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: головуючий суддя Кропивна Л.В., судді - Чорна Л.В., Смірнова Л.Г.

Ухвалою суду від 28.08.2015 прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду в складі колегії: головуючий суддя Кропивна Л.В., судді - Чорна Л.В., Смірнова Л.Г.

Розпорядженням В.о. керівника апарату Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2015 по справі призначений повторний автоматичний розподіл.

Згідно із протоколом про повторний автоматичний розподіл справ, для розгляду апеляційної скарги визначений склад колегії суддів: головуючий суддя Шапран В.В., судді: Буравльов С.І., Андрієнко В.В.

Ухвалою суду від 21.10.2015 апеляційну скаргу прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Шапран В.В., судді: Буравльов С.І., Андрієнко В.В. та призначено до розгляду на 19.11.2015.

Через відділ документального забезпечення до суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду є обґрунтованим та законним, а тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

В судове засідання на вказану дату з`явилися представники сторін та надали усні пояснення стосовно предмету спору.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

10.11.2011 між Публічним акціонерним товариством "Київський річковий порт" та Публічним акціонерним товариством "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" був укладений договір №142291/1315.

Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 договору виконавець бере на себе зобов'язання виконати "Роботи", в обсязі та в строк згідно додатку № 1 до цього договору, "Плавдоку-3" розмірами: довжиною 49,3 м, шириною 17,0 м, повною осадкою 0,97 м, а також надати послуги відстою плавзасобу за необхідністю. Роботи, потреба в яких виникла після підписання цього договору, підлягають узгодженню з замовником, з наступним оформленням письмових додаткових угод, які, після підписання їх сторонами, стають невід'ємною чистиною цього договору.

Згідно із п.п. 2.1, 2.2, 2.3 договору вартість робіт на момент підписання договору складає 1758 881,57 грн. з урахуванням ПДВ. Вартість робіт та сума договору, за згодою сторін, можуть бути переглянуті при зміні обсягів та складності робіт, економічних норм та нормативів, а також при змінах вартості матеріалів та комплектуючих. Зміна вартості робіт оформлюється шляхом укладання додаткових угоди до цього договору.

Положеннями п.п. 3.1, 3.2 договору встановлено, що замовник здійснює оплату вартості робіт на поточний рахунок виконавця відповідно до графіку фінансування (додаток №2). Оплата всіх додаткових робіт здійснюється у відповідності з підписаними додатковими угодами.

Додатками №1, №2, №3 від 10.11.2011 до договору сторонами було погоджено Календарний графік ремонту "Плавдока-3", Календарний графік фінансування та Кошторис розрахунку вартості ремонтних робіт "Плавдока-3" (49,3х17,0 м з осадкою 0,97 м) відповідно.

У період з 22.12.2011 по 24.07.2012 між сторонами були укладені додаткові угоди №№ 1, 2, 3, 4, 6, 7-1365, 8-1378, 9-1386, 10, 11, 12, 13 та 14, за змістом яких сторонами було погоджено обсяг додаткових робіт та їх вартість.

Позивач, звертаючись із даним позовом до суду мотивує свої вимоги тим, що оскільки відповідачем не були належним чином виконані умови договору, а саме не підписано вчасно договору оренди, у нього перед позивачем виникла заборгованість на підставі п. 5.3 договору, яку позивач просив стягнути з відповідача з урахуванням пені та 3% річних.

Відповідач заперечуючи проти заявлених вимог обґрунтовує це тим, що саме позивачем не виконуються належно його зобов`язання за договором та, вказана у позові, заборгованість виникла не з вини відповідача.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 174 Господарського кодексу України передбачає, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Положеннями п.п. 3.1, 3.2 договору встановлено, що замовник здійснює оплату вартості робіт на поточний рахунок виконавця відповідно до графіку фінансування (додаток №2). Оплата всіх додаткових робіт здійснюється у відповідності з підписаними додатковими угодами.

Як зазначає позивач в позовній заяві, відповідно до п. 4.3.10 договору замовник зобов'язаний після закінчення робіт, що оформлюються актами, відповідно до п.4.2.3, 4.3.8, 4.3.9, 6.6, укласти договір на відстій плавзасобу. У випадку, якщо замовник не укладає договір відстою, то він сплачує вартість даної послуги відповідно до діючих тарифів на підприємстві за весь час перебування.

В той же час, позивач зазначає, що саме п.5.3 договору визначено вартість вказаної вище послуги, з урахуванням якої і визначає розмір основної заборгованості.

Також для обґрунтування своїх вимог позивач посилається на п. 8.3 договору.

Проте, колегія суддів не погоджується із позицією позивача, вважає його доводи необґрунтованими, а трактовку умов договору невірною, враховуючи наступне.

Укладений між сторонами договір має ознаки договору підряду, а відтак суд застосовує норми що регулюють даний вид договорів.

За приписами ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Відповідно до п.4.1.1 договору, сторони визначили, що виконавець зобов`язаний виконати роботи у повному обсязі та у строк, вказаний у додатку № 1 до договору, відповідно до вимог внутрішньої діючої на підприємстві технологічної інструкції.

Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи на підтвердження виконання виконавцем своїх зобов`язань за договором були надані акти № 81/11 від 23.12.2011, № 82/11 від 23.12.2011, № 118.12 від 15.03.2012, № 160.12 від 16.07.2012, № 171.12 від 16.07.2012, № 175.12 від 16.07.2012, № 179.12 від 27.07.2012, № 191.12 від 29.08.2012, № 192.12 від 29.08.2012, № 195.12 від 17.09.2012, які підписані представниками обох сторін та скріплені відбитками відповідних печаток.

Зважаючи на те, що замовником не виконувались належним чином умови договору щодо оплати вартості виконаних робіт, виконавець звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом про стягнення заборгованості.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.12.2012, по справі № 5011-48/16253-2012, яке набрало чинності, було встановлено, зокрема, що позивачем були виконані повністю роботи, погоджені додатковими угодами та частково, встановлені умовами договору в частині виконання 1-3 етапів.

Відповідно до ч.2 ст. 35 ГПК України, факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішені інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Таким чином, в рамках даного спору було встановлено, що позивачем, на час звернення із позовом до суду в рамках справи № 910/12700/15, не було в повному обсязі виконані свої зобов`язання, визначені умовами договору.

В той же час, позивач стверджує, що заявлена в даному позові заборгованість у відповідача виникла через те, що після виконанням позивачем всіх робіт, замовник не забрав плавзасіб та/або не уклав договір відстою, як то визначено умовами договору, що негативно відображається на можливості позивача для укладання договір з іншими замовниками на виконання робіт.

Відповідно до п. 4.3.10. договору сторони визначили, що замовник зобов'язаний після закінчення робіт, що оформлюються актами, відповідно до п.4.2.3, 4.3.8, 4.3.9, 6.6, укласти договір на відстій плавзасобу. У випадку, якщо замовник не укладає договір відстою, то він сплачує вартість даної послуги відповідно до діючих тарифів на підприємстві за весь час перебування.

Як було зазначено вище, судом встановлено, що позивачем не були виконані всі роботи по ремонту плавзасобу, що автоматично позбавляє сторін можливості застосовувати до своїх правовідносин п. 4.3.10. договору.

Крім того, матеріали справи містять листи, що напрвлялися відповідачем позивачу, зокрема лист від 19.12.2013, в якому замовник послуг зазначає, що ознайомився з проектом договору оренди, не бажає укладати його, на визначених в ньому умовах та просить повернути плавзасіб, що є власністю замовника.

Аналогічна вимога про повернення плавзасобу міститься також в листі відповідача на адресу позивача № 01-29-347 від 05.06.2014, № 01-29-80.

В той же час, заявляючи позовні вимоги, позивач визначає суму основного боргу, на підставі п.5.3 та 8.3 договору.

Колегія суддів не погоджується із такою позицією позивача, зважаючи на наступне.

Так п. 5.3 договору містить положення відповідно до якого, у разі затримки виконання робіт з вини замовника (несвоєчасне надання технічної документації, несвоєчасне підписання актів дефектування та актів виконаних робіт, не прийняття рішення щодо ремонтних робіт згідно з актами дефектування), він сплачує виконавцю неустойку, розмір якої відповідає вартості використання стапельного місця, а саме 165,00 грн. на добу.

Проте, ані в рамках даної справи, ані в рамках справи № 5011-48/16253-2012 не було встановлено порушень замовника, визначених п.5.3 договору, отже зазначене виключає можливість у застосуванні до спірних правовідносин, що виникли між сторонами з приводу зберігання плавзасобу позивачем у своєму доці, саме на підставі зазначеного пункту договору.

Згідно з п. 8.3 договору, виконавець має право затримати передачу плавзасобу замовнику після виконання робіт при наявності заборгованості по оплаті згідно п. 3 договору до повного погашення, при цьому замовник сплачує виконавцю оренду стапельного місця згідно п. 5.3 договору.

Дійсно, відповідачем були допущені порушення умови договору щодо строків та порядку оплати вартості виконаних робіт, що не оспорювалось й представником відповідача в судах обох інстанцій.

Проте, вказаний пункт договору містить умову, що замовник сплачує виконавцю оренду стапельного місця з відсилкою на п. 5.3, який, як вже зазначалось, місить відповідальністю замовника у випадку затримки виконання робіт з вини замовника.

Отже, здійснивши детальний аналіз умов договору № 142291/1315 від 10.11.2011, колегія суддів приходить до висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки не узгоджені умовами вказаного договору, а зазначені позивачем пункти договору не можна застосовувати до виниклого спору, через те, що ними регулюються інші питання, що могли би виникнути між сторонами в процесі виконання вказаного договору.

Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що п.4.3.10 чітко визначено, що у випадку не укладання сторонами договору відстою, замовник сплачує вартість даної послуги, відповідно до діючих тарифів на підприємстві, не зазначаєчи при цьому розмір такої плати та не надаючи в якості доказу, офіціальних документів підприємства, де врегульована вартість послуг позивача з відстою плавзасобів замовників.

Заявлена, та визначена позивачем неустойка (за один день) в розмірі 165 грн. як то було визначено добровільно сторонами при укладанні спірного договору, застосовується у випадку порушення замовником п. 5.3 договору (затримка виконання робіт з вини замовника).

В свою чергу, п.8.3 договору, яким передбачена можливість притримання плавзасобу та стягнення вартості оренди стапельного місця ставить її в залежність від п. 5.3 договору.

Отже, позивач безпідставно посилається на п. 4.3.10 договору як на підставу стягнення грошових коштів з відповідача, оскільки самим позивачем не виконані роботи за договором, невиконання робіт підтверджується рішенням Господарського суду м. Києва від 27.12.2012 у справі №5011-48/16253-2012, про що зазначалось вище.

Окрім того, щодо п. 4.3.10 договору має місце ще один преюдиційний факт - рішенням Господарського суду міста Києва від 11.06.2014 по справі № 910/5762/14 за позовом ПАТ "КССРЗ" до ПАТ "Київпорт" про зобов'язання укласти договір, залишеним без змін Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2014 по справі № 910/5762/14 та Постановою Вищого господарського суду України від 28.10.2014 по справі № 910/5762/14, яким встановлена відсутність обов'язку ПАТ "Київпорт" щодо укладання договору на відстій плавзасобу "Плавдок - 3".

Відповідач, подаючи до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, заявив про застосування до вимог позивача позовної давності, обґрунтовуючи це тим, що позивачем заявлена до стягнення з нього неустойка за період з 18.09.2012 до 23.06.2015, в той час, як відповідно до положень чинного законодавства України до вимоги про стягнення неустойки застосовується позовна давність в 1 рік.

Господарський суд міста Києва, як то вбачається із оскаржуваного рішення, мотивує підстави відмови у задоволені позову саме у зв`язку з пропуском позовної давності позивачем, зазначаючи при цьому, що крім позовної давності вимоги також не підлягають задоволенню по суті, з урахуванням певних обставин та доказів.

На вказане, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 2 п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність сплинула і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Отже, місцевим судом не вірно було відмовлено в задоволені позовних вимог за спливом позовної давності, при наявності підстав (про які сам же й суд в своєму рішенні зазначив) для відмови у зв`язку з недоведеністю позивачем порушення його прав відповідачем, з підстав, визначених у позовній заяві.

Проте, відповідно до п. 12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 17.05.2011 «Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України», не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде встановлено, що резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставинам справи.

Отже, оскільки апеляційною інстанцією встановлено, що право чи охоронюваний законом інтерес позивача (з підстав, зазначених у позовній заяві) не було порушено в даних правовідносинах, колегія суддів вважає необхідним відмовити в зазначеному позові з підстав саме його необґрунтованості.

При цьому рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, з підстав вище зазначених.

Крім розміру основного боргу, позивачем було заявлено до стягнення також пені та 3% річних, які нараховувалися ним на розмір неустойки.

Суд апеляційної інстанції з даного приводу зазначає наступне.

Позивачем, при обґрунтуванні заявлених позовних вимог, основна сума боргу була визначена як неустойка (штраф) з посиланням на ті положення договору, які також говорять про відповідальність замовника робіт сааме у вигляді неустойки.

Згідно із ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 2 ст. 550 ЦК України визначено, що проценти на неустойку не нараховуються.

Отже, нарахування позивачем 3% річних на неустойку, є прямим та грубим порушенням чинних норм законодавства України, що, відповідно, виключає можливість задоволення такої вимоги.

Крім того, позивачем на неустойку нарахована пеня, яка відповідно до ст. 549 ЦК України є також різновидом неустойки, тобто в даному випадку позивач намагався притягнути відповідача двічі до відповідальності за одне порушення (у випадку встановлення такого порушення судом), що є порушенням приписів Конституції України.

Відповідно до п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» проценти на суму неустойки не нараховуються в силу прямої заборони законом такого нарахування, тому що неустойка не є коштами, за користування якими здійснюється нарахування процентів річних згідно із законом.

Апелянт, звертаючись із відповідною скаргою до суду, однією з підстав для скасування рішення суду першої інстанції визначає порушення ним норм процесуального права, які полягають в тому, що відповідач не направив позивачу відзив на позовну заяву, чим позбавив останнього у вивчені доводів, викладених в ньому, а отже й порушив процесуальні права позивача.

Таке твердження не приймається до уваги колегією суду з урахуванням наступного.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами.

Сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом.

Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Отже, надання відзиву на позовну заяву є саме правом сторони, а не його обов`язком як і направлення чи не направлення його стороні, яка, в свою чергу не була позбавлена можливості ознайомитися з усіма наявними матеріалами справи, в рамках повної та всебічної підготовки до участі у судовому засіданні.

Крім того, апеляційна інстанція зазначає, що розгляд справи декілька разів відкладався, що підтверджується відповідними протоколами судового засідання, наявними в матеріалах справи та ухвалами, і від дати порушення провадження по справі до постановлення рішення минуло 2 місяці, отже позивач міг не одноразово ознайомитися з усіма наявними матеріалами справи.

До того ж матеріали справи містять заперечення позивача на відзив, що спростовує всі його твердження стосовно порушення його процесуальних прав.

Стаття 104 ГПК України містить чіткий та повний перелік підстав, які є безумовною підставою для скасування рішення суду з підстав порушення норм процесуального права, і зазначене позивачем не є в рамках таких підстав.

Стосовно заяви апелянта, про порушення місцевим судом норм матеріального права, колегія суддів зазначає, що позивачем по справі не було надано чіткого обґрунтування в чому саме полягає таке порушення судом та які саме норми, на його думку були порушені, зазначаючи при цьому лише, що суд не в повному обсязі (на його думку) дослідив наявні обставини справи та виніс невмотивоване рішення.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що як було встановлено рішення Господарського суду міста Києва в рамках розгляду справи № 5011-48/16253-2012, позивачем не було виконано 4-6 етапи роботи, визначені договором, і такі роботи не були ним виконані також на час звернення із даним позовом до суду, проте як вбачається із пояснень представників сторін, наданих в суді при розгляді апеляційної скарги, на даний час позивачем виконані всі роботи в повному обсязі, відповідачем прийняті такі роботи та здійснений повний розрахунок за умовами договору, плавзасіб був повернутий власнику, а отже всі умови договору станом на день розгляду позову в апеляційній інстанції обома сторонами виконані в повному обсязі без будь-яких зауважень, а отже договір припинив свою дію.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, зважаючи на те, що позивачем по справі не було належним чином доведено порушення його прав відповідачем з підстав, викладених в позові, не надано доказів наявності у нього прав на неустойку відповідно до п 5.3 договору, колегія суддів приходить до висновку про те, що позовні вимоги є неправомірним та необгрунтованими, а отже не підлягаючими задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно було відмовлено в задоволені позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Київський суднобудівний-судноремонтний завод", а тому апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" не підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2015 у справі № 910/12700/15 - без змін.

Матеріали справи № 910/12700/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.І. Буравльов

В.В. Андрієнко