Ухвала суду № 53730778, 18.11.2015, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 738/1046/15-ц Провадження № 22-ц/795/2135/2015 Категорія -цивільнаГоловуючий у I інстанції -Чепурко В. О. Доповідач - Скрипка А. А.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2015 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіСкрипки А.А.суддів:Лакізи Г.П., Тагієва С.Р.при секретарі:Покладі Д.В.за участю:прокурора Кравченко А.А., позивача ОСОБА_5

розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою прокуратури Менського району Чернігівської області на рішення Менського районного суду Чернігівської області від 25 вересня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Державної казначейської служби України, - треті особи: прокуратура Менського району Чернігівської області, Менський РВ УМВС України в Чернігівській області, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури,

в с т а н о в и в:

Рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 25.09.2015року вимоги позову ОСОБА_5 задоволено частково. Судом стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України (ЄДРПОУ 37567646, юридична адреса: 01601, м.Київ, вул. Бастіонна,6), з відповідного казначейського рахунку на користь ОСОБА_5 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями - 12000 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі прокуратура Менського району Чернігівської області просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог заявленого позову. Доводи апеляційної скарги зазначають, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права. Апелянт вказує, що при вирішенні спору по суті суд першої інстанції не взяв до уваги положення статті 1176 ЦК України, статті 4 Закону України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду". Апелянт зазначає, що в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції не зазначено, в чому полягає завдана позивачу моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльностю третіх осіб по справі її спричинено позивачу та якими доказами підтверджуються вказані обставини. При цьому апелянт вказує, що в ході досудового розслідування кримінального провадження відносно позивача не застосовувались запобіжні заходи, передбачені КПК України, тому моральних страждань ОСОБА_5 спричинено не було. Апелянт також зазначає, що факт повідомлення про підозру ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 статті 185 КК України, був відомий лише позивачу, до відома інших осіб вказані обставини не доводились, тому підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні. Апелянт не погоджується з розміром морального відшкодування, стягнутого на користь позивача, вказуючи при цьому, що з врахуванням положень статті 13 Закону України ''Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду'', навіть при доведенні позивачем факту спричинення йому моральної шкоди відшкодуванню підлягали б лише 6981грн.86коп. Також апелянт вказує, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не містить посилань на норми матеріального права,які регулюють спірні правовідносини, що свідчить про необґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_5 просить апеляційну скаргу відхилити у зв'язку з її необґрунтованістю та безпідставністю, і залишити без змін рішення Менського районного суду Чернігівської області від 25.09.2015року.

В судове засідання апеляційного суду представники Державної казначейської служби України, Менського РВ УМВС України в Чернігівській області, належним чином повідомлених про час і місце судового розгляду справи, відповідно до повідомлень про вручення поштових відправлень(а.с.77, 79), не з'явились. Згідно приписів ч.2 статті 305 ЦПК України, неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд на підставі приписів статті 308 ЦПК України приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції, - залишенню без змін.

Відповідно до ч.2 статті 308 ЦПК України, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно з п.6 ч.1 статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Як вбачається з позовної заяви ОСОБА_5(а.с.1),обґрунтовуючи вимоги заявленого позову, позивач вказував, що Менським РВ УМВС України в Чернігівській області йому було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. А саме про те, що 11.08.2014року в денний час доби, з метою крадіжки чужого майна, ОСОБА_5 прибув на територію ферми ТОВ „Успіх-Мена", розташовану по вул.Леніна,7 в с.Феськівка Менського району Чернігівської області, шляхом вільного доступу проник в приміщення сараю, звідки умисно, таємно викрав комплектуючі деталі з двох транспортерів марки „ТСН-3Б", загальною вагою 320кг, вартість яких визначена, виходячи з вартості 1 кг брухту чорних металів станом на 11.08.2014року, та становить 544 грн. В подальшому кримінальне провадження було завершено і справу направлено до Менського районного суду Чернігівської області. Вироком Менського районного суду Чернігівської області від 02.03.2015року ОСОБА_5 за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 статті 185КК України, виправдано у зв'язку з недоведеністю вчинення ним злочину.Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 07.05.2015року вирок Менського районного суду Чернігівської області від 02.03.2015року, яким ОСОБА_5 за ч.3 статті 185 КК України виправдано у зв'язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим - залишено без змін. За даних обставин позивач просив суд зобов'язати відповідача списати у безспірному порядку з відповідного казначейського рахунку на його користь 50000грн. в рахунок відшкодування спричиненої моральної шкоди.

В ході судового розгляду даної справи встановлено і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що 13.08.2014року до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості за ознаками злочину, передбаченого ч.3 статті 185КК України, з фабулою вчинення крадіжки транспортеру з ферми ТОВ „Успіх-Мена" ОСОБА_5,1986року народження.

Вироком Менського районного суду Чернігівської області від 02.03.2015 року ОСОБА_5 за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 статті 185 КК України, виправдано у зв'язку з недоведеністю вчинення ним злочину (а.с.3-7).

Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 07.05.2015року вирок Менського районного суду Чернігівської області від 02.03.2015року, яким ОСОБА_5 за ч.3 статті 185 КК України виправдано у зв'язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим- залишено без змін (а.с.9-11).

Задовольняючи частково вимоги заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_5 незаконно перебував під слідством та судом протягом майже семи місяців, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв'язків, негативно вплинуло на його стосунки з оточуючими людьми та вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Суд першої інстанції також зазначив в оскаржуваному рішенні, що в ході судового розгляду даної справи знайшли своє підтвердження доводи позовної заяви ОСОБА_5 відносно того, що обставини, які стали підставою для пред'явлення даного позову, за звичайних умов суспільного життя є неодмінно психо-травмуючими за своєю сутністю, оскільки вони створюють переживання, емоційну напруженість, порушують життєві плани та змінюють звичайний життєвий устрій. Судом вказано, що захист своїх прав проводився позивачем протягом тривалого часу, що потребувало значних фізичних та психологічних зусиль, і обумовило порушення звичайного темпу, змісту та цілеспрямованості життєдіяльності позивача. Приймаючи до уваги наведені обставини, виходячи з норм матеріального права, які регламентують спірні правовідносини, приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з врахуванням засад розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції прийшов до висновку про необхідність часткового задоволення вимог заявленого позову, а саме, про необхідність відшкодування на користь позивача в рахунок спричиненої моральної шкоди 12000 грн.

Апеляційний суд погоджується з вірним по суті висновком суду першої інстанції, оскільки вказаний висновок узгоджується з приписами норм матеріального права, які регламентують спірні правовідносини та фактичними обставинами справи. Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості рішення суду першої інстанції та невідповідності його висновків нормам матеріального права не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.

Відповідно до п.1 ч.1 статті 1 Закону України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Також приписи вказаної статті регламентують, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Згідно з п. 1 ч. 1 статті 2 Закону України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Згідно з частиною 2 статті 1176 ЦК України право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Пунктом 5 ч.1 статті 3 Закону України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" встановлено, що у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.

Відповідно до ч.1 статті 4 Закону України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1,3,4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Згідно з ч.5 статті 4 Закону України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Приписи статті 4 вказаного закону регламентують, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Доводи апеляційної скарги відносно того, що позивачу не спричинено моральну шкоду, оскільки в ході досудового розслідування кримінального провадження відносно нього не застосовувались запобіжні заходи, передбачені КПК України та позивачу не призначено покарання, пов'язане з позбавленням волі, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, оскільки доводи апелянта щодо відсутності факту спричинення моральної шкоди позивачу не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи. Задовольняючи частково вимоги заявленого позову, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що позивач ОСОБА_5 незаконно перебував під слідством та судом протягом майже семи місяців, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв'язків, негативно вплинуло на його стосунки з оточуючими людьми та вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, відбулось погіршення можливості реалізації позивачем своїх звичок і бажань. Вказані обставини знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду даної справи, при цьому висновок суду першої інстанції щодо спричинення позивачу моральної шкоди узгоджується з фактичними обставинами справи та приписами статей : 1,2,3,4 Закону України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".

Доводи апеляційної скарги відносно того, що є необгрунтованим розмір моральної шкоди, визначений судом першої інстанції на підставі статті 13 Закону України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", не можуть бути підставою для скасування вірного по суті рішення суду першої інстанції, оскільки вказані доводи апелянта не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи. Апелянт стверджує, що позивач перебував під слідством та судом 5місяців 2дні, і навіть при доведенні факту спричинення моральної шкоди позивачу відшкодуванню на користь позивача підлягала би сума в розмірі 6981грн.86коп., а не 12000грн., як це визначено судом першої інстанції. З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до приписів ч.2,ч.3 статті 13 Закону України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Виходячи з правового аналізу вказаної норми права, приписами статті 13 вказаного закону встановлено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, при цьому розмір моральної шкоди визначається з урахуванням всіх обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Розглядаючи вимоги заявленого позову, суд першої інстанції з врахуванням всіх фактичних обставин справи та приписів статті 13 Закону України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", визначив розмір морального відшкодування на користь позивача в сумі 12000грн., виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості. Таким чином, розмір моральної шкоди обгрунтовано визначено судом першої інстанції з врахуванням обставин справи та в межах, встановлених цивільним законодавством.

Зазначаючи про необґрунтованість рішення суду першої інстанції, апелянт звертає увагу на ту обставину, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив назву закону, положеннями якого керувався при вирішенні спору по суті, без врахування змін, які були внесені до назви закону. З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. Як вбачається з оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд посилається на положення Закону України ''Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду'', разом з тим, в назву вказаного закону внесено зміни згідно із Законом України від 13.04.2012року №4652-VІ, і назва закону із вказаними змінами - Закон України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду". Вказана обставина, на думку апеляційного суду, не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, оскільки положення вказаного закону, на які посилався суд при вирішенні спору по суті, є чинними на час судового розгляду даної справи. Відповідно до приписів ч.2 статті 308 ЦПК України, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Твердження представника апелянта в судовому засіданні апеляційного суду відносно того, що суд першої інстанції безпідставно зазначив в назві справи в якості відповідача Державне казначейство України, а не Державну казначейську службу України, на думку апеляційного суду, в силу положень ч.2 статті 308 ЦПК України, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Крім того, як вбачається з мотивувальної та резолютивної частини оскаржуваного рішення, частково задовольняючи вимоги заявленого позову, суд першої інстанції прийшов до висновку про необхідність стягнення з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України (ЄДРПОУ 37567646, юридична адреса: 01601, м.Київ, вул.Бастіонна,6), з відповідного казначейського рахунку 12000грн. на користь ОСОБА_5 в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.

Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги не містять в собі підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, ухваленого на основі з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Керуючись статтями: 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу прокуратури Менського району Чернігівської області відхилити.

Рішення Менського районного суду Чернігівської області від 25 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:Судді: