Рішення № 53732844, 19.11.2015, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 листопада 2015 р. Справа № 902/1293/15

Господарський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Тварковського А.А.,

за участю:

секретаря судового засідання Горейка М.В.,

у відсутності представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрика воріт" (вул. Генерала Наумова, 23-б, м. Київ, 03164)

до: товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Південна Пальміра" (вул. 600-річчя, буд. 17-Г, м. Вінниця, 21021)

про стягнення 20726 грн 60 коп.,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фабрика воріт" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Південна Пальміра" 20726 грн 60 коп.

Ухвалою суду від 17.09.2015 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі №902/1293/15 з призначенням її до розгляду.

Слухання справи двіччі відкладалося з об’єктивних причин, про що свідчать ухвали суду від 15.10.2015р. та 03.11.2015р. При цьому ухвалою суду від 03.11.2015р. продовжено, передбачений ст. 69 ГПК України, строк вирішення спору у справі на 15 днів.

В судове засідання на визначену дату (19.11.2015р.) представники сторін не з"явилися не зважаючи на те, що про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином ухвалою суду, яка надсилалася їм рекомендованою кореспонденцією за адресою, яка відповідає тій, що значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

При цьому факт належного повідомлення позивача також підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення №10724 від 19.11.2014р. та формуляром (протоколом) судового засідання від 03.11.2015р., в якому представник позивача заявлений позов підтримав та просив суд його задовольнити, посилаючись на обставини викладені в ньому. Крім того зазначив, що нарахування пені та 3% річних ним здійснено з моменту надіслання вимоги відповідачу до моменту звернення з даним позовом до суду.

Відповідно до абз. 2 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

З огляду на вказане, позивач є таким, що повідомлений належним чином, відтак суд ухвалив провести розгляд справи за його відсутності.

Поряд з цим щодо неявки в судове засідання представника відповідача суд зазначає наступне.

Статтею 64 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відповідач зареєстрований за адресою, яка відповідає тій адресі, за якою надсилались останньому ухвали від 17.09.2015р., 15.10.2015р., 03.11.2015р. Крім того, ухвала суду від 03.11.2015р. також надсилалася на адресу відповідача, зазначену в акті надання послуг №1123 від 05.12.2014р. Поряд з цим направлені судом на адресу останнього ухвали від 15.10.2011р. та 03.11.2015р. підприємством зв’язку не повернуті; ухвала від 17.09.2015р. поштовим відділенням повернута з відміткою "за закінченням терміну зберігання", відносно чого суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Крім того, відповідно до п.3.9.2 вказаної Постанови у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, враховуючи, що направлення ухвали здійснювалося за адресою відповідача, яка визначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і наявних у матеріалах справи документах, приймаючи до уваги положення ст.64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р., суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано жодного клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Беручи до уваги приписи ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

17 листопада 2014 року товариством з обмеженою відповідальністю «Фабрика воріт» (позивач, постачальник, підрядник) виставлено товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Південна Пальміра» (відповідач, покупець, замовник) рахунок № СФ000001548 в сумі 98140 грн.

Згідно даного рахунку товариство з обмеженою відповідальністю «Фабрика воріт» має поставити товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Південна Пальміра» промислові секційні ворота (товар) та здійснити монтаж вказаних воріт.

18.11.2014р. товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Південна Пальміра» згідно платіжного доручення №140 від 18.11.2014р. здійснено часткову оплату поставлено товару та робіт на суму 78512 грн.

Як встановлено судом та слідує з матеріалів справи позивачем вказане в рахунку №СФ000001548 від 17.11.2014р. зобов’язання щодо поставки воріт (товару) та їх монтажу виконано в повному обсязі, що стверджується наявним в матеріалах справи актом надання послуг №1123 від 05.12.2014р. на суму 98140 грн.

Також господарська операція з поставки відповідачу воріт та здійснення їх монтажу відображається в податковій накладні №56 від 18.11.2014р.

Товар та виконані позивачем монтажні роботи прийняті відповідачем в повному обсязі без будь-яких зауважень та без претензій, що підтверджується підписом уповноваженої особи останнього на вищевказаному акті надання послуг, скріпленому печаткою ТОВ «Торговий дім «Південна Пальміра».

Однак відповідач свої зобов’язання щодо оплати поставленого товару та виконаних монтажних робіт здійснив лише частково, сплативши, як зазначалося вище, позивачу за отриманий товар та роботи лише 78512 грн., внаслідок чого у нього утворилася заборгованість за отриманий товар та виконані роботи в сумі 19628 грн.

В зв’язку з непроведенням решти розрахунків за поставлений товар та виконані монтажні роботи, позивачем направлялася на адресу відповідача вимога №0107/15/1 від 01.07.2015р. щодо погашення наявної заборгованості в розмірі 19628 грн. Проте вказана вимога була повернута підприємством зв"язку на адресу позивача з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Посилаючись на непроведення відповідачем решти розрахунків за отриманий товар та виконані монтажні роботи, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з останнього 20726 грн 60 коп., з яких 19628 грн основний борг, 101 грн 60 коп. – 3% річних та 997 грн пеня.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходив із наступного.

Відповідно ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зазначена норма кореспондується з вимогами ст. 144 Господарського кодексу України щодо підстав виникнення майнових прав та обов'язків суб'єктів господарювання.

За змістом ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України).

Відповідно до ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України встановлено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Разом з тим, згідно із п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією з сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами.

Згідно із ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у письмовій формі. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телефонограмами тощо, а також прийняттям до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Надані в матеріалах справи рахунок на оплату вартості товару та виконаних монтажних робіт №СФ000001548 від 17.11.2014р., акт наданих послуг №1123 від 05.12.2014р., платіжне доручення №140 від 18.11.2014р. про здійснення часткової оплати поставлено товару та робіт свідчать про те, що між сторонами у справі склалися правовідносини з поставки товару та проведення монтажних робіт.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Частинами 1, 2 статті 853 ЦК України встановлено, що замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У п. 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України

Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв'язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою.

Згідно зі ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України, ч.7 ст.193 ГК України)

Відповідно до ст.527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно з ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Як вказувалось вище, позивачем направлялася на адресу відповідача вимога №0107/15/1 від 01.07.2015р. щодо погашення заборгованості в розмірі 19628 грн.

Вказана вимога підприємством поштового зв’язку була повернута на адресу позивача з відміткою «за закінченням терміну зберігання», про що ним оформлено відповідне повідомлення від 03.08.2015р.

Отже, з урахуванням приписів вищевказаного законодавства та положень п. 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", суд дійшов висновку, що строк виконання зобов’язання з оплати поставлено товару та виконаних робі настав з 03.08.2015р., відтак вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 19628 грн правомірною та обґрунтованою, з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 997 грн пені та 101 грн 60 коп.- 3% річних, в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

В силу ч.ч.1,2 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно із приписами ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

З матеріалів справи не вбачається та судом не встановлено укладення між сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді неустойки (пені) та розмір пені актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах сторін також не передбачено.

Таким чином, нарахування позивачем пені, за відсутності письмового правочину щодо забезпечення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді неустойки є необґрунтованим та безпідставним, а відтак позовні вимоги останнього в цій частині задоволенню судом не підлягають.

Щодо стягнення 3% річних в сумі 101 грн 60 коп., суд зазначає наступне.

Згідно із ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначалося вище, строк виконання відповідачем зобов’язання з оплати поставлено товару та виконаних робі настав з 03.08.2015р., відтак наявні правові підстави для нарахування інфляційних втрат та 3% річних.

Разом тим, суд надаючи оцінку правильності визначеному позивачем періоду нарахування 3% річних з урахуванням положень ч. 2 ст. 530 ЦК України та змісту п. 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" встановив, що початок періоду нарахування 3% річних позивачем визначено невірно, оскільки їх треба нараховувати після спливу семиденного строку від дня пред'явлення вимоги, яким слід вважати дату оформлення підприємством зв’язку повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення (вимоги про сплату заборгованості), тобто з 11.08.2015р.

Тому, суд самостійно здійснив обрахунок заборгованості з 3% річних, виходячи із вказаного позивачем періоду, взявши за основу початок прострочення відповідачем зобов’язання з 11.08.2015р.

Відтак здійснивши обрахунок 3% річних у правильному періоді за допомогою програми "ЛІГА.ЗАКОН", суд визначив їх в розмірі 50 грн 01 коп., який в сукупності є меншим ніж той який заявлений позивачем 101 грн 60 коп., а тому решта заявлених до стягнення 3% річних в сумі 51 грн 59 коп. задоволенню судом не підлягають.

Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 ГПК України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч вище наведеному та вимогам ухвал суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення заборгованості та 3% річних, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Виходячи з наведеного, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, ст.ст. 82, 84, 85, 86, 87, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Південна Пальміра" (вул. 600-річчя, буд. 17-Г, м. Вінниця, 21021, код ЄДРПОУ 37114602) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрика воріт" (вул. Генерала Наумова, 23-б, м. Київ, 03164, код ЄДРПОУ 32774008) 19628 грн заборгованості, 50 грн 01 коп.- 3% річних та 1156 грн 41 коп. витрат зі сплати судового збору.

В задоволенні позову в частинні стягнення 997 грн пені та 51 грн 59 коп. 3% річних відмовити.

Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 24 листопада 2015 р.

Суддя Тварковський А.А.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Генерала Наумова, 23-б, м. Київ, 03164)

3,4 - відповідачу (вул. 600-річчя, буд. 17-Г, м. Вінниця, 21021; вул. Асташкіна, 21, оф. 1, м. Одеса, 65020)