Постанова № 53734748, 19.11.2015, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.11.2015 року Справа № 904/4973/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого Виноградник О.М. ( доповідач)

суддів: Науменко І.М., Джихур О.В. (зміна у складі колегії суддів на підставі розпорядження секретаря судової палати від 18.11.2015р.)

при секретарі: Мудрак О.М.

за участю прокурора: Каюк М.С., посвідчення № 001456 від 27.08.2012р.;

Представники сторін:

позивача - Власенко Н.В., дов. № 5517/01 від 02.11.2015р.;

відповідача - ОСОБА_2, дов. № 2593 від 09.11.2015р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м.Кривий Ріг

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.08.2015 року по справі № 904/4973/15

за позовом Прокурора Довгинцівського району м.Кривого Рогу Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України в особі Державного підприємства «Криворізька теплоцентраль», м.Кривий Ріг

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м.Кривий Ріг

про стягнення 27 154,91 грн.

В судовому засіданні 12.11.2015р. було проголошено перерву до 19.11.2015р. (ст.77 ГПК України).

В судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частину постанови (ст.ст.85, 99, 105 ГПК України).

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.08.2015 року у справі № 904/4973/15 (суддя Соловйова А.Є.) за позовом Прокурора Довгинцівського району м.Кривого Рогу Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України в особі Державного підприємства «Криворізька теплоцентраль», м.Кривий Ріг до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м.Кривий Ріг про стягнення 27 154,91 грн. позов було задоволено частково, стягнено з відповідача на користь позивача 13 174,17 грн. основного боргу, 4383,12 грн. - пені, 1004,70 грн. - 7% штрафу, 7057,57 грн. - інфляційних втрат, 356,00 грн. - 3% річних; провадження у справі в частині стягнення 1179,35 грн. основного боргу - припинено; стягнено з відповідача в доход державного бюджету України 1827 грн. судового збору (а.с.122-127).

Рішення господарського суду Дніпропетровської області мотивовано фактом неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань по повній та своєчасній оплаті вартості спожитої теплової енергії, в частині припинення провадження у справі - сплатою відповідачкою під час розгляду справи 1179,35 грн. основного боргу; в якості норм матеріального права господарський суд послався на ст.ст.193, 216, 230, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 526, 549, 610, 625 ЦК України.

Не погодившись з вищезазначеним рішенням місцевого господарського суду, до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулась відповідачка по справі - ФОП ОСОБА_3, посилається на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, зокрема:

- господарським судом всупереч ст.4-2 ГПК України був порушений принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом, оскільки судом були прийняті доводи лише позивача і прокурора, а доводи скаржника щодо зменшення розміру штрафу, наведені у запереченнях на позов не взяті до уваги;

- крім того, господарським судом не було досліджено, на думку скаржника, законність, підставу та розмір нарахування пені, оскільки, всупереч вимогам законодавства, в договорі чітко не визначений її розмір

- також господарським судом при розгляді клопотання відповідачки про зменшення суми штрафу не було застосовано ст.551 ЦК України та ст.233 Господарського кодексу України, не досліджено співвідношення розміру неустойки і збитків.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав, правом, передбаченим ст.96 ГПК України, не скористався, але в судовому засіданні 12.11.2015р., 19.11.2015р. проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на відповідність оскаржуваного судового рішення вимогам чинного законодавства, фактичним обставинам та матеріалам справи.

Прокурор також не скористався правом надання відзиву на апеляційну скаргу, передбаченим ст.96 ГПК України, але в судовому засіданні 19.11.2015р. повністю підтримав правову позицію позивача, зазначивши, що договором передбачено майнову відповідальність за прострочення оплати у виді пені та штрафу.

19.11.2015р. представником відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції надано для огляду оригінал платіжної квитанції № 3791/329 від 10.11.2015р. про сплату 10 355,19 грн. заборгованості за теплову енергію по договору № 1509 від 13.12.2013р. (ксерокопію платіжної квитанції долучено до матеріалів справи).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення господарського суду Дніпропетровської області, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, вислухав пояснення представників сторін, прокурора, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення слід змінити на підставі п.1 ч.1 ст.104 ГПК України, з урахуванням повноважень суду апеляційної інстанції, визначених в п.4 ст.103 ГПК України, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.12.2013р. між Державним підприємством «Криворізька теплоцентраль» («продавець» за договором, позивач по справі) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 («споживач» за договором, відповідач по справі, скаржник) був підписаний договір купівлі-продажу теплової енергії № 1509, відповідно до предмету якого «продавець» зобов`язався поставити «споживачу» теплову енергію в потрібних йому обсягах, а «споживач» зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими згідно чинного законодавства тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором (п.1.1 р.1 договору (а.с.25-27)).

Пунктом 2.1 р.2 договору сторони передбачили, що теплова енергія постачається «споживачу» в обсягах, визначених в додатку 1 до договору, що є його невід'ємною частиною, на наступні потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального періоду; гаряче водопостачання - протягом року (за наявності виділеного об'єму природного газу).

Підпунктом 3.2.5 п.3.2 договору передбачений обов`язок «споживача» виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, визначені договором.

Пунктами 6.1-6.3 р.6 договору сторони домовились про те, що розрахунки за теплову енергію, що споживається «споживачем», проводяться в грошовій формі за розрахунковий період, відповідно до тарифів, встановлених згідно чинного законодавства України; розрахунковим періодом є розрахунковий місяць; оплата за теплову енергію здійснюється «споживачем» виключно грошовими коштами відповідно до тарифів, встановлених згідно чинного законодавства України, шляхом 30 відсоткової попередньої оплати вартості планових обсягів споживання теплової енергії за 5 днів до початку здійснення споживання; решта 70 відсотків вартості планових обсягів споживання теплової енергії сплачується «споживачем» протягом місяця споживання теплової енергії; кошти, які надійшли при цьому від «споживача», зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості «споживача» за договором; остаточний розрахунок за фактично спожиту «споживачем» теплову енергію здійснюється до 20-го числа місяця, наступного за місяцем споживання теплової енергії.

Пунктом 7.3 договору сторонами погоджено, що за порушення строків сплати «споживачем» за отриману теплову енергію, з нього стягується пеня у розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ, за які допущено прострочення за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної суми; період, за який нараховуються штрафні санкції, становить три роки; отже, строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій встановлено сторонами у три роки.

Пунктами 10.1, 10.3 договору встановлено, що він діє з моменту фактичного надання послуг з теплопостачання до 31.12.2014р., з урахуванням частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України; договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про припинення дії Договору не буде письмово заявлено однією із сторін.

Також 11.12.2013р. між сторонами було підписано додаток № 1 до договору щодо обсягів та порядку постачання теплової енергії «споживачу» (а.с.28).

Докази визнання недійсним, розірвання, внесення будь-яких змін в встановленому законом порядку до договору № 1509 від 13.12.2013р. відсутні в матеріалах справи, не надавались скаржником в ході розгляду справи в судах обох інстанцій відповідно до ст.ст.32, 33, 36 ГПК України.

На виконання умов договору № 1509 позивачем була здійснена відповідачу поставка теплової енергії та гарячої води в період з грудня 2013 року по січень 2015 року на загальну суму 13 174,17 грн., що підтверджується актами приймання-передачі робіт (надання послуг), розрахунком заборгованості, визнається відповідачем, не спростовується жодним доказом (а.с.30-57).

Відповідачка за надані послуги з поставки теплової енергії та гарячої води своєчасно не розрахувалась, що і стало підставою звернення прокурора в інтересах позивача з позовом господарського суду (а.с.3-6).

07.07.2015р. прокурор звернувся до господарського суду з заявою в порядку ст.22 ГПК України про збільшення розміру позовних вимог, оскільки станом на 12.04.2015р. (кінець опалювального періоду) заборгованість відповідачки за надані послуги зросла та становить 14 353,52 грн., відповідно були збільшені розмір неустойки, 3% річних та інфляційних втрат (а.с.66-73).

04.08.2015р. відповідачкою подано до господарського суду відзив на позовну заяву, в якому остання визнала наявність боргу в сумі 13 174,17 грн., але також просила відмовити позивачу в стягненні пені, оскільки, на її думку, в договорі не визначено її розмір та базу нарахування, а також зменшити суму штрафу до 10%, стягнувши 131,74 грн., оскільки відповідачка є пенсіонеркою та не має фінансової можливості сплатити зазначену суму боргу. На підтвердження зазначених обставин останньою подано податкову звітність за 2013-2014 роки (а.с.86-90). Також у відзиві на позов відповідачка просила розстрочити сплату заборгованості строком на один рік з виплатою боргу рівними частинами.

Позивачем в судове засідання 06.08.2015р. подано докази сплати відповідачкою заборгованості з основної суми боргу в розмірі 1179,35 грн. та надано акт звірки відповідно до якого несплаченою є сума заборгованості в розмірі 13 174,17 грн. (а.с.92-95).

Згідно з частиною 1 ст.193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, що передбачені цим Кодексом.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 ЦК України встановлено обов'язок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частиною 1 статті 530 ЦК України регламентовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ст.546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.2 т.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи наявність заборгованості, яку визнано відповідачкою, господарським судом правомірно задоволено позов та стягнено з відповідача 13 174,17 грн. основного боргу, 3% річних за період з 21.01.2014р. по 25.06.2015р. в сумі 356,00 грн. та стягнено інфляційні втрати в сумі 7057,57 грн. за період з лютого 2014 року по травень 2015 року.

Крім того, господарським судом правомірно визнано обґрунтованими 4383,12 грн. пені за період з 21.01.2014р. по 25.06.2015р. та 1004,70 грн. 7% штрафу, відповідно до п.7.3 договору. Натомість, щодо відмови в задоволенні клопотання відповідачки про зменшення штрафу до 10%, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 ст.551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 83 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пунктом 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (зі змінами та доповненнями) передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

Також, господарським судом обґрунтовано припинено провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 1179,35 грн. на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України, в зв`язку зі сплатою цієї суми відповідачкою вже після порушення провадження у справі.

Колегія суддів погоджується з висновком господарського суду щодо безпідставності доводів відповідачки про неузгодження сторонами розміру неустойки (пені), оскільки умовами договору, а саме п.7.3, передбачена відповідальність «споживача» за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань у виді сплати пені, розмір якої обмежений подвійною обліковою ставкою НБУ.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачка є особою похилого віку, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.22), тобто є пенсіонеркою, прибутку згідно з деклараціями податкового обліку не мала (а.с.87-90), а отже, єдиним джерелом існування відповідачки на період часу, в якому виникла спірна заборгованість була пенсія, яка отримується цією особою. Враховуючи факт сплати більшої частини основного боргу (10 355,19 грн. + 1179,35 грн.) на день розгляду справи в суді апеляційної інстанції, майновий стан учасників правовідносин, зокрема, відповідачки, апеляційний господарський суд вважає за можливе зменшити розмір стягуваної неустойки (пені та штрафу) на 50%, відповідно задовольнив частково клопотання відповідачки про звільнення від їх сплати.

Щодо доводів відповідачки про неможливість сплати заборгованості, що утворилась, в зв`язку з тим, що у останньої не було прибутку від здачі приміщення, то чинним законодавством (ст.617 ЦК України) не передбачене повне звільнення від майнової відповідальності за неможливість його виконання, в тому числі в зв`язку з відсутністю коштів для сплати.

Крім того, апеляційний господарський суд, зазначає, що відповідно до п.4.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.23013р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України» (зі змінами та доповненнями) витрати по сплаті судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено. Отже, з відповідачки в доход бюджету слід стягнути 1827,00 грн. судового збору.

Доводи відповідачки щодо невизначеності розміру пені в п.7.3 договору та необхідності визнання недійсним даного пункту договору, відмови позивачу у стягненні пені судом першої інстанції, також не приймаються судом апеляційної інстанції, оскільки стягнення пені передбачене умовами договору, її розмір встановлений та обмежений подвійною обліковою ставкою НБУ, а вимоги щодо визнання недійсним пункту 7.3 договору не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

За цих обставин колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду від 20.08.2015р. по цій справі слід змінити, а апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

Керуючись ч. 3-5 ст.49, ст.ст.99, 101, 103-105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м.Кривий Ріг - задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.08.2015 року у справі № 904/4973/15 - змінити в частині стягнення пені та штрафу.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м.Кривий Ріг на користь Державного підприємства «Криворізька теплоцентраль», м.Кривий Ріг 13 174 грн. 17 коп. основного боргу, 2191,56 грн. пені, 502,35 грн. штрафу, 356,00 грн. - 3% річних, 7057,57 грн. суми боргу з урахуванням індексу інфляції.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м.Кривий Ріг в дохід державного бюджету України 1827,00 грн. судового збору.

Провадження у справі в частині стягнення 1179,35 грн. основного боргу - припинити (п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України).

Видачу відповідних наказів згідно зі ст.ст.116-117 ГПК України доручити господарському суду Дніпропетровської області.

Матеріали справи повернути до господарського суду Дніпропетровської області.

Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 20.11.2015р.

Головуючий суддя О.М. Виноградник

Суддя І.М. Науменко

Суддя О.В. Джихур