Рішення № 53733172, 23.11.2015, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 6/160/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Запоріжжя

23.11.2015 Справа № 908/5423/15

За позовом Концерну "Міські теплові мережі" в особі Філії Концерну „Міські теплові мережі" Ленінського району (юридична адреса: бул. Гвардійський, буд. 137, м. Запоріжжя, 69091; фактична адреса: вул. Щаслива, буд. 2-а, м. Запоріжжя, 69065)

До Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; адреса за договором: АДРЕСА_2)

Про стягнення 15 811 грн. 46 коп.

Суддя Місюра Л.С.

За участю представників :

Від позивача: Пустова А.Л. - дов. № 30/20-19 від 05.01.2015р. .

Від відповідача: не з'явився

Розглянувши матеріали справи за позовом Концерну "Міські теплові мережі" в особі Філії Концерну „Міські теплові мережі" Ленінського району м. Запоріжжя до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 м. Запоріжжя про стягнення 15 811 грн. 46 коп., суд -

В С Т А Н О В И В:

Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за теплову енергію за період з жовтня 2014 р. по квітень 2015 р. в сумі 10 506 грн. 94 коп., згідно договору про постачання теплової енергії в гарячій воді № 671 від 01.10.2002 р., пеню в сумі 2 838,67 грн., 3% річних в сумі 193 грн. 31 коп. та інфляційні втрати в сумі 2 272 грн. 54 коп.

Розгляд справи відклався.

23.11.2015р. розгляд справи продовжений та прийнято рішення.

В матеріалах справи знаходяться Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, в якому вказано, що місцем проживання Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 є: АДРЕСА_1.

Позивач направив відповідачу копію позовної заяви за двома адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2. В матеріалах справи знаходяться докази направлення.

Ухвали суду про порушення провадження по справі та про відкладення розгляду справи були направлені відповідачу за двома адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 що підтверджується вихідними реєстраційними номерами, які зазначені на зворотній стороні ухвал, виписками з журналу реєстрації вихідних документів та реєстрами на відправлення кореспонденції.

Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК ( 1798-12 ), зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

На день прийняття судом рішення, ухвали до суду не повертались.

Таким чином, у суду є достатні докази направлення ухвал відповідачу по справі.

Відповідач, повідомлений про місце, день та час розгляду справи, в порядку, передбаченому ГПК України, в судове засідання двічі не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, витребувані судом документи не надав, проти позову не заперечив.

Стаття 75 ГПК України дозволяє суду розглянути спір за наявними в справі матеріалами, у випадку, якщо відзив на позов та витребувані судом документі не надані.

За таких обставин, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши та оцінивши всі матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав:

Між позивачем та відповідачем був укладений договір про постачання теплової енергії в гарячій воді № 671 від 01.10.2002 р. (далі - договір).

На підставі вказаного договору позивач поставив відповідачу теплову енергію в період з жовтня 2014 р. по квітень 2015 р. на суму 10 506 грн. 94 коп., що підтверджується актами приймання - передачі теплової енергії та рахунками за вказаний період.

Відповідно до п. 6.2 договору розрахунковим періодом є календарний місяць.

Згідно п. 6.3 договору позивач направив відповідачу акти приймання - передачі теплової енергії, рахунки на оплату та податкові накладні за спірний період. Докази направлення на дві адреси відповідача знаходяться в матеріалах справи.

В п. 6.4 договору зазначено, що підставою для розрахунків споживача з енергопостачальною організацією є акт надання послуг, підписаний обома сторонами.

В актах приймання - передачі теплової енергії зазначено: "Один примірник оформленого належним чином акту підлягає поверненню теплопостачальної організації. У разі неповернення оформленого акту або ненадання письмових заперечень про підписання акту в установлені договором терміни, акт вважається погодженим".

Відповідач акти приймання - передачі теплової енергії не підписав та не повернув їх позивачу . Заперечень по актам відповідач також не надав позивачу.

Суду відповідач також не надав доказів підписання актів приймання - передачі теплової енергії та направлення їх позивачу. Також відповідач не надав суду доказів направлення позивачу заперечень по актам.

Таким чином, акти приймання - передачі теплової енергії вважаються погодженими та являються підставою для оплати.

Відповідно до п. 6.6 договору споживач зобов'язаний до 20 числа поточного місяця перерахувати на розрахунковий рахунок енергопостачальної організації суму заборгованості за фактично спожиту теплову енергію і передоплату.

Відповідач отриману теплову енергію за спірний період в сумі 10 506 грн. 94 коп. не оплатив.

Згідно до статті 526 ЦК України, статті 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Оскільки відповідач не надав суду доказів оплати спірної заборгованості, з відповідача підлягає стягненню заборгованість за теплову енергію в сумі 10 506 грн. 94 коп.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. п. 3.1 та 4.1 Постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013р. інфляційні нарахування та 3 % річних не являються штрафними санкціями.

Інфляційні нарахування виступають способом захисту майнового права та інтересу, якій полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті

Три процента річних є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки відповідач, згідно п. 6.6 договору, у термін до 20 числа поточного не перерахував на розрахунковий рахунок позивача суму заборгованості за фактично спожиту теплову енергію, то весь цей час він користувався грошовими коштами позивача, на ці грошові кошти знецінилися за цей час.

Позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 193 грн. 31 коп. та інфляційні витрати в сумі 2272 грн. 54 коп., згідно наданих суду розрахунків.

Перевіривши розрахунки позивача, суд вважає розрахунок 3% річних вірним та обґрунтованим, тому з відповідача підлягають стягненню 3% річних у сумі 193 грн. 31 коп. за період з 20.11.2014 р. по 05.10.2015 р.

Разом з тим, суд вважає розрахунок інфляційних втрат невірним, оскільки його здійснено без урахування дефляції.

Відповідно до п. 3.2 Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013р. №14 в розрахунок інфляційних нарахувань мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становить менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

За таких підстав, від суми боргу 579 грн. 97 коп. за період нарахування інфляції з червня по серпень 2015р. інфляційні нарахування складають 8,11 грн. з мінусом, а не "0" як вказує позивач в розрахунку. Відповідно загальна сума інфляційних нарахувань складає 2 264 грн. 43 коп., яка і підлягає стягненню з відповідача. За таких підстав, в частині стягнення інфляційних нарахувань в сумі 8 грн. 11 коп. позивачу слід відмовити в позові.

Відповідно до положень п. 7.2.3 договору, споживач несе відповідальність за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію - пеня в розмірі 0,5% від належної до сплати суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Позивач нарахував відповідачу пеню з урахуванням положень договору та подвійної облікової ставки НБУ України, що діяла на період, в який стягується пеня, та просить стягнути з відповідача пеню, згідно надано суду розрахунку, в сумі 2 838 грн. 67 коп.

Перевіривши розрахунок позивача, суд вважає його невірним з наступних підстав: по - перше, пунктом 6.6 договору передбачено, що споживач зобов'язаний до 20 числа поточного місяця перерахувати на розрахунковий рахунок енергопостачальної організації суму заборгованості за фактично спожиту теплову енергію і передоплату; по - друге, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського Кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивач нарахував пеню без врахування п. 6.6 договору та частини 6 статті 232 Господарського Кодексу України.

Суд не вважає за необхідне виходити за рамки позовних вимог, а тому з відповідача підлягає стягненню пеня від суми 338 грн. 42 коп. за період з 20.11.2014р. (як вказано в розрахунку) по 20.04.2015р. (відповідно до п. 6.6 договору та ч. 6 статті 232 ГПК України); від суми 1 368 грн. 36 коп. - за період з 20.12.2014р. (як вказано в розрахунку) по 20.05.2015р. (відповідно до п. 6.6 договору та ч. 6 статті 232 ГПК України); від суми 2 139 грн. 25 коп. - за період з 20.01.2015р. (як вказано в розрахунку) по 20.06.2015р. (відповідно до п. 6.6 договору та ч. 6 статті 232 ГПК України); від суми 2 178 грн. 44 коп. - за період з 20.02.2015р. (як вказано в розрахунку) по 20.07.2015р. (відповідно до п. 6.6 договору та ч. 6 статті 232 ГПК України); від суми 1 802 грн. 76 коп. - за період з 20.03.2015р. (як вказано в розрахунку) по 20.08.2015р. (відповідно до п. 6.6 договору та ч. 6 статті 232 ГПК України); від суми 2 099 грн. 74 коп. - за період з 20.04.2015р. (як вказано в розрахунку) по 20.09.2015р. (відповідно до п. 6.6 договору та ч. 6 статті 232 ГПК України); від суми 579 грн. 97 коп. - за період з 20.05.2015р. (як вказано в розрахунку) по 05.10.2015р. (як вказано в розрахунку, оскільки позивач не вийшов за межу строку, зазначеного в ч. 6 статті 232 ГПК України).

З врахуванням всього вищевикладеного, з відповідача підлягає стягненню пеня в сумі 2 423 грн. 22 коп.

В частині стягнення пеня в сумі 415 грн. 45 коп. в позові слід відмовити, оскільки ця сума нарахована безпідставно.

Однак, згідно п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), що підлягає стягненню з боку сторони, що порушила зобов'язання.

У відповідності з ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішення суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Стаття 233 ГК України передбачає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з 3.17.4. Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011р. вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Приймаючи до уваги вищезазначене, в тому числі те, що розмір пені надмірно великий у порівнянні зі збитками кредитора по спірному договору, приймаючи до уваги те, що відповідач проходить (проходив) військову службу за викликом під час мобілізації у військової частині 3033 Національної гвардії України, те, що фінансова криза негативно впливає на господарську діяльність підприємців, враховуючі інтереси обох сторін, причини неналежного виконання зобов'язання, наслідки порушення зобов'язання, поведінки винної сторони, суд визнав за необхідне зменшити розмір пені до 500 грн. В частині стягнення пені в сумі 1 923 грн. 22 коп. слід відмовити.

При цьому, судовий збір від суми правомірно нарахованої пені в розмірі 2 423 грн. 22 коп. відноситься на відповідача. Така ж позиція викладена в останньому абзаці п. 3.17.4 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011р.

Позивач надав суду заяву відповідача від 18.10.2015р., яка надійшла до позивача 26.10.2015р., що підтверджується вхідним номером позивача 7712, який вказаний на цьому листі.

В заяві від 18.10.2015р. відповідач просив позивача розірвати спірний договір з тих підстав, що з 2004р. відповідач перестав бути власником нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_3. До заяви додана копія Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, згідно з якої з 26.03.2004р. власником вказаного приміщення стала ОСОБА_3.

Але, відповідно до п. 3.2.5 договору споживач зобов'язався письмово сповіщати енергопостачальну організацію про зміну власного найменування, організаційно правової форми, місцезнаходження, банківських реквізитів тощо.

Відповідач з 26.03.2004р. (дата реєстрації права власності на нерухоме майно) по 26.10.2015р. (дата отримання позивачем листа відповідача) письмово не сповіщав позивача про те, що він перестав бути власником спірного приміщення.

При цьому, відповідач не повідомив позивача про те, чи змінив він місто знаходження або ні.

В спірному періоді та на момент прийняття судом рішення, договір не був розірваний та продовжує діяти. Цей договір укладений саме з відповідачем, зобов'язання по оплаті теплової енергії, яка постачалась в нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, взяв на себе саме відповідач, а не ОСОБА_3. Не повідомивши своєчасно позивача про зміну власника приміщення, відповідач позбавив позивача можливості своєчасно укласти договір на постачання теплової енергії з ОСОБА_3.

Також слід вказати, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 23.09.2014р. по справі № 908/2593/14 з відповідача вже було стягнуто заборгованість за поставлену теплову енергію по спірному договору за період з жовтня 2012р. по квітень 2014р., і відповідач ні яких заперечень по вказаної справі не давав.

Враховуючи все вищевикладене, саме відповідач зобов'язаний оплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Позивач надав суду, надану йому відповідачем, довідку Військової частини 3033 Національної гвардії України №425 від 24.04.2015р., в якій вказано, що з 25.03.2015р. та на день надання довідки (24.04.2015р.) ОСОБА_1 проходить військову службу за викликом під час мобілізації у військової частині 3033 Національної гвардії України.

Доказів того, проходить або ні ОСОБА_1 військову службу на час розгляду справи суду надано не було.

Судовий збір покладається на відповідача в сумі 1 185 грн. 35 коп., відповідно до статті 49 ГПК України та останньому абзаці п. 3.17.4 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011р.

Керуючись ст. ст. 22, 44 - 49, 75, 82 - 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (адреса з ЄДР: АДРЕСА_1; адреса з матеріалів справи: АДРЕСА_2; ІПН НОМЕР_1) на користь Концерну "Міські теплові мережі" (бул. Гвардійський, буд. 137, м. Запоріжжя, 69091; фактична адреса: вул. Щаслива, буд. 2-а, м. Запоріжжя, 69065; код ЄДРПОУ 32121458; п/р зі спеціальним режимом використання № 26039302042813 у Філії - Запорізьке обласне управління ПАТ „Державний ощадний банк України", МФО 313957) основний борг в сумі 10 506 (десять тисяч п'ятсот шість) грн. 94 коп. Видати наказ.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (адреса з ЄДР: АДРЕСА_1; адреса з матеріалів справи: АДРЕСА_2; ІПН НОМЕР_1) на користь Концерну "Міські теплові мережі" (бул. Гвардійський, буд. 137, м. Запоріжжя, 69091; фактична адреса: вул. Щаслива, буд. 2-а, м. Запоріжжя, 69065; код ЄДРПОУ 32121458; поточний рахунок № 26007301001951 у Філії - Запорізьке обласне управління ПАТ „Державний ощадний банк України", МФО 313957) 3 % річних в сумі 193 (сто дев'яносто три) грн. 31 коп., інфляційні витрати в сумі 2 264 (дві тисячі двісті шістдесят чотири) грн. 43 коп., пеню в сумі 500 грн. (п'ятсот ) грн. та судовий збір у розмірі 1 185 (одна тисяча сто вісімдесят п'ять грн.) 35 коп.. Видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.

Повне рішення складено : 23.11.2015 р.

Суддя Л.С. Місюра