Рішення № 53706589, 24.11.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 242/2306/15-ц Номер провадження 22-ц/775/890/2015

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2015 року

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Курило В.П.,

суддів Космачевської Т.В., Корчистої О.І.,

при секретарі Захарові А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Артемівську цивільну справу за позовом Державного підприємства «Селидіввугілля», в інтересах якого діє Селидівська міжрайонна прокуратура до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої вчиненням злочину,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Сівков Леонід Васильович, на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 06 жовтня 2015 року, -

В С Т А Н О В И В:

02 червня 2015 року до суду звернулась Селидівська міжрайонна прокуратура в інтересах держави в особі Державного підприємства «Селидіввугілля» із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої вчиненням злочину.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначав, що відповідачі, перебуваючи у трудових відносинах з Державним підприємством «Селидіввугілля»(надалі ДП «Селидіввугілля») відокремлений підрозділ «шахта Україна», вносили завідомо неправдиві дані стосовно обліку робочого часу за основною професією. Таким чином, відповідачами необґрунтовано була нарахована заробітна плата та завдано матеріальну шкоду державі Україна, в особі ДП «Селидіввугілля» в розмірі 14597,29 грн. За даним фактом мало місце кримінальне провадження №12013050500001766 відносно ОСОБА_1, обвинуваченої за ст.190 КК України та ОСОБА_2, обвинуваченої за ст. ст. 27 ч. 2, 190 ч. 2 КК України. Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 16.05.2014 року кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 закрито на підставі ст. 48 КК України, а щодо ОСОБА_2- на підставі ст. 47 КК України. Цивільний позов ДП «Селидіввугілля» у кримінальному провадженні залишено без розгляду. З урахуванням уточнених позовних вимог прокурор просив стягнути з відповідачів на користь Державного підприємства «Селидіввугілля» матеріальну шкоду на суму 14597,29 грн., завдану вчиненим злочином, а саме: з ОСОБА_1 стягнути 7769,72 грн., з ОСОБА_2 - 6827,57 грн. та судові витрати.

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 06 жовтня 2015 року позовні вимоги задоволені.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства «Селидіввугілля» у рахунок відшкодування шкоди, завданої вчиненням злочину,- 7769 (сім тисяч сімсот шістдесят дев,ять) грн. 72 коп. та судові витрати в розмірі 121 (сто двадцять одна) грн. 80 коп.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Державного підприємства «Селидіввугілля» у рахунок відшкодування шкоди, завданої вчиненням злочину,- 6827 (шість тисяч вісімсот двадцять сім) грн. 57 коп. та судові витрати в розмірі 121 (сто двадцять одна) грн. 80 коп.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Сівков Л.В., ставить питання про скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені позовних вимог. Також просить стягнути на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 121.80 грн. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що суд порушив норми матеріального та процесуального законодавства. 25 травня 2015 року прокурор подав позовну заяву до суду про стягнення з відповідачів грошової суми. Вказаний позов не відповідав вимогам Закону, тому він просив залишити його без розгляду. 03 вересня 2015 року прокурор подав уточнену позовну заяву, яку адвокат також просив залишити без розгляду.

06 жовтня 2015 року прокурор звернувся в суд з новим позовом, де він виступає як позивач, а підприємство, на користь якого стягуються гроші, - як третя особа. Суд, розглядаючи цю позовну заяву, не відкрив провадження по справі, попередній позов без розгляду не залишив, розглянув цю позовну заяву.

Крім того, в апеляційній скарзі вказується на те, що прокурор не мав правових підстав представляти інтереси державного підприємства «Селидіввугілля». Грошові кошти стягуються не на користь держави, а на користь державного підприємства.

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 та її представник просили апеляційну скаргу задовольнити.

Представник державного підприємства «Селидіввугілля» в письмовій заяві просив розглядати справу у його відсутність.

Представник прокуратури , відповідач ОСОБА_1 в засідання апеляційного суду не прибули, про час та місце розгляду справи повідомлені. Від ОСОБА_1 надійшло письмове клопотання розглядати справу у її відсутність. Представник прокуратури про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до частини 2 статті 305 ЦПК України не явка в судове засідання апеляційного суду сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом. Тому апеляційний суд розглядає справу у відсутність ОСОБА_1, представників позивача.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення ОСОБА_2 та її представника, дослідивши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення , виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 309 ЦПК України підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Судом встановлено та не оспорюється сторонами, що відповідачі перебували з Державним підприємством «Селидіввугілля» у трудових відносинах. Відповідно до наказу ОП «Шахта «Україна» державного підприємства «Селидіввугілля» від 27 липня 2009 року № 567-к ОСОБА_1 призначена на посаду комірника ДЮСШ з 27 липня 2009 року. Відповідно до наказу ОП «Шахта «Україна» державного підприємства «Селидіввугілля» від 15 жовтня 2012 року № 1046а-К ОСОБА_1 на період з 15 жовтня 2012 року по 15 квітня 2013 року призначено на посаду машиніста котельної ( кочегаром) .

ОСОБА_2, працюючи прибиральницею, в ДЮСШ шахта «Україна» згідно наказу від 15 жовтня 2012 року №1046а-К, призначалась на період з 15 жовтня 2012 року по 15 квітня 2013 року на посаду машиніста котельної ( кочегаром) .

Вказані призначення відбувались із згоди відповідачів і без їх звільнення від основної роботи.

За посадовою інструкцією і ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зобов'язані вести табель обліку робочого часу, книгу нарядів.

В період часу з 15 жовтня 2012 року по 15 квітня 2013 року ОСОБА_1, займаючи посаду комірника та за сумісництвом посаду кочегара, повинна була виконувати роботу комірника 8 годин на добу з понеділка по п'ятницю, а роботу кочегара - 6.5 годин на добу щоденно разом з кочегаром ОСОБА_2

ОСОБА_2, працюючи прибиральницею та за сумісництвом кочегаром, повинна була працювати прибиральницею 8 годин на добу з понеділка по п'ятницю щоденно, а роботу кочегара виконувати по 6.5 годин на добу щоденно разом з кочегаром ОСОБА_1

Але, ОСОБА_1 з корисною метою разом з ОСОБА_2 за попередньою змовою групою осіб, встановили без погодження з адміністрацією ДЮСШ ВП «Шахта «Україна» свої часи виходу на роботу, що призвело до отримання ними необґрунтованого нарахування заробітної плати за період з 15 жовтня 2012 року по 15 квітня 2013 року в сумі: на користь ОСОБА_1- 7769, 72 грн., а на користь ОСОБА_2 - 6827.57 грн. Здійснюючи свої наміри, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 вносили неправді данні стосовно обліку робочого часу за основною професією. ОСОБА_1 - по спеціальності комірника вказала в табелі обліку робочого часу кількість виходів 1150 годин при фактичному відпрацюванні 816 годин. ОСОБА_4 - по основній спеціальності прибиральника вказала в табелі обліку робочого часу кількість виходів 1069 годин при фактичному відпрацюванні 656.5 годин.

Аналогічно вносилися неправдиві данні про відпрацьований ними час по спеціальності за сумісництвом. ОСОБА_1 вказала в табелі обліку робочого часу, що вона працювала на осаді кочегара 1030 годин замість фактичної роботи 526. 5 годин. А ОСОБА_2 на посаді кочегара вказала відпрацьованими 933 години замість 500.5 годин.

По факту внесення до документів обліку робочого часу неправдивих відомостей до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за №12013050500001766 було внесено інформацію щодо вчинення ОСОБА_1 злочину, передбаченого ст.190 КК України та ОСОБА_2 злочину передбаченого, ст. ст. 27 ч. 2, 190 ч. 2 КК України.

За результатами проведення судово-економічної експертизи по кримінальному провадженню №12013050500001766 від 23.09.2013 року №1-23/09/2013-сє, експертами підтверджено розрахунок ВП «шахта Україна» ДП «Селидіввугілля» відносно необґрунтовано нарахованої заробітної плати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за період з 15.10.2012 р. по 15.04.2013 р. з розрахунком фактично відпрацьованого часу у загальному розмірі 14597,29 грн., в тому числі ОСОБА_1 - 7769,72 грн., ОСОБА_2 - 6827,57 грн.

По кримінальному провадженню №12013050500001766 представником ДП «Селидіввугілля» заявлено цивільний позов про стягнення з відповідачів в рахунок відшкодування спричинених злочином збитків у розмірі 14597,29 грн.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 16.05.2015 року у кримінальному провадженні №12013050500001766 ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України на підставі ст. 48 КК України у зв'язку із зміною обстановки, ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. ст. 27 ч. 2, 190 ч. 2 КК України на підставі ст. 47 КК України у зв'язку із переданням її на поруки колективу ДЮСШ м. Українську ВП «Шахта Україна» ДП «Селидіввугілля». Кримінальне провадження №12013050500001766 закрито, цивільний позов ДП «Селидіввугілля» залишений без розгляду.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що умови та підстави звільнення відповідачів від кримінальної відповідальності відповідно до ухвали Селидівського міського суду Донецької області від 16.05.2014 року, яка набрала законної сили 23.05.2014 року, не є реабілітуючими.

Із довідки №1-1092 від 21.08.2015 року, виданої ВП «Шахта Україна» ДП «Селидіввугілля», вбачається, що згідно даних бухгалтерського обліку підприємства відшкодування збитків завданих ОСОБА_1 у розмірі 7762,72 грн. та ОСОБА_2 у розмірі 6827,57 грн. в добровільному порядку не провадилось.

Дослідивши надані суду докази, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачі своїми діями завдали майнової шкоди державному підприємству «Селидіввугілля» у розмірі, зазначеному у позовній заяві.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини між сторонами регулюються правилами частини 1 статті 1166 ЦК України.

Згідно ч.1ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Разом з тим, суд не врахував, що шкода державному підприємству «Селидіввугілля» заподіяна працівниками вказаного підприємства під час виконання ними трудових обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 1 КЗпП України трудові відносини всіх працівників регулюються Кодексом законів про працю України. Тому під час розгляду справи суд першої інстанції мав застосувати приписи саме цього Кодексу.

Суд першої інстанції застосував норми матеріального права, що не мали бути застосовані, не застосував норми матеріального права, що регулюють виниклі правовідносини, тому відповідно до частини 1 статті 309 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли:

шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

Відповідно до частини 3 статті 233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Судом встановлено, що днем виявлення факту заподіяння працівниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 державному підприємству «Селидіввугілля» шкоди є 23 травня 2014 року - день набуття чинності ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 16 травня 2014 року.

В суд же з позовом про відшкодування шкоди Селидівський міжрайонний прокурор в інтересах державного підприємства «Селидіввугілля» звернувся 02 червня 2015 року, тобто з пропуском передбаченого частиною 3 статті 233 КЗпП України річного строку. Питання про поновлення строку на звернення у суд прокурором або підприємством - позивачем порушено не було.

Пленум Верховного Суду України у пункті 20 своєї постанови від 29.12.1992, № 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" роз'яснив, що судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений ст. 233 КЗпП річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування. Цей строк застосовується і при зверненні із заявою прокурора.

Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку.

Враховуючи, що позивачем пропущений строк для звернення у суд з позовом про відшкодування шкоди, і питання про його поновлення не порушується, у задоволенні позовних вимог слід було відмовити, виходячи саме з цих підстав.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції не звернув уваги на вказане і безпідставно не застосував наслідки пропуску позивачем строку на звернення у суд.

Тому у задоволені позову апеляційний суд відмовляє.

Апеляційний суд вважає неспроможними доводи представників відповідачів з приводу того, що прокурор не мав права звертатися у суд з вказаним позовом, що він звернувся фактично не в інтересах держави, а в інтересах суб'єкта господарювання, що не передбачено Законом України «Про прокуратуру». Вказані доводи не ґрунтуються на законі.

Згідно зі статтею 121 Конституції України та ст. 20 Закону України «Про прокуратуру», який діяв на час звернення позивача з відповідною позовною заявою, на прокуратуру покладено функції представництва інтересів громадянина або держави у випадках, визначених законом. Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру», який діяв на час звернення позивача з відповідною позовною заявою, визначено підстави представництва прокурором інтересів держави, а саме: представництво інтересів громадянина або держави здійснюється прокурором також на підставі заподіяння громадянину або державі шкоди внаслідок вчинення кримінального правопорушення чи іншого суспільно небезпечного діяння, передбаченого законом про кримінальну відповідальність.

Таким чином, міжрайонний прокурор мав передбачені законом підстави для звернення у суд з вказаним позовом в інтересах державного підприємства «Селидіввугілля».

Відповідно до частини 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, що діяла на час звернення позивача у суд з вказаним позовом, розмір судового збору був встановлений у 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати.

Законом «Про державний бюджет на 2015 рік» визначений розмір мінімальної заробітної плати на 2015 рік і він складає 1218 грн. Тому розмір судового збору по цій справі дорівнює 243.60 грн., які необхідно стягнути з державного підприємства «Селидіввугілля» на користь держави.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить повернути суму судового збору, сплачену нею при поданні апеляційної скарги в сумі 267,96 грн. Заява ОСОБА_2 підлягає задоволенню на підставі частини 1 статті 88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 304, 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд,

В И Р І Ш И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Сівков Леонід Васильович, задовольнити частково.

Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 06 жовтня 2015 року - скасувати.

В задоволені позову Державного підприємства «Селидіввугілля», в інтересах якого діє Селидівська міжрайонна прокуратура, до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої вчиненням злочину, - відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» на користь держави судовий збір в сумі 243,60 грн.

Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 267,96 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з часу його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Судді: