Рішення № 53733567, 05.11.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.11.2015Справа №910/26617/15

За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» (вул. Іллінська, 8, м. Київ, 04070)

до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (вул. Здолбунівська, 7, корп. «Д», м. Київ, 02081)

про відшкодування шкоди в порядку регресу 2 185,37 грн.

Суддя А.М. Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Білоконь І.В., довіреність №572/18 від 03.03.2015 р.;

від відповідача: не з'явився;

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА Страхування» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про відшкодування шкоди в порядку регресу у розмірі 2 185,37 грн., виплачених страховиком в якості страхового відшкодування страхувальнику на підставі Договору добровільного страхування наземного транспорту №20814Га/13хрАС від 27.02.2013 р., внаслідок настання страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди, винною у скоєнні якої є особа, цивільно-правова відповідальність котрої застрахована відповідачем, а також покласти на відповідача витрати з оплати судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що виплативши відповідно до умов Договору добровільного страхування наземного транспорту №20814Га/13хрАС від 27.02.2013 р. страхувальнику страхове відшкодування в сумі 2695,37 грн., він набув згідно ст.ст. 993, 1191 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" право регресної вимоги про стягнення виплаченого страхового відшкодування до відповідача у справі як особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2015 р. заяву Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/26617/15 та призначено на 05.11.2015 р.

В судове засідання 05.11.2015 р. з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у судове засідання 05.11.2015 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду даної справи відповідач був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103035309997.

До початку судового засідання 05.11.2015 р. позивачем через відділ діловодства (канцелярія) подано до Господарського суду міста Києва супровідний лист з додатками №8422/09917/УБК від 02.11.2015 р., зокрема, письмове підтвердження, що у провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, немає справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, та не вирішувався раніше такий спір між позивачем та відповідачем, про той же предмет і з тих же підстав, а також немає рішення цих органів з такого спору.

Також, до початку судового засідання 05.11.2015 р. відповідачем через відділ діловодства (канцелярія) подано до Господарського суду міста Києва відзив на позовну заяву вих. №08-03-12 від 04.11.2015 р., з якого вбачається, що Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» не заперечує щодо заявлених позовних вимог та просить розглядати справу без участі представника ПАТ «НАСК «Оранта». Відзив долучено судом до матеріалів справи.

Документи, витребувані ухвалою суду від 13.10.2015 р. сторонами надано не в повному обсязі.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання сторонами суду не надано.

Відповідно до пункту 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (надалі - Постанова №18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно з підпунктом 3.9.2 Постанови №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судове засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судовому засіданні, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, позивачем суду не надано, беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотання щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколі судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судовому засіданні представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні повідомив суд, що права та обов'язки йому зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 05.11.2015 р. представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані сторонами докази та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно визначення ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про страхування» добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу п. 6 ч. 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.

27 лютого 2013 р. між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АХА Страхування» (Страховик за Договором, позивач у справі) та ОСОБА_2 (Страхувальник за Договором) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту №20814Га/13хрАС від 27.02.2013 р. (далі - Договір), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням наземним транспортним засобом (надалі - ТЗ) та іншим майном, вказаним у розділах 5 та 6 цього Договору, а саме, ТЗ Toyota Camry реєстраційний номер НОМЕР_1, 2012 року випуску.

Територія дії Договору страхування: Україна, країни СНД, Грузія, Європа (розд.19 Договору страхування).

Строк дії Договору страхування: з 07.03.2013 по 06.03.2014 р. (розд.18 Договору страхування).

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України «Про страхування».

Як передбачено ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Аналогічні визначення поняття «договір страхування» містяться в ст. 354 Господарського кодексу України та ст. 979 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень ст. 981 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 18 Закону України «Про страхування» договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

Страховим випадком, за визначенням ст. 8 Закону України «Про страхування» є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Згідно умов п. 23 Договору страхування окремим страховим випадком визначене виникнення пошкоджень транспортного засобу чи втрата транспортного засобу внаслідок однієї з подій, зазначеної в п.24.2 Договору, яким визначені страхові ризики, до яких зокрема, відносяться збитки внаслідок ДТП - будь-яке пошкодження або знищення ТЗ, його окремих складових частин чи додаткового обладнання внаслідок ДТП.

Згідно первинної довідки від 19.07.2013 р. та розгорнутої довідки №9233081 про дорожньо-транспортну пригоду, що сформовані ВДАІ Сакського ІАВ з обслуговування адміністративної території м.Саки Сакського району, копії яких наявні у матеріалах справи, 19.07.2013 р. відбулась дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП) за адресою вул.Леніна, 11 м.Саки АР Крим, за участю ТЗ Toyota Camry реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_2 та ТЗ Toyota Corolla реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_3, в якій останній перед початком руху заднім ходом не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод іншим учасникам руху, не звернувся за допомогою до інших осіб, внаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем Toyota Camry, в результаті чого автомобілі отримали механічні ушкодження.

Як вбачається із розділу 9 та п. 24.2 Договору страхування дана дорожньо - транспортна пригода визначена сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» до обов'язків страховика належить, зокрема, при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке ч. 16 ст. 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Згідно ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Відповідно до п.28.1 Договору страхування страхове відшкодування виплачується страховиком згідно з договором на підставі Повідомлення про подію, письмової заяви страхувальника на виплату страхового відшкодування і страхового акту, який складається страховиком.

В подальшому страхувальник гр. ОСОБА_2 звернувся до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» з повідомленням про настання події, що має ознаки страхового випадку, та заявою на виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування транспортного засобу від 29.07.2013 р., копія якої наявна в матеріалах справи.

Порядок визначення розміру завданого збитку та умови виплати страхового відшкодування визначений розділом 28 Договору страхування, а саме згідно з умовами п.28.11 Договору при пошкодженні ТЗ внаслідок страхового випадку розмір збитків визначається шляхом складання кошторису вартості відновлення ТЗ (кошторису збитків), в який включається вартість запасних частин, деталей, обладнання та матеріалів, що підлягають заміні, без урахування експлуатаційного зносу, а також вартість ремонтних робіт. Кошторис збитків складається страховиком, виходячи з відновлення пошкодженого ТЗ на базі СТО на підставі рахунків з СТО, при пошкодженні ТЗ розмір страхового відшкодування дорівнює розміру збитків, визначених в кошторисі, за вирахуванням встановленої в розділі 10 Договору страхування франшизи по відповідному ризику (п.28.10 Договору страхування).

Розділом 14 Договору страхування визначено умови виплати страхового відшкодування, а саме, «на базі СТО за вибором Страховика» - при розрахунку розміру страхового відшкодування в Кошторис збитків включається вартість запасних частин, деталей, обладнання , матеріалів та ремонтних робіт, що визначається виключно виходячи з відновлення пошкодженого ТЗ на базі СТО за вибором страховику. Страховик гарантує якість ремонту на вибраній ним СТО (п.п. 28.11.2 Договору страхування).

Так, вартість відновлювального ремонту ТЗ Toyota Camry реєстраційний номер НОМЕР_1, була визначена ремонтним підприємством - Товариством з обмеженою відповідальністю «Дельта Моторс Крим» згідно рахунку-договору №ДМ-СФ-13004520 від 23.07.13 р., у розмірі - 2 695,37 грн., в т.ч. ПДВ - 449,23 грн.. Копія вказаного рахунку міститься в матеріалах справи.

Як свідчать матеріали справи, страховиком - Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АХА Страхування» складено страховий акт №1.001.13.09917/VESKO26327 від 24.07.2013 р., копія якого наявна в матеріалах справи, відповідно до якого вищевказана ДТП кваліфікована як страховий випадок та прийнято рішення про виплату на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта Моторс Крим» страхового відшкодування в сумі 2 695,37 грн., що відповідає сумі рахунку СТО № 13004520 від 23.07.13 р., враховуючи встановлення франшизи за Договором страхування в розмірі 0,00 грн..

У відповідності до умов Договору страхування сума страхового відшкодування в розмірі 2 695,37 грн. була перерахована позивачем на розрахунковий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта Моторс Крим», що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №47196 від 25.07.2013 р. на суму 2 695,37 грн..

Заперечень щодо факту та розміру виплати страхового відшкодування за Договором страхування №20814Га/13хрАС від 27.02.2013 р., а також перебування отриманих автомобілем НОМЕР_3 пошкоджень у причинно-наслідковому зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, що сталася 19.07.2013 р., відповідачем суду не надано.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АХА Страхування» умов Договору страхування, а саме виплати страхового відшкодування в розмірі 2 695,37 грн. у зв'язку із настанням страхового випадку страхувальнику - гр. ОСОБА_2 шляхом перерахування вартості запчастин та відновлювального ремонту ТЗ Toyota Camry реєстраційний номер НОМЕР_1, на розрахунковий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта Моторс Крим» - СТО, яка безпосередньо здійснювала ремонт вказаного пошкодженого транспортного засобу.

Суд звертає увагу на те, що згідно з п. 1.6. Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.03 р., відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника (-ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу, відповідно до п. 2.3. Методики, - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Вищого господарського суду України від 23.08.11 р. у справі №42/92, від 07.08.12 р. у справі №2/22, від 01.03.11 р. у справі №47/372, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Крім того, листом від 19.07.11 р. Верховним Судом України роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Отже, наявність рахунку-договору №ДМ-СФ-13004520 від 23.07.13 р., страхового акту №1.001.13.09917/VESKO26327 від 24.07.2013 р. та платіжного доручення №47196 від 25.07.2013 р. є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.

Пунктом 3 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Пунктом 1 частини 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Постановою Сакського міськрайонного суду АР Крим від 01.08.2013 р. у справі №115/4242/13-п встановлено, що гр. ОСОБА_5 порушено п.10.1, п.10.9 Правил дорожнього руху України, визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, у зв'язку з чим останній був притягнутий до адміністративної відповідальності у виді стягнення в дохід держави штрафу в розмірі 340,00 грн..

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями ст. 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Підставою виплати страхового відшкодування є страховий випадок, тобто дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої відбулось пошкодження майна, із володінням та користуванням якого пов'язані майнові інтереси страхувальника, що є об'єктом майнового страхування за укладеним зі страховиком договором.

Згідно ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

За приписами ч. 1 ст. 228 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

За таких обставин, в момент виплати страхового відшкодування у позивача - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» виникло право зворотної вимоги (регресу) до власника джерела підвищеної небезпеки - транспортного засобу Toyota Corolla реєстраційний номер НОМЕР_2, виного у вчиненні ДТП.

У відповідності до ст. 5 Закону України «Про страхування» страхування може бути добровільним або обов'язковим. Одним із видів обов'язкового страхування, згідно п. 9 ч. 1 ст. 7 вказаного Закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до ст. 6 вищевказаного Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

За матеріалами справи судом встановлено, що станом на дату вчинення ДТП 19.07.2013 р. цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Toyota Corolla реєстраційний номер НОМЕР_2, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, застрахована страхувальником - ОСОБА_3 у Публічному акціонерному товаристві «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АВ №8429428 (надалі - Поліс), що підтверджується наявною у матеріалах справи інформацією з Єдиної централізованої бази даних МТСБУ, з наступними умовами: ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю, становить 100 000,00 грн.; ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну - 50 000,00 грн.; франшиза - 510,00 грн.; забезпечений ТЗ Toyota Corolla реєстраційний номер НОМЕР_2. На час вчинення ДТП, а саме 19.07.13 р. вказаний Поліс був чинним.

З огляду на вищевикладене, у Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування», як у страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, в межах виплаченої суми виникло право зворотної вимоги до відповідача - Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту відповідальності, визначеному Полісом.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №15-рп/2002 від 9 липня 2002р. кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

З огляду на викладене позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм позивач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА Страхування» може реалізувати своє право шляхом подачі відповідного позову до суду. Таку ж позицію підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного Суду України від 28.08.12 р. у справі №23/279).

Реалізуючи вказане право та з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з вимогою №6233/09917УБК від 20.05.2015 р. про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП в порядку регресу, копія якої наявна в матеріалах справи.

Разом з тим, доказів задоволення вимоги позивача про відшкодування шкоди на відповідну суму матеріали справи не містять, вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Суд зазначає, що правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Згідно пункту 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Суд звертає увагу на те, що позивачем виплачено страхове відшкодування у спірній сумі без урахування коефіцієнта фізичного зносу, умовами Договору страхування знецінення транспортного засобу за період страхування передбачене тільки для страхового ризику «Викрадення» та при повній загибелі транспортного засобу, що не відносяться до вказаного страхового випадку.

Господарський суд вважає за необхідне зазначити, що здійснення позивачем виплати страхового відшкодування в спірній сумі (без врахування зносу) на користь страхувальника на підставі рахунку-договору №ДМ-СФ13004520 від 23.07.2013 р. не суперечить приписам ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки вказаний закон не поширюється на правовідносини, що виникли за Договором страхування, а Закон України «Про страхування» відповідних застережень не містить.

Крім того, виходячи з положень п. п. 7.38., 7.39 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.03 р., значення коефіцієнту фізичного зносу (ЕЗ) застрахованого позивачем транспортного засобу Toyota Camry реєстраційний номер НОМЕР_1, 2012 року виписку, приймається таким, що дорівнює нулю, оскільки на момент настання дорожньо-транспортної пригоди (19.07.2013 р.) строк експлуатації вказаного транспортного засобу не перевищував визначених п. 7.38 Методики строків (5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки).

Згідно до ст. 9 Закону України «Про страхування» франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

В силу ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Крім того, відповідно до ч. 36.6. ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

Отже, оскільки згідно із даними Полісу та Договору страхування франшиза становить 510,00 грн. та 0,00 грн. відповідно, отже розмір страхового відшкодування, яке просить стягнути позивач, враховуючи розмір завданого застрахованому позивачем транспортному засобу транспортного засобу Toyota Camry реєстраційний номер НОМЕР_1, матеріального збитку та розмір права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача в межах ліміту відповідальності відповідача за даним Полісом за спірним страховим випадком, правомірно зменшено на розмір франшизи, визначеної Полісом в сумі 510,00, і становить 2185,37 грн. (2695,37 грн. - 510,00 грн.).

Як вбачається із матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо відшкодування в порядку регресу суми в розмірі 2185,37 грн. всупереч вимогам чинного законодавства відповідач не виконав, в результаті чого утворилась заборгованість перед позивачем у зазначеному вище розмірі, яку останній просить стягнути в позовній заяві.

З урахуванням наявності полісу № АВ/8429428 відповідача, договірних зобов'язань між винною у скоєнні ДТП особою та страховою компанією відповідача, відповідальною особою є саме ПАТ «НАСК «Оранта», до якого правомірно заявлено позов.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору добровільного страхування транспортного засобу №20814Га/13хрАС від 27.02.2013 р. та Полісу № АВ №8429428 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або їх окремих положень суду не надано.

Суд також вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до ст.ст. 2,4,8 ч.ч.1,16 ст.9, ч.1 ст.16 Закону України «Про страхування» страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України «Про господарські товариства» з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Згідно з п.196.1.3 ст. 196 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість операції з надання послуг із страхування, співстрахування або перестрахування особами, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності відповідно до закону, а також пов'язаних з такою діяльністю послуг страхових (перестрахових) брокерів та страхових агентів.

У відповідності до ч.ч. 1,2 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Виходячи з системного аналізу змісту вищенаведених норм законодавства всі операції з надання послуг із страхування, в тому числі пов'язані з оплатою страхових послуг страхувальником на користь страховика та компенсацією останнім збитків, понесених потерпілим при настанні страхового випадку, не є об'єктом оподаткування ПДВ, в зв'язку з чим, за загальним правилом, як при визначенні розміру страхових платежів, так і при визначенні розміру матеріального збитку чи страхової виплати, підлягаючої до відшкодування страхувальнику чи безпосередньо потерпілій особі (п.36.4 ст.36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»), податок на додану вартість не нараховується, окремим рядком не виділяється та страховики не є платниками ПДВ по таких операціях.

Таким чином, у разі, якщо страхові суми не перераховуються безпосередньо потерпілому (позивачу), а спрямовуються на придбання у платника податку на додану вартість послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об'єкта чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту (запчастини та інші витратні матеріали тощо), то розрахунок суми виплат на таке придбання здійснюється з урахуванням сум податку на додану вартість, які включаються до вартості й виділяються окремим рядком у розрахункових документах.

Водночас, у разі якщо придбання послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об'єкта чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту, здійснюється у неплатника податку на додану вартість, то розрахунок сум виплати здійснюється без урахування сум ПДВ.

Відтак, в силу приписів ч.2 ст. 14 Цивільного кодексу України страховик не може бути примушений до виплати ПДВ у складі суми страхового відшкодування за винятком випадку, коли сума ПДВ нарахована та сплачена на користь виконавця послуг з ремонту пошкодженого транспортного засобу, який (виконавець), в свою чергу, має бути платником ПДВ.

Наведене випливає також з приписів ч.2 ст. 1192 Цивільного кодексу України, згідно якого розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно листа Верховного суду України від 19.07.2011 р. сума ремонту автомобіля з урахуванням податку на додану вартість, виходячи з умов договорів, укладених на підставі чинного законодавства та правил, розроблених кожною страховою компанією, виплачується останньою або стягується судом після надання документів про такі витрати. Судам у таких випадках слід з'ясувати наявність двох обставин: 1) фактичне здійснення ремонту автомобіля; 2) чи зареєстрований надавач послуг з ремонту автомобіля є платником ПДВ.

В листі Державної податкової інспекції України від 21.08.2009 р. № 10143/5/16-1516 вказано, що у разі якщо придбання послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об'єкта чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту (запчастини та інші витратні матеріали тощо), здійснюється у неплатника податку на додану вартість, то розрахунок суми виплати та таке придбання здійснюється без урахування сум податку на додану вартість, оскільки особа, не зареєстрована платником податку на додану вартість, не має права нараховувати і виділяти окремим рядком суму податку на додану вартість.

Отже, у випадку проведення ремонту пошкодженого автомобіля особою, яка зареєстрована як платник ПДВ, сума страхового відшкодування має бути виплачена з урахуванням ПДВ, а у випадку виконання таких робіт особою, як не зареєстрована як платник ПДВ - без урахування ПДВ.

Як вбачається з рахунку-договору №ДМ-СФ-13004520 від 23.07.2013 р. вартість ремонтно-відновлювальних робіт та запасних частин визначена з урахуванням суми ПДВ, а саме - 2 695,37 грн., в т.ч. ПДВ - 449,23 грн..

Окрім того, згідно вказаного рахунку - договору ТОВ «Дельта Моторс Крим» на час виставлення останнього є платником податку на прибуток на загальних підставах, тобто підприємство може залишатися на загальній системі оподаткування, але не бути платником ПДВ, оскільки приписами законодавства передбачена як обов'язкова та і добровільна реєстрація платником ПДВ.

Разом з тим, під час розгляду справи позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження перебування Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта Моторс Крим» в статусі платника ПДВ станом на час виставлення рахунку-договору №ДМ-СФ-13004520 від 23.07.2013 р..

За таких обставин, сума страхового відшкодування, на стягнення якого має право позивач, має бути виплачено без урахування суми ПДВ і становить 1 736,14 грн. (2 185,37 грн. - 449,23 грн.).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» встановлено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи частково підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати позивачу в порядку регресу суми виплаченого страхового відшкодування в добровільному порядку та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, зважаючи на визнання позову відповідачем в поданому суду відзиві на позовну заяву, суд доходить висновку, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача страхового відшкодування в порядку регресу підлягає частковому задоволенню в сумі 1 736,14 грн.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, Законом України «Про страхування», Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 993, 1166, 1187, 1188 Цивільного кодексу України, ст. 354 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 44, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (вул. Здолбунівська, 7, корп. «Д», м. Київ, 02081, код 00034186) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» (вул. Іллінська, 8, м. Київ, 04070, код 20474912) 1 736,14 грн. страхового відшкодування в порядку регресу та 967,62 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 20 листопада 2015 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон