Ухвала суду № 53725560, 23.11.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження №22-ц/790/6430/15 Головуючий 1-ї інстанції - Онупко М.Ю.

Справа №641/7988/13 Доповідач - Довгаль А.П.

Категорія: договірні

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - судді Довгаль А.П.

суддів - Коровіна С.Г., Сащенко І.С.

при секретарі - Щегельському Д.О.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в приміщенні суду апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 26 червня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, -

в с т а н о в и л а:

У серпні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, в якому просив стягнути солідарно з відповідачів на його користь суму безпідставно набутих коштів в розмірі 108 570,00грн., інфляційне збільшення в розмірі 325,71грн., 3% річних в сумі 1 677,63грн., відсотки за користування грошовими коштами 38 007,68грн., завдану моральну шкоду 11 418,98грн., а також понесені судові витрати.

Заявлені вимоги позивач мотивує тим, що на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 22 травня 2009 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В.А. (далі - ПП ХМНО Широкова В.А.) за реєстровим №2062, він придбав у відповідачів трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, вартістю 108 570,00грн. Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 05 жовтня 2012 року вищевказаний договір купівлі-продажу квартири визнано недійсним. Позивач зазначає, що вже протягом більше чотирьох років відповідачі безпідставно володіють грошовими коштами в розмірі 108 570,00грн., які були сплачені ним за цим договором та у добровільному порядку повернути їх відмовляються, що змусило його звернутися з цим позовом за примусовим стягненням.

В судове засідання суду першої інстанції представник позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_6 не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій також вказав, що заявлений позов підтримує і просить його задовольнити в повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві.

Відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 не з'явилися, про час і місце розгляду справи повідомлялися в установленому законом порядку. У наданих письмових поясненнях зазначили, що ніяких грошових коштів за вказаним договором купівлі-продажу ніхто нікому не передавав, договір купівлі-продажу квартири визнано фіктивним. Грошові кошти за вказаним договором сторони один одному не передавали. Факт позики грошових коштів у позивача в розмірі 8 000,00дол. США вони не заперечують.

Представник відповідачів ОСОБА_7 проти позову заперечував, пояснив, що у відношенні позивача набрав законної сили обвинувальний вирок, яким встановлено шахрайські дії з його боку у відношенні інших осіб в аналогічних випадках. Крім того, рішенням суду договір купівлі-продажу квартири визнано фіктивним, а не удаваним, а тому за вказаними обставинами повернення грошей відповідачами позивачу не передбачено. 01.07.2009року сторонами була складена розписка та відповідачами були отримані грошові кошти в розмірі 8 000,00дол. США, будь-яких інших коштів відповідачі від позивача не отримували.

Представник відповідачів ОСОБА_8 позовні вимоги не визнав, пояснив, що укладений між сторонами договір купівлі-продажу квартири визнано фіктивним, він укладався без наміру його виконувати, а також без передання грошових коштів визначених договором. Також стверджуючи, що відповідач ОСОБА_1 не отримувала від ОСОБА_4 ніяких грошових коштів, окрім як за договором позики в розмірі 8 000,00дол. США.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 29 квітня 2014 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 25 червня 2014року, в позові ОСОБА_4 було відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2014року рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 29 квітня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 25 червня 2014року скасовано і справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 26 червня 2015 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 148 472,34грн. Вирішено питання про судові витрати.

В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, на неповне з'ясування обставин справи та на неналежну оцінку наданим доказам.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до положень ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіряючи законність та обґрунтованість судового рішення, апеляційний суд з'ясовує чи були враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти); якими доказами мотивовано рішення, належними чи допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримані та правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Оскільки рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди не оскаржується, тому відповідно до положень ч.1 ст.303 ЦПК України колегією суддів не переглядається.

Задовольняючи частково позов та стягуючи з відповідачів на користь позивача грошову суму за договором купівлі-продажу належної їм квартири, який у подальшому було визнано фіктивним, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що ці кошти є безпідставно набутим майном.

Так, судовим розглядом встановлено, що 22 травня 2009 року між ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, з однієї сторони, та ОСОБА_4, з іншої сторони, було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. Відповідно до п.3 цього договору продаж квартири здійснено за 14 100,00дол. США, що еквівалентно 108 570,00грн., які продавці отримали від покупця ще до підписання договору. Сторони підписали цей договір без будь-яких зауважень, отже погодилися з усіма викладеними в ньому умовами, в тому числі стосовно отримання ними грошей.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 5 жовтня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 16 січня 2013 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2013 року, визнано недійсним зазначений договір купівлі-продажу на підставі ст.234 ЦК України (фіктивний правочин).

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 26.12.2013 року квартиру АДРЕСА_1 виключено з-під арешту, який був накладений на підставі постанови слідчого відділу Слідчого управління Головного Управління Міністерства Внутрішніх справ України в Харківській області від 24 листопада 2010 року, та визнано за ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Згідно заочного рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 05 лютого 2013 року, частково зміненого рішенням апеляційного суду Харківської області від 23 травня 2013 року (які набрали законної сили і копії яких містяться в матеріалах справи) на користь позивача ОСОБА_4 з відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 стягнуто в солідарному порядку за розпискою позичальників від 01 липня 2009 року борг в сумі 75 351,94грн.

Як свідчать вищеназвані судові рішення, заборгованість у відповідачів виникла не за укладеним договором купівлі-продажу квартири від 22 травня 2009 року, а зовсім за іншим борговим документом - за їхньою розпискою про отримання позики від 01.07.2009року, яка жодного відношення до спірних правовідносин не має.

При цьому із змісту рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 5 жовтня 2012 року та ухвали апеляційного суду Харківської області від 16 січня 2013 року вбачається, що згідно пояснень ОСОБА_2, останній стверджував і наполягав на тому, що саме 22 травня 2009 року під час укладання і нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, він разом з іншими відповідачами вперше отримали від позивача кошти. Як зазначено в описовій частині ухвали апеляційного суду від 16 січня 2013 року під час розгляду справи відповідач ОСОБА_2 пояснив, що приблизно 05 червня 2009 року (тобто вже після укладання договору купівлі-продажу) ОСОБА_4 «додатково передав йому та членам його сім'ї 8 000,00дол. США, вимагаючи розписку про отримання грошей».

Саме ці додатково позичені ОСОБА_4 відповідачам 8 000,00дол. США і були стягнути з них за заочним рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 05 лютого 2013 року та рішенням апеляційного суду Харківської області від 23 травня 2013 року. В той час, як отримані відповідачами від позивача 22 травня 2009 року під час укладання договору купівлі-продажу 108 570,00грн. так і залишились неповернутими.

За правилами ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином і незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно ч. 2 ст.1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ст.536 ЦК України).

За положенням ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Таким чином, ст.536 та ст.1214 ЦК України передбачають нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами, однак їх розмір вказаними статтями чітко не визначається, вказуючи, що він встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Оскільки зобов'язання, що виникають внаслідок безпідставного набуття або збереження майна, за своєю суттю є не договірними правовідносинами, то розмір процентів за користування безпідставно придбаними чужими грошовими коштами угодою сторін може встановлюватись лише у вигляді винятку. Однак, у випадку спору він може визначатись з використанням аналогії закону. Отже, може бути використана аналогія закону шляхом звернення до законодавчих актів, які регулюють відносини позики.

Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Колегія суддів погоджується з доводами суду, що з відповідачів підлягають стягненню на користь позивача проценти за користування чужими грошовими коштами на підставі ч.2 ст.1214 ЦК України від суми 108 570,00грн., а саме за період з 22.05.2009р. по 23.07.2013р. у розмірі 38 007,68грн. Так як між сторонами розміру процентів встановлено не було, тому суд правильно застосував до спірних правовідносин аналогію закону та навів розрахунок процентів із застуванням ст.1048 ЦК України в розмірі облікової ставки НБУ. Така правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 24.01.2006р. у справі №14/130.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом відповідно до вимог закону наведено в рішенні розрахунок індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми, які підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача.

Вирішуючи спір, суд повно, всебічно та об'єктивно дослідив обставини справи, правильно визначив правовідносини, які виникли між сторонами, та дав належну оцінку зібраним доказам.

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суттєвими не являються, тому підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення, яке ухвалено з дотриманням вимог закону, колегія суддів не вбачає.

Згідно ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 307ч.1п.1), 308, 313, 314ч.1п.1), 315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 26 червня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - Судді -