Рішення № 53733467, 17.11.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.11.2015Справа №910/23066/15

За позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича

до Товариства з обмеженою відповідальністю «РАНФОРТ ЛТД»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

1. Публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк»

2. Національний банк України

про стягнення 544 708 750, 44 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Звада Р.В. за довіреністю б/н від 05.10.2015 р.;

від відповідача: Бондар О.О. за довіреністю б/н від 20.10.2015 р.;

Каплонов Б.С. - директор ТОВ «РАНФОРТ ЛТД»;

Кулик Д.А. за довіреністю б/н від 20.10.2015 р.;

від третьої особи-1: не з'явився;

від третьої особи-2: Коновал О.В. за довіреністю № 18-02025/81848 від 29.10.2015 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - позивач), в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «РАНФОРТ ЛТД» (далі - відповідач) про стягнення 544 708 750, 44 грн., а саме: 281 520 886, 41 грн. заборгованості за кредитом, 37 253 311, 81 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 193 224 675, 60 грн. заборгованості за відсотками, 25 569 183, 10 грн. пені за несвоєчасну сплату відсотків, 4 234 382, 65 грн. 3 % річних від суми простроченого кредиту, 2 906 310, 87 грн. 3 % річних від суми прострочених відсотків.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між ПАТ «Кредитпромбанк» та відповідачем Договору РЕПО від 22.10.2009 р., останнім було передано ПАТ «Кредитпромбанк» майнові права на цінні папери, а ПАТ «Кредитпромбанк» було надано відповідачу грошові кошти в сумі 281 520 886, 41 грн. на строк до 06.08.2014 р. За умовами Договору відповідач мав повернути в строк до 06.08.2014 р. ПАТ «Кредитпромбанк» 474 745 562, 01 грн., при цьому, було визначено, що різниця між вказаною сумою та сумою наданих ПАТ «Кредитпромбанк» відповідачу коштів, - 193 224 675, 60 грн., є процентним доходом ПАТ «Кредитпромбанк». 27.09.2013 р. між ПАТ «Кредитпромбанк» та позивачем було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за змістом якого до позивача перейшло право вимоги до відповідача за Договором РЕПО від 22.10.2009 р. Враховуючи те, що відповідач в добровільному порядку не виконав взяті на себе зобов'язання з повернення наданих ПАТ «Кредитпромбанк» коштів та не сплатив проценти, позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.09.2015 р. порушено провадження у справі № 910/23066/15, на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк», розгляд справи призначено на 06.10.2015 р.

05.10.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 06.10.2015 р. від представника позивача надійшли додаткові документи у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.10.2015 р. розгляд справи було відкладено на 21.10.2015 р.

21.10.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли клопотання про здійснення фіксування судового процесу технічними засобами звукозапису, додаткові документи для долучення до матеріалів справи та відзив на позовну заяву, відповідно до якого він проти позову заперечує, вказуючи на те, що протягом всього терміну дії Договору РЕПО майнові права на цінні папери знаходились виключно у розпорядженні позивача, будучи блоковані на його користь, тоді як відповідач не мав можливості розпоряджатись ними в своїй господарській діяльності. Також, відповідач вказує на те, що цінні папери, майнові права на які були передані позивачу за Договором РЕПО, відповідач придбав в день укладення Договору РЕПО за рахунок коштів, отриманих за таким Договором від позивача і такі витрати склали 99, 93 %, з огляду на що він не мав можливості розпоряджатись переважною частиною коштів, а основним вигодонабувачем від спірних операцій є позивач. Враховуючи зазначене, на переконання відповідача, спірний Договір варто розглядати як договір комісії, а кошти, що залишились в розпорядженні відповідача - його комісійною винагородою. Крім того, відповідач стверджує, що Банк позбавляв його можливості виконати умови Договору в частині повернення коштів, оскільки не приймав до виконання розпорядження на розблокування цінних паперів та перерахування їх на рахунок Банку. Також, відповідач зазначає, що своєю бездіяльністю щодо набуття прав власника на цінні папери, він призвів до ситуації, коли вони не були пред'явлені до погашення жодною із сторін й наразі з огляду на позбавлення позивача ліцензії та прийняття рішення про його ліквідацію виведені з обороту, що свідчить про припинення зобов'язання за Договором РЕПО внаслідок неможливості його виконання. Відповідач в тому числі стверджує, що Банк, не виконавши свої зобов'язання та створюючи відповідачу перепони у виконанні його обов'язків, фактично відмовився від прийняття виконання зобов'язань відповідачем та простив борг. Також, відповідач звертає увагу на те, що позивач витратив право вимагати сплати штрафних санкцій, оскільки пропустив річний строк позовної давності. Крім того, на думку відповідача, термін дії, встановлений для операцій РЕПО, стосовно спірного Договору скінчився понад три роки тому. Поряд з наведеним, відповідач вказує на наявність підстав для визнання спірного Договору недійсним, оскільки його зі сторони відповідача було підписано з перевищенням повноважень. Відповідач в тому числі зазначає, що позивач не надав доказів переходу до нього прав вимоги до відповідача. При цьому, він звертає увагу на те, що при укладенні договору купівлі-продажу прав вимоги позивач та третя особа виступали як пов'язані особи, а оскільки відступлення здійснено з дисконтом, то було порушено вимоги до договорів з пов'язаними особами.

У судовому засіданні 21.10.2015 р. від представника позивача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Від представника відповідача в судовому засіданні 21.10.2015 р. надійшло клопотання про оголошення перерви для надання можливості подати зустрічний позов.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.10.2015 р. розгляд справи було відкладено на 27.10.2015 р.

26.10.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Національний банк України, мотивоване тим, що між ними 04.03.2014 р. було укладено Договір застави майнових прав № 08/ЗМП, предметом якого є застава майнових прав, в т.ч. за спірним Договором РЕПО.

У судовому засіданні 27.10.2015 р. від представника відповідача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи та письмові пояснення, в яких він тезисно викладає доводи, попередньо наведені у відзиві на позовну заяву.

Від представників позивача та відповідача в судовому засіданні 27.10.2015 р. надійшло клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.

Крім того, від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості подати зустрічний позов.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.10.2015 р. в порядку ст. 27 ГПК України було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Національний банк України, продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 04.11.2015 р.

28.10.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшла зустрічна позовна заява, відповідно до якої він просить визнати недійсними додаткові угоди/договори № 2 - № 30 до Договору РЕПО № РО 01.007/09 від 22.10.2009 р., а також зустрічна позовна заява, відповідно до якої він просить визнати недійсним Договір купівлі-продажу прав вимоги від 27.09.2013 р. в частині відступлення прав за Договором № РО 01.007/09 від 22.10.2009 р.

Ухвалами господарського суду міста Києва від 30.10.2015 р. було відмовлено в прийнятті вказаних зустрічних позовних заяв, оскільки їх подано після початку розгляду справи по суті.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.11.2015 р. розгляд справи було відкладено на 17.11.2015 р.

Представник третьої особи-1 в судове засідання 17.11.2015 р. не з'явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника третьої особи-1 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Так, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Від представника позивача в судовому засіданні 17.11.2015 р. надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи та письмові пояснення щодо відзиву на позовну заяву, в яких він повторно викладає обставини взаємовідносин сторін.

Від представника третьої особи-2 надійшли письмові пояснення, відповідно до яких він підтримує заявлені у даній справі позовні вимоги.

У судовому засіданні 17.11.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи-2, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22.10.2009 р. між ПАТ «Кредитпромбанк» (банк) та відповідачем (клієнт) було укладено Договір РЕПО № РО 01.007/09 (далі - Договір РЕПО).

Відповідно до п. 1.1. Договору РЕПО в редакції Додаткового договору № 30 від 27.06.2014 р., було визначено, що клієнт передає банку на строк з 22.10.2009 р. по 06.08.2014 р. включно майнові права на цінні папери, зазначені в п. 1.6. цього Договору, а банк надає та клієнт приймає на умовах, передбачених цим Договором, грошові кошти в сумі 281 520 886, 41 грн. на строк до 06.08.2014 р. включно.

Згідно з п. 1.3. Договору РЕПО в редакції Додаткового договору № 30 від 27.06.2014 р., передбачено, що клієнт зобов'язується повернути банку грошові кошти в сумі 474 745 562, 01 грн., а банк зобов'язується повернути клієнту майнові права на цінні папери, зазначені в п. 1.6. цього Договору на дату повернення клієнтом грошових коштів, зазначену в п. 1.4. цього Договору.

Відповідно до п. 1.5. Договору РЕПО в редакції Додаткового договору № 30 від 27.06.2014 р., було визначено, що різниця між сумою грошових коштів, що надаються банком клієнту згідно п. 1.1. цього Договору, та грошовими коштами, що повертаються клієнту банку згідно з п. 1.3. цього Договору, є процентним доходом банку (процентними витратами клієнта) за користування клієнтом наданими грошовими коштами та становить 193 224 675, 60 коп.

Пунктом 1.7. Договору сторони передбачили, що право власності на цінні папери, зазначені в п. 1.6. цього Договору, не переходить від клієнта до банку протягом всього строку дії цього Договору, за винятком підстав, передбачених п. 2.5. цього Договору.

Відповідно до п. 2.3. Договору сторони передбачили, що клієнт зобов'язується не пізніше 15 години на дату повернення банку грошових коштів, зазначену в п. 1.4. цього Договору, перерахувати грошові кошти в сумі, що вказана в п. 1.3. цього Договору, на рахунок банку, вказаний в п. 6.1.4. цього Договору.

Пунктом 3.3. Договору було визначено, що у разі невиконання клієнтом в строк зобов'язання, вказаного в п. 2.3. цього Договору, клієнт зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє в період, за який сплачується пеня, від суми, що вказана в п. 1.3. цього Договору за кожний день прострочення перерахування грошових коштів банку.

Згідно з п. 5.1. Договору РЕПО в редакції Додаткового договору № 30 від 27.06.2014 р. Договір набирає чинності з моменту його підписання банком і клієнтом та проставлення їхніх печаток, тобто з дати, зазначеної першою зверху на першій сторінці цього Договору, і діє до 06.08.2014 р. включно, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором або до його розірвання.

На виконання умов Договору ПАТ «Кредитпромбанк» надало відповідачу грошові кошти в сумі 281 520 886, 41 грн.

Відповідно до п. 5.4. Договору РЕПО було визначено, що будь-які права і обов'язки за даним Договором можуть бути передані третім особам тільки за згодою сторін.

Під час розгляду справи доказів надання зі сторони відповідача згоди на передачу ПАТ «Кредитпромбанк» прав вимоги до відповідача позивачу - не представлено.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, 27.09.2013 р. між ПАТ «Кредитпромбанк» (продавець) та позивачем (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого позивач набув право вимоги до відповідача за Договором РЕПО.

Оскільки відповідач у відповідності до умов Договору в строк до 06.08.2014 р. не повернув позивачу спірні кошти, останній вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між позивачем та відповідачем договір за своєю правовою природою є змішаним та містить елементи, зокрема, кредитного договору.

Так, в даному випадку визначення сторонами назви спірного договору, як договору РЕПО, не змінює його суті.

Слід відзначити, що станом на момент укладення спірного Договору на законодавчому рівні не було визначено поняття договору (операції) РЕПО.

Разом з тим, з аналізу визначення, наданого поняттям операціям зворотного та прямого РЕПО в Положенні про регулювання Національним банком України ліквідності банків України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 259 від 30.04.2009 р., вбачається, що під операцією РЕПО розумілась операція, що ґрунтується на двосторонньому договорі про продаж цінних паперів з одночасним зобов'язанням зворотного їх викупу за обумовленою в договорі ціною та на обумовлену дату.

З набранням чинності Податковим кодексом України було на законодавчому рівні дано визначення операціям РЕПО.

Так, відповідно до п. 14.1.167. ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що операція РЕПО - операція купівлі (продажу) цінних паперів із зобов'язанням зворотного їх продажу (купівлі) через визначений строк за заздалегідь обумовленою ціною, що здійснюється на основі єдиного договору РЕПО. В цілях цього Кодексу строк між датами виконання першої та другої частин операції РЕПО (строк РЕПО) не може перевищувати одного року.

Угода РЕПО укладається як звичайний договір купівлі-продажу цінних паперів, в якому продавець згоден зворотньо їх викупити через певний строк за раніше обумовленою ціною. Дана операція з цінними паперами складається з двох частин. Перша частина цієї угоди - пряме РЕПО - передбачає купівлю або продаж облігацій чи інших цінних паперів одним контрагентом в іншого із твердим зобов'язанням продавця викупити ці ж цінні папери у визначений термін за іншою ціною. Друга частина - зворотне РЕПО - дзеркальне від ображення прямого РЕПО, але з позиції контрагента, що купує цінні папери в першій частині операції, - це покупка цінних паперів з угодою продати ці папери в певний момент у майбутньому за зазначеною у договорі ціною (видача кредиту під заставу зазначених у договорі РЕПО цінних паперів).

Отже метою операції РЕПО є строкове надання кредитних фінансових коштів за плату, при цьому цінні папери використовуються як забезпечення.

Кредитор, який використовує операції РЕПО, стає власником цінних паперів. Тому, якщо позичальник відмовляється викупити цінні папері, кредитор, будучи власником, вправі продати їх за ринковою вартістю без додаткових погоджень з боржником і за рахунок отриманих коштів покрити свої витрати.

Однак, як вбачається з умов спірного Договору, його сторони визначили, що право власності на цінні папери, зазначені в п. 1.6. цього Договору, не переходить від клієнта до банку протягом всього строку дії цього Договору.

Оскільки набуття права власності на предмет продажу є основною характеристикою угоди купівлі-продажу, то за умови, коли цінні папери не відчужуються на користь банку, спірний Договір не можна визнати таким, що регулює операцію РЕПО.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів (ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України).

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові, при цьому, відповідно до ч. 1 ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Отже, за приписами зазначених норм, уступка первісним кредитором права вимоги до його боржника новому кредиторові здійснюється у тій самій формі, на тих самих умовах і у тому саме обсязі, що і основне зобов'язання, яке існувало на момент переходу прав, і такі права мають бути підтверджені належними документами.

Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням (ст. 516 ЦК України).

З аналізу наведених норм вбачається, що за загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів, однак сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України в постанові від 15.04.2015 р. № 3-43гс15, відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, якщо обов'язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України договору про відступлення права вимоги, оскільки він суперечить вимогам ч. 1 ст. 516 ЦК України.

Як зазначалось вище, відповідно до п. 5.4. Договору РЕПО було визначено, що будь-які права і обов'язки за даним Договором можуть бути передані третім особам тільки за згодою сторін.

Під час розгляду справи доказів надання зі сторони відповідача згоди на передачу ПАТ «Кредитпромбанк» прав вимоги до відповідача позивачу - не надано, ані позивачем, ані третьою особою-1.

Отже, з урахуванням умов Договору РЕПО та встановлених обставин справи слід дійти висновку, що посилання позивача на Договір купівлі-продажу прав вимоги від 27.09.2013 р., як доказ переходу до нього права вимоги до відповідача, є безпідставним, оскільки такий Договір укладений всупереч п. 5.4. Договору РЕПО та ч. 1 ст. 516 ЦК України, з огляду на що не може створювати для відповідача обумовлених ним юридичних наслідків.

Таким чином, суд приходить до висновку, що у позивача відсутні права на звернення до відповідача з вимогами щодо сплати коштів у відповідності до умов спірного Договору РЕПО.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що заявлені позовні вимоги безпідставні, вони не підлягають задоволенню з урахуванням зазначеного.

При цьому, суд залишає без задоволення клопотання відповідача про застосування строків позовної давності, оскільки правила про позовну давність мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадку відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Так, відповідно до п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати з нього не стягуються.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23.11.2015 р.

Суддя В.С. Ломака