Рішення № 53733655, 20.10.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2015Справа №910/18544/15

За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна»

до Моторного (транспортного) страхового бюро України

про стягнення 12 527,37 грн.

Суддя А.М. Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Боярська Г.П. - представник, довіреність №5/2014 від 30.12.14 р.;

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в порядку регресу в розмірі 12 527,37 грн., а також покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві посилається на те, що виплативши відповідно до умов договору добровільного страхування наземних транспортних засобів серії АМ №048375 від 17.08.12 р. страхувальнику страхове відшкодування в розмірі 12 527,37 грн., Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» отримало згідно ст. ст. 993, 1188, 1187 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» право регресної вимоги про стягнення виплаченого страхового відшкодування до відповідача у справі, як особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.07.15 р. позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/18544/15 та призначено справу до розгляду на 11.08.15 р.

Ухвалами господарського суду міста Києва від 11.08.15 р., від 15.09.15 р. та від 08.10.15 р. розгляд справи відкладався на 15.09.15 р., 08.10.15 р. та 20.10.15 р. відповідно.

Копії ухвал господарського суду міста Києва від 22.07.15 р., від 11.08.15 р. та від 15.09.15 р., які направлялись позивачу на адресу, вказану у позовній заяві, а саме: 04053, м. Київ, вул. Артема, буд. 40, яка згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців стосовно позивача співпадає з місцезнаходженням Приватного акціонерного товариства «ПЗУ Україна», вручено адресату, про що свідчать залучені до матеріалів справи рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень №№0103034552880, 0103035307994, 0103035309520, 0103035303832.

Копії ухвал господарського суду міста Києва від 22.07.15 р., від 11.08.15 р. та від 15.09.15 р., які направлялись відповідачу на адресу, вказану у позовній заяві, а саме: 02154, м. Київ, Русанівський бульвар, буд. 8, яка співпадає з місцезнаходженням Моторного (транспортного) страхового бюро України згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців стосовно відповідача, вручено адресату, про що свідчать залучені до матеріалів справи рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень №№0103034552901, 0103035308001, 0103035309539.

В судові засідання 11.08.15 р., 15.09.15 р., 08.10.15 р. та 20.10.15 р. уповноважений представник позивача не з'явився.

В судове засідання 20.10.15 р. з'явився уповноважений представник відповідача, в судові засідання 11.08.15 р, 15.09.15 р., 08.10.15 р. - не з'явився.

До початку судового засідання 11.08.15 р. до господарського суду міста Києва через канцелярію суду надійшла заява позивача №136102/1 від 10.08.15 р., в якій останній просив долучити до матеріалів справи витребувані судом документи та провести судове засідання без участі уповноваженого представника позивача. Заява разом з доданими до неї документами долучена судом до матеріалів справи.

До початку судового засідання 15.09.15 р. через відділ діловодства (канцелярія) господарського суду міста Києва від відповідача надійшли письмові пояснення №4-3-06/23133 від 18.08.15 р., в яких останній зазначив, що страховик за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АВ №7799033 - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Лафорт» було позбавлено членства в МТСБУ з 04.06.13 р. згідно Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». При цьому, відповідно до п. 52.5. ст. 52 зазначеного Закону страховик, членство якого припинено, зобов'язаний виконати свої зобов'язання згідно з укладеними договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Так, відповідач посилається на офіційне джерело Вищого господарського суду України, яким повідомлено про порушення господарським судом міста Києва справи №910/20063/13 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Лафорт», у свою чергу, відповідно до ст. 12 Господарського процесуального кодексу України та ст. 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника. Письмові пояснення разом з доданими до нього документами долучено судом до матеріалів справи.

До початку судового засідання 15.09.15 р. через відділ діловодства (канцелярія) господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява №136102/2 від 25.08.15 р., в якій останній просив долучити до матеріалів справи додатково витребувані судом документи та провести судове засідання, призначене на 15.09.15 р., за відсутності уповноваженого представника позивача. Заяву разом з доданими до неї документами долучено до матеріалів справи.

Також до початку судового засідання 15.09.15 р. до господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив №4-3-06/25617 від 14.09.15 р. на позовну заяву, в якому посилаючись на положення п. 20.3. ст. 20, підпункт «г» п. 41.1. ст.. 41 ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна». В обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач зазначив, що на сьогоднішній день у МТСБУ відсутні правові підстави для проведення виплат за Приватне акціонерне підприємств «Страхова компанія «Лафорт», оскільки розгляд питання щодо проведення регламентної виплати за зобов'язаннями зазначеного страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу може бути здійснена за умови наявності у Моторного (транспортного) страхового бюро України підтвердження про: визнання страховика банкрутом, наявність невиконаних зобов'язань страховика за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, недостатність коштів та майна страховика для виконання його зобов'язань за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Оскільки на даний час триває процес ліквідації, то за результатами розгляду у частині виконання вимог, які визначені судом у справі про банкрутство, але не задоволені через недостатність коштів (майна) банкрута, відповідно вказані звернення будуть розглянуто Моторним (транспортним) страховим бюро України. Відзив на позов разом з доданими до нього документами судом долучено до матеріалів справи.

Крім того, до початку судового засідання 15.09.15 р. відповідачем подано до господарського суду міста Києва клопотання №4-3-06/25640 від 14.09.15 р. про відкладення розгляд справи на іншу дату. Клопотання судом долучено до матеріалів справи.

До початку судового засідання 08.10.15 р. до господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява №136102/3 від 28.09.15 р. про проведення судового засідання, призначене на 08.10.15 р., за відсутності представника позивача. Заяву судом долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 20.10.15 р. сторонами суду не надано.

Згідно пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (надалі - Постанова №18) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника позивача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, позивач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, беручи до уваги те, що представник відповідача проти розгляду справи без участі представника позивача не заперечував суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника позивача, виключно за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судових засідань.

Перед початком розгляду справи в судовому засіданні 20.10.15 р. представника відповідача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник відповідача в судовому засіданні 20.10.15 р. повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником відповідача не заявлено.

В судовому засіданні 20.10.15 р. представник відповідача заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника відповідача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані сторонами докази та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно визначення ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про страхування» добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу пункту 6 частини 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.

17 серпня 2012 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (страховик за договором страхування, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Алюпроф Система Україна» (страхувальник за договором страхування) укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів серії АМ №048375 Особливі умови страхування (далі - Договір страхування), невід'ємною частиною якого є Загальні умови страхування. Предметом Договору страхування є, зокрема, майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням визначеним цим договором, а саме Особливими умовами страхування або додатками до них, транспортним засобом (або транспортними засобами) та додаткового обладнання, встановленим на ньому - страхування транспортного засобу (далі по тексту - АвтоКАСКО). Строк дії Договору страхування: з 17.08.12 р. по 16.08.13 р.

Відповідно до укладеної 09 листопада 2012 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (страховик за договором страхування, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Алюпроф Система Україна» (страхувальник за договором страхування) Додаткової угоди №02 до Договору страхування одним із застрахованих транспортних засобів є, зокрема, Skoda Octavia A5, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 2011 року випуску.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України «Про страхування».

Як передбачено ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Аналогічні визначення поняття «договір страхування» містяться в ст. 354 Господарського кодексу України та ст. 979 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень ст. 981 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 18 Закону України «Про страхування» договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

Страховим випадком, за визначенням ст. 8 Закону України «Про страхування», є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно первинної довідки від 14.05.13 р. та розгорнутої довідки №9198892 про дорожньо-транспортну пригоду, сформовані відділом ДАІ Святошинського РУ ГУМВС України в м. Києві, копії яких наявні в матеріалах справи, 14.05.13 р. в м. Києві на проспекті Перемоги відбулась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), за участю транспортного засобу марки Skoda Octavia A5, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_3, та транспортного засобу марки Hyundai Terracan, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_4, в результаті чого автомобілі отримали механічні ушкодження.

Так, в результаті ДТП було пошкоджено застрахований в Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «ПЗУ Україна» транспортний засіб марки Skoda Octavia A5, державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

Як вбачається із пункту 6 (а) Договору страхування дана дорожньо-транспортна пригода визначена сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування.

Відповідно до визначення п. 3.5.2. Договору страхування «АВТОКАСКО дорожньо-транспортна пригода» - це пошкодження та/або знищення застрахованого транспортного засобу та/або його додаткового обладнання внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно п. 9.2.10. Загальних умов страхування Договору страхування страхувальник зобов'язаний при настанні випадку, який в подальшому може бути кваліфікований як страховий, негайно, але в будь-якому разі не пізніше 24-х годин з моменту настання відповідної події, повідомити страховика.

У відповідності до умов Договору страхування страхувальник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Алюпроф Система Україна» 05.06.13 р. звернувся до страховика - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» із повідомленням про настання події, що має ознаки страхового випадку та заявою про настання страхового випадку за Договором страхування КАСКО та проханням виплатити відшкодування згідно умов страхування (копію заяви залучено до матеріалів справи).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» до обов'язків страховика належить, зокрема, при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке ч. 16 ст. 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Згідно ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Відповідно до умов Договору страхування страховик здійснює виплату страхового відшкодування у строк 30 (тридцять) робочих днів, починаючи з дня одержання письмового повідомлення про настання випадку, що може бути кваліфікований як страховий (п. 10.2. Загальних умов страхування Договору страхування).

При визначенні розміру страхового відшкодування (при проведенні відновлювального ремонту) до уваги беруться виключно розрахунки, складені страховиком, або акт (висновок) незалежної авто товарознавчої експертизи, підготовлений за його замовленням спеціалізованою організацією (оцінювачем, суб'єктом оціночної діяльності, судовим експертом) або обсяг коштів, визначений у калькуляції ремонту СТО (п. 10.4. Загальних умов страхування до Договору страхування).

Відповідно до Особливих умов страхування до Договору страхування варіант виплати страхового відшкодування обрано «Майстерня», за яким при частковому пошкодженні застрахованого транспортного засобу страхове відшкодування виплачується страховиком вигодонабувачу (якщо такого призначено), або за письмовою згодою вигодонабувача та за дорученням страхувальника - на СТО, письмово погоджену зі страховиком. В такому разі страховик має право здійснити авансову виплату страхового відшкодування, розрахунок якого проведений згідно з п. 10.23 цих Загальних умов страхування. Остаточна виплата страхового відшкодування здійснюється після надання документів, що підтверджують факт виконання відновлювального ремонту (акт виконаних робіт, та, у випадку якщо страхувальник самостійно здійснив на СТО остаточну оплату за виконанні відновлювальні роботи, документи, що підтверджують факт оплати - чеки, квитанції) та огляду відновленого (відремонтованого) застрахованого транспортного засобу (п. 10.5.2. Загальних умов страхування до Договору страхування).

Згідно п. 10.6. Загальних умов страхування до Договору страхування розмір в будь-якому випадку страхового відшкодування розраховується в межах ліміту відшкодування; в межах ринкової вартості застрахованого транспортного засобу на момент настання страхового випадку, при цьому розмір страхового відшкодування не може перевищувати розміру страхової суми, визначеної цим договором; пропорційно відношенню страхової суми до ринкової вартості застрахованого транспортного засобу, визначеної на момент настання страхового випадку, якщо різниця між ринковою вартістю застрахованого транспортного засобу, визначеною на момент настання страхового випадку, та страховою сумою такого транспортного засобу перевищує десять відсотків від ринкової вартості такого транспортного засобу, визначеної на момент настання страхового випадку; франшиза, зазначена в цьому договорі, вираховується з розрахованої суми страхового відшкодування; за мінусом різниці між загальною страховою премією за договором та сумою фактично сплачених за договором страхових платежів, якщо при настанні страхового випадку сума належного до виплати відшкодування та страхових відшкодувань, виплачених до цього часу, перевищує розмір страхової премії (частини страхової премії, страхового платежу), яку страхувальнику залишається сплатити згідно умов цього договору, або призводить до вичерпання ліміту відшкодування.

Крім того, відповідно до п. п. 10.21., 10.23. Загальних умов страхування до Договору страхування оцінка вартості ремонту транспортного засобу здійснюється з урахуванням цін на послуги і запасні частини, що встановлені в Україні на дату настання страхового випадку. За умови виплати страхового відшкодування за варіантом «Майстерня» розрахунок розміру страхового відшкодування відбувається на підставі попередньо погоджених зі страховиком рахунків і способу ремонту СТО, яка виконує роботи спираючись на часові норми виробника транспортного засобу, а також ціни запасних частин і матеріалів офіційних імпортерів, які вказані у системах Audatex та Eurotаx (п. 10.23.1.). У випадку надання рахунків, що стосуються відновлювального ремонту застрахованого транспортного засобу без попереднього погодження зі страховиком, що вказане в п. 10.23.1. цих Загальних умов страхування, розрахунок розміру страхового відшкодування здійснюється страховиком на підставі цих рахунків. Але з урахуванням середніх цін ремонтних послуг, встановлених у відповідному регіоні, а також цін запасних частин і матеріалів, у тому числі виконання малярних робіт вказаних у системах Audatex та Eurotаx (п. 10.23.4.).

У відповідності до ремонтної калькуляції №02283/КВ від 24.06.13 р., яка складена на основі комп'ютерної програми Аudatex, яка рекомендована п. 59 додатку 8 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.03 р., згідно якої вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу Skoda Octavia A5, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, та використаних при цьому деталей, запасних частин та матеріалів становить 19 028,62 грн..

Додатково, для визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Skoda Octavia A5, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, у результаті його пошкодження у ДТП, Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» було замовлено експертне автотоварознавче дослідження колісного транспортного засобу Skoda Octavia A5, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, проведення якого доручено експерту ОСОБА_5 Товариства з обмеженою відповідальністю «Декра Експерт» (кваліфікаційне свідоцтво оцінювача Фонду державного майна України, МФ№5915 від 05.04.08 р., свідоцтво Фону державного майна України №6467 від 07.05.08 р. про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів, сертифікат НОМЕР_3 суб'єкта оціночної діяльності, видане Фондом державного майна України 20.02.13 р.). Згідно звіту №02283/КВ від 20.06.13 р. вартість матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу Skoda Octavia A5, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, в результаті його пошкодження у ДТП, визначено в розмірі 19 028,62 грн. (копію звіту залучено до матеріалів справи).

Згідно до ст. 9 Закону України «Про страхування» франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Відповідно до Додаткової угоди №02 від 09.11.12 р. до Договору страхування безумовна франшиза за ризиком «АвтоКАСКО ДТП» становить 0,5% від страхової суми 158 532,00 грн.

Як свідчать матеріали справи, страховиком - Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» складено страховий акт №UA2013051400019/L04/05 від 06.08.13 р., копія якого наявна в матеріалах справи, та відповідно до якого вищевказана ДТП згідно Договору страхування кваліфіковано, як страховий випадок та прийнято рішення про виплату страхувальнику за Договором страхування - Товариству з обмеженою відповідальністю «Алюпроф Система Україна» страхового відшкодування в розмірі 12 527,37 грн..

У відповідності до умов Договору страхування сума страхового відшкодування в розмірі 12 527,37 грн. була перерахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на розрахунковий рахунок страхувальника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Алюпроф Система Україна», що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №14926 від 07.08.13 р. на відповідну суму.

Заперечень щодо факту та розміру виплати страхового відшкодування за Договором добровільного страхування наземних транспортних засобів серії АМ №048375 від 17.08.12 р., а також перебування отриманих автомобілем Skoda Octavia A5, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 пошкоджень у причинно-наслідковому зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, що сталася 14.05.13 р., відповідачем суду не надано.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» умов Договору страхування, а саме виплати страхового відшкодування в сумі 12 527,37 грн. у зв'язку із настанням страхового випадку страхувальнику - Товариству з обмеженою відповідальністю «Алюпроф Система Україна», шляхом перерахування вартості запчастин та відновлювального ремонту Skoda Octavia A5, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, безпосередньо на розрахунковий рахунок страхувальника за Договором страхування.

Суд звертає увагу, що згідно з п. 1.6. Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.03 р., відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(-ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу, відповідно до п. 2.3. Методики, - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.

Відповідно до ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Вищого господарського суду України від 23.08.11 р. у справі № 42/92, від 07.08.12 р. у справі № 2/22, від 01.03.11 р. у справі № 47/372, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Крім того, листом від 19.07.11 р. Верховним Судом України роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Отже, наявність страхового акту Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» №UA2013051400019/L04/05 від 06.08.13 р. та платіжного доручення №14926 від 07.08.13 р. є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.

Пунктом 3 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Пунктом 1 частини 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 27.05.13 р. у справі №759/7493/13-п встановлено, що 14.05.13 р. ОСОБА_4, керуючи в м. Києві по проспекту Перемоги автомобілем Hyundai Terracan, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, не врахував дорожню обстановку та не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем Skoda Octavia A5, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_3, що призвело до пошкодження транспортних засобів. Зазначеною постановою громадянина ОСОБА_4 визнано винним у порушенні п. 13.1 Правил дорожнього руху України та у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв'язку з чим останнього притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді стягнення на користь держави штрафу в розмірі 340,00 грн..

За приписами ч. 1 ст. 228 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями ст. 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Підставою виплати страхового відшкодування є страховий випадок, тобто дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої відбулось пошкодження майна, із володінням та користуванням якого пов'язані майнові інтереси страхувальника, що є об'єктом майнового страхування за укладеним з страховиком договором.

Згідно ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

За таких обставин, в момент виплати страхового відшкодування у позивача - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» виникло право зворотної вимоги (регресу) до власника джерела підвищеної небезпеки - транспортного засобу Hyundai Terracan, державний реєстраційний номер НОМЕР_2.

У відповідності до ст. 5 Закону України «Про страхування» страхування може бути добровільним або обов'язковим. Одним із видів обов'язкового страхування, згідно п. 9 ч. 1 ст. 7 вказаного Закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

У відповідності до ст. 6 вищевказаного Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Судом встановлено за матеріалами справи, що станом на дату вчинення ДТП 14.05.13 р. цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки Hyundai Terracan, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу застрахована страхувальником - ОСОБА_6 у Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Лафорт» за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АВ №7799033 (далі - Поліс), з наступними умовами: ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю, становить 100 000,00 грн.; ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну - 50 000,00 грн.; франшиза - 0,00 грн.; забезпечений транспортний засіб марки Hyundai Terracan, державний реєстраційний номер НОМЕР_2. Станом на момент скоєння ДТП, вказаний Поліс був чинним.

З огляду на вищевикладене, у Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», як у страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, в межах виплаченої суми виникло право зворотної вимоги до відповідача - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Лафорт», як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту відповідальності, визначеному Полісом.

Позивач, звертаючись із позовом до суду мотивує свої вимоги тим, що оскільки страхову компанію, що не може здійснити виплату страхового відшкодування, постановою Господарського суду міста Києва від 10.09.14 р. визнано банкрутом, то на підставі п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» такий обов'язок покладається на МТСБУ.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Дослідивши матеріали справи та заперечення відповідача проти заявлених позовних вимог з посиланням на процес ліквідації страхової компанії судом встановлено, що ухвалою господарського суду міста Києва від 18.11.13 р. порушено провадження у справі №910/20063/13 про банкротство Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Лафорт»; введено мараторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Лафорт»; призначено розпорядником майна Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Лафорт» арбітражного керуючого Дяченка Сергія Вікторовича.

Ухвалою попереднього засідання господарського суду міста Києва від 21.05.14 р. у справі №910/20063/13 затверджено реєстр кредиторів Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Лафорт».

Постановою господарського суду міста Києва від 10.09.14 р. у справі №910/20063/13 визнано банкрутом Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Лафорт», відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором банкрута Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Лафорт» арбітражного керуючого Дяченка Сергія Вікторовича та зобов'язано ліквідатора надати суду на затвердження ліквідаційний баланс банкрута та звіт ліквідатора.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон) банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Наслідки визнання боржника банкрутом визначено ст. 38 Закону, пунктами 2 та 9 ч. 1 якої, зокрема, встановлено, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав, а виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбачених розділом 3 Закону «Ліквідаційна процедура».

В силу положень ч.ч. 1 та 2 ст. 41 Закону задоволення вимог кредиторів боржника забезпечує ліквідатор у встановленому цим Законом порядку. Ліквідатор з дня свого призначення здійснює, зокрема такі повноваження:

- приймає до свого відання майно боржника, забезпечує його збереження;

- виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута;

- проводить інвентаризацію та оцінку майна банкрута;

- пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості;

- вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб;

- продає майно банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом.

Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані тільки для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Законом. У даному разі, у порядку черговості передбаченої ч. 9 ст. 87 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника у будь-який час до закінчення ліквідаційної процедури має право одночасно задовольнити усі вимоги конкурсних кредиторів відповідно до реєстру вимог кредиторів або надати боржнику грошові кошти, достатні для задоволення всіх вимог кредиторів, у порядку та на умовах, передбачених ст. 31 цього Закону.

Відповідно до ст. 46 вказаного Закону після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого, зокрема, додаються: відомості за результатами інвентаризації майна боржника та перелік ліквідаційної маси; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів; документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів.

Якщо ліквідатор не виявив майнових активів, що підлягають включенню до складу ліквідаційної маси, він зобов'язаний подати господарському суду ліквідаційний баланс, який засвідчує відсутність у банкрута майна.

Правовий аналіз наведених вище положень Закону свідчить про те, що факт відсутності майнових активів у визнаного банкрутом боржника та неможливість у зв'язку із цим здійснити розрахунок за його зобов'язаннями може підтверджуватись затвердженими ухвалою господарського суду звітом ліквідатора і ліквідаційним балансом, складеними за результатами проведення комплексу дій щодо пошуку, інвентаризації, оцінки майна боржника та задоволення вимог кредиторів в порядку черговості, визначеної ст. 45 Закону.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України №910/28653/14 від 11.08.15 р., №910/5935/15-г від 22.07.15 р., №910/5931/15-г від 11.08.15 р., №910/5930/15-г від 29.07.15 р.

Твердження позивача про те, що відсутність майна та активів страхової компанії підтверджується ухвалою господарського суду міста Києва від 10.09.14 р. у справі №910/20063/13 та вказує на відсутність такого майна, не приймаються до уваги судом, оскільки такий висновок зроблений на момент визнання страхової компанії банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, без з'ясування обставин ліквідації страхової компанії.

З огляду на наведені положення законодавства та встановлені обставини, до завершення ліквідаційної процедури та винесення господарським судом відповідної ухвали питання про розмір коштів та майна боржника для визначення достатності чи недостатності для задоволення вимог кредиторів ще не є вирішеним, та вимоги кредиторів, включених до реєстру, можуть бути задоволені у будь-який час до закінчення ліквідаційної процедури.

Так, відповідно до п. «ґ» ст. 41.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Тобто, саме встановлення доведеного факту недостатності коштів страхової компанії - учасника МТСБУ для задоволення вимог кредиторів та визнання його банкрутом та/або ліквідація є підставою для здійснення виплат МТСБУ.

При цьому, як зазначалося вище, сама лише постанова суду про визнання боржника банкрутом автоматично не означає відсутність майна та активів у страхової компанії, оскільки до моменту ліквідації товариства здійснюється ряд обов`язкових, визначених Законами України заходів для виявлення майна та активів боржника, необхідних для задоволення потреб всіх визначених кредиторів і даний процес може продовжуватися не один місяць та рік.

В свою чергу, ухвалою господарського суду міста Києва від 06.10.15 р. у справі №910/20063/13 затверджені реєстр вимог кредиторів станом на 06.10.15 р. в запропонованій редакції ліквідатора боржника, звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс станом на 06.10.15 р.; ліквідовано банкрута - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Лафорт», як юридичну особу у зв'язку з банкротством; припинено провадження у справі №910/20063/13. Окрім цього згідно вказаної ухвали суду вимоги кредиторів, які визнані судом та включені до реестру кредиторів, не задоволені у зв'язку з тим, що ліквідатором не виявлено достатньо майнових активів, що підлягають включенню до ліквідмаси для погашення кредиторських вимог.

З огляду на вищезазначене, оскільки господарським судом 06.10.15 р. у справі № 90/20063/13 про визнання банкрутом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Лафорт» відповідно до положень ст. 46 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута станом на 06.10.15 р., отже факт відсутності майнових активів у визнаного банкрутом страховика - ПАТ «СК «Лафорт» підтверджується затвердженими ухвалою господарського суду звітом ліквідатора і ліквідаційним балансом товариства. За таких умов, враховуючи норми діючого законодавства господарський суд доходить до висновку щодо покладення на МТСБУ обов'язку відшкодувати ПАТ «СК ПЗУ Україна» спричинену шкоду на підставі Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки однією з умов відшкодування МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих, встановлених пунктом "ґ" статті 41.1 цього закону, є доведеність факту недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, за умови відсутності майнових активів у визнаного банкрутом боржника (страховика), та неможливості у зв'язку із цим здійснити розрахунок за його зобов'язаннями.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до рекомендацій Вищого господарського суду України, викладених у п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 р. «Про судове рішення», рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати позивачу в порядку регресу суми виплаченого страхового відшкодування в добровільному порядку, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджуються та відповідачем не спростовані, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 12 527,37 грн. страхового відшкодування в порядку регресу підлягає задоволенню в заявленому розмірі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 124, 129 Конституції України та статтями 4-2, 4-3, 32, 33, 34, 49, 69, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України (Русанівський бульвар, 8, м. Київ, 02154, код ЄДРПОУ 21647131) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (вул. Артема, 40, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 20782312) 12 527,37 грн. страхового відшкодування та 1 827,00 грн. (одну тисячу вісімсот двадцять сім гривень нуль копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 23 листопада 2015 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон